Ознайомлення учнів загальноосвітніх навчальних закладів з регіональними особливостями українського народного костюму

Святкові жіночі свитки Середнього Подніпров'я робились переважно з білого сукна та оздоблювались кольоровими шнурами або сукном.

В міру розширення асортименту різноманітних за якістю та кольором крамних тканин наприкінці XIX ст. з'являються варіанти укорочених полегшених жіночих свиток — юпки з рукавами. Юпки здебільшого кроїлися відрізними в талії і мали не менше трьох вусів [5, c. 84].

Такі види чоловічого верхнього одягу, як гуня та керея, мають прямий, розширений донизу крій.

Окрім прямоспинних видів верхнього одягу, значного поширення набули кілька різновидів приталеного — свита і бекеша. Бекеша з'явилася пізніше свити і відрізнялася від неї тим, що замість клинів мала призбирування в талії ("брижі").

Найпізніше (наприкінці XIX — на початку XX ст.) жіночий костюм Середнього Подніпров'я збагатився таким видом плечового безрукавного вбрання, як керсетка.

Головні убори жінок Середнього Подніпров'я поділялися на дві групи: платові (намітки, обруси, хустки) та шиті шапкоподібні (очіпки, чушки). Очіпки розділялися на буденні та святкові. Буденні очіпки — зборники, каптурі, чушки — шились у вигляді легкої круглої шапочки-чепчика, під яку жінка ховала своє волосся. Святкові очіпки купували на базарі або в місцевих кустарів. Поверх очіпків пов'язували намітки та хустки.

Дівчата носили набрівник із шовкової тканини. Також дівчата вбирали на голову кокошник. Під кокошник позаду дівчата надягали реготун — шматок темної тканини, викроєної півмісяцем, з нашитими на нього червоним і синіми гарусними помпонами [5, c. 86].

Головні чоловічі убори виготовляли з хутра або соломи.

Важливою складовою чоловічого вбрання було взуття. Найдоступнішими і найпростішими у виготовленні були личаки й постоли. Для пошиття чобіт використовували юхту — добре вичинену кінську шкіру або шкіру молодих бичків. На лівобережному Середньому Подніпров'ї, як і на Полтавщині, носили чорнобривці — двоколірні чоботи, в яких передок і халяви червоні, а відкоти — зелені. Якщо передок чобіт був з чорної тисненої шкіри, а халяви з червоної, то таке взуття мало назву "чоботи з закрасками".

Прикрасами у жінок Середнього Подніпров'я найчастіше були різані або точені коралі. Часто серед коралів виблискували рифи — великі коралові намистини, оковані красивими срібними обручами. Над намистом під самою шиєю висів на широкій стрічці "дукач з бантом". До комплексу шийних прикрас Лівобережжя входили також срібні ланцюжки з замочками і підвісками у вигляді дзвіночків.

Вуха прикрашали сережками різної форми: "калачиками", "калачиками з метеликами", "переяславськими", "вереміївськими", "крильцями з бурбульками", "ромашками". Дуже популярними були "місяці" й "напівмісяці", дуті, "бублики". їхня форма нагадувала загнутий місяць, підвішений за ріжки [5, c. 88-89].

Полтавщина

На Полтавщині була поширена додільна сорочка з рукавами уставкового типу. Вишивку на жіночих сорочках розміщували на уставках, підопліччі, манжетах (чохлах) і подолі, а чоловічих — на комірі чи біля нього, внизу рукавів і навколо пазухи [5, c. 89].

Поверх сорочки надягали незшитий тип поясного одягу — плахту, дергу, запаску, чи зшитий — спідницю. Типовим поясним одягом була плахта — вовняна картата тканина, що складалася з двох полотнищ, які з єднували тільки на дві третини довжини тканини.

Поверх плахти чи напівплахти надягали у вигляді прямокутного шматка вовняної тканини своєрідний фартух — запаску. На лінії талії її пов'язували тканим поясом.

Починаючи з кінця XIX ст. плахту поступово витіснила спідниця [5, c. 90].

Нагрудний одяг представляли керсетки — безрукавки на підкладці, виготовлені з легкої фабричної тканини, їх шили з високим станком і "вусами" на спині, з відрізним, рисованим в талії станком. Окрім керсеток, до верхнього жіночого вбрання полтавчанок можна віднести кохти, які шилися з кубової тканини або "шпанського" атласу бузкового кольору. Старовинним верхнім одягом полтавчанок був шушон, або шушун — невідрізний, розширений кількома зустрічними складками від талії, по лінії якої позаду нашивали так звані червоні очі (червоні трикутники з сукна), з коміром та пелериною, також шили юпку з хомутом — аналогічний шушуну верхній жіночий одяг з виложистим коміром, але без пелерини [5, c. 93].

Найпоширенішим видом верхнього одягу наприкінці XIX — на початку XX ст. була свита (юпка), з суцільною невідрізною в талії спинкою, розширеною донизу клинами (вусами). Згодом свити замінив сачок. Подібною до свитки була сірячина — верхній жіночий одяг. Аналогом жіночої сірячини була чоловіча куцина — верхнє вбрання з сірого сукна з відрізною по лінії талії спинкою, низ якої збирався у складки.

Полегшеним демісезонним видом верхнього жіночого одягу були юпки з рукавами. Вони були подібні до каптана.

Зимовим верхнім одягом як у чоловіків, так і у жінок були кожухи. Розрізняли кожух і кожушинку. Кожух, покритий сукном (як правило, синього кольору), називався байбараком [5, c. 95].

Чоловіки в негоду поверх іншого одягу надягали сіряк — різновид свити з доморобного грубого сукна з пришитим до коміра капюшоном, який називався вилогою, кобкою, шанькою. Схожою на сіряк була керея, яка іноді виготовлялася з фабричного сукна і мала низький стоячий комір.

Найпоширенішим жіночим головним убором були очіпки, поверх яких вбирали хустки. Їх пов'язували над чолом з випуском назовні кінців — "ріжків".

Серед дівчат була поширена зачіска в дрібненько плетені кіски ("дрібниці"). Святковим дівочим головним убором була "стрічка" — широка оксамитова стрічка, вишита гарусом. А найурочистішим був весільний вінок — гальонок [5, c. 97].

Чоловічим головним убором була низька циліндрична шапка з овчини, часом із суконним верхом. Носили також і високу напівсферичну кучму, або "стовбату шапку". Давнішим чоловічим головним убором була крисатка, що здобула свою назву від "крис" — стінок шапки, які виступали над заглибленим дном [14, c. 22].

Влітку чоловіки покривали голову солом'яними брилями. Їх плели різними способами: рівною широкою стрічкою, в зубчики і луски, косичкою тощо.

Найпоширенішим видом жіночих прикрас були коралі — "справжні" та штучні. До коралів відносили також "локшину" або "колюче" намисто, яке складалося з маленьких вузьких коралових трубочок. Срібні та золоті монети (дукачі, або личмани) одягали разом з намистом. Дукачі дарували молодій на весіллі.

Обов'язковою жіночою прикрасою були нагрудні хрести.

Своєрідним доповненням до жіночого вбрання були кармани — кишені у вигляді мішечка, який прив'язувався до поясу.

Пояси були як плетені, так і ткані, переважно червоного кольору, з великими різнокольоровими помпонами ("з очками") або різнокольоровими вовняними китицями [5, c. 100].

На Полтавщині носили двоколірні та одноколірні чоботи. Жіночі чобітки зберегли старовинні невисокі халяви і дещо загнуті загострені передки. Святкові чоботи ("сап'янці") виготовляли з червоного, жовтого, рідше зеленого сап'яну. Звичайні жіночі чорні чоботи відрізнялися від чоловічих більшою кількістю прикрас.

Міщани й заможні селяни Полтавщини носили рантові чоботи, для яких характерні дві підошви й зрізані носики.

Як і чоботи, черевики часто виготовляли зі шкіри контрастних кольорів, а верхи халявок фігурно вирізували. Дівчата носили черевики з чорної шкіри на високих підборах ("корках"); халяви були облямовані червоним сап'яном. Шнурували їх червоними або зеленими стрічками, а панчохи до них пасували сині.

Слобожанщина

Традиційне вбрання слобожанських жінок складалося з сорочки, запаски або дерги, керсетки і свити або кожуха [5, c. 107].

Жіночі сорочки Слобожанщини були переважно полтавського типу.

Чоловічі сорочки (як тунікоподібного крою, так і з уставками) шилися з грубого лляного домотканого полотна. Регіональну своєрідність становили так звані стрілкові сорочки, назва яких походить від "стрілки" — плечової вставки у вигляді трикутного клина, розширеного до коміра. Комір, манжети рукавів і поділ чоловічих сорочок вишивалися синіми і червоними нитками. До цих сорочок парубки носили на шиї кольорові хусточки, так звані шари.

Поясним вбранням чоловіків були штани. Побутували й широкі полотняні шаровари, які заправляли у чоботи. Давнім поясним жіночим вбранням були плахти і дерги [17, c. 123].

Разом з плахтою вбиралися у фартухи (запаски, плати). їх виготовляли з домотканого полотна або вовни, згодом — з фабричної тканини [5, c. 110].

Жінки біля поясу носили кольоровий, фігурно викроєний карман — бесагу. Такий карман ще називали ладункою Традиційний асортимент вбрання у вигляді сорочки, керсетки і плахти наприкінці XIX ст. доповнився шарафанами (спідницями) і юпками. Поєднання шарафана і юпки звалося "парочкою".

Керсетки виготовляли з легкої фабричної тканини на підкладці. Схожими на керсетки були теплушки — безрукавки на ваті, шиті з плису, бумазеї або вовни. Запозиченими з міста були також діжурка і душогрійка. Діжурка — це тип пальта з фабричного грубого сукна. Плечовим святковим одягом типу накидки з рукавами була душогрійка; її шили з кольорового ситцю або з шовкової тканини.

Верхнє демісезонне вбранням як чоловіків, так і жінок становили свити з білого сукна. Різниця між ними полягала в кількості складок позаду: дві — у чоловіків, три — у жінок [19, c. 535].

Різновидом жіночої свити у жінок були халати, які шили з доморобного сукна білого, синього або чорного кольору.

Чоловіки у літні святкові дні вбирали капоту — каптан, шитий з синього або чорного сукна. На сорочку надягали жилет з плису, сукна або тонкої вовняної тканини, прикрашений металевими ґудзиками і розшитий кольоровими нитками. Поверх жилета вбирали чинарку (чунарку, чумарку) — верхній одяг типу каптану з відрізною талією та брижами, який застібувався на залізні або мідні гаплики і обов'язково підперезувався червоним або зеленим поясом. Буденним одягом була куцина — верхній одяг, коротший за капоту.

Взимку носили кожухи. Кожухи зі стоячим коміром мали назву байбарак. Носили також тулуби — кожухи зі смушковими вилогами (комір з капюшоном).

Кожухи, юпки, тулуби, капоти підперізували різнокольоровими вовняними поясами.

У свята дівчата заплітали косу "в дрібушки" — не в три пасма, а в двадцять, і в кінець коси вплітали багато стрічок різного кольору (синіх, жовтих, червоних, голубих, фіалкових), які називалися "кісниками". Одним із святкових дівочих головних уборів була стрічка — картонна смуга, покрита кольоровою тканиною або стрічкою. Але найпишнішим головним убором вважали шовкову або вовняну хустку, поверх якої заколювали багато блискучих булавок, закладали квіти і павичеві пера. Якщо дівчина збиралася одружуватися, то поверх лопотушки — широкої стрічки, прикрашеної квітами з вузеньких стрічок — одягали два вінки з квітів, один поверх іншого [5, c. 115].

Жінки у свята поверх парчевого очіпку вив'язували шовкові хустки.

В будні вдягали капор — прошитий на ваті очіпок з ситцю, овальної форми, зверху сплюснутий і прикрашений складками. Літніми чоловічими уборами були картузи, а демісезонними — капелюхи з сукна. Капелюхом називали й зимовий головний убір з баранячого хутра, з великими навушниками на зразок щапки-вушанки. Взимку також вбирали кучму — невисоку баранячого хутра шапку з широким дном.

Жіночими і дівочими прикрасами були мідні й срібні кільця та сережки, різнокольорове скляне намисто, коралове "добре намисто" та дукачі.

Як чоловіки, так і жінки носили чоботи на високих підборах зі сталевими або мідними підківками. Влітку жінки взували відкриті черевики. Чоловіки також носили "черевики з волоками", які прив'язувалися мотузкою до ніг поверх онуч. Жінки та дівчата вбирались у вовняні панчохи червоного, синього, білого кольорів, а також різнокольорові бавовняні панчохи

Степ

Найбільше збереглись традиції в українців Нижнього Подніпров'я та Таврії, Комплекс жіночого вбрання українців Нижнього Подніпров'я і Таврії складався з таких елементів: різноманітних типів сорочок; поясного одягу — незшитого (одноплатової дерги чи двоплатової плахти) або зшитого (з кількох пілок рясних спідниць та спідниць з оборкою по низу); фартуха (запаски, попередниці, запонки); орнаментованого поясу; нагрудного одягу у вигляді безрукавних керсетів; зимового та демісезонного верхнього одягу з рукавами [5, c. 117].

Плечові форми жіночого вбрання у вигляді традиційних керсеток збагатились різноманітними кофтами міського покрою.

Верхнім вбранням продовжували служити свити та кофти з рукавами, а також своєрідний прямоспинного крою довгий халат.

Жінки носили головні убори як платового типу (полотняні намітки, різнокольорові хустки), так і зшитого (різноманітні очіпки); дівчата — хустки міського типу або різнокольорові стрічки. Доповненням слугували живі або штучні квіти [5, c. 120].

Комплекс чоловічого вбрання українців Степу складався з сорочки з манішкою на манер російської робітничої косоворотки (яку не завжди вишивали); однотонної безрукавки, подібної до міської жилетки; широких штанів, підперезаних вузеньким шкіряним пасочком і заправлених у високі халяви чобіт, та кашкету міського виробництва.

Поясним одягом жінок слугували на щодень одноплатові незшиті дерги з чорного домотканого сукна, а на свята узорноткані двоплатові незшиті плахти.

Поверх плахт вдягали запаску — фартух у вигляді однопланового цільного шматка тканини.

Нагрудним жіночим одягом були керсети — прямі або приталені безрукавки, які шили на підкладці з одноколірної фабричної тканини місцевого виробництва, талійки — короткі безрукавки на ваті, нагрудники, або суш-пани — довгі, до стегон, з чорного сатину, обшиті кольоровими стрічками.

Українки носили білянки — білі сорочки з тонких фабричних тканин, подібні за кроєм до традиційних сорочок, але без вишивки.

Комплекс верхнього вбрання як жінок, так і чоловіків включав різноманітні прямоспинні та приталені традиційні його види, серед яких найпоширенішими були свити, сіряки, куцини, кафтани, киреї, чемерки. Зимою носили кожухи або напівкожухи. Активно ввійшли у гардероб верхнього вбрання українців Степу різноманітні пальта міського покрою [5, c. 125].