Методи удосконалення якості читання творів різних жанрів

4) при переліченні інтонація  не може бути однакою, або  або і треба вимовляти з підвищенням або з з ниженням. Такі слова треба прочитати з різним темпом і різною висотою голосу.

Варіанти читання повторюваних слів:

1) з наростанням голосу;

2) одні з наростанням, останні  – складанням;

3) з зниженням голосу, особливо  на останньому слові.

Ритмічно організована віршова  мова поділяється на відрізки, так  звані віршові рядки, або ритмічні одиниці. Залежно від того, як вони будуються у вірші, розрізняємо такі системи віршування: силабічну, силабо-тонічну і тонічну.

Правильне відчуття ритму  читцем у процесі читання є  засобом підсиленої виразності мови вірша, її емоційної напруженості, дає естетичну насолоду слухачам. І навпаки, порушивши ритм у процесі читання, читець позбавиться такого засобу впливу.

З ритмом тісно пов'язана  віршова пауза, яка обов'язково робиться в кінці кожного рядка. Проте її не можна зводити до механічного поділу віршових рядків. Вона повинна служити і розкриттю змісту твору, передачі різних відтінків почуття.

Завдяки закінченню і римі, вірш може звучати урочисто й енергійно («Помагай» П. Воронька), легко і плавно («Сніжинки» М. Вороного). Під час читання вірша особливу увагу приділяємо тій римі, яка припадає на слова з важливим смисловим навантаженням.

Читець повинен брати  до уваги і строфу. З нею також  тісно пов'язане звучання вірша. Строфа об'єднує групу віршових рядків, пов'язаних між собою певною системою рим та інтонацією, має ритмічний і музичний характер, і надає завершеності мелодії вірша. Таким чином, строфа створює логічно-емоційну завершеність тих віршових рядків, що входять до її складу. Тому при читанні треба дотримуватися такої завершеності строф. Після кожної з них доцільно робити тривалі паузи. Це сприятиме чіткому сприйманню слухачами їх змісту, а через них і змісту віршованого твору.

Крім загальних вимог  до читання віршів як ритмічно організованого мовлення, читцю треба знати і  враховувати особливості лірики, яку за тематичним принципам можна поділити на громадянську, філософську, інтимну й пейзажну.[17]

Найбільш типовими помилками читців віршів є монотонне читання; злиття рядків вірша, коли між ними відсутні знаки пунктуації; відривна вимова слів у фразі (скандування); силове виділення останніх слів у рядках; відсутність творчого бачення образів тощо.

Таким чином, читець повинен уміти  об'єднати зміст і форму вірша, передати їх єдність під час читання. При цьому уміння передати певний настрій і викликати відповідний у слухачів е однією з основних ознак якості читання твору.

Під час читання лірики необхідно  зважати на особливу роль творчого бачення. Своєрідною основою того чи іншого настрою виступає бачення  певних образів, картин, подій, про які  в тексті ледь згадується. Важливо  їх уявити, нафантазувати деталі, що сприятиме виразності інтонації, перетворить слухачів на співтворців.

Важливо поступово розвивати у  молодших школярів сприймання ліричних творів, звертати їх увагу на особливості  віршованих текстів, художню майстерність поета.

Слід пам'ятати, що індивідуальне  виразне читання учнів є найкращим  критерієм у перевірці емоційного сприйняття і розуміння тексту, а  підготовка ліричного вірша до читання  сприяє його глибокому усвідомленню.

Байка – невеликий, здебільшого віршований алегоричний повчально-гумористичний або сатиричний розповідний твір, у якому недоліки суспільства і людські вади відтворюються в образах тварин, рослин, речей або ж зводяться до умовних людських стосунків. Байка близька до казки, із якої вона й бере свій початок. Тому дійові особи в ній часто не відрізняються від казкових: наділені тими ж сталими рисами характеру, часто поділяються на позитивних і негативних.

На відміну від казки  та інших жанрів, байка складається  з двох частин: розповіді й моралі (повчання), яка подається в афористичній формі й містить головну думку  твору. [22]

Слід відзначити й те, що серед інших жанрів байка в  більшій мірі дає можливість читцеві  розкрити ідейний зміст. Тому потребує особливої роботи над текстом, незалежно  від того, чи вона з мораллю чи без моралі. І в першому, і в другому випадках читець повинен яскраво бачити своє творче завдання, прагнути якомога ближче донести до слухачів ідейну спрямованість, справити на них відповідний естетичний вплив.

Для першого ознайомлення з тестом припустимо запропонувати дітям  мовчазне читання з виконанням певного завдання: поділити текст на дві частини (байка "Чиж та Голуб") або виділити місце в тексті, де автор малює, як діють персонажі твору (байка "Лебідь, Щука і Рак").

Мовчазне читання не виключає необхідності головного прочитування тексту байки. Це робить учитель. Виразним читанням байки він створює цілісне  уявлення про змальовані події і  героїв, що беруть у них участь.

Наступні етапи, як і під час  опрацювання оповідань і казок, такі:

а) вибіркове читання (якими словами  байкар говорить про те, що хотіли зробити Лебідь, Щука і Рак? Прочитайте слова, що передають занепокоєння.Знайдіть частину, у якій йдеться про те, чому у них нічого не вийшло);

б) відповіді на запитання (Як ви розумієте  слова "катма ходу"? Чому Лебідь, Щука і Рак не можуть зрушити воза? у яких випадках ми говоримо "татільки й хура досі там"?);

в) встановлення головної думки твору (Чому Лебідь, Щука і Рак не змогли зрушити воза? Прочитайте останні  два рядки і подумайте: чи можемо ми сказати, хто з них винен? Чи трапляється таке серед людей? Яка ж мораль?).

Щоб полегшити попередню  роботу над текстом байки, слід розчленувати її за композиційною побудовою: експозиція, зав'язка дії, розвиток дії, розв'язка. Щоб не порушити під час читання байки специфіки її як жанру, слід, по-перше, не забувати, що байка – це так званий вільний вірш, тобто з різною кількістю стоп у віршованих рядках і астрофічною будовою, і потребує дотримання в кінці кожного віршованого рядка відповідних пауз; по-друге, основний тон виконання повинен бути природний, переконливий і не сумний, оскільки зображення в байці подається у формі розповіді, з наявністю розгорнутого діалогу. Крім цього, байці властиві елементи комізму. Отже, читець повинен виступати перед слухачами як співрозмовник, який емоційно розповідає їм про цікавий повчальний випадок. По-третє, обов'язково треба враховувати мову автора і мову алегоричних образів. Правильність читання авторської мови залежить від того, наскільки читець визначить ставлення автора до зображуваних ним подій, їх оцінку, його думки, почуття, наміри у зв'язку з цими подіями. Так, розповідаючи про Чижика, з яким трапилося нещастя («Чиж та Голуб» Л. Глібова), автор ставиться зі співчуттям до нього: називає його сердегою («Сердега в клітці рветься, б'ється...»).

Мова персонажів передається  з обов'язковим урахуванням їх індивідуальних особливостей, зовнішності, характеру, дій, поведінки, вчинків, оскільки під тваринами, рослинами чи речами ми розуміємо людей з різними рисами – не тільки психологічними, а й соціальними, професійними, віковими тощо. Отже, головним у читанні мови персонажів є передача характерних рис людей, а не тварин виховання, а найголовніше – від ідеї твору. Тому будь-яке намагання перевтілюватися в образ персонажа може призвести до руйнування основного спрямування твору.

Показувати персонажів (проте  не грати їх) можна тільки в тих  випадках коли в їх поведінці виявляться повадки, звички безпосередньо їм властиві. Це може послужити засобом емоційного впливу на слухачів.

Відповідні вимоги ставляться й до читання моралі байки. Оскільки вона завжди виступає як узагальнення розповіді, як висновок з певними повчанням, напучуванням, то тривалість читання диктується правильністю визначення завдань наскрізної дії. Читець чітко розуміє своє творче завдання і відповідно діє словами: висміює, таврує брехуна, боягуза, егоїста, підлабузника, ледаря тощо протягом усього твору, а потім робить з цього певні висновки.

Прислів'я – один із видів усної народної творчості. Можна виділити такі особливості прислів'їв: узагальнення народного досвіду, повчальність, стислість і ємкість висловленої думки, влучність і поетичність, використання в прямому і переносному значеннях.

Прислів'я відображають глибокі  й складні зв'язки різноманітних  явищ життя і промовляються для  того, щоб у чомусь переконати слухачів, закликати до чогось, що-небудь схвалити чи засудити, висміяти тощо. Під час читання прислів'їв важливо сформувати уміння виражати судження і своє ставлення до життєвого явища, що викликало це судження.

У процесі підготовки до читання  необхідно згадати факти із життя, висновком до яких є. прислів'я, сформулювати своє ставлення до них. Після цього  потрібно про мовити прислів'я так, аби передати відтінки почуттів, щоб  всім було зрозуміле ставлення того, хто висловлюється.

На прислів'ях у школярів легко  формувати поняття підтексту, не використовую чи самого терміна. Так, наприклад, в процесі аналізу прислів'я «Голова без розуму, як ліхтар без свічки» вчитель підводить першокласників до висновку, що воно може бути використано (відповідно і прочитане) з різною метою: за судити (сердито), висміяти або поспівчувати.[17]

Залежно від змісту і особливостей вираження думки інтонація може бути розповідна, спонукальна, питальна, оклична.

Велике значення під час читання  прислів'їв мають логічний наголос  і паузи, що допомагає передати зміст.

Загадка – невеликий твір, в якому в прихованій формі описується задуманий предмет, що його слід назвати. Особливість загадок полягає в тому, що предмет зображення називається не прямо, а інакомовно.

Більшість загадок, особливо авторських, мають ритм і риму, що важливо враховувати під час читання.

Загадки промовляються повільно, щоб  слухачі легко сприйняли їхній  зміст. В них багато пауз. У загадці  кожне слово важливе, тому його необхідно  вимовляти чітко та ясно. Логічним наголосом виділяються слова, які  допомагають відгадати зaгадку, передають ознаки задуманого предмета.

Під час читання загадок важливо  навчитись діяти словом і промовляти їх таємничо, хитрувато і водночас доброзичливо (ану, подумай, здогадайся), зацікавити слухачів незвичайністю  предмета загадування.

Висновок. Якості читання взаємопов'язані і взаємозумовлені. Удосконалення однієї з них веде до поліпшення іншої. Недоліки якоїсь з ознак читання впливають на якісну характеристику іншої риси уміння читати. Прищеплення цих якостей здійснюється паралельно на всіх уроках, оскільки важко уявити урок, який би був присвячений тільки роботі над виробленням навичок однієї якоїсь якості читання. Прагнучи навчити дітей швидкому читанню, учитель водночас буде, добиватися правильного прочитування і свідомого сприймання тексту твору. Можна припустити, що класовод, виходячи з підготовки класу, жанру твору, на якомусь з уроків віддасть перевагу виробленню певної якості. Але при цьому з поля його зору все одно не випадуть інші якісні ознаки читання. Так виявляється взаємопов’язаність у навчанні школярів культури читання вголос.

 

 

 

2 МЕТОДИКА РОБОТИ  ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ НАД  УДОСКОНАЛЕННЯМ ЯКОСТІ ЧИТАННЯ ТВОРІВ РІЗНИХ ЖАНРІВ

 

2.1 Творчі вправи як засоби вдосконалення якостей читання на уроках читання в початковій школі

 

 

Треба пам'ятати, що якості читання взаємопов'язані  і взаємозумовлені. Удосконалення однієї з них веде до поліпшення іншої. Недоліки якоїсь з ознак читання впливають на якісну характеристику іншої риси уміння читати.

Проблема формування повноцінних якостей читання  учнів початкової школи привертає увагу багатьох дослідників.

         У цьому складному процесі  беруть участь зір, мислення, мовлення, сприйняття, пам’ять, уява, слухові та зорові аналізатори.

Дітям непросто поєднувати водночас зорове сприйняття букв, слів, речень, усвідомлювати прочитане, визначати ставлення до нього. Не володіючи технікою читання, дитина втрачає до нього інтерес, погано розуміє і засвоює текст, швидко стомлюється. Тому розвиток техніки цього вміння та розуміння прочитаного – слів, словосполучень, речень - взаємопов’язані і мають здійснюватися одночасно. Читання  настільки складний процес, що його важко визначити однозначно. Адже видів читання є дуже багато. І кожен з цих видів потребує вмінь, навиків, вправляння. А щоб набути ці навички, необхідна систематична, цілеспрямована, продумана робота вчителя на кожному уроці, незалежно від того, чи це урок читання, мови, математики чи природознавства.[22]

Для вдосконалення процесу навчання читання можна запропонувати індивідуальні завдання, які допоможуть оволодіти навичками грамотного читання, що надалі сприятиме становленню школяра як талановитого читача.

Перша група вправ спрямована на вдосконалення правильності читання. Завдання, включені в цю групу, призначені для тих учнів, які допускають велику кількість помилок в процесі читання тексту.

Спочатку рекомендується пропонувати  тексти, нескладні за змістом та структурою.

1) Читання рядків навпаки за  словами. Написане прочитується  таким чином, що останнє слово  виявляється першим, передостаннє - другий і т.д. Ця вправа відводить  від звичного стереотипу читання  зліва направо, розвиває точність  рухів очей, попереджає помилки  в граматичній формі слова,  пропуски і перестановки слів і складів

2) Читання рядків навпаки по  буквах. Написане прочитується справа  наліво так, що кожне слово  озвучується по буквах в зворотному  порядку. Ця вправа розвиває  здатність суворого політерний  аналізу кожного слова, формує  довільність регулювання руху  очей, а також створює передумови  для усунення поширених помилок  «дзеркального» читання.