Дитячий будинок сімейного типу в системі захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки

Соціальний супровід дитячих будинків сімейного типу здійснюється спеціалістами центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Один соціальний працівник  може здійснювати одночасно соціальний супровід не більше 7 прийомних сімей  або дитячих будинків сімейного  типу у яких загальна кількість дітей-вихованців не перевищує 35 осіб. Навантаження на одного соціального працівника щодо соціального супроводу залежить від ряду факторів: новостворений дитячі будинки сімейного типу, чи з досвідом функціонування, кількість дітей в них, їх вік, стан здоров’я; ступінь складності соціально-психологічних проблем, які підлягають розв’язанню; місце проживання.

Спеціалісти, які здійснюють соціальний супровід дитячих будинків сімейного типу, мають пройти курс спеціальної підготовки за програмою, затвердженою наказом Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту від 3 січня 2006 р. № 2670, і мати відповідний сертифікат. Організація підготовки спеціалістів, що здійснюють соціальний супровід, та підвищення їхньої кваліфікації покладається на обласні центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Один з напрямів діяльності соціального працівника з дитячим  будинком сімейного типу – посeрeдницька діяльність між батьками-вихователями та службами, які захищають права дитини, налагодження співпраці з різними фахівцями для забезпечення якнайкращих умов виховання дитини в сім’ї.

Крім питань щодо проблем  розвитку, виховання, здоров’я, поведінки  дитини, порушуються і такі, які  дозволяють визначитися, що саме необхідно  зробити для вирішення тієї чи іншої проблеми і яких спеціалістів слід залучати. На основі інформацію про дитину, яка влаштовується у сім’ю, складається план соціального супроводу вихованця.

Реалізація соціального  супроводу спрямована на вирішення  певних завдань, залежно від терміну  влаштування дитини у сім’ю та її основних потреб. Зокрема соціальний супровід зорієнтований на:

• адаптацію дитини в новій сім’ї;
• створення позитивного психологічного клімату у родині;
• забезпечення оптимальних умов життя;
• забезпечення захисту прав дитини;
• створення можливостей для розвитку дитини шляхом надання комплексу якісних соціальних послуг.

 Соціальний супровід  виступає не як заміна піклування  про дитину-вихованця, а як  організація соціальної підтримки  та допомоги батькам-вихователям  у розв’язанні тих питань, які вони самостійно не можуть ефективно виконати.

Виходячи із забезпечення найкращих інтересів дитини, яка  приходить на виховання у сім’ю, до сфери соціального супроводу  залучаються не лише діти-вихованці  та батьки-вихователі. Об’єктами соціальної роботи визначено і найближче оточення дитини та сім’ї, що забезпечує нормальні умови адаптації та розвитку вихованців. Соціальний працівник у процесі соціального супроводу взаємодіє з рідними дітьми батьків-вихователів; біологічними батьками дитини чи особами, які їх замінюють; рідними дітей-вихованців; найближчим оточенням батьків-вихователів; найближчим оточення дітей-вихованців; членами громад, до складу яких входить дитячий будинок сімейного типу.

Тобто допомога надається  не тільки дитині, не тільки дитячому будинку сімейного типу, а усьому оточенню для того, щоб потім сім’я, оточення дитини, громада могли створювати умови для правильного розвитку дитини. Допомога для самодопомоги – головний принцип соціального супроводу [15, с. 96].

Реалізація соціального  супроводу базується на дотриманні таких основних принципів:

• гарантований захист прав дитини, пріоритетність її інтересів, врахування її думки;
• реалізація першочергового права дитини на зростання та виховання в сім’ї;
• цілісний підхід до виховання та догляду за дитиною, що передбачає підтримку її психофізіологічного, інтелектуального, емоційного, соціального та духовного розвитку;
• індивідуальний підхід до кожної дитини, кожної сім’ї з урахуванням їх потреб та особливостей;
• забезпечення стабільності, тривалості сімейних форм виховання;
• важливість відновлення та розвиток сімейних зв’язків, збереження етнічної, культурної спадщини дитини;
• пріоритетність повернення дитини до біологічної сім’ї, усиновлення, встановлення опіки як форми виходу з дитячого будинку сімейного типу;
• врахування результатів наукових досліджень, досвіду та кращої світової практики;
• системність, комплексність, безоплатність, доступність соціальних послуг;
• взаємодія соціальних працівників з батьками-вихователями та постійне підвищенні їх професійної компетентності;

 Здійснюючи супровід  дитячого будинку сімейного типу, соціальний працівник керується  положеннями Етичного кодексу  спеціалістів із соціальної роботи  України.

Вирішення поставлених  перед соціальним супроводом завдань  здійснюється шляхом надання дитячому будинку сімейного типу комплексу соціальних послуг, які можна умовно розділити на такі сфери: соціально-економічні, юридичні, соціально-педагогічні, психологічні, соціально-медичні, інформаційні [18, c. 202].

Реалізація соціального супроводу дитячого будинку сімейного типу передбачає періодичне планування соціальної роботи з дитиною, батьками, членами родини, соціальним оточенням тощо.

Розширення мережі дитячих будинків, як необхідна умова захисту прав дітей, позбавлених рідної родини, на сімейне виховання, потребує формування системи спеціалізованих соціальних служб зорієнтованих на підготовку, підтримку та соціальний супровід виключно сімейних форм влаштування дітей-сиріт.

Тернопільщина посідає третє місце в Україні  за кількістю дітей-сиріт та дітей, що позбавлені батьківського піклування або виховуються у прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу [21].

Як же в області  опікуються цими дітьми? Станом на початок 2011 року в області проживає понад 1260 дітей, позбавлених батьківського піклування. За останній рік усиновлено 25 дітей-сиріт. Ще понад 30 сімей готові стати усиновлювачами. Всього ж у тернопільських родинах проживає більше 800 вчорашніх дітей-сиріт та діє 10 дитячих будинків сімейного типу, для розвитку сімейних форм виховання, зокрема створення дитячих будинків сімейного типу, з обласного бюджету виділено 200 тис. грн.

Тільки за останній рік службами у справах дітей  розглянуто близько півтисячі заяв з питань захисту житлових та майнових прав дітей. Виявлено 8 випадків порушення чинного законодавства. Відновлено право на житло сімох дітей та попереджено п’ять випадків незаконного продажу житла. Всього захищено права 475 дітей [20].

У більшості  виконавчих комітетів сільських (селищних) рад введено посади уповноваженого служби у справах дітей на громадських засадах. Водночас проведено перевірки щодо виконання делегованих повноважень в частині соціально-правового захисту дітей, під час яких виявлено 37 порушень.

Говорячи про  дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, то зараз на профілактичному обліку служб у справах дітей перебувають 640 підлітків [20].

Значну допомогу дітям-сиротам  та дітям, позбавленим батьківського  піклування надає Тернопільський Обласний Благодійний Фонд Допомоги Сиротам, який працє над такими програмами як:

• “Від Серця до Серця”;
• “Сім’ю кожній дитині”; 
• “Випускник”;
• “Літній табір”.

Робота служби у справах  дітей протягом І півріччя 2010 року була спрямована на попередження вчинення правопорушень, злочинів серед неповнолітніх, запобігання бездоглядності та безпритульності серед них, виконання заходів, спрямованих на створення належних умов для всебічного повноцінного розвитку дітей, невідкладних завдань щодо поліпшення їх становища, захисту прав та інтересів, поліпшенню духовного, матеріального, психологічного становища дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, напівсиріт, дітей-інвалідів та дітей з соціально-незахищених сімей, на реалізацію питань соціального, правового захисту дітей, які перебувають у надзвичайно складних умовах [22].

Службою у справах  дітей сформовано банки даних. На обліку перебуває 232 дитини, в тому числі:

• дітей-сиріт – 40;
• дітей, позбавлених батьківського піклування – 101;
• під опікою громадян – 134 дітей;
• під опікою державних установ – 43 дітей;
• у прийомних сім’ях – 9 дітей;
• інші форми влаштування – 6 дітей;
• дітей, які опинились в складних життєвих обставинах - 40.

 У 2010 р. виявлено та влаштовано 10 дітей. З них передано під опіку – 7 дітей; направлено в дитячі будинки – 1, в притулок – 1, 1 – на повному державному забезпеченні в ТНУ ім. І. Пулюя.

На даний час в  м. Тернополі функціонує 5 прийомних  сімей, в яких виховується 7 дітей-сиріт  та дітей, позбавлених батьківського  піклування.

Значно посилився контроль з боку служби у справах дітей  за умовами виховання дітей в сім’ях опікунів, піклувальників, за діяльністю опікунів, піклувальників, за використанням коштів на утримання дітей. Службою у справах дітей аналізується повнота та своєчасність виплат на дітей. Багато зусиль прикладається до питань взаємовідносин між опікунами та підопічними, надаються необхідні консультації , рекомендації, поради психологів, педагогів.

Однією із складових  соціального захисту дітей-сиріт  та дітей, позбавлених батьківського  піклування є захист їх житлових і  майнових прав та інтересів. Здійснюється постійний контроль за додержанням вимог чинного законодавства щодо захисту майнових, житлових прав дітей.

На жаль, попри все це, проголошений державою пріоритет сімейних форм опіки над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківської опіки, на практиці повністю не реалізовується.

Попри те, що сімейна форма державної опіки над дітьми-сиротами є значно прогресивнішою і має великі потенційні можливості, існуюча структура дитячих будинків сімейного типу є недосконалою, соціальний супровід і контроль здійснюються формально, що приводить до випадків зловживання і порушення прав як дітей-вихованців, так і батьків-вихователів.

З одного боку ДБСТ мають  певні ознаки сім’ї, а з іншого – закладу, що приводить до численних  суперечностей і порушень прав батьків-вихователів і дітей.  Безумовно, ДБСТ залишаються однією з найефективніших форм державної опіки над дітьми-сиротами. Але для сприяння їхньому подальшому розвитку необхідно не тільки реформувати законодавство і запропонувати ефективні механізми його реалізації. Важливо одночасно змінювати стереотипне ставлення суспільства до сиріт і сімейних форм опіки над ними. Це дозволить покращити ставлення до них суспільства і таким чином збільшити кількість сімей, які захочуть створити такі заклади і взяти на виховання дітей-сиріт.

Висновки до другого розділу

Міжнародний досвід влаштування  дітей, які залишилися без батьківського  піклування, засвідчує поступову  відмову держав, що мають гуманістичне спрямування соціальної політики, від інтернатних форм, орієнтацію на створення та підтримку сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавленої батьківської опіки.

Створення ДБСТ дозволяє вирішувати питання тимчасового влаштування долі дитини, батьки якої за певних обставин (хвороба, засудження тощо) певний проміжок часу не можуть займатися вихованням. У такому випадку дитина влаштовується до ДБСТ на той проміжок часу, поки родина не справиться з проблемами, які не дозволяють біологічним батькам займатися дитиною, забезпечувати необхідний рівень життя й розвитку.

В наш час, опіка дітей, які залишилися без батьківського  піклування є однією із соціально-педагогічних проблем, яка стоїть на державному рівні.

Аналіз соціально-економічних  умов, що склалися в нашій країні, дозволив визначити основні чинники поширення соціального сирітства в Україні. Найбільш важливими з них є економічні чинники такі як: матеріальні труднощі сімей з дітьми, поширення безробіття, погіршення функціонування державних установ, покликаних займатися вихованням, навчанням дітей та соціальні чинники – зростання кількості кризових сімей, алкоголізація, наркоманізація населення, послаблення моральної відповідальності батьків за виховання дітей.

Наявна в Україні  система державних соціально-виховних інститутів зорієнтована на колективні форми виховання дітей, і в сучасних умовах не може забезпечити випускникам необхідних навичок самостійного життя, професійної орієнтації, здатності адаптуватися в новому, відкритому соціальному середовищі. У дитини, яка виховується поза сім’єю спостерігається порушення у розвитку: відхилення фізичного та психічного здоров’я, деформація особистості дитини, розвиток асоціальних установок, кримінальні прояви.