Ознайомлення учнів загальноосвітніх навчальних закладів з регіональними особливостями українського народного костюму

Верхнім жіночим вбранням галичанок служили різноманітні форми одягу з рукавами — прямоспинні "полотнянки", "каптани" та приталені "кабати" з великим вирізом на грудях.

Нагрудним одягом галицьких чоловіків були як сукняні, так і бавовняні смугасті чи пістрядні безрукавки "камізельки".

Верхнім плечовим одягом у жінок і чоловіків були "портянка", "кабат", "вітрак", "габлик" та "лейбик". "Портянка" — демісезонне вбрання з домотканої лляної тканини. Вишиваний "кабат" чи "вітрак" — коротке вбрання спереду застібувався на ґудзики. "Габлик" — довгий верхній одяг з тонкого сукна. Різновидом "сіряка" виступав "лейбик", "лейбик довгий", "лейбик короткий".

Верхнім жіночим одягом була полотняна "плахтина", "плахтяк" — одяг з рукавами, без стану і коміра [5, c. 37-38].

Плечовим верхнім одягом у чоловіків служив "сердак", "сіряк"- різновид довгої свити з темнокоричневого або чорного сукна з овечої вовни. Літом носили полотняний кафтан "полотінку". Поширеними були "камізоля" — безрукавка з фабричної тканини, і "габлик" — довгий верхній одяг з тонкого сукна. Широко вживаною у чоловіків була "чемерка" — коротка куртка із домотканого сукна, з хлястиком на спині та "чуя" — чоловічий накидний одяг. Жінки носили широке пальто "полька".

Зимовий одяг із сукна, з вузьким стоячим коміром і клинами "вусами", довжиною до колін і підбитий баранячим білим хутром на Львівщині був відомий під назвою "юпка", а кожушок із кольоровими нашивками — "кожушниця". "Півкожушком" називали короткий кожух до стегон. Носили також "футро" — шубу, кожух. Заможні галичанки надягали "венгерку" — шубу на білих смушках, покриту синім сукном, з широким виложистим коміром із білих смушок. Верхній святковий одяг із синього або чорного сукна, підбитий баранячим хутром, з широким білим баранячим коміром і такими самими манжетами мав назву "галицький жупан". Відповідно жіночий хутряний одяг, покритий синім сукном, називався "жупанина" [5, c. 39-40].

Серед головних уборів, крім традиційних платових ("намітка", "перемітка", "обрус", "примітка", "рубок", "чуби"), у галицьких жінок побутували узорноткані чи вишивані "бавниці". Крім того, побутували очіпки у вигляді ажурно плетених шапочок. Велика вовняна хустка з тороками, чорною серединою, розкиданими по полю квітами та широкою каймою по краях мала назву "хустка лиса", вовняна з візерунком — "хустка тибетова", а бавовняна з візерунком — "хустка тифтекова". Велика хустка літніх жінок називалась "опілянка".

Різноманітними були й види зачісок: "гомбці" — волосся, закручене по боках біля вух; "гунджери" — кучері; "гуньцвоти" — зачесане і закручене на скронях волосся; "качури" — локони; "кичі" — скручене у вузол волосся.

Дівочу зачіску "воркоч" у вигляді сплетеного в косу волосся оздоблювали "вплетенами" — різнокольоровими пасмами волічки, "галунком", "гуплітками", "поплітками" — стрічками, "уплетами", "уплітками" — китицями кольорових ниток [5, c. 45-47].

Чоловіки носили зимові хутряні шапки "калачі" та баранячі шапки "завійкані". Побутували також і підбиті смушками "шапки на завісах". Парубки носили повстяні капелюхи ("калани", "калапи", "каляни"). В якості прикрас жінки носили на Львівщині ґердани, які мали вигляд широкого орнаментально кольорового коміра, що повністю закривав груди.

Чоловіки носили як досить широкі подвійні шкіряні пояси, які застібали трьома масивними мідними пряжками (біля них між двома шарами шкіри влаштовували кишеню), так і ткані пояси з різнокольорових вовняних ниток.

 

 

Опілля

Сорочки опільських жінок були переважно уставковими, з "крискою" або невеликим виложистим коміром, які здебільшого оздоблювали вишивкою. Призбираний низ рукава викінчували манжетом. Чоловічі сорочки були переважно уставкового типу, довгими (до колін і навіть нижче), і носились, як правило, навипуск. їх вишивали переважно на обшивці, комірі, уставках та по низу [5, c. 47].

Сорочку підперезували тканими чорними чи кольоровими або шкіряними поясами Поясним одягом жінок бойківського підгір'я служили, як і у галичанок, широкі спідниці з домотканого полотна (білі чи поздовжньо - смугасті вибійчасті "мальованки") або з купованої фабричної тканини (одноколірні чи квітчасті).

Поверх спідниці одягали фартухи-запаски. Крім того, в опільському вбранні побутували запаски, що шилися з фабричної однокольорової чи квітчастої вовни у вигляді одного полотнища, яке призбирували ("морщили") або густо рясували.

Лайбики — прямоспинні короткі до лінії талії жіночі безрукавки.

Чоловічі камізельки шили переважно з купованої тканини темних кольорів, на підкладці, довжиною трохи нижче пояса, із застібкою на ґудзики по центру грудей. Передні поли оздоблювали рядами машинною строчкою у вигляді кольорових смужок, виконаних нитками контрастних до кольору тканини камізельок кольорів

Верхнім плечовим одягом як жінок, так і чоловіків Опілля були свити і приталені сіряки [5, c. 50-51].

Чоловіки носили капоту — довгополий кольоровий, переважно синій, верхній одяг типу довгої свити з високим коміром-стійкою і вилогами, які обкладали кольоровим сукном, та прямими рукавами з манжетами. Комір, вилоги, краї піл та долішню частину капоти оздоблювали кольоровими кантами. Капоту підперезували тканим поясом.

Традиційним хутряним зимовим жіночим одягом служили бекеші. Заможніші жінки носили футерка, а також короткі куртики, підбиті лисячим хутром. Чоловіки носили кожухи з виложистим хутряним коміром і відворотами на рукавах, вишитими квітковим мотивом з кольорових "волічок".

Опільські дівчата прикрашали голову вінками з живих квітів, які накладали поверх обв'язаної навкруги голови м'якої вишитої квітами стрічки — галунки. Позаду до вінка чіпляли різнокольорові стрічки, які спускали по спині.

Дівчата завивали голову хусткою. Головними уборами опільських жінок були намітки, обруси та хустки. Поверх хустку обкручували наміткою — завійкою, півкою, — обрамляючи обличчя та спускаючи частину полотнища по грудях, а кінці позаду.

В якості головних уборів у чоловіків побутували шапки з овечого хутра, фетрові та солом'яні капелюхи [5, c. 52-53].

Волосся, розділене прямим проділом на дві частини, дівчата заплітали в одну косу, яку викінчували звисаючим бантом із кольорової, переважно червоної, стрічки. Чоловіки носили пряме довге волосся.

Шию жінки та дівчата прикрашали червоним кораловим намистом, склянчиною — скляним намистом, або блискавками — скляними блискучими коралями сріблястого й золотистого кольорів.

Взувалися ополяни у шкіряні ходаки, більш заможні — у чорні гостроносі чоботи, а деякі із заможних жінок навіть у туфлі.

Поділля

Жіночі сорочки Поділля були представлені практично всіма типами крою, характерними для традиційного вбрання українців. За кроєм рукава сорочки були безуставковими та уставковими (мали рукав з уставкою). За кроєм станка розрізняли додільні сорочки та сорочки з підтичкою, а за характером з'єднання полотнища станка — тунікоподібні сорочки та сорочки з гесткою.

Різноманітними за кроєм були й чоловічі сорочки: безуставкові, тунікоподібні та з кокеткою. Горловини були як безкомірними, так і з коміром. Коміри були двох видів: комір - стійка та відкладний виложистий [5, c. 55].

Чоловічі сорочки Поділля переважно були безуставковими, з цільнокроєними рукавами, викінченими манжетами, зі стоячим чи відкладним коміром.

Реліктові форми незшитого жіночого поясного одягу представлені запасками (у вигляді двох вузьких полотнищ) та обгортками, гуньками, опинками, горщатками.

Жіночий поясний одяг був представлений широкими спідницями (літниками та димками), які шили у чотири шматки ("півки") з домотканого чи купованого тонкого полотна або з домотканої однотонної чи смугастої вовняної тканини.

Поверх шитого широкого поясного одягу жінки одягали фартухи, запаски.

Чоловічим поясним одягом були портки — вузькі штани з білого або вибійчаного в смужечки полотна. До них носили сорочку навипуск. В негоду надягали лляні чи конопляні штани вибиванки, а взимку — холошні (суконні штани, до яких сорочку заправляли всередину) [5, c. 64].

В літню пору в якості верхнього одягу носили халатоподібні полотнянки з білого льону. В холодну погоду жінки поверх камізельок носили чорні кабати з рукавами, обшиті чорною "оксамиткою".

Найпоширенішим демісезонним верхнім вбранням як жінок, так і чоловіків була свита. її шили з доморобного сукна брунатного, чорного, сірого або білого кольорів. Чоловіча свита відрізнялась від жіночої наявністю капюшону (вилоги, кобки, богородиці).

Жіноче вбрання подолянок було доволі різноманітним. З доморобного сукна (на зиму) та з полотна (на літо) шили також кацабаї, каптани, куртаки.

Чушка — короткий жіночий приталений верхній одяг з доморобного брунатного сукна, з вузькими рукавами, без коміра.

Пообутували й польки — довгі, виготовлені з домотканого сукна жупани з відрізною спинкою [5, c. 67-69].

Заможні подолянки носили шлафроки (шляфрони) — верхній плечовий одяг з широким коміром і вилогами, шитий переважно з купованої тканини. їх обшивали оксамитом чи шовком зеленого кольору або опушували хутром.

Чоловічим верхнім демісезонним вбранням, окрім свити, слугували сіряк та опанча. Зимовим вбранням і жінок, і чоловіків служили короткополі та довгополі кожухи.

Прикрасами шиї та грудей служило коралове намисто з дукачами та медальйонами. Характерними подільськими прикрасами були баламути (разки річкового бурштину), перли та бісерні прикраси різноманітної форми. Більш заможні подолянки традиційні прикраси доповнювали пацьорками — намистом з кольорового венеційського скла.

"Справжні коралі" були значно дорожчими у порівнянні з бісерними прикрасами [5, c. 69-70].

Бідніші замість коралів носили шийну прикрасу із нанизаних смолянок — коралів, зроблених з глини.

На пальцях носили обручки та персні зі свинцю, срібла і дуже рідко — з золота. Хлопці у свята мали забаву — знімати обручки з пальців дівчат.

Взимку та ранньою весною дівчата за відсутності живих квітів прикрашали голову "сухенькими віночками. В особливо урочистих випадках дівчата прикрашали голову "золотим віночком".

Заміжні жінки навивали розчесане волосся на конопляний шнурок, конопляну косу ("тічку"), скручений шматок полотна або дерев'яний обручок, обшитий полотном (кибалку, гибалку, хомевку, обруч, кичку). Навите в такий спосіб волосся ховали під білий полотняний чепець ("чепку", "чопець"). Поверх чепця пов'язували білу намітку (рантух, нафраму) [5, c. 73].

Взимку старші чоловіки носили смушкові шапки, а молодь — кашкети і капелюхи. Чоловічим святковим убором був габик — капелюх чорного чи синього кольору, який міг бути м'яким з широкими крисами або твердим з вузькими крисами. Хлопці носили влітку чорні вовняні або оксамитові кашкети з вишитими оточками (обичайками), а взимку — високі чорні або сиві козацькі шапки з баранячого хутра.

Жіночим взуттям на щодень слугували звичайні юхтові чоботи, а на свято сап'янові кольорові — червоні або жовті — "сап'янці на рипах". Заможні взували черевики чорного або червоного кольору, з високими шнурованими халявами, на підборах, звужених донизу. У 1920-1930 рр. на Західному Поділлі з'явилися мешти — літні туфлі.

Середнє Подніпров’я

Сорочки Середнього Подніпров'я були як без поликові, так і поликові. Поликові сорочки вирізнялися своєрідним прийомом фактурного з'єднання рукава з поликом, коли рукава до уставок пришивали не рівно, а шляхом збирання ("морщення") верхньої частини широкого полотнища рукава [5, c. 75].

Чоловічі сорочки на відміну від жіночих зберігали переважно тунікоподібний крій. Пізніше він був удосконалений — так з'явилися сорочки з призбираним у верхній частині рукавом.

Найдавніший поясний жіночий одяг Середнього Подніпров'я складався з пілок -запасок — двох спеціально витканих прямокутних шматків тканини. Спочатку одягали задню запаску — позадницю, укріплюючи її на талії поворозками, а потім передню — попередницю. Обидві запаски оперізували поясом.

Святковим поясним вбранням служила плахта — зшита з двох довгих (подвійної довжини стану) прямокутних пілок, тканих з різнокольорової вовняної пряжі. Оскільки передні кінці плахти розходились, видиму з-під них частину сорочки прикривали фартухом.

З часом, коли плахта — одноплатове святкове вбрання — заступила собою двоплатові запаски, роль фартуха стала виконувати передня запаска, назва якої була перенесена на фартух, який одягався поверх плахти і називався попередниця, або запаска.

Якщо в нижній частині спідницю декорували плисовими чи оксамитовими стрічками, викінчуючи по нижньому краю широкою смугою з бархату або плису, то така спідниця називалася накладною [5, c. 79-80].

Спідниці лівобережного Середнього Подніпров'я шилися переважно з купованої смугастої матерії з витканими букетами квітів по всьому полю тканини. З такої ж тканини шились і керсетки.

Своєрідним декоративним прийомом оздоблення як поясного, так і верхнього жіночого одягу було рясне нашиття по всьому полю тканини видовжених кольорових китиць — перчиків.

Поясним чоловічим вбранням були штани. Верхній край штанів закінчувався поясом, що застібався на один-два ґудзики або просто був підігнутий і прошитий у вигляді широкого рубця, в який протягувався ремінь або очкур.

Плечовий, або верхній одяг поділявся на дві сезонні групи: демісезонну, яка була представлена безрукавкою керсеткою, юпкою з рукавами та свиткою, і зимову, яка була представлена кожухом [5, c. 83].

Крій плечового одягу був двох типів: прямоспинний (більш архаїчний) та відрізний, з підкресленням стану.

Найпоширенішим жіночим верхнім плечовим одягом осінньо-весняного періоду майже до початку XX ст. була свита, яка являла собою тип розпашного, прикроєного до стану вбрання. Такий крій утворювався спинкою, скошеною від рукавів до стану, та вшитими з обох боків клинами, які розширяли пілки внизу.

У Середньому Подніпров'ї були поширені так звані свити до вусів, які мали декілька (3-5-7 і навіть 9) вставних клинів — вусів.