Вплив християнських моральних цінностей на формування особистості

Моральні  цінності уявлення, установки та аксіоми  є продуктом нашої історії  та культури.

Зародившись у І ст. нашої ери в Палестині  в контексті розвитку християнства, вони пройшли разом з людством багатовікову еволюцію.

Починаючи з перших релігійних книг — “Нового  заповіту”, “Біблії”, відбувалося  становлення основоположних християнських  цінностей — загальних чеснот: розсудливість, поміркованість, справедливість, стійкість (чесність, правдивість, вірність слову) теологічних чеснот: віра, надія, любов (милосердя). Сталими моральними взірцями, канонами є також десять християнських заповідей.

Християнство, його основоположні цінності стали  джерелом і основою для синтезу  в Європі моральних ідей античності — істини, добра і краси —  з «християнськими постулатами  активного ставлення людини до світу, універсальності, не пов'язаної з будь-якими  політичними і етнічними рамками, зверненням до особистості як до носія  історичної відповідальності. Від середньовіччя  саме християнство формувало культурну  традицію та забезпечувало культурну  єдність спочатку Західної Європи і  поступово світу в цілому. Християнські культурні цінності стали основою  розвитку всієї культури, особливо музики, живопису, літератури. Вони інтегрувалися  з іншими спорідненими смислами, наприклад, моральними цінностями певного народу, моральними звичаями і традиціями, вибудували ціннісний світ сім'ї, стосунків  дітей, батьків.

З часом, у модерну добу, християнські цінності перестали прямо ототожнюватися з християнством як релігією і  почали оцінюватися як універсальні моральні цінності західної, тобто  християнської цивілізації; в культурологічному  її вимірі, набули абсолютного загальнолюдського  характеру. Зараз вони є невід'ємною  частиною сучасної культури і явно чи дискретно впливають на життя  кожної людини і суспільства в  цілому, незалежно від того, яку  світоглядну позицію відстоюють їхні носії — секуляритивну (світську) чи релігійну.

Отже, довгостроковий і понад ситуаційний, інтегрований характер цінностей, що увійшли до людської культури як християнські моральні цінності, надає їм особливої ролі у процесі  виховання дітей та молоді й спонукає до вироблення шляхів, засобів і  методів їх формування.

 

2.2. Принципи формування духовності на основі християнських цінностей

В основу концепції покладено положення  про те, що християнські моральні цінності є раціональною сферою, складовими гуманітарної культури, гуманістичними постулатами, значення і суть яких розкриваються  завдяки вихованому впливу на духовний світ дитини через почуттєво-емоційну сферу.

Формування  духовності особистості на основі так  розтлумачених християнських цінностей  має спиратися на еволюційно синергетичний  підхід, який, базуючись на ідеях  історичного нелінійного розвитку цінностей та їх понятійного апарату  через синтез та інтеграцію своїх  складових (література, мистецтво, музика, живопис тощо), приводить до розширеного  й уточненого розуміння моралі, моральності, духовності й кінець кінцем — до розуміння і позитивного ставлення  до єдності, багатоманітності й невичерпності  світу.

За своєю  методологією концепція спирається на науковість, тобто: матеріалістичність (визнання первинності матерії й  вторинності свідомості, психіки); на положення про те, що відчуття і сприймання є відображенням об'єктивної реальності. Під науковістю щодо нашого предмета треба розуміти суб'єктивні явища моральної свідомості особистості або спільноти як відображення навколишнього світу. На рівні об'єкта розглядатимуться ціннісні християнські як складові людської культури, які трактуватимуться в широкому просвітительському, універсальному сенсі.

Науковість  передбачає конкретно-історичний розгляд  організації і структурування предмета крізь призму категорії “цивілізація”. Цивілізаційний та конкретно-історичний підходи дадуть змогу осмислити  розвиток християнських цінностей  у повному обсязі, з урахуванням  духовно-моральних засад, у процесі  їх історичного розвитку й виділити як їх універсальні властивості, так  і конкретно-історичні особливості.

У тісному  зв'язку з попередніми підходами  не менш важливими у цьому контексті  є культурологічний підхід, бо християнські цінності й загальна культура становлять єдиний культурний конструкт, особливо в його історико-епістемологічному  і генетичному вимірах.

Важливим  підходом до розкриття процесу формування духовності на основі християнських  цінностей виступає синергетичний  підхід, що дає можливість розглянути широкий контекст ціннісних орієнтацій різноманітними між ними зв'язками між теоріями, підходами, феноменами і становить врешті-решт синтез різних підходів. Він спрямований на розумінні  навколишнього світу, культури як багатобічності й багато аспектності об'єктів  і явищ, котрі взаємодіють між  собою як усередині предмета, так  і з іншими зовнішніми об'єктами, що передбачає створення складного, поліаспектного, гетерогенного продукту (цінності).

Для нашого предмета виняткового значення набуває  герменевтика, тобто “мистецтво розуміння”, коментування, пояснення текстів (у  тому числі й музичних, художніх, мистецьких), що дає змогу подивитися на розглядувані явища крізь призму історико-культурної традиції в контексті  розвитку загальної і національної культури.

Серед теорій, що пояснюють специфіку процесів, характерних для культури “епохи постмодерну”, помітне місце займає медіологія (Р.Дебре), що вивчає перетворення в матеріальні форму (текст, звук, зображення) існуючих у культурі концепцій, знаків, образів, символів завдяки сучасним засобам масової інформації і  комунікації. Пропущені через свідомість споживачів, вони перетворюються в  ідеї, здатні змінити соціальне обличчя  цивілізації. Тут йдеться про  зв'язок між знаками, символами, ідеями, їх зображеннями та діяльністю льодини.

У контексті  нашої проблеми медіологія покликана  не лише враховувати зростаючий вплив  засобів масової інформації і  комунікації а й покладатися  на них у процесі формуванні таких  основоположних координат культури, як мова, менталітет, міф, традиції, релігія, цінності; знання тощо, формуючи в дитини самостійність мислення, самоконтроль при входженні в культурні  комунікації.

Необхідним  для формування духовного світу  дитини виступає системний підхід. Він передбачає цілісний, ієрархічний, взаємозалежний і відкритий процес залучення дітей та молоді до цінностей  у їх постійному розвитку й саморозвитку, а також наступність і безперервність, тобто постійне ускладнення та урізноманітнення змісту й напрямів розвитку моральних  чеснот, комплексність та інтегрованість, які полягають у взаємодії  навчання і виховання, поєднанні  зусиль сім'ї, позашкільних закладів, дитячих  об'єднань у виховному процесі.

Морально-ціннісна парадигма формування дитячого мислення має неодмінно відштовхуватись  від діяльнісного підходу, відповідно до якого в структурі особистості  закріплюються ті новоутворення, в  які вона вкладає власні почуття  і, що найголовніше, свою працю, свої досягнення.

Концепція ґрунтується також на культурологічних, що передбачає органічну єдність  л духовності з історією та культурою  народу, його мовою, звичаями, традиціями, в тому числі й релігійними.

Викладені вище підходи стосуються організації  процесу формування моральних цінностей.

Щодо  підходів до об'єкта педагогічної дії  — дитини, то методологічною основою  тут виступає гуманістична сутність і особистісна орієнтація всього виховного процесу, тобто зосередження на християнських цінностях у  загальнолюдському вимірі, їх спрямуванні  на людину, культуру, соціум, дитинство. За цього підходу людина, дитина — це найвища цінність виховання. Ціннісне ставлення до дитини проявляється в любові до неї, у визнанні її індивідуальності, й особистісної моральності, розумінні  дитинства як унікального періоду  в житті людини.

 

2.3. Мета і завдання формування духовності

Мета  формування духовності — це виховання  в дітей та молоді високих інтелектуально-моральних  інтересів і запитів, ціннісних  поглядів, орієнтацій та переконань; створення  таких умов, які сприяли б розвитку моральної активності дитини; формування моральної спрямованості її психічної  діяльності, моральності потягів, інтересів, поглядів, думок, переконань.

Вирішальною умовою формування духовного світу  дитини є цілеспрямована багато аспектна і всебічна діяльність у контексті  цілісного самоусвідомлення особистості.

Кількість цінностей обмежена для сприймання особистістю, а внутрішній світ дитини своєрідний і багатий, отже, мета педагогічного  впливу полягає у прилученні дитини до тих християнських цінностей, які мають універсальне гуманістичне значення, абсолютний характер і, що найважливіше для виховання, — позитивну спрямованість.

Мета  конкретизується через систему  завдань, a саме:

— пробудження  в дитини бажання бути моральною;

— розгляд  християнських цінностей як основи розвитку суспільне значущих рис  і якостей особистості;

— формування в дітей та молоді моральної свідомості на основі організації моральних стосунків дітей через їх включення в стихійну або спеціально організовану діяльність;

— формування в дітей розуміння й особистісного  ставлення до сутнісних питань про  сенс і мету життя людини;

— вироблення етико-естетичного ставлення до життя й до своєї життєдіяльності;

— формування моральної культури, толерантного ставлення  до інших культур і традицій;

— розвиток чеснот і позитивних моральних якостей  дитини, спонукання до самовдосконалення;

— підтримка  здібностей, культурної творчості, спрямованої  на особистісний саморозвиток;

— подолання  кризових станів дитинства, новоутворень, що виникли у психіці дитини під  впливом антисоціальних проявів, контркультури  або культури андеграунду.

 

2.4. Зміст формування духовності

Формування  духовності на основі християнських  моральних цінностей передбачає вироблення моральних вимог, що відкладаються  в моральній свідомості людини й  суспільства у вигляді норм, принципів, ідеалів, понять тощо. Наступний крок — донесення цих вимог і  пов'язаних з ними уявлень до свідомості людини з тим, щоб вона могла спрямувати і контролювати свої дії, ставити  моральні вимоги до інших людей і  оцінювати їхні вчинки. Це розв'язується за допомогою морального виховання, яке передбачає формування моральних  переконань, моральних схильностей, почуттів, звичок, стійких моральних  якостей особистості, тобто загалом  моральності.

Моральність має такі складові; моральні почуття, сенсно життєві орієнтації (ідеали, традиції, норми, категорії, принципи, заповіді, канони, кодекси) та моральні переконання й моральні стосунки (моральна діяльність і моральна поведінка).

Першою  складовою моральності є моральні почуття — емоційна складова духовної діяльності особистості, що характеризує її внутрішню позицію, ставлення  до людей, до самого себе, до явищ суспільного  життя, до суспільства в цілому. До них належать почуття любові, довіри, співчуття, співпереживання, заздрощів, ненависті, гордощів тощо, їх характерна особливість — поділ цінностей  на позитивно значущі, негативно  значущі, нейтральні, що передбачає вибір, колізію, позицію, прийняття рішення.

Наступна  складова моральності — моральні переконання, тобто укорінені моральні почуття й уявлення (норми, принципи, ідеали), які людина вважає обов'язковими для наслідування. Моральні переконання  дають змогу людині здійснити  ту чи дію, вчинок з розумінням необхідності й доцільності поведінки.

Важливою  складовою моральності є моральна діяльність, тобто діяльність, в  основі якої лежать специфічні мотиви, бажання і спонуки, підпорядковані ідеалам, нормам, канонам тощо.

І насамкінець, моральні стосунки як складова моралі виникають у процесі діяльності людини, в її актах, діях, поведінці, їх можна класифікувати за змістом, формою, зв'язками; в основі моральних  стосунків також лежить певна  позиція, що склалася відповідно до ідеалів, норм і принципів тощо.

Отже, наріжним каменем моральності є цінності, моральні норми, принципи, ідеали, заповіді, канони тощо.

Моральні  цінності безвідносно до історичних епох її неперехідний характер, зберігають наступність моральних вимог. Це стосується передусім норм регулювання  зв'язків між людьми: не красти, не вбивати, допомагати один одному, викою  обіцянки, говорити правду тощо.

Серед християнських  моральних цінностей загальнолюдського  звучання розрізняємо: перша категорія  — головні людські цінності, що більшою чи меншою мірою входять  до всіх інших етичних цінностей (цінність життя, краса, істина, g свобода); до другої категорії відносимо чесноти (справедливість, сміливість, правдивість, щирість, любов до ближнього, вірність, довір'я, скромність, відданість); до третьої — більш часткові моральні цінності (здатність дарувати іншим своє духовне надбання; любов, спрямована на ідеалізовану цінність іншої особистості тощо). Ці цінності можна диференціювати і далі.

До чеснот належать такі якості: доброта, увага, чуйність, милосердя, толерантність, доброчестність, чесність, повага, правдивість, справедливість, гідність, повага до людей, терпимість, благородство, вірність, мужність, великодушність, витримка, достоїнство, щирість, жертовність, скромність, сміливість, співчуття, працелюбність, бережливість, тощо. Характерною їх особливістю є наявність у  кожної позитивної цінності свого негативного  еквіваленту, який також входить  до структури цінностей, але як негативно  значуща складова: толерантність  — нетерпимість, вірність – зрада, любов — ненависть, бережливість — марнотратство тощо.