Місце податків у фінансові системі держави

2. Оподаткування доходів повинне бути однократним. Багатократне обкладення доходу або капіталу неприпустимо.
3. Сплата податків повинна бути обов'язковою. Податкова система не повинна залишати сумнівів у платника у неминучості платежу. Система штрафів і санкцій, громадська думка у країні повинні бути сформовані так, щоб несплата або невчасна сплата податків була менш вигідною платникові, ніж своєчасне і чесне виконання зобов'язань перед бюджетом.
4. Система і процедура сплати податків повинна бути простою, зрозумілою і зручною для платників податків й економічною для установ, що збирають податки.
5. Податкова система повинна бути гнучкою і легко адаптуватися до змін суспільно-політичних і економічних потреб. Один з важливих аспектів цього положення — практика надання різних пільг. Основою пільг мусить бути економічне обґрунтування і найдокладніші розрахунки.
6. Податкова система повинна забезпечувати розумний перерозподіл ВВП і бути ефективним інструментом державного регулювання економічної політики.

Українська держава протягом останніх років будує свою власну податкову систему, враховуючи досвід інших країн, що не є простим його копіюванням. Адже не можна переносити податкові систему будь-якої країни на реалії нашої економіки. Об’єктивно необхідно будь-які новації в податковому законодавстві запозичувати тільки після глибокого вивчення певної проблеми і досвіду окремих елементів системи оподаткування країн із ринковою економікою, проведення групового аналізу доцільності зазначеної норми й можливості її застосування в українському законодавстві.

Кожна конкретна податкова система, тобто сукупність податків, зборів (обов’язкових платежів) у взаємозв’язку і взаємодії із платниками й органами контролю, є відображенням податкової політики, що проводиться державою, і є критерієм її ефективності.

Як відомо, податки в руках одних можуть виступати знаряддям та інструментом стабілізації та економічного процвітання в державі, а в руках інших – засобом нестабільності та економічного саморуйнування . Ось чому, думаючи про формування державних грошових фондів за рахунок податків і податкових платежів та встановлюючи нові види і форми оподаткування, державницькі структури повинні проводити таку податкову політику, яка має паретооптимально поєднувати інтереси держави, платників податків і громадян-виборців.

За інтерпретацією італійського економіста Парето, оптимальною вважається будь-яка дія, що приносить користь принаймні одній особі, не погіршуючи грошово-майнового стану чи добробуту когось іншого. Інакше кажучи, будь-які зміни в оподаткуванні будуть суспільно корисними і виправданими, якщо вони нікому не завдають збитків і при цьому приносять декому користь. Досягнення «оптимуму Парето» в оподаткуванні потрібно розуміти як забезпечення фіскальних інтересів держави без погіршення економічної ефективності діяльності платників податків, без погіршення фіскальних інтересів держави і послаблення соціального захисту громадян-виборців. Досягти цього можна за умови наукового поєднання таких критеріїв:

• критерій фіскальної достатності (інтереси держави);
• критерій економічної ефективності (інтереси платників податків);
• критерій соціальної справедливості (інтереси громадян-виборців);
• критерій стабільності:
• критерій гнучкості.

Критерій фіскальної достатності зводиться до того, що, проводячи податкову політику, необхідно забезпечити таку величину податкових надходжень, яка є оптимально бажаною, виходячи із проголошеної економічної доктрини. Досліджуючи значення цього критерію простежується чітка пропорційна залежність між нормою оподаткування і величиною податкових надходжень: чим вища норма оподаткування, тим вищі розміри податкових надходжень. Залежність цю можна відобразити простою математичною формулою

 

Y = A1 * T * B,

 

де Y – загальна величина податкових надходжень;

А1 – коефіцієнт регресії, який характеризує рівень залежності податкових надходжень від норми оподаткування, причому A1 1;

Т – рівень оподаткування в державі;

В – величина ВВП.

При нульовому рівні оподаткування – податкові надходження будуть відсутні. При збільшенні норми оподаткування – податкові надходження до бюджету будуть збільшуватись, хоча темпи зросту податкових надходжень будуть повільнішими, ніж темпи росту норми оподаткування. Але процес цей повинен проходити не хаотично та спонтанно, а відповідно до критеріїв економічної ефективності та соціальної справедливості.

Математична функція залежності критерію економічної ефективності від рівня оподаткування має вигляд:

 

ЧД = (ВД – ВД * А2) /Т,

 

де ЧД – величина чистого доходу;

А2 - коефіцієнт залежності чистого доходу від рівня оподаткування;

Т – рівень оподаткування;

ВД – величина валових доходів.

Із графічного зображення видно: якщо рівень оподаткування в країні прямує до 100%, то величина чистого доходу по гіперболічній кривій прямує до 0.

Суть критерію соціальної справедливості щодо встановлення рівня оподаткування необхідно розуміти в двох аспектах:

- скорочення реальних  доходів конкретних платників  внаслідок сплати податків та  податкових платежів;

- повернення частини номінальних  доходів до конкретних платників, перерозподілених з допомогою  податків через бюджет у вигляді  суспільних благ (національна безпека, правопорядок, охорона здоров’я, освіта, благоустрій та інші трансфертні  платежі).

Перший аспект критерію соціальної справедливості відображається такою функціональною залежністю

 

РД = НД – А3Т * БО

 

де РД – реальні доходи платників податків;

НД – номінальні доходи платників податків;

А3 – коефіцієнт залежності величини реальних доходів платників податків від рівня оподаткування;

Т – рівень оподаткування;

БО – база оподаткування.

З графіка видно, що розмір реальних доходів безпосередньо залежить від величини рівня оподаткування: чим вищий рівень оподаткування, тим нижчі реальні доходи конкретних платників податків. Другий аспект критерію соціальної справедливості відображається такою функціональною залежністю

 

СБ =

ПН,

де СБ - фінансовані й бюджету суспільні блага та трансфертні платежі;

Т - рівень оподаткування;

А4 - коефіцієнт залежності величини суспільних благ від норми оподаткування;

ПН - податкові надходження.

Між величиною рівня оподаткування та розміром повернення раніше сплачених податків (правда, це повернення відносне - через отримання фінансованих з бюджету суспільних благ та трансфертних платежів) існує певна параболічна залежність. Причому, збільшення норми оподаткування в державі веде до абсолютного зростання розміру трансфертних платежів з бюджету. Але темпи зростання фінансованих з бюджету суспільних благ відстають від темпів росту рівня оподаткування.

У реальному суспільно-економічному житті критерії фіскальної достатності, економічної ефективності та соціальної справедливості взаємопов'язані, взаємозалежні і не можуть існувати окремо один від одного.

Для окремих держав можливі різні варіанти поєднання критеріїв при проведенні податкової політики. Все залежить від вибраних коефіцієнтів залежностей А1, А2, А3, А4, основою для встановлення яких є економічна доктрина держави.

Важливе місце у проведенні оптимальної податкової політики в державі відводиться й критерію стабільності. Ніякий закон, навіть найкращий, не запрацює на повну силу, якщо постійно вносити до нього поправки та зауваження.

Стабільність податкової політики передбачає незмінність правового регламентування справляння податків та зборів протягом певного податкового періоду. За допомогою цього критерію досягається два позитивних явища:

• суб'єкти господарювання внаслідок існування стабільного законодавства, що регламентує податкові взаємовідносини із державою, у змозі правильно обрати напрями фінансової стратегії і отримати заплановані прибутки;
• поліпшується податкова робота як платників податків, так і органів державної податкової адміністрації.

Але необхідно зауважити й те, що податкова політика має бути стабільною тільки протягом певного податкового періоду. Догматичність норм податкового регулювання входить в суперечність із реаліями економічного буття, і неврахування певних соціально-економічних змін у розвитку суспільства може призвести до непередбачуваних наслідків. Тому при проведенні податкової політики необхідно враховувати критерій гнучкості. Цей критерій передбачає, що внаслідок певних змін у соціально-економічному бутті суспільства необхідно змінювати прийоми, методи та форми державного регулювання економіки, зокрема та у сфері податків.

Критерій гнучкості діаметрально протилежний критерію стабільності. Критерій стабільності пов'язаний із податковою тактикою державного регулювання, що розробляється на певний період часу, тоді як критерій гнучкості є вже податкова стратегія.

Оптимальне врахування названих критеріїв забезпечує нормальні податкові взаємостосунки платників податків та держави.

Удосконалення процесу здійснення державної податкової політики в Україні, ефективне застосування всіх наявних засобів та інструментів формування, реалізації та контролю за її виконанням неможливі без відповідного інституціонального механізму.

Функцію реалізації державної податкової політики, на нашу думку, слід визначити як діяльність компетентних державних органів, що спрямована на досягнення тактичних і оперативних цілей, а також на забезпечення вирішення конкретних завдань та застосування відповідних засобів державного впливу на суспільні відносини у сфері оподаткування.

Обов'язок виконання функції реалізації державної податкової політики покладено на відповідні державні органи, до яких насамперед належать державні податкові органи України.

Загальновідомо, що ефективність виконання державними органами покладених на них завдань залежить від раціонального співвідношення між організаційною структурою таких органів та здійснюваними ними функціями. Виходячи з таких міркувань, пропонуємо розглянути організаційну структуру такої підсистеми державних органів, як податкові органи, ставлячи при цьому за мету відповісти на запитання: чи відповідає організаційна структура вказаної підсистеми державних органів покладеній на неї функції реалізації державної податкової політики?

Досліджуючи питання організаційної структури системи податкових органів як єдності її (системи) елементного складу та взаємозв'язків, взаємовідносин між цими елементами, змушені констатувати, що на даний момент у науковій літературі, на жаль, відсутня єдина загальноприйнята точка зору щодо визначення системи вказаних органів.

На нашу думку, до державних податкових органів слід відносити ті органи, основним завданням діяльності яких є: здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.

Стосовно інших державних органів, які так чи інакше задіяні в процесі адміністрування податків, то вони, як правило, поряд зі своїми основними функціональними обов'язками в силу об'єктивно обумовлених причин здійснюють окремі контрольні функції щодо обчислення, нарахування або сплати окремих податків, обов'язкових зборів та платежів, що, на нашу думку, не є підставою для віднесення їх до системи державних податкових органів.

Досліджуючи організаційну структуру органів державної податкової служби України, зауважимо, що на даний момент правовий статус центрального органу державної податкової служби - Державної податкової адміністрації України (далі - ДПА України) залишається нормативно не визначеним. Така парадоксальна ситуація зумовлена насамперед існуванням одразу двох нормативних актів, що визначають правовий статус даного центрального органу, між якими існує суттєва невідповідність. Так, відповідно до статті 4 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ДПА України є центральним органом виконавчої влади, а відповідно до пункту 1 Положення "Про Державну податкову адміністрацію України", затвердженого Указом Президента України від 13 липня 2000 року та пункту 3 Указу Президента України "Про схему організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади" від 15 грудня 1999 року – центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом. Невідповідність має суттєве значення для діяльності ДПА України, оскільки нормативне наповнення категорій "центральний орган виконавчої влади" та "центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом" відповідно до Указу Президента України "Про систему центральних органів виконавчої влади" від 15 грудня 1999 року суттєво відрізняються.

Наведені невідповідності Закону та Указу в частині правового статусу ДПА України не можуть не позначитися на діяльності та ефективності виконання покладених на ДПА України завдань. А беручи до уваги той факт, що центральний орган організовує діяльність усієї системи органів державної податкової служби України, неможливо не погодитись, що зазначені вище колізії негативно впливають на рівень ефективності роботи державних податкових органів загалом.

Положення про Державну податкову адміністрацію України від 13 липня 2000 року  передбачає, що ДПА України поряд з іншими завданнями забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики безпосередньо, а також з цією метою організовує роботу державних податкових адміністрацій та державних податкових інспекцій.

Реалізуючи державну податкову політику, ДПА України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її повноважень, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президенту України та Кабінету Міністрів України.