Загальна характеристика конфлікту як явища

  Загальна  характеристика конфлікту  як явища

  Слово "конфлікт" у перекладі з  латинської мови означає "зіткнення". В основі будь-якого конфлікту  лежить протиріччя.

  Поняття "конфлікт" характеризується винятковою широтою змісту і вживається у  різноманітних значеннях. У спеціальній літературі молена зустріти велику кількість визначень, що розкривають різні сторони цього питання. Тому вважається за доцільне насамперед уточнити деякі категорії та поняття. Почнемо з визначень поняття "конфлікт".

  Найзагальніпіе  визначення конфлікту міститься в тлумачному словнику російської мови С.Ожегова, який визначає його як зіткнення, серйозну незгоду, суперечку. При цьому дане визначення молена доповнити положенням, що воно пов'язане з гострими емоційними переживаннями, обумовлене протилежністю чи розбіжністю інтересів, поглядів та ціннісних орієнтацій учасників конфлікту.

  У психології під конфліктом розуміють "зіткнення протилежно спрямованих  цілей, інтересів, позицій, думок чи поглядів опонентів або суб'єктів  взаємодії". У зв'язку з цим молена дати визначення конфлікту як однієї з форм людської взаємодії, в основі якої лелеать різного роду реальні чи ілюзорні, об'єктивні чи суб'єктивні, різною мірою усвідомлені протиріччя міле людьми зі спробами їх вирішення на тлі прояву емоцій.  

  На  думку ж більшості західних вчених, існування та розвиток суспільства  без конфліктів є неможливими.

  А це означає, що конфлікт — не дисфункція, не аномалія, а норма відносин між  людьми, необхідний елемент соціального  життя, який дає вихід соціальній напруженості, енергії діяльності і, породжуючи соціальні зміни різного масштабу, призводить до ефективнішого виконання планів та успішного впровадження стратегій і проектів.  

  Основними складовими конфлікту є: учасники конфлікту; причини його виникнення; сприйняття конфліктуючими один одного в ситуації, що виникла (насправді чи уявно); спрямованість і емоційна виразність дій конфліктуючих.  

  Основними ознаками конфлікту як психологічного феномену є:

  1) наявність протиріччя (реального  чи уявного, вигаданого), що оцінюється як непереборне і набуває відкритої, демонстративної форми. Таке протиріччя може виникнути власне як функція ситуації, так і бути результатом «зусиль» учасників, їхніх вчинків, поведінки, ставлення один до одного;

  2) зміна характеру спілкування в напрямі конфронтації, негативної спрямованості мінімум однієї, а частіше — обох сторін. Відчуваючи взаємну неприязнь і небажання спілкуватись, учасники конфлікту вимушені це робити (через наявність відносин службової залежності чи підпорядкованості, для «збереження» сім'ї тощо), що стимулює ескалацію конфлікту;

  5) активність сторін, прагнення до  перемоги будь-що, поступове розширення арсеналу використовуваних засобів — осуд, залякування-шантаж, погрози, фізичний вплив та ін.;

  4) підвищений емоційний фон, загострення негативних емоцій аж до їх повної безконтрольності.  

  Виділяють чотири основні стадії конфлікту.

  Перша — виникнення конфліктної ситуації На цій стадії зароджується протиріччя, яке може ще не усвідомлюватись учасниками та свідками. Якщо конфлікт має намірений характер, то протиріччя, що було в прихованій формі, загострюється із ініціативи однієї з сторін.

  Друга — усвідомлення конфлікту. Конфліктуючі сторони починають розуміти, що перебувають  у конфліктних, суперницьких стосунках із відповідним емоційним забарвленням. Формується оцінка ситуації як конфліктної — визначаються причина, привід, склад учасників, перебираються варіанти дій та визначається оптимальний з них, приймається рішення на дію. Рішення може бути двох видів: усіляко попереджувати розвиток конфлікту, шукати компроміс, уникати конфлікту чи, навпаки, активізувати конфлікт, надати йому більш гострої форми і досягти перемоги.

  Третя — зовнішній вияв конфлікту, його апогей. Відбувається відкрите зіткнення протиборствуючих сторін, кожна з яких діє відповідно до своїх намірів та прийнятих рішень. Водночас робляться спроби блокувати дії суперника. Сторони можуть погодитись на компроміс, і тоді зіткнення набере форми переговорів (безпосередньо або через третю особу), причому найбільш ефективний результат таких переговорів — взаємні поступки.

  Четверта  — вирішення, завершення конфлікту. На цій стадії учасники оцінюють наслідки своїх дій, співставляють досягнутий результат із раніше наміченою метою. Залежно від висновків конфлікт припиняється (затухає) або ж розвивається далі; в останньому випадку він заново проходить через другу, третю та четверту стадії, але вже на новому рівні.  

  Правильна діагностика вищезазначених стадій перебігу конфлікту та чинників, що його загострюють чи пом'якшують, дозволяє зацікавленій стороні вирішити питання про вибір найбільш доцільного способу розв'язання конфлікту, профілактики його можливих деструктивних наслідків, чим значно зменшує негативні наслідки протиборства.  

  Існують досить прості, але ефективні правила поведінки, щоб не провокувати конфлікт:

  — при поганому настрої чи в момент роздратування обмежте спілкування;

  — якщо відчуваєте, що зустріч із людиною чи ситуація можуть викликати у вас роздратування, завчасно підготуйтесь до такого контакту;

  — керуйтеся здоровим глуздом і завжди обирайте розумну лінію поведінки;

  — ваші слова та дії мають бути правомірними і зрозумілими для оточуючих;

  — не прагніть принизити співбесідника, бо в цьому випадку дуже велика ймовірність отримати зворотну реакцію;

  — не наполягайте на тому, чого людина безсумнівно не може виконати.  
 

  В наш час, коли умови життя людей  часто і швидко, іноді кардинально, змінюються, коли слово «стрес» і  «депресія» відомі багатьом ще з шкільної парти, неможливо переоцінити актуальність проблеми конфлікту та способів і методів його вирішення. 
 
 

  Розрізняють чотири основних типи конфлікту:

1. внутрішньоособовий конфлікт,
2. міжособовий конфлікт,
3. конфлікт між особистістю і групою,
4. міжгруповий конфлікт.¹

  Внутрішньоособовий конфлікт (конфлікт вимог). В даному типі конфлікту сторонами, які конфліктують, є  різні компоненти духовної структури людини, причому це можуть бути компоненти одного рівня, наприклад, у ситуації боротьби мотивів або зіткнення двох життєвих принципів. Але конфлікт усередені особистості може виникати і при зіткненні різнорівневих компонентів.

  Виявом  внутрішньоособового конфлікту  є суперечність чи протилежність  вимог, що ставляться до одного й того ж виконавця різними функціональними  керівниками, яким він одночасно підпорядковується. Причини такого конфлікту - недоліки у системі делегування повноважень, організаційній структурі, структурі апарату управління, несхожість стилів керівництва, конфлікт інтересів (ситуація, за якої працівник має приватний чи особистий інтерес, достатній для впливу, або цей інтерес чинить вплив на об'єктивне виконання працівником своїх службових обоє 'язків).

  Типовим прикладом внутрішньоособового  конфлікту може бути також ситуація, коли виробничі чи професійні вимоги не збігаються з потребами чи цінностями виконавця. Більшість людей, що працюють на посадах, які не передбачають творчості, ініціативи та самостійного прийняття рішень, і виконують при цьому монотонну, рутинну та нецікаву роботу, прагнули б звільнитися з такої посади. Більшість з них ненавидить справу, якою їм доводиться займатись за необхідністю. Проте замість пошуку цікавої роботи, що припала б їм до душі, вони потрапляють у пастку на все життя. При цьому вони не можуть залишити цю посаду і знайти більш цікаву та змістовну роботу, оскільки тимчасово втратять джерело фінансових виплат (у вигляді заробітної плати). Дуже рідко зустрінеш людину, яка дійсно займається улюбленою справою, але цих небагатьох майже завжди супроводжує успіх. Судіть самі - типовий конфлікт, вічна тема - дехто досягає світового визнання, а у декого життя складається з нескінченної черги дрібних невдач чи розчарувань.

         Міжособовий конфлікт. Це більш поширений тип конфлікту, де в ролі учасників постають дві особи, кожна з яких є суб’єктом – носієм певних цінностей, інтересів та думок. Саме діадний конфлікт відрізняється емоційною запальністю та напруженістю і перебігає, як правило, у відкритій формі. Найчастіше він виникає  на грунті особистих симпатій-антипатій.

  Міжособовий конфлікт виявляється також як зіткнення   особистостей. Виникає при будь-якому розподілі: повноважень, ресурсів, робіт, обов'язків, завдань, активів, пільг, винагород; а також через несхожість характерів, знань, запитів, кваліфікації, можливостей, кругозору, кола інтересів, ставлення до праці та психологічної сумісності людей, що працюють разом. Люди з різними   рисами   характеру, поглядами та цінностями інколи просто не в змозі співіснувати. Як правило, погляди і цілі таких людей дуже відрізняються.

    Конфлікт між особистістю і групою. Виробничі та навчальні групи встановлюють певні норми поведінки. Кожен повинен додержуватися, дотримуватися їх, щоб  отримати визнання даною   неформальною групою як її учасник і тим самим  задовольнити свої  соціальні потреби. Однак, якщо очікування групи заходять у суперечності з очікуваннями окремої   особистості, може   виникнути конфлікт.²

    Причини цього виду конфлікту - дисбаланс, що існує між нормами групової поведінки та індивідуальними діями, поглядами чи звичками окремої особи; невиконання або перевиконання обов'язків, недотримання неписаного внутрішнього розпорядку, що має силу закону у даному колективі, етики взаємин тощо. Якщо очікування колективу знаходяться протиріччі з очікуваннями окремої особистості, може виникнути конфлікт. Наприклад, хтось хоче  заробити більше і виконує позаурочну роботу, а група розглядає та надмірну старанність як “вистрибнути” вище групи. Отже, якщо позиція окремої особистості буде суттєво відрізнятися від позиції групи,   може виникнути конфлікт.  

  Міжгруповий конфлікт. Будь-яка організація складається з певних формальних і неформальних груп, між якими можуть виникати конфлікти. Найчастіше конфлікт виникає через розбіжності в цілях чи інтересах функціональних структурних груп, які просто не в змозі мирно співіснувати, оскільки всередині будь-якої групи постійно відбувається динамічний розвиток, змінюються цілі, завдання, що поступово входять у суперечки з аналогічними показниками інших груп.

  Зіткнення інтересів різних груп є причиною міжгрупового конфлікту. Його вияв - конкуренція, груповий тиск та ін.

  Міжорганізаційний конфлікт.  Цей конфлікт розгортається як конкуренція між організаціями. Тут основними носіями і виразниками конфлікту є власники та керівники вищої ланки. Рядові співробітники дуже рідко  втягуються в такий конфлікт, але це можливо й буває дуже продуктивно на короткочасний період необхідності мобілізації зусиль та здібностей всіх співробітників. 

  Конфліктна  ситуація, що вимагає вирішення, передбачає існування кількох обов'язкових елементів:

  • учасників конфлікту (дві або більше сторони, що переслідують несхожі чи прямо протилежні цілі);

   • об'єкт конфлікту (конкретне явище, причина, стан справ, навколо якого розгортається суперечка);

  • рушійну силу - інцидент (факт зіткнення протилежних сил).

 
 

  Коли  людина знаходиться в конфліктній  ситуації, для більш ефективного  вирішення проблеми необхідно вибрати  певний стиль поведінки, що властивий  саме їй, враховуючи при цьому стиль  інших людей а також природу  самого конфлікту.

  В залежності від типу, форми, важливості для людини самого конфлікту, від своїх власних статусно-рольових позицій, індивідуальних особливостей чи резервів (як психологічних, так і матеріально-фізичних), кожний учасник конфліктної ситуації обирає той чи інший тип поведінки. На жаль, у реальному житті більшість з нас цей вибір здійснює несвідомо. У ситуаціях, коли опонент є більш досвідченим або психологічно сильнішим, вибір типу поведінки нав’язується опонентом, він починає  маніпулювати своїм противником і в такий спосіб досягає тих цілей, які висував перед собою.

  Ще  один поширений варіант вибору типу поведінки  - це наші звички і стереотипи.  Якщо людина кілька разів домагалася бажаного результату  у конфліктній  ситуації певним чином, вона починає  переносити цей варіант поведінки на всі інші конфліктні ситуації. Причому згідно із законами психологічного захисту вона витісняє із своєї свідомості всі свої невдачі і продовжує стереотипно реагувати навіть у тих ситуаціях, де цей тип поведінки задає всім тільки шкоди.³

  Для того, щоб вибір поведінки був усвідомленим, підпорядкованим досягненню цілей, необхідно знати всі можливості. Існує п’ять основних стилів вірішення конфлікту. Вони описані і широко використовуються в програмах психології та конфліктології, в основі яких лежить система, що називається методом Томаса-Кілмена.