Недержавне пенсійне забезпечення як інструмент утворення тіньових активів

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

Недержавне пенсійне забезпечення як інструмент утворення тіньових активів

 

В Україні існує дві форми пенсійного забезпечення – державне і недержавне пенсійне забезпечення (далі – НПЗ). Об’єктом дослідження цієї статті є недержавна форма пенсійного забезпечення, яку за ознакою суб’єкта та механізму здійснення можна поділити на три види. Зокрема, здійснення недержавного пенсійного забезпечення шляхом укладення пенсійних контрактів недержавними пенсійними фондами, укладення договорів страхування страховими організаціями та укладення договорів про пенсійні депозитні рахунки банківськими установами.

У даній роботі буде досліджено НПЗ через функціонування недержавних пенсійних фондів (далі – НПФ). Цей вид фінансових послуг у нашій державі є відносно новим. Його впровадженню та становленню передувала велика підготовча робота. При розробці і прийнятті Закону України „Про недержавне пенсійне забезпечення” були враховані як позитивний, так і негативний український та світовий досвід функціонування НПФ. Наприклад, нова система діяльності пенсійних фондів покликана виключити можливість виникнення ситуацій, подібних до тих, що склалися в діяльності українського фонду „Оберіг”, чи, наприклад, у компанії „Максвел” у Великобританії. У 1995 р. НПФ „Оберіг” залучив від близько 320 тисяч громадян 2 800 мільярдів карбованців. З цією суми не за цільовим призначенням (на власні потреби службовців фонду, придбання майна, здійснення внесків у статутні фонди дочірніх підприємств тощо) було витрачено 2 030 мільярдів карбованців. У компанії ж „Максвел” роботодавець привласнив весь пенсійний фонд.

Законом про НПЗ передбачено багато елементів захисту коштів учасників НПФ: контроль за діяльністю фонду залишається в руках Ради фонду; інвестуванням коштів фонду може займатися лише компанія з управління активами, яка отримала ліцензію від Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку; диверсифікація вкладень – вклад коштів у різні види цінних паперів, у різні емітенти, а не в одну особу для того, щоб в разі її банкрутствавкладники не втратили всі кошти; розпорядником грошових коштів, що належать НПФ є спеціалізована банківська установа-зберігач. Дані положення закону дали змогу зарубіжним експертам визнати його найкращим з усіх подібних законодавчих актів у постсоціалістичних країнах [1].

На перший погляд Закон про НПЗ у даній редакції виключає можливість недобросовісного поводження з пенсійними активами фондів. Але з початком функціонування НПФ на українському ринку фінансових послуг були виявлені прогалини в нормативному регулюванні цих фондів, що дозволяє неправомірно використовувати кошти їх учасників.

Перший недержавний пенсійний фонд був зареєстрований 30 березня 2004 року. Станом на 01.11.2005 року вже зареєстровано 55 недержавних пенсійних фондів та 35 адміністраторів НПФ [2]. Аналіз їх діяльності показав, що в Україні виникла з НПФ проблема, подібна до якої має місце в Росії. Більшість російських НПФ є дочірніми структурами і широко застосовують тіньові схеми інвестування пенсійних коштів у акції власної материнської компанії, наражаючи своїх учасників на ризик через неналежну диверсифікацію.

Саме недержавне пенсійне забезпечення через використання НПФ полягає в тому, що кошти, які надають пенсійному фонду його вкладники, створюють активи пенсійного фонду. Адміністратор веде облік учасників пенсійного фонду, укладає пенсійні контракти від імені пенсійного фонду, забезпечує здійснення пенсійних виплат учасникам фонду. Пенсійні активи зберігаються у зберігача (банку) на відповідних поточних рахунках та у інших формах. Компанія з управління активами (далі – КУА) оперує пенсійними активами (здійснює інвестиційну та іншу діяльність з цінними паперами) з метою їх поповнення та наростання. З цих пенсійних активів проводяться відповідно до пенсійних контрактів виплати учасникам НПФ.

 

Схема 1. Механізм недержавного пенсійного забезпечення в Україні із застосуванням НПФ

 

Використання пенсійних активів не за призначенням можливе лише у випадку, коли всі перераховані вище особи, які беруть участь у НПЗ (крім учасників НПФ), діють злагоджено з кінцевою ціллю вилучити пенсійні активи в тіньовий капіталооборот. Тобто для оптимального забезпечення функціонування тіньової схеми з використанням механізмів НПФ (далі – тіньова пенсійна схема) її суб’єктам необхідно звести до мінімуму задіяних у неї осіб.

Першим етапом тіньової пенсійної схеми є створення дочірнього НПФ. Мається на увазі створення НПФ, який у своїй діяльності підконтрольний та діє в інтересах материнської компанії-засновника. Тобто в ідеалі засновник, адміністратор і компанія з управління активами повинні бути однією юридичною особою. У цьому випадку, за умови попередньої змови зі зберігачем (а, можливо, й без цього), засновник НПФ стає єдиноначальним розпорядником пенсійних активів.

Загальні умови Закону про недержавне пенсійне забезпечення забороняють виконувати засновнику функції управління НПФ (щоб уникнути повтору російського варіанта розвитку НПЗ). Наприклад, засновник відкритого пенсійного фонду не може бути зберігачем цього фонду та його аудитором, а засновники корпоративного або професійного фонду та роботодавці-платники корпоративного пенсійного фонду не можуть бути зберігачем, адміністратором, аудитором і КУА цього фонду [3, ст. 8, п. 5].

Проте деякі положення Закону дозволяють обійти ці обмеження:

1. При створенні свого корпоративного пенсійного фонду компанія з управління активами або банківська установа має право здійснювати управління активами та адміністрування такого фонду за умови отримання відповідних ліцензій у порядку, встановленому законодавством [3, ст. 20, п. 11]. У разі прийняття рішення про самостійне адміністрування корпоративного пенсійного фонду його засновником такий засновник повинен утворити відповідний структурний підрозділ [3, ст. 21, п. 2].

Тобто спочатку суб’єкт підприємницької діяльності (далі – СПД) стає компанією з управління активами, а вже потім засновує корпоративний пенсійний фонд та приймає рішення про його адміністрування.

2. Управління активами недержавних пенсійних фондів може здійснюватися банком щодо активів створеного ним корпоративного пенсійного фонду та професійним адміністратором, який отримав ліцензію на провадження діяльності з управління активами [3, ст. 34 п.1]. Професійний адміністратор може утворюватися особами, які є засновниками пенсійних фондів будь-якого виду (відкритого, корпоративного чи професійного), у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю відповідно до законів з питань регулювання діяльності господарських товариств з урахуванням особливостей, встановлених Законом про НПЗ [3, ст. 22, п.1].

Тобто СПД може створити свого професійного адміністратора для утвореного ним НПФ, а потім цей адміністратор буде здійснювати управління активами пенсійного фонду під контролем СПД-засновника.

Отже, засновник при бажанні може обійти всі обмеження Закону про НПЗ щодо суміщення ролей у діяльності НПФ,  лише крім заборони бути зберігачем цього пенсійного фонду. Теоретично таке поєднання ролей спрощує управління діяльністю НПФ, але реально – дає широкий простір для можливості вчинення порушень у сфері управління пенсійними активами (наприклад, розкрадання пенсійних активів, порушення умов диверсифікації). Тому контролюючим органам слід звертати більше уваги на діяльність таких фондів, як потенційно небезпечних з погляду вчинення тіньових операцій. А в подальшому в Закон про НПЗ необхідно внести зміни, які б виключили можливість утворення НПФ за таким сценарієм.

Другим етапом тіньової пенсійної схеми є формування пенсійних активів. На цьому етапі СПД може за допомогою НПЗ вивести свої фінансові активи з-під оподаткування. У першому випадку пенсійні активи НПФ формуються на загальних підставах за рахунок внесків вкладників – ці активи в подальшому можуть привласнюватися суб’єктами, які контролюють діяльність компанії з управління активами. Привласнення відбувається за допомогою тіньових інвестиційних схем, розглянутих нижче (КУА може працювати, порушуючи інвестиційну декларацію НПФ чи працювати відповідно до неї, якщо вона заздалегідь створювалася під привласнення активів). Наслідком цього буде розкрадання пенсійних активів і виведення валютних коштів за кордон (див. схему 2).

Схема 2. Механізм утворення тіньових активів через застосування структури НПФ

 

У другому випадку СПД – це засновник НПФ, де він одночасно виступає як адміністратор і КУА, а також формує пенсійні активи дочірнього фонду за рахунок власних коштів. Як роботодавець, він може здійснювати пенсійні внески на користь усіх своїх працівників – тоді пенсійні контракти укладаються роботодавцем із пенсійним фондом за вибором такого роботодавця [3, ст. 20, п.5]. Це можна зробити за умови внесення відповідних змін до колективного договору (за умови його наявності), обов’язкового повідомлення Держфінпослугу про свою участь у пенсійному фонді та беззбитковості діяльності цього СПД не менше ніж протягом одного фінансового року [3, ст. 8, п. 2–3]. Обраним пенсійним фондом буде підконтрольний даному СПД дочірній пенсійний фонд.

СПД-роботодавець може здійснювати пенсійні внески на користь своїх працівників у розмірі у розрахунку не більше 15 відсотків нарахованої таким працедавцем суми заробітної плати працівнику протягом кожного звітного податкового місяця, у якому сплачується такий внесок, але при цьому не вище суми податкової соціальної пільги, яка обраховується відповідно до положень у підпункті 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”. Податкова соціальна пільга дорівнює сумі прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень (для 2005 року це 453 х 1,4  630 гривень) [4, ст. 1]. Якщо СПД дотримуватиметься цих вимог, то по-перше, сплачені суми не будуть включатися до загального місячного оподатковуваного доходу працівника [5, ст. 4, п. 4.2.4]; по-друге, він має право віднести до складу валових витрат кожного звітного податкового періоду (наростаючим підсумком) суму таких внесків [6, ст. 5, п. 5.6.2] (див. схему 3).

Таким чином, СПД може вивести з-під оподаткування значні грошові ресурси до підконтрольного йому НПФ. Оскільки роботодавець-СПД має право встановлювати самостійно на власний розсуд розміри відрахувань до НПФ [3, ст. 20, п. 5], то й сам визначатиме, на яку суму буде зменшений його оподаткований дохід (див схему 3). Контролюючим органам доцільно приділяти більше уваги випадкам формування пенсійних активів за рахунок внесків роботодавця-СПД. А саме на те, як впливають дані внески на розмір сплачуваного податку на прибуток і як потім використовуються новостворені пенсійні активи.

Схема 3. Виведення фінансових активів СПД з-під оподаткування через використання тіньової пенсійної схеми

 

Третім етапом тіньової пенсійної схеми є застосування до накопичених на підконтрольному НПФ пенсійних активів тіньового інвестування.

Інвестиції – це господарські операції, які передбачають придбання основних фондів нематеріальних активів, корпоративних прав і цінних паперів в обмін на кошти або майно [6, ст. 1, п. 1.28.], тобто їх, фактично, можуть здійснювати всі суб’єкти господарської

діяльності. Пенсійні активи, що накопичуються у пенсійному фонді, крім виконання зобов’язань фонду перед його учасниками та оплати витрат, пов’язаних із здійсненням НПЗ, можуть бути використані винятково для цілей інвестиційної діяльності фонду [3, ст. 48, п.1].

Тіньове інвестування взагалі є родовим для багатьох видів фінансових установ – автор буде зупинятися на аналізі загальних етапів даної тіньової схеми, з включенням деяких специфічних особливостей її проведення через використання пенсійних активів.

У першому випадку дочірні НПФ будуть інвестувати пенсійні кошти у материнські компанії, в другому – тіньове інвестування реалізується через купівлю неліквідних акцій чи інших цінних паперів, за завищеними цінами. На цьому етапі можливо декілька варіантів:

1. Купівля українськими СПД у  межах договорів-доручень пакетів акцій українських підприємств у фірм-нерезидентів за цінами, значно вищими за їх ринкову вартість. Як правило, у подібних схемах задіяні фіктивні підприємства, які здійснюють подальшу купівлю ЦП при кінцевих розрахунках. Така схема працює лише за умови повної підтримки банківською установою, яка забезпечує весь спектр розрахунків при проведенні операцій (від надання кредитів, авалювання та випуску векселів до отримання та конвертації валюти за кордоном). Дана операція дозволяє вивозити значні суми валютних цінностей за кордон України з наступним отриманням відмитого злочинного доходу за межами країни [7, с. 99].

2. Купівля українськими СПД неліквідних  акцій іноземних підприємств  або інших ЦП за завищеною  ціною. У цьому випадку надлишок переплачених коштів залишається за кордоном у розпорядженні осіб, які контролюють діяльність даного СПД, а продавець отримує відсоток від вартості цієї операції. Мета цієї оборудки – виведення валютних коштів за кордон.

Зазвичай виручені від подібних операцій кошти осідають на офшорних рахунках, а потім повертаються d Україну у вигляді тих самих інвестицій чи при використанні тіньової схеми приватизації. Законодавство України намагається обмежити безконтрольну скупку цінних паперів, небезпечних з погляду можливості вчинення за їх допомогою тіньових інвестиційних схем. У НПФ інвестиційну та іншу діяльність від імені цієї установи здійснює компанія з управління активами, тому обмеження щодо інвестиційної діяльності пенсійного фонду стосуються більшою мірою саме КУА.

Хоча законодавець у Законі про НПЗ намагався унеможливити застосування тіньового інвестування з пенсійних активів, проте контролюючі органи повинні звертати увагу на те, що деякі обмеження можна обійти. Так, серед активів НПФ у вигляді цінних паперів можуть бути: акції та облігації українських емітентів, що відповідно до норм законодавства пройшли лістинг та перебувають в обігу на фондових біржах або в торговельно-інформаційній системі, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, обсяги торгів на яких становлять не менше 25 відсотків від загальних обсягів торгів на організаційно оформлених ринках цінних паперів України (крім цінних паперів, на які здійснюється підписка згідно із законодавством); ЦП, погашення та отримання доходу за якими гарантовано урядами іноземних держав та облігації іноземних емітентів з інвестиційним рейтингом визначеним ДКЦПФР; акції іноземних емітентів, що перебувають в обігу на організованих фондових ринках і пройшли лістинг на одній з таких ФБ, як Нью-Йоркська, Лондонська, Токійська, Франкфуртська або у торговельно-інформаційній системі NASDAQ [3, ст. 47, ч. 2].