Формування уяви у період дошкільного дитинства

 

 

 

                                                        Кафедра теорії та методики

 виховання  і психічного розвитку 

                                                            особистості

 

 

 

 

 

 

 

 

Формування уяви у період дошкільного дитинства

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП.

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ УЯВИ В ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ.

1.1 Психологічна сутність  уяви та основні аспекти її  вивчення у психології.

1.2 Психологічні умови розвитку  уяви.

1.3 Особливості розвитку  уяви в дошкільному віці.

Висновки до першого  розділу.

Розділ ІІ. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ РОЗВИТКУ УЯВИ   ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ.

2.1  Стан проблеми  у сучасному дитячому садку. 

2.2 Програма проведення  експериментального дослідження.

2.3 Результати дослідно – експериментальної роботи.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

       Соціально – економічні перетворення в  суспільстві диктують необхідність формування  творчої активної особистості зі здатністю ефективно і нестандартно вирішувати нові життєві проблеми. Перші творчі прояви з'являються на етапі дошкільного дитинства. Саме тому розвиток творчої особистості дошкільника – одне з приоритетних завдань  дошкільної освітньої установи, а навчально – виховний процес повинен бути орієнтований на стимулювання творчості і формування творчої активної дитини.

      В Законі України «Про дошкільну освіту» зазначено, що одним із завдань дошкільної освіти є формування особистості дитини, розвиток її творчих здібностей, набуття нею соціального досвіду [1, с. 7] .

     Базовий компонент дошкільної освіти спрямовує зусилля педагогів і психологів на розвиток творчого потенціалу дитини, що має свої особливості у дошкільному дитинстві[2, с. 5] .

     Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у світі» визначає як основні завдання: збагачення практичного і теоретичного досвіду дитини; надання їй можливості до самовизначення, вияву творчої ініціативи; уміння здійснювати самостійні вибори, приймати рішення; підтримувати намагання робити по – своєму, відходити від зразка, шаблону; створювати сприятливі умови для становлення креативності як базової якості особистості старшого дошкільника [4, с. 246].

       Невід'ємним компонентом будь – якої форми творчої діяльності дитини, її поведінки в цілому є уява, яка виступає не тільки передумовою ефективного засвоєння дітьми нових знань, але й є умовою творчого їх перетворення, сприяє саморозвитку особистості, тобто в значній мірі визначає ефективність навчально – виховної діяльності. Завдяки уяві дошкільник оволодіває сферою свого можливого майбутнього, будь – яка дитяча продуктивна діяльність  набуває цілеспрямованого характеру.

      Уява бере безпосередню участь у виникнені передбачень і припущень, коли розв`язується будь – яке завдання. Г. Костюк наголошував на важливій ролі уяви в розвитку здатності дитини розуміння того, що вона сприймає: щоб побачити ціле, розкрити у ньому певні ознаки, риси, властивості, треба вийти за межі безпосереднього споглядання[11, с. 3] .

       Провідну  роль в  дослідженні цього процесу займають роботи Виготського Л. С.,   Давидова В. У., Рубінштейна С. Л., Ельконіна Д. Б., Крутецького В. А., Кестлера А., Ігнатьєва Е. І.,  Дьяченко О. М.,   Кравцової О. Є.,  Сапогової О. Є., Новлянської З. Н. Останніми роками на сторінках психологічної і педагогічної літератури все частіше ставиться питання про роль уяви в розумовому розвитку дитини, про визначення суті механізмів уяви.

     Проблема розвитку дитячої уяви актуальна тим, що цей психічний процес є невід'ємним компонентом будь – якої форми творчої діяльності дитини, її поведінки в цілому. Тому це і стало причиною для обрання теми нашого дослідження: «Формування уяви у період дошкільного дитинства».

Мета дослідження: теоретично обгрунтувати та експериментально перевірити можливості різних видів діяльності щодо розвитку уяви в дітей дошкільного віку.

Завдання дослідження:

   1. Проаналізувати основні підходи до вивчення феномену уяви  в психології.

    2. Дослідити психологічні механізми уяви.

    3. Визначити особливості  розвитку уяви в дошкільному віці.

    4. Розробити  програму  проведення експериментального дослідження.

    5. Експериментально перевірити можливості різних видів діяльності  щодо формування уяви в дітей дошкільного віку

      Для розв'язання поставлених завдань було використано такі методи: теоретичний аналіз наукової літератури; вивчення передового педагогічного досвіду, спостереження, вивчення дитячих робіт, експеримент (констатуючий, формуючий).

      Дослідно – експериментальна    робота  проводилася в Долинському ДНЗ № 3 «Колобок» на базі старшої «А»  та старшої «Б» груп  упродовж    ІІ півріччя 2012/13 навчального року.

       Дане курсове дослідження в своїй структурі має вступ, основну частину, яка складається з двох розділів, що в своїй сукупності представляють теоретичний та експериментальний аналіз проблеми, висновків, списку використаної літератури та додатків.

 

.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ УЯВИ В ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ.

1. Психологічна сутність уяви  та основні аспекти її вивчення в психології.

     Уява – це дуже важлива сторона в житті дитини. За допомогою                         уяви народжуються нові образи та ідеї для ігор. Уява також допомагає              виявити творчість в прикладному вигляді. Спираючись на свої фантазії,           дитина малює або ліпить щось нове. Через уяву діти вирішують для себе           багато питань, проживають ситуації, подолати які їм складно. Гра фантазії        також допомагає уявити сюжет, коли вихователь чи мама читають                     казку.

    Уява має величезне значення для розвитку дитини. Старші діти не просто фантазують, вони створюють свою мрію, а саме через мрію людина отримує сенс життя, прагнення до досягнення висот і стає щасливою, приходячи до бажаних результатів. Не варто забувати, що всі великі досягнення в самому початку були ні чим іншим, як фантазією, образом у думках людини. Тому слід приділити достатньо уваги для розвитку уяви дитини, адже згодом воно може вплинути на долю і щастя маленького громадянина.

      Уява – це властива тільки людині можливість створення нових образів шляхом переробки попереднього досвіду. Уява є вищою психічною функцією і відображає діяльність. Основна її задача – представлення очікуваного результату до його здійснення. За допомогою уяви в нас формується образ ніколи не існуючого або не існуючого в даний момент об'єкта, ситуації, умов. Уява забезпечує пізнання коли невизначеність ситуації досить велика. Уява – особливий механізм, діяльність якого розкриває можливості самовираження, постійно живить джерело нових задумів і бажань їх реалізувати. Проблема уяви належить до маловивчених в психології, хоча інтерес до всіх з нею пов'язаних питань помітно зростає. Найпоширенішим є визначення уяви як форми творчої діяльності, що полягає в переробці у внутрішньому плані свідомості відображених раніше реальних зв'язків    і відношень об'єктів та явищ дійсності [11, с. 4-7].

     Виготський Л. С.  характеризуючи уяву, зазначав, що вона  не повторює окремі враження наявного досвіду, а будує з них різні нові сполуки.[5, с. 75].

      «Уява, - пише Крутецький В. А., - це створення образів таких предметів і явищ, які ніколи не сприймалися людиною раніше. Але уява, як то кажуть; ні "з чого творити не може". Вона завжди будується на перетвореному, переробленому матеріалі минулих сприйнять» [13, с. 130].

     «Всякий винахід, - говорить А. Рібо, - велике або дрібне, перш ніж окріпнути, здійснившись фактично, було об'єднано тільки уявою – спорудою, зведеною в думці за допомогою нових поєднань або співвідношень.» [20, с. 52].

    «Уява, - пише Натадзе Р. Г., - це аналітико – синтетична діяльність, яка здійснюється під направляючим впливом свідомо поставленої мети або відчуттів, переживань, які володіють людиною в даний момент. Найчастіше уява виникає в проблемній ситуації, тобто в тих випадках, коли необхідно відшукати нове рішення, тобто потрібна випереджаюча практична дія, віддзеркалення, яке відбувається в конкретно – образній формі, як результат операції образами [15, с.10].

     Рубінштейн С. Л. відмічав, що уява пов'язана з нашою здатністю і необхідністю творити нове, що це відхід від минулого досвіду, перетворення його.   Всяка уява породжує щось нове, змінює, перетворює те, що нам дано в сприйнятті. Ця зміна, перетворення, відхилення від даного може виражатися в тому, що людина, виходячи зі знань і спираючись на досвід, уявить, тобто створить собі картину того, чого насправді сама ніколи не бачила. Уява може, передбачаючи майбутнє, створити образ, картину того, чого взагалі не було. Уява може вчинити і такий відліт від дійсності, який створює фантастичну картину, що яскраво відхиляється від дійсності. Але і в цьому випадку вона в якійсь мірі відбиває цю дійсність              [19, с. 320].

      Процес перетворення наявних образів дійсності у нові образи уяви не є чисто довільною їх зміною. Основний механізм роботи уяви лежить в особливостях її образів і є можливим завдяки таким їхнім характеристикам, як гнучкість і динамічність[20, с. 263]. Цей механізм уяви знаходить своє вираження в типових способах і прийомах перетворення дійсності. Найбільш уживаними із них є:

• аглютинація (від лат. agglutinare - склеювати) - створення нового образу шляхом сполучення елементів, узятих з різних уявлень;

• гіперболізація - збільшення характеристик об'єкта, зміна кількості частин предмета;

• літота – зменшення характеристик об'єкта;

• підкреслення - акцентування якоїсь частини образу чи певної властивості;

• схематизація - образ уяви, коли розбіжності зменшуються, а риси схожості виходять на перший план;

• типізація - виокремлення істотного в однорідних фактах і втілення їх у конкретних образах;

• комбінування - сполучення даних у досвіді елементів у нові, більш-менш незвичні комбінації;

• алегоризація, створення алегорії - використання образу в переносному значенні;

• метафоризація, побудова метафор;

• символізація, використання символів, є найглибшою за значенням, сутнісним наповненням технікою уяви; розуміння мови символів допомагає людині свідомо отримувати послання від власного несвідомого (сни тощо)[17, с. 320](Додаток A).

      Уява  є однією з фундаментальних  характеристик особистості. По  – перше, уява тісно пов'язана  з такими пізнавальними процесами, як сприйняття, пам'ять і мислення, а також з емоційними процесами. По – друге, в перетворюючій діяльності уяви позначаються мотиви і цілі особистості, її потреби та інтереси, почуття і бажання. «Уява, таким чином, не абстрактна функція, а закономірно виступаюча сторона  свідомої діяльності» - говорить Рубінштейн С. Л. [19, с. 298]  Проте різні види та рівні спрямованості особистості не тільки виявляються в уяві, але й породжують різні види уяви.

      Виділення  різних видів або рівнів уяви  визначаєть в першу чергу тим, наскільки свідомо і активно ставлення людини до цього процесу. На нижчих його етапах, процес уяви має мимовільний, несвідомий, хаотичний характер. Однак вищі форми уяви пов'язані вже зі свідомим, активним ставленням людини до процесу формування образів. Отже,  розрізняють мимовільну (пасивну) і довільну (активну) уяву.

     У нижчих, мимовільних формах, уява виявляється  у створенні нових образів  під впливом малосвідомих або  несвідомих потреб, потягів, установок.  Вона здійснюється без певного наміру з боку людини, при ослабленні свідомого контролю за перебігом своїх уявлень. При такому вигляді уяви, образи швидше самостійно трансформуються, ніж формуються. Цей процес уяви протікає зазвичай на нижчих рівнях свідомості, в сноведіннях, в дрімотному стані, в мріях, в стані «бездумного» відпочинку. При цьому образи виникають мимоволі, замінюються, з'єднуються і змінюються самі по собі, приймаючи нерідко найфантастичніші і незвичайні форми.

     У вищих,  довільних формах уяви, відбувається  дійсне, свідоме, навмисне формування і перетворення образів, відповідно до поставлених людиною цілей. Вона здійснюється за допомогою вольових зусиль. При такому виді уяви, людина, як правило, усвідомлює мотиви перетворюючої діяльності, розуміючи заради чого вона продукує образи. Найбільш яскраво довільна уява проявляється в ігровій діяльності, а також у трудовій [20, с. 285].

     Розрізняють  також відтворюючу і творчу  уяву. У ході відтворюючої уяви, так само як і при всіх  видах цього процесу, формуються  нові образи, але вони є новими  для цієї людини, тобто суб'єктивно нові, тоді, як об'єктивно, предмети, що відповідають наявним образам, вже існують у загальнолюдській культурі. Цей процес полягає в тому, що людина уявляє, відтворює те, що сама вона не сприймала, проте чула або читала. Подібне відтворення образів може відбуватися на підставі словесного опису, сприйняття зображень у вигляді картин, схем, карт, креслень, уявних  і  матеріальних моделей. Такий вид уяви є основою передачі загальнолюдського досвіду. Творча ж уява полягає в самостійному створенні об'єктивно нових образів, які реалізуються в оригінальних продуктах діяльності. Такий вид уяви  знаходить застосування як у мистецтві, так і в науці. Різновидами творчої уяви є ті специфічні види уяви, які є результатом різних видів творчої діяльності. Так розрізняють конструктивну, художню, технічню, музичну та інші види уявим у відповідності з тими специфічними видами творчої діяльності, результатом розвитку  якої вони є [20, с. 290].