Петро Могила- видатний діяч української культури і церкви

 

На посаді митрополита

 

Після наставлення митрополитом Петро Могила з новою силою  розгорнув сподвижництво у церковній, освітній, будівничій галузях та книгодрукуванні. Вся його діяльність була спрямована на відновлення повнокровного життя Православної Церкви. Новий митрополит висунув перед пастирями суворі, але справедливі вимоги. Стосувалися вони передовсім обов'язкової загальної і богословської освіти, ретельного дотримання канонічних правил.

 

У своїх грамотах і  посланнях Петро Могила щораз  концентрував увагу священнослужителів на необхідність своїм життям і діяльністю служити прикладом для мирян, виконуючи заповіді Божі, невтомно піклуватися про паству, сумлінно оберігаючи своє достоїнство від найменших проступків.

 

У відомство православного  митрополита Могили перейшли Софійський кафедральний собор у Києві та приписані до нього храми, Видубицький, Михайлівський, Пустинно-Миколаївський  монастир і інші монастирі та храми. У 1634 році розпочалося відновлення Софійського собору, яке тривало впродовж десяти років. Митрополит наказав також розчистити з-під нашарувань землі залишки Десятинної церкви, під руїнами якої було віднайдено мощі святого рівноапостольного великого князя Володимира. Петро Могила за свої кошти відновив і стару Церкву Спаса на Берестові, для розпису якої запросив художників з Криту. Ними були відновлені також Трьохсвятительська і Михайлівська церкви Видубицького монастиря.

 

Важливою ділянкою активності митрополита Могили було впорядкування богослужбової практики і видавнича діяльність. Релігійні суперечки і контроверсії 17 століття вимагали чіткого і сучасного викладу основ православної віри. З цією метою у 1640 році Петро Могила скликав у Києві собор, на який запросив духовних і світських осіб, в основному членів братств. Наслідком цього собору стало затвердження й нове видання "Требника" (1646). До церковної історії він увійшов як "Требник Петра Могили" і довгий час служив православному духовенству всієї України, а згодом і Російської імперії.

 

У Требнику були викладені  не лише молитви і обряди, до нього  були додані пояснення й настанови, як у тому чи іншому випадку слід себе вести та чинити, а також  догматичні й обрядові пояснення  літургії, написані одним з учнів  Могили Тарасієм Земкою. Під керівництвом Петра Могили було здійснено перегляд та видання інших богослужбових книг. Одна з найбільш відомих — це "Служебник" (1629, 1639). На церковному соборі 1642 року в Яссах, у присутності представників Руської, Грецької та Молдавської Церков, було розглянуто, виправлено і схвалено подане українськими богословами "Православне сповідування віри".

 

Під керівництвом Могили було складено перший православний Катехізис. Для його затвердження у 1643 році в  Яссах був скликаний загально-православний синод. Але оскільки з розглядом цього документу справа зволікалася, Могила видрукував короткий катехізис. Повний катехізис було видано вже після смерті Петра Могили в Європі грецькою, латинською та польською мовами. 1696 року його передрукували в Москві, коли він уже заслужив повагу всіх православних богословів західного світу. Довгий час катехізис Петра Могили виконував роль найповнішого викладу православної віри.

 

2.1.Видавнича  діяльність

 

Петро Могила докладав усіх зусиль, щоб за час його архімандритства Києво-Печерська друкарня посіла визначне місце як серед інших друкарень України та Білорусі, так і в суспільному житті загалом. За п'ять з половиною років його настоятельства з лаврської друкарні вийшло 15 назв видань. Серед них були і книги самого Петра Могили. В 1628 році в Лаврі були видрукувані перекладені Петром Могилою з грецької "Агапита діакона главизны поучительны" і "Тредь цветная", в яких пояснювалися важливість і значення церковних гімнів.

 

В 1629 році на Київському помістному соборі був схвалений до видання "Літургіаріон" Петра Могили. Він являв собою служебник, виправлений архімандритом за грецькими джерелами і з його власними догматичними й обрядовими роз'ясненнями літургії. Це одна з найвизначніших праць Могили, яка протягом понад двохсот років не втрачала свого значення.

 

Окрім цього у власноручних записах Могили зберігся ряд канонів  і церковних піснопінь, що частково увійшли до майбутніх лаврських  видань: це канон на причащання священиків, канон на ісход душі, канон на створення світу і плач вигнаних з раю прародителів, канон покаянний, благодарственне піснопіння на честь пресвятої Богородиці у зв'язку з чудовим позбавленням нею Києво-Печерської обителі від нашестя ляцького війська (1630) та інші. Ці невеликі твори, написані церковнослов'янською мовою, свідчать про неабиякий літературний хист Петра Могили.

 

 

2.2Літературна спадщина

 

Петро Могила залишив  майже 20 творів церковно-теологічного, полемічного, просвітницького, філософського  та моралізаторського характеру. Він  автор книг "Євангеліє" (1616), "Анфологіон" (1636), "Ефхологіон" (1646) та ін.

 

Помер Петро Могила 1 (11 січня) 1647 року, коли йому виповнилося  лише п'ятдесят. На посаді митрополита  він прослужив всього чотирнадцять років. 3 (19) березня 1647 року тіло покійного, згідно з його волею, було перенесено й покладено у Великій церкві Києво-Печерської лаври. У 1996 році Петро Могила був першим, кого канонізували у святі Українські Православні Церкви усіх конфесій. Взагалі Петро Могила був канонізований усіма 15-ма автокефальними Церквами Вселенської Церкви (лише Російська Православна Церква канонізувала цього як місцево шанованого святого, тобто святого, якого шанують лише на певній території).

 

За кілька днів до смерті первосвятитель склав духовний заповіт, оголошуючи Києво-Братську колегію першою спадкоємицею свого майна. Їй він заповів 81 тис. злотих, все своє нерухоме майно, коштовності та бібліотеку. На той час Петро Могила мав одну з найбагатших бібліотек. В ній були твори Сенеки, Горація, Цезаря, Цицерона, Макіавеллі, трактати Авіценни та ін. Поряд з богословською літературою сусідували польські хроніки, руські літописи, документальні збірники, хронографи. До його бібліотеки також ввійшли книги, які свого часу заповів Могилі Іова Борецький.

 

2.3.Твори

 

-Книга души, нарыцаемое злото... — К., 1623. — ВР ЛНБ.

-ЛюбомудрЂйшаго киръ Агапита діакона, блаженнЂйшему і благочестивЂйшему царю Іоустиніану... главизны, поучителны, по краегранію еллински изложены, словенски же пръвое напечатаны. — K., 1628 (переклад М.).

-Λειτνργιαριων... си ест служебник от литургій Св. Васіліа, Іоанна Златоустаго и преждесвященных служеній іереиских и диаконских повседневных нощных же и дневных в себЂ съдръжимых реченный. Благословеніем и исправленіем преподобнЂйшаго господина и отца киръ Петра Могилы. — K., 1629.

-Передмова // Номоканон си ест законоправилник, имея по сокращенію правила святых апостол седми соборов и помЂстных нЂкіих. K сему и вселенских учителей и прєподобных отец, третіе c болшим исправленіем изданный. — К., 1629.

-Антологіа, сирЂч молитвы и поученія душеполезная. В душевную ползу спудеов и всЂх благочестивых любомолитвеник. ВкратцЂ собраная и благочиннЂ расположеная тщаніем... Петра Могилы. — К., 1636.

-Євангеліє учителноє (з благословения Петра Могилы). — К., 1637.

Λιτθος albo kamen z procy prawdy cerkwie świątey prawosławney ruskiej na skruszenie faecznociemnej Perspektiwy albo raczey pazkwilu od Kassiana Sakowieza... roku 1642 w -Krakowie wydanego, wypuszczony przez pokornego ojca Euzebia Pimina. — K., 1644.

-Евхологіон, альбо Молитвослов или Требник. — K., 1646 (2-е вид.: У 3 ч. — Канберра; Мюнхен; Париж, 1988).

-Ортодокс омологія сирЂчь Православное исповЂданіе католіческія и апостолскія церкве восточныя новопереведеся c елліногреческого языка. — М., 1696 (у співавт. з Ісаєю Трофимовичем).

-Катихисис сирЂчь исповЂданіе православныя вЂры католіческія и апостолскія церкве восточныя... — К., 1712.

 

Висновок:

 

 Обіймаючи високу  церковну посаду, П. Могила не  замикався в межах суто конфесійних,  розуміючи церкву як один із  засобів політичної та ідеологічної боротьби українського народу за своє визволення. Благословивши Б. Хмельницького, своєю діяльністю він давав простір для розвитку національно-визвольного руху в Україні, водночас використовував усі можливості і зв’язки в Речі Посполитій для поліпшення долі українського народу. З іменем П. Могили пов’язане розгортання системи вищої і середньої освіти в Україні та Росії, яка не просто копіювала захід, а й могла конкурувати з ним. Крім Київського колегіуму в 1636 р. він організував колегію в Кремінці, слов’яно-греко-латинську академію в Ясах (1640). Дбав про розвиток Києво-Печерської Лаврської друкарні, одним з перших почав видавати книги українською мовою, надаючи їй міжнародного значення. Сприяв письменникам і художникам, дбав про поширення книгодрукування у Валахії і Молдавії, сам підготував 20 творів церковно-теологічного, полемічного, філософського та моралізаторського характеру.

Понад усе ставлячи православну  віру і необхідність її захисту, П. Могила єдиним носієм віри вважав церкву, яка мала підпорядкувати собі розум і науку, не заперечуючи і не принижуючи ролі та значення останніх. Навпаки, на думку П. Могили, благочестя є необхідною передумовою оволодіння світськими науками. Духівництво має бути не лише освіченим, а й передувати в науках. Розглядаючи шляхи розвитку науки, він вважав за необхідне вивчати, осмислювати і засвоювати здобутки західноєвропейської науки і філософії на основі греко-слов’янської культури з метою її збагачення і подальшого розвитку. Ці погляди для представників української культури, духівництва були досить радикальними, і Могила рішуче проводив їх у життя. Гостро критикував православне духівництво, представники якого надавали переваги світським втіхам, прагнув позбавити його від цих вад і тим самим піднести моральний авторитет церкви. Саме завдяки турботам П. Могили освітній рівень українського духівництва того часу був на голову вищим за російський, і не випадково, що пізніше саме на представників українського духівництва спирався Петро І у реформі культури і освіти.

Могила належав до тих небагатьох політичних мислителів, які передбачали можливі повороти народно-визвольної боротьби, думаючи  про майбутню українську державність. Він мріяв про той час, коли згідно з помислами Платона правити  будуть освічені і мудрі царі-філософи. Прагнучи підняти самосвідомість українського І білоруського народів в їх боротьбі за своє визволення, П. Могила звертався до історії давньої Русі, звеличував її героїв.

Він широко використовував надбання тогочасної народної культури, виявляючи ґрунтовне знання історії народних звичаїв та обрядів.

 

 

 

Примітки

 

  Прізвище Могила  походить від молдавського слова  mohila, що означає "узвишшя", "горбовина".

 

На той час архімандрит  Києво-Печерського монастиря знаходився під прямою юрисдикцією Константинопольського патріарха, а не Київського митрополита, і носив титул "Великого архімандрита".

 

На той час зв'язки з Московським царством, а тим  більше з Московською патріархією  були незначними. Москву більше цікавило зміцнення влади царя нової династії Михайла Романова, а не справи православних у сусідній Речі Посполитій. Сама ж Київська православна митрополія вважалася канонічною територією Константинопольського патріархату.У 1991 році на місці Києво-Братської колегії було відкрито Києво-Могилянську академію, яка згодом дістала статус національного університету "Києво-Могилянська академія".

 

 

                                                    Додаток

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Герб Петра Могили з "Требника" 1646 року. У верхній  лівій частині герба — герб Молдавії, у лівій нижній частині — герб Валахії.

 

 

                                            

 

 

                                         Джерела:

 

1."Требник" Петра Могили 1646 року (факсимільне видання).

2.Білодід О. Загадка Петра Могили // Київська Старовина. — 1993. — №3.

3.Бобынэ Г. О. Гуманизм в философии и общественной мысли Молдавии в XVII — начале XVIII веков. — Кишинев, 1988. (рос.).

4.Возняк М. С. Історія української літератури: У 2 кн. — Львів, 1992.

5.Галант И. В. Киевский митрополит Петр Могила и его отношение к євреям // Киевская Старина. — 1905. — Ч. 24. — Т. 89. (рос.).

6.Головащенко С. І. Образ Христа в богословсько-катехітичній, літургійній та моралістичній творчості митрополита Київського Петра Могили // Образ   Христа в українській культурі. — К., 2001.

7.Голубев С. Т. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники (Опыт ист. исследования). — Т. 1. — Киев, 1883, Т. 2. — Киев, 1898. (рос.).

8.Грушевський М. Історія української літератури. — Київ, 1995. — Т. 6.

9.Житецький П. Петр Могила // Энциклопедический словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Эфрона, — СПб., 1898. — Полутом 46. (рос.).

10.Жуковський А. Петро Могила й питання єдности церков. — Париж, 1969 (перевидання: Київ, 1997). (рос.).

11.Зеньковский В. Основы христианской философии. — Москва, 1992. — Т. 1. (рос.).

12.Ісаєвич Я. Освітній рух в Україні XVII ст.: східна традиція і західні впливи // Київська старовина. — 1995. — №1.

13.Костомаров Н. И. Киевский митрополит Петр Могила // Костомаров Н, И. Исторические произведения. Автобиография. — Киев, 1989. (рос.).

14.Липинський В. Релігія і церква в історії України. — Нью-Йорк, 1956.

15.Нічик В. М. Гуманістичні тенденції в творах членів гуртка друкарні Києво-Печерської лаври // Нічик В. М., Литвинов В. Д., Стратій Я. М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні. — Київ. — 1991.

16.Нічик В. М. Петро Могила в духовній історії України. — К., 1997.

17.Феномен Петра Могили. Біографія. Діяльність. Позиція. — Київ., 1996.

18.Франко І. Історія української літературири // Франко І. Зібрання творів: У 50 т. — Київ, 1976. — Т. 40.

19.Чижевський Д. Історія укр. літ-ри. — Тернопіль, 1994.