Визначення функцій партій та їх типологія

 

 Дж. Помпер намагався  розглядати політичні партії  як такі, що відрізняються своїми  цілями (об’єднані та коаліційні), характером діяльності (інструментальні  та експресивні) і широтою охоплення (елітарні та масові). Хоча визначені концептуальні межі дозволили вченому виділити вісім основних типів партій, запропонована класифікація, однак, не відображає всієї різноманітності політичних партій, що існують у світі.

 

 Зміни в традиційній  класифікації привели багатьох західних політологів (серед них О. Кірчхеймера у США та Ж. Шарло у Франції) до висновку про докорінну зміну сучасної мотивації лояльності до політичних партій у розвинених суспільствах. Основна тенденція в партійному будівництві сьогодні спрямована на заснування виборчих партій або партій для всіх (catch–all party). З одного боку, йдеться швидше про партії виборців, аніж про партії активістів, з іншого – йдеться більше про партії-об’єднання, аніж про класові партії. Кожна сучасна партія намагається створити і зміцнити свої зв’язки з групами найрізноманітніших соціальних інтересів.

 

 Загострення боротьби  за владу перетворює сучасні  партії, незалежно від їхньої  ідеологічної спрямованості, у  могутні централізовані “машини”, повністю зорієнтовані на підтримку якомога більшої кількості виборців. Усе це підкреслює поступову трансформацію великих західних партій у політичні підприємства, сповнені рішучості нагромаджувати максимум ресурсів, щоб контролювати політичну владу.

 

 

 

 

 

 7. 2. Типологія політичних партій

 

 Типологія політичних  партій, запропонована М. Дюверже,  заснована на так званому структурному  критерії, використання якого дає  можливість об’єднувати різні  політичні партії в окремі  типи. За цими критеріями розглядаються  функціональні і організаційні ознаки, характерні лише для певного типу політичних партій. Йдеться про функції політичних партій стосовно не існуючого ладу, чи політичної системи, а того середовища, яке вона репрезентує.

 

 Партія може обмежуватися  лише організацією виборів, виконувати функції виборчого комітету, але може бути і багатофункціональною організацією. У першому випадку вона не повинна мати розвиненої та сталої організаційної будови, у другому – організаційний розвиток партії є обов’язковою умовою її багатофункціональності. Є це особливим поєднанням функцій партії з їхніми організаційними засадами, що дає підстави твердити про відповідний тип політичної партії. Загалом, відповідно до зазначеного критерію, М. Дюверже поділяв політичні партії на два типи – кадрові та масові.

 

 Значна частина  проблем, пов’язаних з класифікацією  політичних партій, відпадає, коли  вдатися до детальнішого поділу  масових та кадрових партій. Кожний  із зазначених типів партій  має свої види, які дуже виразно  зумовлені історично та соціально-політично. У цьому зв’язку розрізняють такі види партій: партії-комітети, партії-громади, народні партії, революційні та фашистські партії. До цього переліку слід також додати національно-визвольні та транзитні партії як особливі різновиди політичних партій, які через нерозвиненість не потрапляють до цієї класифікації.

 

 Партії-комітети є  кадровими партіями, в той час  як партії-громади, народні, революційні  і фашистські партії є класичними  масовими партіями. Зупинимося детальніше  на характеристиці кожного з  зазначених типів партій.

 

 

7. 2. 1. Типи політичних  партій

 

Кадрова партія. Історично  кадрові партії є першим інституційним  різновидом політичного представництва, який має цілий ряд особливостей. Поняття кадрової партії вживається у двох значеннях. Дуже часто під кадровою партією розуміють таку, яка мобілізує невеликий процент виборців. Масові ж партії – це партії, які мобілізують на свою підтримку значний відсоток виборців.

 

 За визначенням  М. Дюверже, поділ політичних  партій на кадрові та масові  не має жодного зв’язку з чисельністю партії. Різниця між ними полягає насамперед у типі їхньої організації. Кадрові партії це насамперед партії впливових людей. Ці імениті люди прив’язані до своєї місцевості, де їх добре знають особисто і де вони можуть розраховувати на виборчу і політичну підтримку; саме вони є основою партії, в якій практично відсутні керівні діячі і борці.

 

 По-друге, йдеться  про гнучке об’єднання місцевих  осередків. Первинним осередком  організації є комітет виборчого  округу чи району. Зв’язок між місцевими комітета-ми і центральними структурами, зокрема парламентською фракцією, нетривкий і непостійний. Парламентська група є вищою за своїм статусом, ніж місцеві комітети, які зали-шаються малорозвиненими. Обранці мають велику свободу при голосуванні. І нарешті, діяльність партії, переважно виборча, тобто спрямована виключно на досягнення успіху на виборах і повністю пасивна в період між виборчими кампаніями.

 

 По-третє, йдеться  про слабоідеологізовані партії. Кадрові партії звичайно не  займаються розробкою доктрин, а у своїй діяльності послуговуються прагматизмом, спрямованим на збереження і збільшення виборчого капіталу.

 

 На думку М. Дюверже,  цей перший тип прихильницьких  організацій є політично обґрунтований  і, природно, має перевагу над  корпоративними чи ліберальними партіями.

 

^ Масова партія. Визначальні  ознаки масових партій прямо  протилежні до тих, якими характеризуються  кадрові партії. Це вже не партії  іменитих людей, а партії борців, зорієнтовані більше на вербування  членів, ніж на мобілізацію виборців. Вони сильно структуровані та ієрархізовані, в них вже з’являється постійний апарат, тобто партійні функціонери, оплачувані партією, які повністю присвячують весь свій час керівництву нею та її розвитку; викристалізовується актив, тобто значна кількість членів партії, згідних частину свого вільного часу присвятити розробці й реалізації партійних програм; нарешті, це партії, які ґрунтуються на сильній культурі участі, які вимагають від своїх членів пристрасності й лояльності. Саме в масових партіях поступово виробився набір технологій (за висловом М. Оферле) для формування та підтримки у членів партії високого почуття гордості за приналежність до партії і відданості її ідеям (підготовка і залучення до роботи, пропагандистські кампанії, агітація, підкреслена ритуалізація з’їздів, свят тощо).

 

 На думку М. Дюверже,  цей другий тип прихильницької  організації переважно поширюється  серед робітничих партій. Це пояснюється  тим, що робітники перебувають  на нижчому суспільному щаблі,  який характеризував у другій половині ХІХ ст. знедолені групи і примушував їх об’єднуватися в сильні організації, щоб протистояти природній гегемонії імущих.

 

 Різниця між цими  двома класифікаціями не є  абсолютною і критерії ці бувають  дуже близькими. Можлива ситуація, за якої партія мобілізує невеликий відсоток своїх виборців, але має розвинену організаційну структуру, як у типових масових партіях, наприклад, Японська соціалістична партія.

 

 Найскладнішою проблемою  класифікації цих партій є  проблема членства. У історичному  сенсі аж до початку XX ст. між поняттями “член партії” та “симпатик партії” не було різниці. У першому й другому випадках за критерій, що прив’язував громадян до політичної партії, вважали або декларацію симпатії, або голосування за кандидатів партії на виборах. Жодна партія першого та другого етапу не знала формального акту вступу в партію або прийняття в партію. Така практика існувала або в таємних організаціях, або у масонів.

 

 Практику формалізованого  вступу в партію і процедуру  формального прийняття в члени партії започаткували соціал-демократичні партії. Поступово її перейняли інші партії. Однак у багатьох з них для вступу достатньо було акту односторонньої згоди і купівлі членського квитка, а окремої процедури прийняття в партію не було.

 

 В американських партіях значення термінів “член партії” та “виборець” не відрізняються. Партії ці не займаються пошуком членів партії, не видають партійних квитків, не збирають внесків, не проводять зборів членів партії – їхньою метою є лише пошук виборців. Трактуються вони як організації без формального членства. Щоправда, в деяких штатах США перед праймеріз існує процедура повідомлення партійної приналежності, але з огляду на те, що реєстрацію проводять державні органи і що в ній можуть брати участь усі громадяни, вона не має організаційних наслідків.

 

 Водночас існують  політичні партії, в яких, попри  наявність формального членства, систематична робота з членами  партії не ведеться. У італійській  християнсько-демократичній партії  членство оформляється після  купівлі громадянином членського квитка. За такого підходу немає жодної різниці між членом партії і безпартійним, який на виборах декларує свою прихильність до партії.

 

 Отже, розглядаючи,  масові партії, ми не можемо  оперувати лише кількістю формальних  членів партії, слід вести мову про чисельність партійних активістів та про організаційну структуру партії. Партії, які спираються на систему організованих місцевих осередків, є масовими партіями, а партії, в яких немає сталих і виразно визначених місцевих осередків, є кадровими партіями. У багатьох кадрових партіях існують платні партійні функціонери, хоча не вони є основною ознакою цього типу партій. Для кадрових партій важливим є співвідношення між кількістю членів партії та кількістю виборців. Для масових партій важливою є її організаційна структура.

 

 Незважаючи на спільність  походження, у своєму розвитку  масові партії змогли набути  найрізноманітніших форм. Тут можна  розрізняти три основні моделі  масових партій, які мають свої  особливості: соціал-демократична, комуністична або ленінська і фашистська. До них можна зачислити також деякі християнсько-демократичні партії (т. зв. народні партії). Неробітничі партії рідко коли мають структуру масових партій. Більшість буржуазних партій мають кадровий характер.

 

 Однак потреби масової демократизації, зумовлені активізацією широких соціальних верств, змушують всі політичні партії вдосконалювати свою організацію, щоб мати можливість контролювати і постійно впливати на найбільшу кількість членів партії. Ось чому більшість сучасних партій трансформувалися в історично новий тип політичних партій – партії виборців.

 

Партія виборців. Партії цього типу ще називають партіями для всіх (catch-all party). Вони виникають  як механізм, що має на меті поєднати широкі маси виборців з робітничого  та дрібнобуржуазного середовища з існуючою системою буржуазної демократії, що стає можливим внаслідок зростання загального життєвого рівня населення.

 

 Основною метою  партії є не збільшення кількості  своїх членів, а здобуття голосів  виборців. Однак сьогодні для досягнення цього завдання вже не достатньо функціонування виборчих комітетів, як це мало місце у ХІХ ст. Сучасна виборча партія для досягнення своїх цілей повинна мати відповідний апарат, що керує діяльністю партії та здійснює пропагандистсько-агітаційну роботу. Тому її організаційна структура є розвиненішою, ніж структура партії-комітету, але ще не такою, як партії-громади. Часто партійний апарат повністю фаховий і здійснює функції менеджерів виборчої кампанії.

 

 Прагнення отримати  підтримку виборців змушує партію здійснювати пропагандистсько-агітаційну діяльність на зразок партії-громади. Запозичує вона в робітничої партії типові техніки масової обробки свідомості – мітинги, маніфестації, пікніки тощо. Проводить навчання партійних керівників і навіть створює близькі до партії громадські організації, однак робиться це в менших масштабах, ніж у партіях-громадах.

 

 

^ Ознаки партій масового  та виборчого типів

Масова партія 

Партія виборців

 

 Головний партійний  апарат, партійна бюрократія виконує  політико-адміністративні функції. 

 Центральна роль  належить професійній еліті, експертам.

 

 Організація базується  на фіксованому членстві і  ха-рактеризується сильними вертикальними  зв’язками. 

 Організація зі  слабкими вертикальними зв’язками.

 

 Звертається до  електорату, використовуючи певну ідеологію (електорат приналежності). 

 Звертається до  електорату через зверне-ння до  його поглядів (електорат думки).

 

 Домінують лідери, вибрані на основі внутрішньопар-тійних  процедур. Існує сильне колегіальне  керівництво. 

 Домінують представники партії, які виконують публічні функції. Явище персоналізації виборчого звернення.

 

 Джерелом фінансування  є членські внески та дотації  від зацікавлених організацій. 

 Джерелом фінансування  є публічні фонди та дотації  “зовнішніх” груп інтересів.

 

 Партія робить акцент  на ідеології. 

 Партія зосереджує  увагу на розв’язанні певних  проблем.

 

 Модель кар’єри  – ріст через основні етапи  в межах партійної структури. 

 Модель кар’єри  – раптова поява серед партійної  еліти, що може бути результатом зростання значення конкретної гру-пи інтересу.