Визначення функцій партій та їх типологія

 

 Що характеризує  народну партію? Спочатку треба підкреслити претензію народної партії на об’єднання в собі широкого спектру інтересів, потреб та запитів суспільства. До неї належать представники різних груп, верств, релігій, спілок та об’єднань. Усі вони гуртуються на базі певних етнічних, матеріальних та політичних цінностей. Їхні специфічні інтереси відмінні. Попри великі розбіжності, напруга пом’якшується шляхом інтеграції та компромісу. Як справжня народна партія ХДС довів: для того, щоб успішно управляти країною протягом багатьох років, необхідно бути спроможним не лише залучити широкі маси виборців, а й об’єднати різні інтереси й продемонструвати згуртованість та політичну дієздатність.

 

 Досвід післявоєнної  Німеччини яскраво підтверджує  той факт, що народна партія  може виникнути та існувати лише там, де народ сам бере активну участь у громадських справах. Для цього передусім необхідно створити необхідні умови: достатні конституційні межі, виборче і партійне законодавство, що дає простір для політичних дій, також певний стан партійних справ. З цього погляду народні партії становлять повчальний та гідний наслідування взірець.

 

^ Революційна партія. Революційна партія є різновидом  масової партії. Партії цього  виду не є зорієнтованими ні  на участь у виборах, ні на  виховання та організацію певних соціальних верств. Їхнє основне завдання – підготовка та проведення революції (звідси і назва).

 

 В основі партій  цього виду лежить модель більшовицької  (ленінської) партії, характерні ознаки  якої були сформульовані В.  Леніним в праці “Що робити?” (1902 р.). В. Ленін визначає такі принципи революційної партії:

 

 – з одного боку, потреби підпільної боротьби  проти царського режиму диктували  необхідність тісної централізованої  структури. Це суворо централізована  та ієрархізована організація, керована за допомогою “залізної дисципліни”, дебати в ній були суворо кодифіковані (так званий принцип демократичного централізму);

 

 – з іншого боку, партія мала становити групу,  частково відокремлену від решти  суспільства, якщо вона хотіла  уникнути сповзання до тред-юніонізму чи парламентаризму. Вона забезпечує абсолютну перевагу апарату над своїми ланками в суспільстві: профспілками, парламентарями, тощо.

 

 Революційна партія є, звичайно, елітарною організацією – вона  об’єднує певну меншість професійних революціонерів і аж ніяк не прагне стати неформальним конгломератом. Є вона також місіонерською організацією, покликаною передусім просвітити пролетаріат і зорганізувати його для майбутньої пролетарської революції.

 

 Ця сепаратистська концепція  партії значною мірою надихалася згубним прикладом західних соціал-демократичних партій, які, пустивши розгалуження у всьому суспільстві, зрештою інтегрувалися буржуазним суспільством.

 

 Однак цю концепцію не  прийняли навіть у рядах робітничого  руху. Так, у Німеччині видатний діяч соціал-демократичної партії Роза Люксембург рішуче критикувала цю бланкістську та мілітаристську концепцію партії, вбачаючи в ній авторитарну корупцію соціалістичної ідеології.

 

 Проте в Росії, організована  в такий спосіб РСДРП(б) досягла своєї мети і у жовтні 1917 р. захопила владу шляхом революції.

 

Фашистська партія. Фашистські партії є різновидом масових партій, які  у своїй діяльності спираються переважно  на військову структуру. Є вони партіями політичної інтеграції – намагаються  керувати всіма сферами суспільного життя, а також вимагають від своїх членів тотального підпорядкування ідеї, організовані по-військовому, з військовою дисципліною та ієрархією. Члени фашистських угруповань носили військову уніформу з відповідними відзнаками рангу її власника. Військові паради, факельні походи, марші були невід’ємними атрибутами партійного життя. У політичній боротьбі робилась ставка на силу. Відповідно до ідеології фашизму, партія є вибраною елітою, її члени повинні відрізнятися особливими рисами – расовою чистотою, відданістю фюреру, традиціям. Тому деякі автори називають її “партія вірних” або “партія-закон”.

 

 Соціальну основу фашистської  партії становили здекласовані  елементи, люмпен-пролетаріат, демобілізовані  і безробітні – комбатанти  Першої світової війни. Водночас фашистські партії отримали суттєву фінансову підтримку від великої буржуазії якій імпонував їхній антикомунізм. Плебейське чи дрібноміщанське походження більшості фа-шистських лідерів відрізняє їх від виборчих партій.

 

 Навколо партії створюється ряд спеціальних організацій – жіночі, молодіжні, спортивні, дитячі.

 

 Отже, для фашистських партій  характерними були такі ознаки  як військова організація, вождизм,  сувора дисципліна та ієрархія, тотальне підпорядкування ідеї. Типовими прикладами фашистських партій була гітлерівська націонал-соціалістична робітнича партія, фашистські партії Італії та Іспанії.

 

 Однак, варто додати, що після  приходу до влади партії фашистського  типу часто відіграють роль, аналогічну  ролі комуністичних партій у контролі над масами і керівництві суспільним життям. Після перемоги фашистських партій діяльність інших партій забороняється, вони стають монопартіями зливаючись з державою. І фашистська, і комуністична партії виступають різновидами тоталітарних партій.