Дитячий будинок сімейного типу в системі захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки

Вивчення і аналіз життєдіяльності дитячого будинку  сімейного типу дали змогу дійти  певних висновків про його особливості як соціально-педагогічного середовища. Оскільки дитячий будинок сімейного типу – це багатодітна сім’я, де окрім рідних виховуються і прийомні діти, то, розглядаючи процес становлення особистості дитини, позбавленої батьківського піклування, треба враховувати функції дитячого будинку сімейного типу як соціального і соціалізуючого інституту. Він виконує такі соціальні функції, притаманні кожній сім'ї, як економічна, виховна, рекреативна, комунікативна, регулятивна, феліцитологічна. Сім’я здатна адекватно реалізувати історично та традиційно закріплені за нею функції та змінювати їх наповнення за потребою. Але головним завданням ДБСТ залишається, попри все, створення сімейного затишку, для дітей, які його позбавлені, а також забезпечення сімейного виховання, адже родина залишається незамінним інститутом соціалізації дитини, що дає можливість їй опанувати базові соціальні ролі.       

Аналіз зарубіжного  досвіду функціонування сімейних форм опіки та досвід роботи дитячих будинків сімейного типу в Україні дозволяють нам дійти висновку, що розвиток мережі дитячих будинків сімейного типу потребує розгалуження мережі соціальних служб, здатних надавати батькам-вихователям необхідну медичну, педагогічну, психологічну та соціальну допомогу із залученням фахових спеціалістів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Потреба змін існуючої опіки  та піклування над дітьми в Україні  є визнаною широким колом фахівців та державою. Свідченням того є створення  та розвиток ДБСТ, подальше вдосконалення  діяльності мережі центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Соціальна підтримка  дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківської опіки в сучасних умовах набуває особливої значущості. Її реалізація залежить не тільки від  сім’ї, а й від діяльності суспільних інститутів, які сприяють соціалізації, беруть участь у вихованні та навчанні дітей. Важливою умовою успіху на шляху реформування системи опіки та піклування, охорони дитинства є державна соціальна підтримка стосовно сім’ї та дітей. Держава як головний соціальний інститут повинна захищати права та інтереси дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Аналіз нормативної  бази, що регулює влаштування дітей-сиріт  та дітей, позбавлених батьківського  піклування в сім’ї громадян демонструє потребу в створенні і юридичному визначенні єдиного механізму державної системи соціального захисту таких дітей, а також недосконалість існуючої.

Міжнародний досвід влаштування  дітей, які залишилися без батьківського  піклування, засвідчує поступову  відмову держав, що мають гуманістичне спрямування соціальної політики, від інтернатних форм, орієнтацію на створення та підтримку сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавленої батьківської опіки.

Вивчивши психолого-педагогічні  особливості дітей, що виховуються  в інтернат них закладах, можна  сказати, що усі факти свідчать про  те, що будь-яка дитина для нормального  фізичного, духовного та інтелектуального розвитку потребує сімейного середовища, що забезпечить оптимальні умови для становлення її особистості.

 Такі форми влаштування  дітей, як дитячі будинки сімейного  типу, можуть забезпечити соціальний захист, захист майнових та житлових прав дитини, догляд, виховання, корекцію та компенсацію розвитку, вирішення медичних проблем, подолання психологічних травм, задоволення щоденних потреб дитини, яка залишилася без піклування батьків, дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківської опіки, формування її особистості в умовах сімейного піклування.

Ефективність діяльності ДБСТ залежить від соціального супроводу, який здійснюється відповідними уповноваженими органами.

Соціальний супровід – це специфічна діяльність соціального  працівника (або групи), спрямована на створення необхідних соціально-психологічних умов розвитку прийомних дітей та дітей-вихованців у ДБСТ.

Основними завданнями соціального  супроводу є :

• ефективне використання наявних ресурсів для оптимальної
• та швидкої адаптації сім’ї і дитини-вихованця ;
• надання допомоги батькам-опікунам ;
• забезпечення зв’язку між сім’єю та відомчими органами для комплексного забезпечення прав дитини-вихованця.

План соціального супроводу  – це план діяльності спеціалістів, які надають конкретні послуги  щодо нормального функціонування сім’ї та розвитку дитини. План розробляється на певний проміжок часу, відповідно до потреб дитини, і коригується за потребою. До складання плану залучаються батьки, учителі (вихователі), медичні працівники, які працюють з дитиною. План соціального супроводу складається за такими напрямками: економічний; юридично-правовий; психологічний; медичний; педагогічний.

Оцінка виховної роботи повинна залежати від того, наскільки  успішно зуміли батьки-вихователі підготувати  дитину самостійно діяти і приймати рішення, виходячи із того, що самостійність, творча ініціатива і соціальна відповідальність стають визначальними рисами виховного процесу на сучасному етапі розвитку нашого суспільства.

Кандидати на створення  ДБСТ в обов’язковому порядку мають пройти курс підготовки, спрямований на формування усвідомленого ставлення батьків до соціальної ролі вихователів дитини-сироти.

В наш час, опіка дітей, які залишилися без батьківського  піклування є однією із соціально-педагогічних проблем, яка стоїть на державному рівні.

Наявна в Україні  система державних соціально-виховних інститутів зорієнтована на колективні форми виховання дітей, і в  сучасних умовах не може забезпечити  випускникам необхідних навичок  самостійного життя, професійної орієнтації, здатності адаптуватися в новому, відкритому соціальному середовищі. У дитини, яка виховується поза сім’єю спостерігається порушення у розвитку: відхилення фізичного та психічного здоров’я, деформація особистості дитини, розвиток асоціальних установок, кримінальні прояви.

Запровадження сімейних форм утримання дітей-сиріт ґрунтується  на гуманістичних засадах педагогічної науки, психології та соціології і дозволяє вирішувати таку важливу проблему, як соціалізація особистості, позбавленої  сімейного оточення та виховання.

Дитячий будинок сімейного типу є соціальним інститутом становлення особистості дитини, позбавленої батьківської опіки, який виконує соціальні функції, аналогічні до функцій, що їх забезпечує біологічна сім’я: виховна, рекреативна, комунікативна, регулятивна, феліцитологічна, економічна. Наявна в Україні система державних соціально-виховних інститутів зорієнтована на колективні форми виховання дітей, і в сучасних умовах не може забезпечити випускникам необхідних навичок самостійного життя, професійної орієнтації, здатності адаптуватися в новому, відкритому соціальному середовищі. На формування особистісних якостей, психічний розвиток та міжособистісні стосунки дітей вихованців інтернатного закладу впливають негативні умови соціалізації особистості, що формуються в емоційній, соціальній та економічно-територіальній сферах життя установи.

У дитини, яка виховується поза сім’єю, спостерігається порушення у розвитку: відхилення фізичного та психічного здоров’я; деформація особистості дитини, що заважає її розвитку, а іноді унеможливлює формування позитивних якостей; неспроможність до повноцінного сімейного життя, виконання батьківських обов’язків; розвиток асоціальних установок, неприйняття соціальних цінностей суспільства; кримінальні прояви; алкоголізація та наркоманізація.

Переваги виховного потенціалу інноваційних форм опіки над дітьми, позбавленими батьківського піклування, пов’язані з природністю процесу  виховання; емоційними контактами дитини з батьками-вихователями, що ґрунтується  на довірі дитини до дорослих; з вихованням у малій групі; з спілкуванням дітей між собою в умовах багатодітної родини.

Соціально-педагогічні  умови виховання дітей у дитячих  будинках сімейного типу та прийомних  сім’ях потребують відповідної підготовки потенційних батьків-вихователів, що забезпечується проходженням ними системи відповідної підготовки. Основна мета таких занять – це набуття навичок, якими мають володіти потенційні прийомні батьки для того, щоб знаходити порозуміння із прийомними дітьми, активно з ними співпрацювати, уміти спрямовувати власний досвід, знання на створення найкращих умов життя та виховання дітей, які прийдуть в сім’ю.

Відчувається брак фахівців та досліджень, науково-методичних видань з проблеми соціального сирітства, проходження реформи системи  опіки.

 Прискорені темпи розгортання мережі прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу відбуваються за принципом покращання статистичних показників без здійснення системної роботи з добору та навчання батьків, налагодження соціального супроводу. Існує потреба посилити контроль за рівнем утримання і виховання сиріт, що перебувають під опікою, у прийомних сім’ях, будинках сімейного типу.

Визначальні фактори  щодо прийняття сироти до родини є  бажання надання допомоги дитині та бездітність сім’ї. Проте ключова  роль у перегляді суспільної думки і укріпленні інституту сім’ї повинно забезпечуватися дієвою державною стратегією допомоги сім’ям з дітьми, гарантованою і відповідної матеріальної підтримкою.

Існує необхідність переглянути  принципи організації вихователів прийомних родин та будинків сімейного типу. Існує потреба за допомогою науковців та практиків виробити чітку систему критеріїв для відбору кандидатів у прийомні батьки, вихователів, потенційних усиновителів. Така система сприятиме більш якісному контролю за роботою сімейних форм опіки з боку соціальних служб. 

Впровадження інноваційних моделей соціальної роботи з дітьми – актуальна й відповідальна  справа. Вона потребує нового бачення  сенсу професійної діяльності, розробки нових технологій роботи, нових методик оцінювання досягнутого результату.

Вивчення проблем улаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, довело, що сім’я в Україні, безперечно, є пріоритетною формою виховання. У той же час збільшується кількість дітей, над якими немає можливості встановити опіку або направити їх на усиновлення. Такі діти і надалі потрапляють до державних закладів: будинків дитини, дитячих будинків, шкіл-інтернатів. Сучасна система опіки над дітьми-сиротами має поєднувати два напрями: реорганізацію інтернатних установ та поширення форм сімейної опіки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ

                                                                                                                      Додаток A

Постанова Кабміну  від 06.02.2006 №106

№ 106 від 06.02.2006 р.

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ  УКРАЇНИ ПОСТАНОВА

від 6 лютого 2006 р. № 106

Київ

Про затвердження Порядку призначення  і виплати державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях за принципом “гроші ходять за дитиною” у 2006 році Кабінет Міністрів України постановляє: затвердити порядок призначення і виплати державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях за принципом “гроші ходять за дитиною” у 2006 році, що додається.

Прем’єр-міністр України  Ю. Єхануров

ЗАТВЕРДЖЕНО постановою Кабінету Міністрів  України від 6 лютого 2006 р. № 106 порядок  призначення і виплати державної  соціальної допомоги на дітей-сиріт  та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях за принципом “гроші ходять за дитиною” у 2006 році.

Розміри соціальної допомоги та грошового забезпечення

1. Розмір соціальної допомоги становить два прожиткових мінімуми для дітей відповідного віку. У разі коли дитині виплачуються призначені в установленому порядку пенсія, аліменти, стипендія, державні допомоги, розмір соціальної допомоги визначається як різниця між двома прожитковими мінімумами для дитини відповідного віку та розміром призначених на дату звернення батька-вихователя і прийомного батька на дитину пенсії, аліментів, стипендії, державних допомог.

2. Розмір грошового забезпечення становить 35 відсотків розміру соціальної допомоги на кожну дитину-вихованця та на кожну прийомну дитину, але не більше п'яти прожиткових мінімумів для працездатної особи одному з батьків-вихователів і не більше ніж півтора прожиткового мінімуму для працездатної особи одному з прийомних батьків.