Петро Могила- видатний діяч української культури і церкви

     Полтавський державний педагогічній університет ім. В.Г.Короленка

 

                                  Кафедра української літератури

 

 

                                                      

 

 

 

 

 

 

                                    Реферат

              

         

        на тему: Петро Могила- видатний діяч                          

 

                       української культури і церкви

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                      

 

                                                                                        Студентки У-51 гр

                                                                                        Горобчук Оксани

 

 

 

  

 

 

 

                                               

 

 

                                                         Полтава 2012 р.

                                                           План:

 

 

1.   Петро Могила: життєпис

1.1. Біографія.

1.2. Освіта.

1.3. Церковна кар'єра.

1.4. Дипломатична діяльність.

1.5. Просвітницька діяльність.

1.6. На посаді митрополита.

2.   Творчість діяча

2.1. Видавнича діяльність.

2.2. Літературна спадщина.

2.3. Твори.

    Висновок

     Примітки.

      Додаток

      Джерела

 

 

 

 

Петро Могила (рум. Petru Movilă; 21 грудня 1596 — 1 січня 1647) — молдавський боярин, політичний, церковний і освітній діяч Речі Посполитої, архімандрит Києво-Печерського монастиря з 1627 року, Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі з 1633 року, екзарх Константинопольського патріарха. Канонізований Церквою 1996 року.

 

1.1.Біографія

 

Петро Могила був вихідцем з давнього молдавського боярського роду. Він народився 21 грудня 1596 року в сім'ї валаського і молдавського господаря Симеона Могили та семигородської княжни Маргарет. Батько його Симеон Могила був спершу господарем Валахії (1601-1607), потім Молдавії (1607-1609). У 1612 році Могилам після поразки їх Кантеміром Мурзою, що зайняв господарство, довелося бігти в Річ Посполиту, де у них були сильні і багаті родичі: племінниця Симеона, Раїна Могилянка, була матір'ю Ієремії Вишневецького, якому належала майже вся лівобережна Україна.В 1607 році внаслідок боротьби за владу батько хлопця загинув. Після смерті Симеона Могили та після захоплення в 1612 році Кантемиром Мурзою молдавсько-валахійських володінь, княжна Маргарет разом з сином мусили покинути Молдавію та переїхати на українські землі Речі Посполитої, де їх прийняли родичі — князі Стефан Потоцький, Самуїл Корецький та Михайло Вишневецький.

 

1.2.Освіта

 

Початкову освіту Петро  Могила здобув у Львівській братській школі, організованій в1586 році для захисту та збереження православної віри. Сімейство Могил дотримувалося православ'я і мало тісні зв'язки з Львівським братством, постійно допомагаючи йому коштами та послугами у будівництві. Львів був неподалік від тодішніх молдавсько-валахійських володінь і Львівське братство, відчуваючи потребу в коштах, часто зверталося до одновірних молдавських господарів з проханнями про матеріальну допомогу.

 

 Подальшу освіту  Петро Могила здобував у європейських університетах. Спочатку він здобув освіту в Польській академії в Замості, а згодом вчився у різних навчальних закладах Голландії та в Парижі.

 

Петро Могила вільно володів  грецькою та латинською мовами і досить швидко опанував богословську науку. Після повернення до Речі Посполитої він пішов на військову службу, брав участь у Цецорській битві 1620 року та Хотинській битві 1621 року.

 

1.3.Церковна кар'єра

 

Мало відомо про період життя Петра Могили, починаючи  від його участі в Хотинській битві  та до посвяти у сан Києво-Печерського архімандрита. Могила почав часто відвідувати Києві брати активну участь у справах православної віри. Київський історик С. Голубєв вважає, що окрім православного виховання цьому посприяли й часті зустрічі Петра Могили з митрополитом Іовом Борецьким, його наставником ще за часів навчання в Львівській братській школі. Спілкування з Іовом остаточно завершило формування поглядів Петра Могили і, по суті, визначило напрям його подальшої життєвої діяльності. У 1625 році він прийняв чернечий постриг у Києво-Печерському монастирі. Протягом 1622-27 Петро Могила перебував на послуху в одному із скитів Києво-Печерської Лаври, який знаходився на території сучасного села Михайлівка-Рубежівка під Києвом[2 1].

 

Після смерті 21 березня 1627 року архімандрита Печерської лаври Захарія Копистенського, у грудні 1627 року на цю посаду було посвячено Петра Могилу. У цей час йому виповнилося тридцять років. В такому віці обрання на таку високу церковну посаду здійснювалося чи не вперше. Очевидно, цьому посприяла підтримка Борецького та інших впливових шляхетських сімей, які сповідували православну віру, попереднє іночество Петра Могили та його особисте багатство. 1628 року польський король Сигізмунд III затвердив Могилу на цій посаді.

 

Після ознайомлення з духовним заповітом Іова Борецького Петро Могила вступив до Київського братства і став старшим братчиком, опікуном і фундатором братства, монастиря та школи. Ця посада відкривала йому шлях до зайняття митрополичої кафедри, але митрополитом було наставлено Ісайю Копинського.

 

 М. Костомаров так  оцінював перші кроки Петра  Могили:« Новий архімандрит зразу ж виявив свою діяльність на користь монастиря, завів нагляд над священнослужителями у селах лаврських маєтків, малограмотних наказав учити, а впертих і своєвільних піддавати покаранням: оновив церкву, не шкодував витрат на прикрашення печер, підпорядкував лаврі Пустинно-миколаївський монастир, заснував Голосіївську пустинь, побудував за свій рахунок при лаврі богадільню для жебраків і задумав завести при Печерському монастирі вищу школу.

 

 

1.4.Дипломатична діяльність

 

Життя і церковна служба Петра Могили припали на складний час в історії православної церкви в Україні. В 1596 році була підписана  Берестейська унія, в результаті якої більшість православних єпископів визнала верховенство Папи Римського, а Київська православна митрополія відновила свою єдність з Римо-Католицькою Церквою. Ті православні ієрархи та священники, які не визнали унії, фактично опинилися поза законом. Вірні і більшість монастирів також виступили проти унії. Проте у здійсненні її положень була зацікавлення світська влада, тому утиски православних, які не хотіли визнавати зверхність Риму, стали звичним явищем.

 

Петро Могила вважав надзвичайно  важливою справою примирення усіх православних — тих, які визнали унію, і тих, які виступали проти неї. Однак його дії, спрямовані на це примирення, викликали неоднозначні оцінки сучасників. Одні вважали Могилу щирим поборником єдності православ'я, інші — рукою королівської влади, що силується обернути православних в уніатів і розірвати зв'язки зі східними патріархами та Москвою.

 

29 червня 1629 року у  Києві мав бути скликаний помістний  собор, предметом обговорення  якого мало стати питання примирення  уніатів і православних. Але позитивних  наслідків собор не дав.

 

Не справдились надії  Петра Могили на примирення церков і на Львівському соборі. Але найболючішого  удару по його сподіваннях завдала  смерть Іова Борецького. Звістку про  смерть свого наставника Петро Могила отримав 16 січня 1631 року, повертаючись до Києва з освячення Ставропігійської церкви у Львові. Церква була збудована Львівським братством з немалими пожертвами Могили.

Невдачі всіх спроб з  примирення церков породили розгубленість  та безнадію серед православних обох течій — тих, хто визнавав унію або виступав проти неї. Як писав тоді ректор Київської братської школи Касіян Сакович:

« Ми — діти одного батька, сини однієї матері, нащо розриваємо згоду, нащо одні одних посилаємо до пекла, нащо одні одних виклинаємо![2 2]  »

 

Після ознайомлення з  духовним заповітом Іова Борецького Петро Могила вступив до Київського братства і став старшим братчиком, опікуном і фундатором братства, монастиря та школи. Ця посада відкривала йому шлях до зайняття митрополичої кафедри, але митрополитом було наставлено Ісаю Копинського.

 

1.5.Просвітницька діяльність

 

Петро Могила, перебуваючи  на посаді архімандрита, згуртував  довкола себе освічених людей. Восени 1631 року на території Києво-Печерської лаври він відкрив першу школу. Викладання у Лаврській школі  велося латинською та польською мовами, і створювалася вона за зразком провідних шкіл того часу — єзуїтських колегій. Всього в ній навчалося понад сто учнів.

 

Петро Могила добре усвідомлював значення освіти в розвитку суспільства  і прагнув заснувати в Києві  такі школи, які відповідали б потребам часу і ні в чому не поступалися б подібним європейським навчальним закладам. Ще задовго до відкриття школи, турбуючись про досвідчених викладачів, Петро Могила добирав здібних молодих людей і за свої кошти відправляв їх за кордон на навчання.

 

Проте шкільні справи не давалися Петру Могилі легко. Спочатку печерсько-лаврські інки виступили проти надання  школі приміщень. Могилі вдалося  владнати цю проблему, але, як тільки розпочалося  навчання, противники Могили стали  вбачати у лаврській школі конкурента Київській братській школі. Київське братство та козацтво підняли питання про об'єднання Київської братської школи та лаврської. Їх підтримав і новий митрополит Ісая Копинський. Петро Могила погодився об'єднати лаврську школу з братською, за умови, що буде охоронцем і опікуном об'єднаного закладу.

 

Петро Могила присвятив значну частину  свого життя розвитку православного  шкільництва та освіти в Україні.

 

Лаврську школу, об'єднану в 1632 році з братською, згодом було перетворено  на Києво-Могилянську колегію. Це була перша вища православна школа у Східній Європі. Колегія була організована за зразками єзуїтських навчальних закладів. Студенти вивчали тут три мови: грецьку, латинську і церковнослов'янську, студіювали богослов'я та світські науки. Серед випускників цієї колегії була чимало представників еліти тогочасної України і Білорусії[5].

 

На утримання колегії і монастиря  Могила записав дві лаврські волості  і подарував власне село Позняківку, крім того, надавав грошову допомогу як колегії, так і вчителям та учням. З огляду на швидке зростання кількості учнів в 1634 року була відкрита філія колегії у Вінниці, яку пізніше перенесли до Гощі на Волинь, де вона проіснувала до кінця 17 століття, а 1636 року Могилою була заснована колегія в Кременці. З іменем Петра Могили пов'язане розгортання православної системи вищої і середньої освіти в Україні, яка копіювала католицькі школи, намагаючись конкурувати з ними.

 

У квітні 1632 року помер король Сигізмунд III. За польським звичаєм по смерті короля мав зібратися так званий конвокаційний сейм, на якому робився огляд діяльності попереднього короля, обговорювалися різні думки й пропозиції щодо майбутнього королівства. Потім збирався елекційний сейм, на якому обирався новий король.

 

У Прилуках було скликано велику козацьку Раду, яка обрала на сейм делегацію. Петро Могила був делегований на сейм від імені митрополита Ісаї Копинського та всього православного духовенства. На сеймі він мав вимагати скасування всіляких актів, що забороняли православним будувати церкви, відкривати колегії, типографії, повернення єпархій, церковних маєтків.

 

Польський королевич Владислав, щоб  забезпечити собі більшість при  голосуванні, склав спеціальний  меморіал, у якому пропонувалося  вирішити козацькі питання, віддати  православним Київську митрополію, повернути всі її маєтки, монастирі й навіть львівське єпископство.

 

8 листопада 1632 року Владислав  був обраний королем і, зваживши  на ситуацію, задовольнив прохання  православного духовенства, видавши  диплом, яким гарантував православним  більші права і вигоди, ніж ті, що були зазначені в "Статтях для заспокоєння руського народу". Цим документом надавалася нова свобода переходу як з православ'я в унію, так і з унії у православ'я. Київський митрополит мав, як і раніше, висвячуватися від Константинопольського патріарха. Православним митрополитам поверталась Луцька єпархія, запроваджувалася нова у Мстиславі, а також заборонялося чинити всілякі образи православним людям.

 

Петро Могила подякував Владиславу за "розумне і справедливе рішення". Тим часом, козаки і православне духовенство в один з останніх днів сейму прийняли рішення усунути від митрополії Ісаю Копинського як людину престарілу й хворобливу. Тут же, у Варшаві, митрополитом було обрано Петра Могилу.

 

12 березня 1633 року Владислав  затвердив митрополитом Петра Могилу. Королівською грамотою Могилі віддавалася Києво-Софіївська церква, утримувалася за ним і Києво-Печерська архімандрія, доручався нагляд над Пустинно-Микільським монастирем. Невдовзі було отримане благословення й патріарха константинопольського, причому патріарх надавав новому митрополиту звання "екзарха святого константинопольського трону".

 

У квітні 1633 року Петро Могила розіслав вірним православним грамоти, запрошуючи чільних представників громад прибути  до Львова на його висвяту в чин митрополита. Місто це було обрано не випадково, адже тут його добре знали і поважали. Після двомісячного перебування у Львові Петро Могила наприкінці червня вирушив до Києва. Проте Ісая Копинський не вважав обрання Могили законним і подав скаргу королю. Тяжба тривала не один рік. У лютому 1637 року Петро Могила запросив Ісаю в Луцьк і там у присутності численного духовенства примирився з ним. Але Ісая знову виступив проти Могили, заявивши, що той силою примусив його до примирення. До самої своєї смерті Копинськнй не давав спокою Могилі.