Дитячий будинок сімейного типу в системі захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки

 

 

 

 

Курсова робота з педагогіки

 

Дитячий будинок сімейного типу в системі  захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………….……………3

РОЗДІЛ I. Теоретичні аспекти  соціального захисту дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківської опіки ………………………………………………………...7

1.1 Наукові засади розвитку  системи соціального виховання  дітей-сиріт та дітей, позбавлених  батьківської опіки  в Україні……………………………………...7

1.2 Альтернативні форми  виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки………………………………………………………………………10

1.3 Нормативно-законодавча  база соціально-правового захисту  дітей-сиріт та дітей, позбавлених  батьківського піклування………………………………………...12

Висновки до першого розділу…………………………………………………….15

РОЗДІЛ II. Аналіз функціонування дитячих будинків сімейного типу………..17

2.1  Зарубіжний досвід  становлення дитячих будинків  сімейного типу як сімейної  форми опіки…………………………………………………………...............17

2.2 Соціально-педагогічні  та психологічні характеристики дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування…………………………………..................... 21

2.3 Соціально-педагогічні  аспекти функціонування дитячого  будинку сімейного типу та  особливості адаптації дітей  до  середовища сімейного виховання………………………………………………………………………………..23

2.4 Соціальний супровід  та аналіз соціального захисту  дітей-сиріт та дітей, позбавлених  батьківської опіки, в Тернопільскій  області………………..………….30

Висновки до другого  розділу……………………………………………………..37

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………..39

ДОДАТКИ…………………………………………………………………………43

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………50

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Захистити і зберегти дитинство, здорове психічно і фізично, – це не тільки моральний імператив, а й потенційна передумова стійкого економічного та соціального розвитку країни. ЗМІСТ

Охорона дитинства в  Україні є стратегічним загальнонаціональним пріоритетом. Ратифікувавши Конвенцію  ООН про права дитини, Україна  взяла на себе зобов’язання, що складаються  з чотирьох основних принципів: першочерговість інтересів дитини; забезпечення повноцінного життя; залучення до життя спільноти; відсутність дискримінації.

В усіх країнах світу  існує така категорія населення, яка потребує особливої уваги, –  це діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування. В нашій країні складне соціально-економічне становище значної кількості населення, послаблення виховної функції сім’ї загострили проблеми дитячої бездоглядності й безпритульності. В умовах девальвації моральних цінностей, різкого зниження життєвого рівня населення збільшується кількість бездоглядних, безпритульних дітей.

У нових соціально-економічних  умовах проблеми захисту прав дітей-сиріт  та дітей, позбавлених батьківського  піклування, не тільки не втратили своєї  актуальності, а й набули особливої гостроти. Понад 80 тис. сімей з різних причин не виконують виховні функції щодо власних дітей. Зберігається тенденція до зростання кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Нині в Україні понад 115 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Щорічно в притулках перебуває від 25 до 30 тис. дітей. Майже 20 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, потребують влаштування. В Україні лише кожна десята дитина, яка перебуває під опікою держави, дійсно не має рідних. Інші – так звані “соціальні сироти”, яких дедалі стає більше [23].

Стратегія деінституціоналізації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, стала першочерговим напрямом у реалізації державної політики соціального захисту дітей-сиріт у більшості країн світу, починаючи з другої половини XX ст. Проблема захисту сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки відповідає новим вимірам та викликам сучасності, а дитячий будинок сімейного типу розглядається як перехідний механізм на шляху впровадження політики деінституціалізації в державі.

Особливу значимість мають дослідження процесу виховання дітей-сиріт, котрі передані у родини та дитячі будинки сімейного типу, оскільки родина є незамінним інститутом соціалізації дитини, що дає можливість їй опанувати базові соціальні ролі. Міжнародний досвід влаштування дітей, які залишилися без батьківського піклування, засвідчує поступову відмову держав, що мають гуманістичне спрямування соціальної політики, від інтернатних форм, орієнтацію на створення та підтримку сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Усиновлення дітей-сиріт  та оформлення опіки (піклування) в  Україні були і залишаються пріоритетними  формами влаштування долі дитини, залишеної без батьківської опіки. Поряд з тим визначення державних пріоритетів сімейного влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, створює передумови розвитку в Україні відносно нових соціальних інститутів, зокрема,  дитячих будинків сімейного типу.

 Окремі питання соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, досліджують у своїх наукових працях такі вчені і фахівці, як В. Андріїв, Н. Болотіна, В. Бурак, Л. Волинець, Л. Дробот, К. Добромислов, М. Захаров, О. Карпенко, В.  Кобелєва, Я. Корчак, Н. Максимова, О. Мачульська, В. Москалюк, А. Нечаєва, Д. Ніконов, І. Пєша, П. Пилипенко, Н. Поліс, С. Прилипко, С. Синчук, І. Сирота, Б. Сташків, О.В. Стремоухов, Є. Тучкова, В. Слюсаренко, Т. Шульга, В. Яковенко та ін. Втім, до цього часу у вітчизняній науці права соціального забезпечення відсутні спеціальні комплексні дослідження теоретичних та прикладних питань правового забезпечення соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Окреслена проблематика не вичерпується існуючими дослідженнями. Потребують наукового комплексного обґрунтування напрями оптимізації  виховних моделей з метою подальшого розвитку сімейних форм.

Вибір теми курсової роботи зумовлений тим, що аналіз ситуації стосовно дітей, позбавлених батьківського піклування, дозволяє визнати, що виховання в державних інтернатних закладах забезпечує лише певною мірою достатню соціалізацію та безпроблемне існування в матеріальному плані.

Актуальність проблеми та недостатній рівень її наукової розробки, а також визнання урядом України доцільності функціонування дитячих будинків, як сімейних форм опіки, зумовили вибір теми дослідження – “Дитячий будинок сімейного типу в системі захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки”.

Об’єкт дослідження – дитячий будинок сімейного типу.

Предмет дослідження – особливості захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки у дитячому будинку сімейного типу.

Мета дослідження – дослідити та теоретично обґрунтувати особливості і розвиток теорії соціального забезпечення та соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Гіпотеза дослідження: соціальне становлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, може здійснюватися успішно і педагогічно виправдано, якщо:

• сімейна опіка забезпечить оптимальні соціально-педагогічні умови розвитку дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків;
• батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу будуть готові педагогічно грамотно коригувати поведінку, компенсувати вади фізичного та психологічного розвитку, наслідки психологічних травм вихованців;
• зміст і методи психолого-педагогічного супроводу забезпечать подолання дитиною-сиротою травматичного досвіду та придбання їм позитивного досвіду проживання в сім’ї;
• до нормативно-правових актів, які регулюють суспільні відносини у сфері соціального захисту дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків будуть внесені зміни;
• з батьками-вихователями проводитиметься цілеспрямована робота по освоєнню нової ролі методами активного соціально-психологічного навчання.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання завдань:

2. проаналізувати літературу по даній темі;
3. з’ясувати місце дитячого будинку сімейного типу в системі правових форм улаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, і дати його визначення;
4. проаналізувати нормативно-правову базу соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
5. дослідити зарубіжний та вітчизняний досвід функціонування дитячих будинків сімейного типу;
6. дати аналіз сімейним формам влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;
7. розглянути умови становлення особистості дитини у дитячому будинку сімейного типу;
8. обґрунтувати значення соціального супроводження дитячих будинків сімейного типу.

Курсова робота складається  із 51 сторінки, перелік опрацьованих джерел містить 23 найменування, робота включає 2 додатки.

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ I. Теоретичні аспекти соціального захисту дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківської опіки

 

1.1 Наукові засади розвитку  системи соціального виховання  дітей-сиріт та дітей, позбавлених  батьківського піклування

 

В Україні в останні роки спостерігається  поширення такого явища, як соціальне  сирітство – соціальне явище, обумовлене ухилянням або усуненням батьків від виконання батьківських обов’язків стосовно неповнолітньої дитини [1, c. 112]. Поширення соціального сирітства спричинене певними економічними та соціальними чинниками (С. Воскобойнікова, Л. Євграфова, Є. Слуцький). Економічні причини: матеріальні труднощі сімей, які виховують дітей; поширення безробіття; погіршення функціонування державних установ, покликаних займатися вихованням, навчанням дітей; погіршення умов утримання дітей у державних закладах. Соціальні: зростання кількості кризових сімей; алкоголізація, наркоманізація населення; послаблення моральної відповідальності батьків за виховання дітей [2, c. 78].

Вітчизняні науковці, зокрема Л. Кравчук, І. Цибульна, досліджували загальні питання реалізації державної політики щодо дітей; О. Карпенко, В. Козубовський, Т. Макійчук, В. Москалюк, О. Ноздріна висвітлювали засади соціального захисту дітей, позбавлених батьківського піклування; історія становлення інституту опіки та піклування присвячено роботи Н. Дьячковського, О. Карпенка, С. Морозової, Д. Прутян. Водночас практика діяльності служб у справах дітей в умовах їх реформування залишається малодослідженою.

Деформація сімейних стосунків, асоціальні прояви поведінки батьків і оточення впливають на процес становлення особистості дитини (М. Алексєєва, М. Буянов, С. Воскобойнікова, В. Мухіна). Становлення особистості відбувається в процесі формування самосвідомості індивіда, засвоєння досвіду і цінностей суспільства – процесі соціалізації, основою формування і розвитку особистості дитини якого є, у першу чергу, сімейне оточення, умови сімейного виховання.

Наслідком соціального сирітства  є порушення усього процесу соціального  розвитку дитини, становлення її як соціальної особистості (Я. Гошовський, А. Мудрик, В. Сухомлинський). У дітей, які ростуть в умовах фактичної відсутності батьківського піклування, спостерігаються: порушення фізичного та психічного здоров’я, деформація особистісних якостей дитини; неспроможність до повноцінного сімейного життя, виконання у майбутньому батьківських обов’язків; розвиток асоціальних установок, неприйняття соціальних цінностей суспільства; кримінальні прояви, алкоголізація та наркоманізація підлітків (В. Васютинський, З. Зайцева, В. Оржеховська, А. Співаковська, В. Юнацький та ін.).

Особлива увага з боку держави і суспільства повинна приділятися дітям, які опинилися у кризовій ситуації. Адже аксіомою є те, що наше майбутнє визначається сучасним вихованням підростаючого покоління.

Усталена в Україні система  державної опіки над дітьми-сиротами та дітьми, які залишились без батьківського піклування, структурована таким чином, щоб дитина була доглянута державними установами від часу свого народження до набуття повноліття, завданням яких є утримання, виховання, надання професійних навичок.

В останні роки у психології, педагогіці, соціальній роботі визнання того, що розвиток, виховання дитини найкраще відбуваються у сім’ї, призвело до непопулярності і закриття установ  для неповнолітніх інтернатного типу, викликало стремління будь що зберегти сімейні відносини. Основним чинником, що впливає на становлення особистості дитини в умовах інтернатного виховання, є пролонгована соціальна та психологічна депривація дитини, яку Я. Гошовський визначає як “закладові” депривацію [2, c. 135]. Деякі вчені-психологи (Р. Брахман, Д. Годовікова, І. Залисіна, В. Кондрашин) зазначають ознаки “госпіталізму” у розвитку вихованців, що виявляється у підвищеній конфліктності, зниженій емоційності, пасивності в організації діяльності.

Проблемам соціальної адаптації, морально-правового, естетичного, статевого виховання вихованців дитячих будинків сімейного типу присвячені роботи українських науковців: Л. Дробот, Л. Єременко, Л. Кузьменко, Н. Рєпи, В. Г. Слюсаренко, Л. Смагіної, В. Чечет, В. Яковенко.