Видатні діячі Хорватії

8.4. Відродження в  Хорватії (дубровницько-далматинська  література). Іван  Гундулич

   Вузькою смугою простяглася Далмація вздовж узбережжя  Адріатичного моря. Віддавна перлинами  Далмації були прибережні міста Задар, Спліт, Шибеник, Дубровник та ін. Складною і драматичною протягом століть була історія цієї частини Хорватії: залежність від Візантії, Венеціанської республіки, Угорщини, турецькі набіги - все це пережили далматинські міста.

   На початку XV ст. далматинські міста, крім Дубровника, захопила Венеція. В Дубровнику ж у цей час процвітала республіка. Морська торгівля була основою добробуту цього міста-республіки.

   «Тісні  і постійні зв'язки з Заходом,- писав  радянський учений І. М. Голеніщев-Кутузов,- близькість до центрів італійського гуманізму і європейської освіченості, з одного боку, оточуюча слов'янська стихія - з другого, сприяла високому підйому культури в Далмації в XV-XVI ст.» (1) Ідеї італійського гуманізму, таким чином, мали підготований грунт і знайшли широкий відгомін у Далмації.

   (1) Голенищев - Кутузов И. Н. Позтьі Далмации зпохи Возрождсния.- В кн.: Голеншцев-Кутузов И. Н. Славянские литературьі. М., 1973, с. 56. .

   Далматинські  міста в XV-XVI ст. славилися своїми вченими: економістами, істориками, філософами, медиками, техніками, твори яких, написані латинською та італійською мовами, були відомі далеко за межами Далмації. Друкарська справа, високо розвинена в Далмації, відіграла значну роль у розвитку гуманістичної культури. Одна з перших друкованих книг з'явилася тут уже в 90-ті роки XV ст. Широко розповсюдженою в далматинських містах була перекладна література. Все це сприяло бурхливому розвиткові культури і літератури в Далмації, зокрема в Дубровнику.

   В XV- на початку XVI ст. в Далмації значного розвитку набула гуманістична поезія латинською мовою. Дубровчанин Ілія Црієвич (1463-1520) був увінчаний у Римі лаврами за любовну лірику. У своїй творчості він розробляв також патріотичну («Ода Рагузі», Рагуза - інша назва Дубровника), загальнослов'янську тематику. Прославився він своїми епіграмами (наприклад, на папу Юлія І). Юрай Шижгорич з Шибеника (1420-1490) доктор права Падуанського університету - відомий творами на антитурецьку тему, яка, завдяки своїй актуальності, була широко представлена в далматинській літературі. Юрай Шижгорич прославився своєю «Елегією [415] на спустошення полів Шибеника», в якій звертається до вітчизни:

   ...Я  віддам тобі душу

   Тяжкії  рани знесу за тебе,

   За  тебе й помру...

   Для «Елегії» Ю. Шижгорича, як і для творів інших  латинсько-мовних поетів Далмації, характерне використання античних образів, звернення до античної історії, що свідчить про широку обізнаність далматинських літераторів з античною культурою - одним із джерел ренесансної літератури. Відомими латинськомовними поетами були також Яків Бунич (1468-1532), Іван Гучетич (1451 - 1502) та ін.

   На XVI ст. припадає розквіт далматинської поезії сербохорватською мовою. Поезія ця наповнена ідеалами гуманізму, духом літератури Ренесансу.

   Одним із перших до народної мови звернувся Марко Марулич (1450-1524). В його поезії прозвучали пристрасні заклики до боротьби з османською навалою. Ця тема з роками стала головною в його творчості («Молитва проти турків», поема «Юдіф» (1501) та ін.). М. Марулич відомий своїми віршованими посланнями («Послання Франциску Наталісу», «Патриціям Спліту», «Молодому Періклу» тощо), а також дидактичними трактатами. Поезію М. Марулича високо цінив Аріосто, який назвав хорватського письменника «божественним» поетом.

   Любовною  лірикою, на якій помітно позначився вплив Ф. Петрарки, прославився Шишко Менчетич (1457-1527). Петрарка був одним із тих велетнів італійської літератури, які залишили незгладимий слід на ренесансній поезії Далмації.

   Вірші Шишко  Менчетича милозвучні, радісні, сповнені світлого почуття кохання і разом  з тим м'якого гумору:

   Як  вірші став читать, молю тебе - зажди       

     хай радістю сяє  твоє чоло завжди. 

   Коли  в них щось не так, їх гудить не спіши,       

     відкинь з них  терня геть, троянди  залиши. 

   Якщо  жадаєш ти ще більшого - твори,       

     У тебе змога  є, що хочеш  говори. 

   Але моїх кісток перегризать не смій,       

     аби не був гірким  доробок мій.       

    («Посвята», переклад О. Шевченка)

   Ліричні вірші  Ш. Менчетича, здебільшого невеличкі  за обсягом, сповнені великого почуття:

   До  рук твоїх віддам я серце без  вини. 

   Володарко, із ним, що хочеш учини! [416]

   Як  серце розітнеш, в  нім знайдеш образ  свій, 

   За  котрим в'яну я  й холону в дні  завій.

   («Дорогий  образ», переклад О. Шевченка)

   Серед мініатюр поета є й вірші, близькі до епіграми:

   Найбільше в світі зло  не стримає мій  крик, 

   бо  то страшна біда, то твій бридкий язик, 

   Котрий  ти розв'язав і всаджуєш, як ніж, 

   він б'є, як грім з небес, лиш дотик - і падіж.        

    («Твій язик», переклад О. Шевченка)

   В творчості  Ш. Менчетича трапляються й зразки високої петрарківської лірики, яскравим прикладом якої є вірш «Блаженна ти і всі твої красоти», до якого сам поет написав підтитул «за мотивами Петрарки»:

   Блаженні  час і мить, коли найперше я       

     побачив образ  твій, що дивно  засіяв. 

   Блаженні  ті місця, де я тебе стрічав,       

     дні, ночі і  роки, коли слідком я мчав. 

   Блаженна  та пора, як вперше покохав       

     твої красоти всі,- твоїм слугою став. 

   Блаженні  почуття, що мучать вдень  і вніч,       

     і пестощі твої  прогнали сон із  віч... 

   Блаженна  юнь твоя - красоти  неземні,       

     які ти віддаєш  на радість лиш мені.        

    (Переклад О. Шевченка)

   Лірика Джоре Држича (1461 - 1501), на відміну від творів III. Менчетича - його земляка і приятеля, близька до слов'янської народної традиції. Вірші Д. Држича, у яких створені глибоко народні образи, наближаються до пісенної творчості хорватів:

   Ой, знайшла дівчина  хлопця у травиці       

     та й поцілувала  сплячого в зіниці. 

   На  тім юнакові золоті остроги,       

     а на дівчиноньці  шовкова кошуля; 

   Ой, та й зачепилися золоті остроги       

     та й за дівчиноньки  шовкову кошулю. 

   Шовк  став за трофея, та ще краща фея,       

     мій прекрасний  цвіте, вдвох ще  краще в

   світі; А юнак стріляв  все із тугого лука,       

     дівчина ж вдивлялась  на зелені луки, 

   Стріли  там збирала, хлопцю подавала.        

    («Ой, знайшла дівчина», переклад О. Шевченка).

   Любовна лірика Д. Држича витримана у традиціях  народного фольклору, образи ліричних героїв ніби взяті з народних пісень, у віршах поет часто дотримується фольклорної ритміки, використовує народно-поетичні художні засоби. Разом  з тим у Д. Држича є й твори, написані в стилі класичної петрарківської лірики:

   Коли  і де, скажіть, і  у яких краях 

   Стрічали  молоду, ще кращу, ніж  моя? [417]

   Хоч води із морів летять до хмар хмурних

   й розходяться довкіл, та знов зберуться  в них.

   Якби  й від неї взять  її принади всі,

   вони  зберуться знов у  радісній красі.

   її  краса сія, немов  проміння зір

   вона, мов сонця схід над синім пасмом гір.       

    («Немає кращої», переклад О.  Шевченка)

   Любовна лірика була одним із найпопулярніших жанрів дубровницько-далматинської поезії XVI ст. Яскраві приклади її ми знайдемо в творчості перекладача Овідія відомого поетаХанибала Луцича (1485-1553). його поезія, як і багатьох його сучасників, тісно пов'язана з петрарківською традицією. Ханибал Луцич, крім інтимно-ліричних віршів, створив цикл громадянської, патріотичної лірики («Похвала Дубровнику»). Перу X. Луцича належить також одна з перших драм, написаних сербохорватською мовою - «Рабиня», в якій поет продовжує популярну в далматинській літературі XV-XVII ст. тему, пов'язану з боротьбою слов'ян за незалежність. Цій темі присвячені твори ще одного поета - Юрія Бараковича (1548-1628) - патріотична поема «Слов'янська віла» (1613). Найвищого художнього втілення ця тема набула у творчості найвидатнішого дубровницького поета Івана Гундулича.

   Відомим хорватським  поетом і мислителем дубровницького Відродження був Никола (Мавро) Ветранович-Чавчич (.1482-1576). Народився він у сім'ї торгівця, переселився на острів Св. Андрія, створив чудові взірці філософської, політичної, любовної лірики, написав драму на біблейські теми. Поетичні твори Ветрановича сповнені, з одного боку, громадянського пафосу, а з другого - різкої критики на адресу дубровницьких патриціїв, багатих городян, кліриків., У своїх поезіях М. Ветранович відгукувався на важливі суспільні питання. В одному з своїх віршів так поет визначив основне завдання письменника:

   Гончарам  дано лиш глину, 

   щоб горшки виготовляти, 

   їх  ретельно обробляти, 

   аби мати хоч хлібину.   

   А художникам - лиш  вінця, 

   щоб додати глекам карбу,- 

   не  шкодують жодну фарбу, 

   аби мати ще й червінця.  

   А поетам - честь народу, 

   хай же музу поважають 

   і про волю вірш складають, 

   аби мати всім свободу.        

    («Писання у поміч поетам»,  переклад О. Шевченка) [418] 

   Мавро Ветранович був автором і веселих, дотепних віршів, написаних в жанрі популярних карнавальних пісень. Ці твори поета відзначаються життєрадісністю, співучістю, яскравим святковим настроєм, гумором:

   Ми  прийшли в цей  край багатий 

   (вам  про це не варто  знати), 

   дубровчан аби навчати 

   у трембіти трембітати.  

   Хоч ми й ланці та музики - 

   добрі майстри - кожен знає, 

   сурмимо ми марш цей дикий 

   і платні не вимагаєм.