Вплив християнських моральних цінностей на формування особистості

Люди, у  свідомості яких домінує духовне  начало, вельми помітні у суспільному  середовищі. Вони схильні до релігійності, глибше відчувають мистецтво і красу, в усіх речах вбачають їхній містичний  бік, легко підносяться над своїм  “Я”, а тому здатні до розумного  компромісу з іншими людьми, вміють уявити себе на місці іншої людини, схильні до творчості й оптимізму, принципові у протистоянні злу й обстоюванні вищих цінностей, часто відчувають себе “білими воронами”. За певних умов вони й не ставлять собі за мету “виправити світ”, але ревниво оберігають від зла своє внутрішнє життя.

 

2. Духовність і виховання.

Духовність  людини є складовою її досвіду, який започатковується з моменту її народження і поповнюється до кінця життя. Цінності з їхньою духовною спрямованістю  сприймаються двома способами. З  одного боку, шляхом пізнання й усвідомлення їх людиною завдяки різним формам опредмечення — у вигляді кодексів (вербальних «правил», настанов та понять), різних форм культури та поведінки  інших людей. А з другого, шляхом духовного сприйняття їх на основі віри, яка слугує містком між людиною  та ідеалом. На важкій дорозі життя  людина користується порадами і свого  розуму, і своєї віри. Вона завжди перед вибором, часом долає себе, а часом падає на цьому шляху, піднімається і йде далі. І вся  сутність виховання полягає у  тому, щоб людина, від природи  зла і добра, розвинула в собі прихильність до Добра, потребу йти  дорогою Добра і робити щоденний вибір у бік Добра. Так, власне, і працює духовність - як скерованість людини до обраної нею системи  цінностей. Духовність тут забезпечує і сам вибір, і його чистоту, а  відтак і усвідомлення ієрархізму Ідеалів, без чого система “дає збої”. Функція  Головного Ідеалу, що займає чільне місце у системі вартостей, тут  є чинником вирішальним. Як мовилось вище, у традиційно-релігійних системах це місце належить Авторитету Творця.

Проте у  своєму духовному житті людина не самітний Робінзон. її свідомість резонує  зі свідомістю інших людей на основі аналогічного (близького) трактування  цінностей та віри у спільні ідеали. І якщо сформована духовність переважної більшості окремих людей орієнтується на той самий Головний Ідеал, то віра в нього І служіння Йому об'єднують  їх, і тоді можна говорити про  наявність певного духовного  поля суспільства. При цьому, звичайно, як сам Головний Ідеал, так і духовне поле суспільства може мати різну природу: вказувати на Любов і Добро або ж спрямовувати людину і все суспільство на творення зла. І.Франко у відомій праці “Поза межами можливого” відзначав, що саме “наявністю 2культурних ідеалів і поривів” вирізняється європейська цивілізація. На його думку, «такі ідеали можуть повставати, можуть запалювати серця широких кругів людей, вести тих людей до найбільших зусиль, до найтяжчих жертв, додавати їм сили в найстрашніших муках і терпіннях...”. Коли ж такі ідеали відсутні або стають надто здрібнілими, випадають із системи природного ієрархіями, то суспільство кволіє, стає безпорадним і немічним. Це характерно для перехідних епох, одну з яких ми переживаємо. Духовне поле в такому разі може й не мати виразного змісту, бути поруйнованим, “ніяким” або ж нести в собі суперечливі елементи. За наших умов — це залишки комунізму та паростки європеїзму.

Повертаючись  до проблем освіти і педагогіки, мусимо розглядати їх винятково на тлі теперішнього стану духовного  поля нашого суспільства, визнавати  залежність їх від нього. Трактування  норм поведінки людини має ґрунтуватися на природі цього поля; нормальний розвиток педагогіки і системи освіти без цього неможливий. Самим життям доведено, що ні моральність, ні патріотизм не можуть відродитися на ґрунті бездуховності, поза духовним полем, коли відповідні цінності пропонуються людині лише у  вигляді «правил». За таких умов відразу виникає потреба в  репресивному апараті, який замінив  би людині власну здатність до само регламентації. Занепад духовності, як засвідчує історія, завжди супроводився знеціненням морально-етичних цінностей. “...Якщо держава виключає духовність із сфери своїх інтересів, в ній  виникає тенденція до якомога  більшого використання примусу або  ж вона починає рухатись до розпаду”.

Як йшлося вище, функціонування духовного поля суспільства можливе лише за наявності  Головного Ідеалу, що поєднує людей  і системи цінностей, які йому відповідають, та віру в них. У комуністичному світогляді духовне поле формувалось головним чином за допомогою ідеології, яка пронизувала всі пласти культури. Для її поширення було мобілізовано великі кошти, значні зусилля науковців, пропагандистів, партійних організацій тощо, що діяло в одному напрямі. Методика  доктринації сприяла трансформації ідеології у псевдорелігію.

У такому духовному полі соціалістичного  суспільства працювала і педагогіка, яка за В.Сухомлинським, так формулювала  сутність і мету виховання: “...Людина повинна чинити за велінням совісті, а найголовнішим спонукачем сумління має бути комуністичний ідеал”. Така орієнтація, до речі, стосувалася  всіх ділянок культури, зокрема, і  літератури (коли письменник “писав за покликом душі, а його душа належала партії2), мистецтва, права тощо.

А що діяти, якщо ідеал перестає працювати? Як бути із сумлінням, коли він взагалі руйнується у свідомості людей, втрачається  віра в нього? З такої ситуації логічно випливає, що відповідне духовне  поле суспільства приречене на занепад, людина опиняється на цвинтарі колишніх ілюзій. Коли ж йдеться про педагогіку, то ми за таких умов стаємо свідками втрати нею того чинника, який, на думку  В.Сухомлинського, мав відігравати  головну роль у вихованні. Порожніє “святе місце”. Людина втрачає опору  і відчуває себе як пасажир, що їде  стоячи у розхитаному трамваї  і не має за що вхопитися рукою.

Спостереження за розвитком нашої сучасної педагогічної думки дають підстави вважати, що цю обставину ми усвідомлюємо. Підтверджується  це певними спробами «богошукацтва», наприклад, згадаємо дискусію навколо  статей В.Корсунського. На цьому детально спинятись не будемо і, зрештою, згадуємо лише тому, що ці пошуки спонукають нас  до двох висновків: а) наше сучасне суспільство  і наша педагогіка мають визначити  для себе Головний Ідеал і відповідну систему цінностей; б) ми повинні  повернутися до традиційно-християнських  засад освіти і виховання та вслід  за Мішелем Малербом визнати, що саме «релігія покликана задовольнити духовні  запити людини і суспільства. Таким шляхом розвивалася наша культура в минулому — впродовж багатьох століть до більшовицької історії - і на таких засадах побудована європейська культура. Бо саме релігія “розвиває в людині почуття відповідальності, наше прагнення вносити в життя мир і любов — всіма доступними засобами”.

Цей загальний  висновок видається цілком логічним і правомірним. Але не можна так  само логічно і просто розв'язати  практичні проблеми, що з нього  випливають. З одного боку, маємо  тут гасло щодо повної секуляризації, яке зумовлюється гіпертрофованим  розумінням прав людини, а з іншого - стикаємось також з виявом релігійного  фанатизму і нетерпимості, які  дискредитують релігію.

Ця контр  версія спливає на поверхню у багатьох державах Європи, а надто в тих, де культ прав людини доведено до абсурду. Вона стосується найперше викладання релігії в школі і релігійного  виховання взагалі.

Стоїмо, отже, перед вибором, хоча альтернативи тут не бачимо. І вихід з цієї ситуації можна шукати лише у розвитку культури народу. Духовне поле суспільств і християнізація освіти покликані  взаємодіяти, еволюціонувати у напрямі  злагоди, толерантності, співпраці. Цей  процес не можна замінити одноразовим  актом чи ухвалою. Він мусить бути тривалим і вести до розуміння, що якісь культурні деталі не можуть бути причиною конфесійних чвар, що Бог один і що він є Любов. Звідси і практична потреба мати учителів з такою підготовкою, яка 6 не зосереджувала  увагу на спірних деталях, а вела до спільного у духовному житті  людей. Маємо тут на увазі предмет  української духовної культури, а  відтак, і співпрацю системи освіти з Церквою, бо жодне відокремлення  таку співпрацю не виключає.

Розвиток  духовного поля суспільства вестиме  до того, що духовність стане справою  всіх, хто навчає і виховує. «Шкільне навчання і виховання мають бути глибоко пройняті духом християнства», — радив Григорій Ващенко. Тут  не йдеться про те, що всі вчителі  мають пропагувати релігію, а  про те, що і “хімік”, і “фізик”  на своїх уроках повинні залишати місце для Бога, хоча б не заперечувати Його існування ні декларативно, ні опосередковано, що до речі, буде ближчим до наукової істини, ніж впевненість у його відсутності. Учитель повинен тут діяти з позиції мудрості і завжди відповідати собі на просте запитання: що поліпшує людині життя — присутність чи відсутність Бога?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ  ІІ. Концептуальні засади формування духовності особистості на основі християнських моральних цінностей

Формування  духовного світу дітей та молоді, духовності як і провідної якості особистості — велике і складне  завдання, що стоїть у центрі уваги  педагогів, вихователів, учителів, батьків, широкого педагогічного загалу. Особливої  актуальності воно набуває сьогодні, коли складності соціально-економічного й політичного розвитку країни боляче вразили молодь. Серед дітей та молоді падає духовність, що пояснюється  насамперед зниженням рівня життя  в Україні, відсутністю соціальної захищеності, явним і прихованим безробіттям, інфляцією, невизначеністю моральних орієнтирів у політиці держави і повсякденному житті. Засоби масової інформації та комунікації  дедалі більше впливають на суспільство  й особливо на молодь, пропагують насилля, зброю, силу, прищеплюють моральний  релятивізм, конформізм і цинічно-гедоністичне ставлення до повсякденності.

Усе це призводить до відчуження дітей та молоді від  моралі, спонукає їх до власних пошуків  самореалізації, найчастіше в  субкультурі, і врешті-решт до певного заперечення  духовності й моральності як суспільне  й особистісно значущих феноменів. Ці процеси посилюються кризовим станом сучасної сім'ї, яка перестає відігравати роль головного каналу залучення дитини до моральних начал  і джерела розвитку моральності.

Ситуація  загострюється й тим, що вироблені  в попередні десятиліття суспільні  ідеали мали узагальнений, регламентований, державницько-класовий характер, а  не зверталися до внутрішнього, особистісного  світу кожної людини. Тому перехід  від глобальних суспільних категорій, від публічної риторики про моральність  до розуміння духовності як складного  психічного феномена самоусвідомлення особистості в сьогоднішніх умовах спричиняє багато проблем і навіть кризових ситуацій.

У цьому  контексті велике занепокоєння викликають процеси, що відбуваються в усьому світі.

Всеохоплююча  перетворювальна діяльність людини в сучасну епоху, її негативні безпосередні й більш віддалені соціальні наслідки актуалізують відповідальність усіх людей за збереження природи, її багатства й розмаїття на всій планеті. Останні глобальні прояви тероризму, анти цивілізаційні рухи в масштабах усієї людської спільноти, тенденції все значнішої поляризації на багатих і бідних у контексті розвитку глобалізаційних процесів більше актуалізують проблеми аспектів моральності й духовності всього людства і кожної окремої людини.

У таких  умовах визначення духовності як провідної  характеристики людини, її духовних пріоритетів, обґрунтування системи цінностей, що мають лягти в основу життя  дитини, виступають на передній план усього процесу її соціалізації.

Формування  духовного світу особистості  — це велике і складне питання, що потребує комплексного і багаторівневого  розв'язання.

Сьогодні  в Україні по-різному тлумачиться  поняття духовності, розроблено різні  підходи до її формування, які часто  протирічать і заперечують один одного. Бажання допомогти дитині спонукає шукати спільні точки дотику між різними формами суспільної свідомості вести діалог, звертатися до витоків духовності, що лежать у  багатстві людської історії, культури, науки, філософії, релігії.

В останнє  десятиліття дедалі більше політичних і культурних діячів, учителів, батьків  звертаються до християнських моральних  цінностей як найбільш стійких, універсальних, не підвладних політичній і ідеологічній кон'юнктурі. Це означає, що сучасне  українське суспільство поступово  підходить до визнання й освоєння етичних основ християнських  цінностей, від яких воно було штучно відлучене протягом багатьох десятиліть, а в більшості людей навіть було сформовано різко негативне  ставлення до них.

У ситуації гострого дефіциту ціннісних установок  і орієнтацій християнські моральні цінності, які є основою гуманістичних  Цінностей відіграють дедалі вагомішу роль у сучасному вихованні дітей  та молоді. Отже, виникає гостра потреба  в залученні християнських цінностей  до процесу виховання дітей, визначенні основних засад, цілей, напрямів, змісту, форм і методів формування духовності на їх основі, які разом з іншими складовими сприятимуть розвитку і формуванню духовної високоморальної особистості, майбутнього громадянина України.

 

2.1. Цінності — провідна складова формування особистості

Поняття “духовність” нині широко вживається, хоча й недостатньо розтлумачене у філософській, психологічній і  педагогічній літературі.

У контексті  нашої проблеми під духовністю розуміємо  внутрішній світ людини, її самосвідомість і діяльність цієї самосвідомості, що може бути спрямована на різні сторони  й об'єкти, на будь-які феномени зовнішнього  і внутрішнього світу людини. Духовність — це складний психічний феномен  самоусвідомлення особистості, внутрішнє  сприймання, привласнення нею сфери  культури, олюднення, вростання в  неї і розуміння як власного надбання.

Такий підхід передбачає розгляд духовної сфери  як складової феномену культури. Сьогодні одні лише визначення поняття “культура” вимірюються чотиризначним числом, але спільними його складовими є  релігія, ментальність, наука, мистецтво, освіта, побут, матеріальний добробут, тощо при особистісно-диференційованому, критеріальному і світоглядному  підходах до них.

Для нас  системоформуючим ядром зазначених складових є цінності, тобто утворення, в основі яких лежать почуття людей. Ці почуття спрямовані на ідеал. Ідеальне — це те, до чого людина пригне. Цінності означають позитивну або негативну  значущість будь-якого об'єкта, нормативний, оцінний бік явищ.

Наявність великої кількості людських потреб і способів відчуття привела до появи  різноманітних оцінок: те, що для  однієї людини має велику цінність, для іншої — малу чи зовсім ніяку. З формального боку цінності розподіляються на позитивні та негативні, на відносні та абсолютні, на суб'єктивні та об'єктивні. За змістом вирізняють цінності речей, логічні, естетичні, моральні тощо. Виходячи з цієї ієрархії цінностей, морально-етичні установки мають абсолютний характер, універсальне значення і виступають основними категоріями духовності. До моральних цінностей відносяться нормативні, такі, як добро і зло, справедливість, прекрасне і потворне, про призначення людини, людські ідеали, норми, принципи життєдіяльності тощо. Вони лежать в основі всіх вчинків, діяльності людини, мають моральну значущість і впливають на загальне суспільне життя.