МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

      КИЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

      ІМЕНІ Б.Д. ГРІНЧЕНКА 

      Інститут  психології  і  соціальної педагогіки

      Кафедра практичної психології 
 
 
 
 
 

Курсова робота з психології 

     на  тему: 

Дослідження соціально-психологічною

     адаптації підлітків 
 
 
 
 
 

      Студента  ІV курсу гр. ППб-1/05-4,0 д 

                             спеціальність 

                                                                6.010100 „Практична психологія” 

                                                         

                                        Науковий керівник: 

                                                          кандидат психологічних наук, 

                                     доцент Юрченко В.І.  
 

     Київ 2009

Зміст

Вступ ................................................................................................................................. 3

Розділ 1.

Теоретичний огляд соціально-психологічної  адаптації і особистісної тривожності............................................................................................................ 5

 

1.1. Концептуальні  підходи до вивчення соціально-психологічної адаптації................................................................................................................. 5  

1.2.  Проблеми особистісної тривожності.......................................................... 10 

1.3.  Психологічні  особливості підліткового віку............................................. 17 

Розділ 2.

Емпіричне дослідження  взаємозв'язку соціально-психологічної адаптації і особистісної тривожності підлітків.................................................................... 25 

2.1.  Характеристика  випробовуваних............................................................... 25 

2.2.  Методи  дослідження. Аналіз отриманих результатів.............................. 25 

2.3.  Аналіз  отриманих  результатів .................................................................. 27 

Висновок............................................................................................................... 31 

Список використовуваної літератури................................................................ 32 

Додатки................................................................................................................. 34

 

      Вступ

 

     Актуальність

     Наукова і практична актуальність цієї проблеми полягає в тому, що сучасне суспільство  зацікавлене зберегти і поліпшити  здоров'я людини. Тому вивчення механізмів і закономірностей адаптації  людини у всіляких виробничих і соціальних умовах на різних рівнях набуває в даний час фундаментального значення.

     В період всього життя людини – з  моменту народження і до самої  смерті - його безперервно супроводжує  процес адаптації. Цей процес щільно пов‘язаний з самим поняттям "життям", не існує життя без адаптації, так само як і адаптація не існує поза життєвим циклом живого організму. Адаптація особи молодої людини в нашому мінливому суспільстві дуже ускладнена, людина не встигає за стрімким ходом подій. Розширюється сфера дезадаптації. Молоді люди вимушені орієнтуватися на окремі, хоча і важливі життєві перспективи; змінюються життєві цінності. Юність вважається дуже важливим періодом в психосоціальному розвитку людини. Вже не дитина, але ще і не дорослий, підліток стикається з різними соціальними вимогами і новими ролями, яке пред'являється людині в цьому віковому періоді. У віці 12 - 17 років особливо гостро виявляються, акцентуються деякі властивості характеру. Така акцентуація, не є сама по собі патологічною, проте підвищує можливість психічних травм і відхилень від норм поведінки.

     Проблема  тривожності є одна з найбільш актуальних проблем в сучасній психології. Тривожність в підлітковому віці може стати особистісною особливістю. Серед негативних переживань людини тривожність займає особливе місце, часто вона призводить до зниження працездатності, продуктивності діяльності, до труднощів в спілкуванні. Людина з підвищеною тривожністю згодом може зіткнутися з різними соматичними захворюваннями. Розібратися у феномені тривоги, а також в причинах її виникнення досить складно. В стані тривоги ми, як правило, переживаємо не одну емоцію, а деяку комбінацію різних емоцій, кожна з яких впливає на наші соціальні взаємини, на наш соматичний стан, на сприйняття, мислення, поведінку.

     Об'єкт  дослідження:

     Соціально-психологічна адаптація і особистісна тривожність.

     Предмет:

     Соціально-психологічна адаптація підлітків.

     Мета:

     Виявлення взаємозв'язку соціально-психологічної  адаптації підлітків з  особистісною  тривожністю.

     Завдання:

     1. Вивчення і аналіз літературних джерел з даної проблеми.

     2. Підбір методик, що дозволяють  вивчити соціально-психологічну  адаптацію і особистісну тривожність.

     3. Проведення констатуючого експерименту.

     4. Аналіз отриманих результатів.

     Гіпотеза:

     - У підлітків з високим рівнем  особистісної тривожності виражений низький рівень показників соціально-психологічної адаптації.

     Методи  дослідження:

     1. Методика діагностики соціально-психологічної  адаптації

     К. Роджерса і Р. Даймонда.

     2. Методика діагностики рівня особової  тривожності 

     Ч.Д. Спілбергера, Ю.Л. Ханіна.

     3. Метод рангової кореляції по  Спірмену.

     Розділ 1. Теоретичний огляд соціально-психологічною

     адаптації і особистісної тривожності.

 

1. Концептуальні підходи до вивчення соціально

психологічній адаптації. 

     Термін  адаптація був запозичений з  біологічної науки з дещо видозміненим змістом. Він став означати пристосування  людини до умов соціального середовища. Адаптація - це динамічний процес, завдяки  якому рухливі системи живих  організмів, не дивлячись на мінливість умов, підтримують стійкість, необхідну для існування, розвитку і продовження роду. Саме механізм адаптації, вироблений в результаті тривалої еволюції, забезпечує можливість існування організму в мінливих умовах середовища. Завдяки процесу адаптації досягається збереження гомеостазу при взаємодії організму із зовнішнім світом. В зв'язку з цим процеси адаптації включають не лише оптимізацію функціонування організму, але і підтримку збалансованості в системі "організм-середовище". Процес адаптації реалізується кожен раз, коли в системі "організм-середовище" виникають значимі зміни, і забезпечує формування нового гомеостатичного стану, який дозволяє досягати максимальної ефективності фізіологічних функцій і поведінкових реакцій. Оскільки організм і середовище знаходяться не в статичній, а в динамічній рівновазі, їх співвідношення міняються постійно, а отже, також постійно повинен здійснюватися процес адаптації.

     Адаптація є властивістю будь-якого живого організму. Проте людина - це не просто живий організм, а перш за все складна біосоціальна система. Тому при розгляді проблем адаптації людини доцільно виділити три функціональні рівні: фізіологічний, психічний і соціальний. Вирішальну роль в процесі підтримки адекватних стосунків в системі "індивідуум-середовище", в ході якого можуть змінюватися всі параметри системи, грає психічна адаптація.

     Психічну  адаптацію розглядають як результат  діяльності цілісної самоврядної системи (на рівні "оперативного спокою"), підкреслюючи при цьому її системну організацію. Але при такому розгляді картина залишається не повною. Необхідно включити у формулювання поняття потреби. Максимально можливе задоволення актуальних потреб є, таким чином, важливим критерієм ефективності адаптаційного процесу. Отже, психічну адаптацію можна визначити як процес встановлення оптимальної відповідності особі і довкілля в ході здійснення властивою людині діяльністю, яка дозволяє індивідуумові задовольняти актуальні потреби і реалізовувати пов'язані з ними значимі цілі, забезпечуючи в той же час відповідність максимальній діяльності людини, його поведінку, вимогам середовища.

     Психологічний сенс адаптації або її корисність для соціалізучогося суб'єкта може полягати в позбавленні відчуття страху, самоти або скороченні термінів соціального навчання, коли, спираючись на суспільний або груповий досвід, людина позбавляється від проб і помилок, відразу вибираючи більш відповідну програму поведінки. Можливо, що причиною адаптації є і її корисність для групи, яка зацікавлена в збереженні своєї чисельності, а також стабільності психологічної структури. Для цього група заохочує і підкріплює такі форми поведінка людини, які не перечать її нормам і традиціям. Чи діє одна з названих причин або їх сукупність або існують інші детермінанти процесу соціальної адаптації в психології і соціології, поки емпірично не встановлено. Можна судити лише гіпотетично, стверджуючи, що причиною соціальної адаптації є корисність адаптивних змін для самого суб'єкта або групи, до складу якої він входить. Ефективність психічної адаптації прямо залежить від організації мікросоціальної взаємодії. При конфліктних ситуаціях в родинній або виробничій сфері, скруті в побудові неформального спілкування порушення механічної адаптації відзначалися значно частіше, ніж при ефективній соціальній взаємодії. Також з адаптацією безпосередньо пов'язаний аналіз чинників певного середовища або оточення, оцінка особистісних якостей оточуючих як чинника привертаючого, в переважній більшості випадків поєднувалася з ефективною психічною адаптацією, а оцінка таких же якостей як чинника відштовхуючого - з її порушеннями.

     Оскільки  адаптація - це процес реалізації здатності  організму регулювати свої параметри  так, щоб утримувати їх в межах  функціонального оптимуму, то головним критерієм їх класифікації служить характеристика регуляторної системи, яка відповідальна за даний адаптаційний процес. Адаптаційні здібності організмів, що знаходяться на різних рівнях філогенезу, розрізняють по складності їх регуляторних систем. Вочевидь, що як в дорослому, так і в організмі що розвивається, разом із здібністю до сенсибілізаційних адаптацій, повинна існувати можливість стабілізаційних адаптації. Під ними ми розуміємо процес реалізації здібностей всього організму або окремих його реагентів утримувати свої параметри в межах функціонального оптимуму при чинниках зовнішнього середовища, що змінюються. У філогенезі можливість стабілізаційних адаптації розвивається паралельно з сенсибілізаційними адаптаціями. У поняття цілісності організму невід'ємною частиною входить взаємодія людини з довкіллям. В ході соціального прогресу відбувається не послаблення, не розрив, а збагачення зв'язків людини з природою і соціальним середовищем. Тим самим усе більш зростає роль фізичного вдосконалення людини.

     Психофізіологічна адаптація є суцільним процесом, який, разом з психічною адаптацією (тобто підтримкою психічного гомеостазу), включає ще два аспекти:

     -   оптимізацію постійної взаємодії  індивідуума з оточенням; 

     - встановлення адекватної відповідності  між психічними і фізіологічними  характеристиками, забезпечуючи тим самим можливість прогресу.

     Успішність  і швидкість адаптації не однакові у різних людей. У цьому сенсі  прийнято говорити про міру соціальної адаптованості або дезадаптованості індивіда. Оскільки соціальна адаптація  протікає в умовах соціальної взаємодії людей, то міра дезадаптованості суб'єкта до групи або соціуму визначатиметься, з одного боку, властивостями соціального середовища, а з іншої - його власними властивостями і якостями. До соціальних чинників, що визначають успішність адаптації, відносяться однорідність групи, значущість і компетентність її членів, їх соціальне положення, жорсткість і одноманітність вимог, що пред'являються, чисельність групи, характер діяльності її членів. До особових або суб'єктивних чинників - рівень тривожності, компетентності людини, його самооцінка, міра ідентифікації себе з групою або іншою соціальною спільністю і прихильності їй, а також стать, вік і деякі типологічні особливості.