Видатні діячі Хорватії

   За  любов до вас ми граєм, 

   не  берем за те з вас  плати, 

   тільки  випити бажаєм, 

   як  закінчимо вам  грати...        

    («Німці, ланці, сурмачі, найманці», переклад О. Шевченка)

   Мавро Ветранович проявив себе як тонкий лірик - у  ряді його творів змальовується прекрасна  природа рідного краю («Самотник»). Поет багато років прожив поза Дубровником, але через усю свою творчість  він проніс любов до рідного міста, пишався ним, уславлював його:

   ...То  є слава сонцелика 

   преславного Дубровника, 

   що  зі сходу до заходу 

   у свободі править  зроду.  

   Ось такі в нас дубровчани, 

   по  всім світі почтовані, 

   королі, князі їм годять, 

   що  в шанобі завше  ходять: 

   заслужили вічну славу...       

    («Каравела», переклад О. Шевченка)

   Мавро Ветранович був автором популярних драм («Сусанна», «Жертвоприношення Авраама»). Використовуючи біблійні сюжети, поет намагався внести в них нові, ренесансні ідеї, змалювати  повнокровні, глибокі психологічні образи. Мова творів М. Ветрановича  ясна, прозора, у ній широко використані народні вислови.

   Серед інших  відомих письменників Далмації і  Дубровника XVI ст. відзначаються Петро Зоранич (1508-1569) - автор любовної лірики і пасторальних романів, Маріо Каботі (1505-1582), який прославився гострою сатирою на дубровницький патриціат («Проти володарів Рагузи»), та ін.

   Кінець XIV-середина XVI ст. в далматинськодубровницькій [419] літературі був періодом зародження і розквіту ренесансної літератури. На цей час припадають розвиток ряду жанрів у поезії, поява сатири, драми, поступовий перехід письменників з латинської та італійської мов на мову сербохорватську. Гостра і злободенна тематика літературних творів, велику увагу поети приділяли темі визвольної боротьби слов'янських народів.

   У середині XVI ст. особливого розвитку досягла дубровницька драма. Найбільшого розквіту вона набула у творчості Марина Држича (1508-1567) - видатного дубровницького письменника, автора веселих комедій, ряд яких продовжує жити на сучасній сцені. М. Држич відіграв значну роль у становленні дубровницького театру. В Дубровнику він сам грав в аматорській трупі. Драматургічна діяльність Држича розпочалась у 1548 р. Найвідоміший твір митця - комедія «Дядечко Мароє» (1551) з тогочасного життя Дубровника і Риму. Для цієї п'єси характерна глибока психологізація образів, багатогранність, яскравість та оригінальність сценічної трактовки. Героями комедій М. Држича є хитрі слуги, простолюдини, яким драматург віддає свою симпатію. В уста цих героїв автор вкладає гострі і дотепні характеристики вельмож і багатіїв, представників духовенства тощо. Ці герої є і виразниками світогляду автора, чого виступу проти соціальної нерівності, яка існувала у дубровницькому суспільстві (п'єси «Скупий», «Манде» та ін.).

   Перу М. Држича належать також пасторалі  «Венера і Адоніс», «Тірена» та ін. Деякі драматичні твори М Држича написані віршами. Драматургічна творчість М. Држича означала якісно новий, вищий етап у розвитку ренесансної комедії в слов'янських літературах.

   У другій половині XVI ст. дубровницька література збагатилася  поезією Динко Ранина (1536- 1607) і Динко Златарича (1555-1609). Перший відомий своєю поетичною збіркою «Різні вірші», в яких відчуваються як петрарківські традиції, так і вплив народно-поетичної творчості слов'ян. Другий прославився численними піснями, сатиричними віршами тощо. Обидва були відомими перекладачами творів грецьких і римських авторів.

   У кінці XVI-в  першій половині XVII ст. для розвитку дубровницької літератури багато зробили  поети Юній Пал мотич (1606-1657) - творець ліричних пісень та Іван Бунич-Вучич (1591 -1658) - автор взірців любовної лірики. [420] Вершиною літературного розвитку у Дубровнику і Далмації загалом була творчість великого хорватського письменника Івана Гундулича, який своєю поезією ніби завершує блискучий розвиток ренесансної літератури у цьому регіоні.

   Іван  Гундулич. Іван Гундулич (1589-1638) народився у Дубровнику в аристократичній родині. Батько - Фран Гундулич, відомий історик, прищепив сину інтерес до античності, зокрема до її літератури, а також до сучасної поезії. Вчився І. Гундулич у дубровницькій гімназії, де особливо захопився творчістю Т. Тассо. З 1608 р. він - член Великої Ради Дубровника, займає ряд державних посад.

   Літературні смаки І. Гундулича формувалися на античних взірцях, на кращих творах італійської літератури, на сучасній йому вітчизняній ренесансній літературі.

   У літературі ім'я І. Гундулича відоме з 1610 p., коли з'явилися його перші переклади  творів Т. Тассо та інших італійських  письменників. У цей же період він виступив і як автор драм на античні сюжети: «Галатея», «Клеопатра», «Аріадна», «Адоніс» та ін. Драми здобули популярність і йшли на сцені театру в Дубровнику. [421]

   Після 1620 p. I. Гундулич переживає творчу кризу, яка пов'язана з контрреформацією, з наступом католицької реакції в країнах Європи, в тому числі , в Дубровнику, де єзуїти приклали чимало зусиль, щоб придушити гуманістичні традиції дубровницької літератури. І. Гундулич в цей час створив релігійно-дидактичні твори «Покаянні псалми царя Давида» (1621), віршовані «Сльози блудного сина» (1622) та ін. Під впливом обставин письменник зрікся своїх драматичних творів і поезії як «гріховних».

   Усе це суперечило тим гуманістичним ідеалам, на яких був вихований І. Гундулич. Свідченням перелому в настроях поета була його драма «Дубравка», поставлена на сцені в 1628 р. У ній І. Гундулич розвинув слов'янську проблематику, яка пізніше стала провідною в його творчості. Саме в цій драмі відбилися вільнолюбиві думки поета, його підтримка національно-визвольної боротьби, яку вели слов'янські народи проти чужоземного ярма. В алегоричній формі поет прославляє своє рідне місто, висловлює волю його громадян до свободи:

   О красна, кохана, солодка  свободо, 

   Ти  дар, у якому всі  блага народу, 

   В тобі була істина нашої слави, 

   Коштовна  прикрасо старої Дубрави, 

   Ні  срібло, ні злато, ні людські щедроти, 

   Не  зможуть купить твої чисті красоти!        

    (Переклад О. Шевченка)

   Поет застерігає своїх земляків від захоплення розкішшю, таврує падіння моралі, пороки суспільства, які, на його думку, підривають, руйнують, розкладають традиції свободи, що віками формувались у Дубровнику.

   І. Гундулич у своїй творчості порушував  питання боротьби християнства і  мусульманства. За його словами, перекладаючи «Визволений Єрусалим» Т. Тассо, він хотів розкрити цю тему «всьому нашому слов'янському народові». Ця боротьба надихнула поета на створення грандіозної епічної поеми «Осман» (1621 -1638), яка стала вершиною його творчості.

   Традиції  гуманістичної літератури, поєднавшись  у поемі з елементами народно-поетичної творчості, стали естетичною основою твору, а ідеї патріотизму, національно-визвольної боротьби слов'янських народів проти османського ярма - його політичною платформою.

   У поемі; зображені  дійсні історичні події - в 1621 р. турецькі війська під керівництвом султана [422] Османа II почали загарбницький похід проти Польщі. Під містом Хотином польські війська, до складу яких входили представники й інших слов'янських народів, відбили турецький напад. Такий історичний стержень поеми.

   Твір І. Гундулича багатоплановий, у ньому  десятки дійових осіб (історичних і вигаданих), події переносяться з ратних полів під Хотином  до Цари-граду, з володінь молдавського воєводи до Греції і в слов'янські землі. Автор створює широке художнє  полотно, де сучасність поєднується з ретроспективним зображенням минулого, з думками про майбутнє.

   Основна ідея, яку вклав у поему І. Гундулич,- заклик до боротьби слов'янських народів  проти турецького ярма. Поет прославляє свободу, яка дасть народам мир, висловлює ідею слов'янської єдності. Ідеалізований образ рідного міста Дубровника стає символом волі, незалежності:

   За  непослух цар сердитий 

   Незліченні  кине лави, 

   Щоб Дубровник той  скрушити, 

   Ввергнути в пожар кривавий.  

   Та  Дубровник зі свободи 

   Сплавив силу й міць корони, 

   Гордий, непідкупний зроду, 

   Честі й слави він  не ронить...  

   Так стоїть Дубровник  вільний 

   Зі  своїм прадавним  троном, 

   Вірою й законом сильний,. 

   Поміж Левом і Драконом (1)  

   Тож нехай повік ця сила 

   Береже  тобі свободу, 

   О, Дубровник, місто  біле, 

   Миле  небу й народу.

   (1) Тобто між Венецією і Туреччиною. Уривки з поеми подаються в  перекладі В. Кордуна (див.: Світанок: Із європейської поезії Відродження.- К.: Веселка, 1978).

   І. Гундулич співчуває братнім слов'янським  народам, що стогнуть під ярмом чужоземного загарбника:

   ...Всі  сусіди знемагають

   У ярмі тяжкої долі -

   Вольності вони не мають,

   Що  у тебе на престолі...

   Поет задумується  над питанням, як допомогти уярмленим  народам, хто прийде їм на поміч:

   ...Хто  ще візьме в  оборону 

   Боснію, Герцеговіну? 

   Та  й угорську хто  корону 

   Порятує від загину. [423]

   Там між пащею Дракона 

   И лазурями Лева злого 

   Всіх  слов'ян лежать кордони 

   Біля  володіння твого.

   Поет закликає до об'єднання слов'янських народів, до відсічі загарбникові. Лише єдність  подесятерить сили слов'ян, дасть змогу повалити ярмо турецького дракона.

   Слов'янський  світ у поемі у всьому протистоїть  світу турецькому, який поет змальовує  жорстоким, підступним, темним. Водночас І. Гундулич бачить розклад феодального  ладу у Туреччині і передбачає її падіння. Через антитурецьку спрямованість твір не міг бути надрукований за життя поета, він поширювався в рукописних списках і вийшов лише в 1826 р.

   Поема позначена  значним впливом народного фольклору, особливо там, де поет змальовує природу, створює образи простих людей:

   ...І  дівчата й молодиці 

   Із  сільськими парубками 

   йдуть гуртом на вечорниці, 

   Закосичені  квітками.  

   То  в танку вони кружляють, 

   То  ведуть солодкі співи,