Місце податків у фінансові системі держави

Економічною функцією податків названо їхню здатність впливати на економічні процеси: темпи та пропорції розширеного відтворення, сукупний попит, інфляцію тощо. Інші автори, не ставлячи під сумнів факт такого впливу, зазначену властивість податків називають їх регулюючою функцією. Якщо виходити з цих визначень, очевидно, що дискусійною є не наявність чи відсутність у податків здатності впливати на економічні процеси, а термін, за допомогою якого її можна більш чи менш адекватно позначити. Отже, дискусія з сутнісної переміщається в термінологічну площину.

Інакше трактує економічну функцію податків професор В. М. Родіонова, яка вважає, що податки виконують лише розподільчу та економічну функції, тоді як розгляд регулюючої, стимулюючої та інших функцій є всього лише наслідком дроблення економічної функції.

Контрольна функція податків розглядається як така, за допомогою якої можна оцінити ефективність податкового механізму, раціональність, збалансованість податкової системи, забезпечити контроль за рухом фінансових ресурсів. Це тлумачення, як і сам факт наділення податків контрольною функцією, уявляється сумнівним. Не можна погодитися з тим, що суспільне призначення податків полягає у здійсненні контролю за рухом фінансових ресурсів чи в оцінці ефективності податкового механізму та раціональності податкової системи. Податки запроваджуються не заради податків (тобто не заради того, щоб потім оцінювати, якими вони є) і не з метою контролю за доходами та рухом доходів платників (такий контроль суперечить нормам правової держави), а з метою акумуляції фінансових ресурсів, необхідних для виконання функцій держави. Якщо функції податків є проявом їхньої сутності та суспільного призначення, то наведені вище міркування свідчать про безпідставність спроб наділення податків контрольною функцією. Таку функцію виконують фінанси, а податки є одним із важелів фінансового контролю.

Погоджуючись з тим, що контрольна функція властива фінансам загалом, В. Коровкін та Т. Юткіна вважають, що одним із її проявів є контрольна функція податків. Однак сутність цієї функції вони трактують інакше, ніж вчені, погляди яких аналізувалися вище, вбачаючи її у здатності податків бути досить точним індикатором стану економіки і тенденцій її розвитку, що дозволяє на підставі динаміки податкових надходжень скласти адекватне уявлення про соціально-економічний стан країни.

З приводу зазначеного трактування контрольної функції податків хотілося б висловити декілька міркувань, залишаючи за читачами право самостійно робити остаточні висновки. По-перше, не заперечуючи проти того, що рівень і динаміка податкових надходжень у принципі відображають зміни в економічних умовах, що й дозволяє розглядати податки як вбудовані стабілізатори, важко погодитися з тим, що вони є досить точними індикаторами стану економіки і тенденцій її розвитку. З одного боку, більш-менш адекватно податки відображають стан економіки лише за певних умов — незмінності податкового законодавства та поведінки платників щодо виконання податкових зобов'язань. З другого боку, зміни в податкових надходженнях відбуваються з певним часовим лагом після змін в економічних умовах, наслідком чого є існування двох точок Лаффера — максимуму виробничої функції і максимуму фіскальної функції, про що йтиметься далі.

По-друге, існуючий взаємозв'язок між станом економіки та рівнем податкових надходжень адекватно характеризується термінами «реагує», «відображає» (податкові надходження реагують на зміну економічних умов, відображають їх). Щодо його визначення як контрольної функції податків, то з ним можна було б погодитися, якби в реальному житті податки дійсно використовувались для моніторингу соціально-економічних процесів. Враховуючи те, що податки не є точним індикатором стану економіки, останній оцінюється не за динамікою податкових надходжень, а за динамікою ВВП, валової доданої вартості за видами економічної діяльності, доходів населення та суб'єктів господарювання тощо.

Залежність рівня податкових надходжень від стану економіки враховується в процесі прогнозування їх обсягу на підставі прогнозних розрахунків макроеко- номічних показників. Враховуючи все зазначене, виникають сумніви щодо правомірності трактування такої залежності як контрольної функції податків.

Соціальною функцією податків названо їхню здатність впливати на гостроту соціальних суперечностей у суспільстві. Характерно, що вчені, які виділяють цю функцію, заперечують проти доцільності трактування перероз- подільчої функції як функції податків, зауважуючи, що вона властива фінансам загалом. Це є ні чим іншим, як логічною суперечністю. Адже на соціальні процеси і гостроту соціальних суперечностей у суспільстві держава впливає не стільки за допомогою формування фінансових ресурсів, скільки за допомогою їх перерозподілу через бюджети і позабюджетні фонди. Отже, здатність пом'якшувати чи загострювати соціальні суперечності властива фінансам завдяки виконанню ними перерозподільчої функції, що свідчить про недоцільність виділення як самостійної соціальної функції податків.

Окремі автори в якості самостійних розглядають обмежуючу та стимулюючу функції податків, обґрунтовуючи свою позицію тим, що регулювання соціаль- но-економічних процесів розглядається сучасними податковими фінансами через призму двох основних ефектів: обмеження чи стимулювання окремих галузей, напрямків та видів діяльності тощо. При цьому об'єктивно стимулююча та обмежуюча дія одного і того ж податку не збігається ні в часі, ні в просторі, що й дозволяє говорити про одночасне виконання податками двох різних функцій.

Оскільки ці функції вводяться не поряд, а замість регулюючої функції податків, позиція автора представляється досить аргументованою. Однак, наведені аргументи є недостатніми, щоб покласти край дискусії з приводу правомірності виділення не регулюючої, а стимулюючої та обмежуючої функцій податків. У якості контраргументів доцільно звернути увагу на два моменти. По-перше, стимулювання і обмеження є економічними методами регулювання, що дає підстави розглядати їх як підфункції регулюючої функції податків. По-друге, не можна погодитися із тим, що одні й ті самі податкові заходи не можуть одночасно породжувати і стимулюючий, і стримуючий (обмежуючий) ефект. Одні платники на підвищення податкових ставок можуть відреагувати збільшенням обсягів виробництва, щоб надолужити те, що втратили через податки. Другі залишаться індиферентними до змін в оподаткуванні, оскільки займаючи домінуюче становище на ринку можуть перекласти податки на платників. Треті одразу почнуть шукати шляхи виведення свого бізнесу в тінь. При цьому відмінності в реакціях різних груп платників залежать як від їх особистісних характеристик, так і від типу ринку, на якому вони працюють, прибутковості бізнесу та інших чинників.

Навіть податкові пільги не можна розглядати як винятково стимулюючий засіб підтримки платників, вільний від моментів, здатних гальмувати їх розвиток, оскільки платники, що користуються пільгами, не схильні шукати внутрішні резерви підвищення ефективності своєї діяльності, тому виграючи тактично, можуть програти стратегічно. Не говорячи вже про те, що податкові пільги, штучно створюючи переваги в конкурентній боротьбі для одних суб'єктів господарювання, негативно впливають на конкурентні позиції інших. Усе зазначене свідчить про доцільність аналізу стимулюючих і стримуючих ефектів податків не окремо, а у взаємозв'язку, тобто в межах однієї регулюючої функції.

У цілому виконання податками фіскальної і регулюючої функцій визнає переважна більшість' фінансистів. Ці функції достатньо повно характеризують сутність податку як інструменту акумуляції частини доходів платників, необхідних для фінансування діяльності держави по наданню суспільних благ, який впливає на поведінку платників, а відтак — на соціально-економічні процеси в країні. Це вимагає докладного розгляду зазначених функцій, що дає ключ до їх практичного використання.

2.1 Місце податків у фінансовій  системі держави

Податок є одним із основних елементів фінансової системи. Ще в стародавні часи найкращий шматок здобичі або виробленого продукту віддавали главі суспільства (родини, племені, роду тощо). Це була плата за виконання ним обов'язків, пов'язаних із охороною, керівництвом общиною, управлінням різними роботами, а також за підтримання добрих відносин із сусідами, розв'язання спірних питань та ін.

З часом форма та методи стягнення податків змінювались. Спочатку вони мали вигляд натуральної оплати, потім відпрацьованих трудоднів, військової здобичі та грошових відрахувань.

Уперше досліджувати податки почали у Давній Греції та Римі. Філософи цих країн розглядали їх як суспільно корисне й необхідне явище. Вони визначили й економічно-суспільний характер податку, тобто громадяни сплачують частини доходу на користь державних органів управління для виконання ними своїх функцій. Крім того, це об'єднання частини доходів, майна, прибутків громадян держави, необхідне для існування суспільства, виконання громадських робіт, соціальної захищеності окремих верств населення, протистояння зовнішнім ворогам та ін. Податки — основний чинник розширеного відтворення, зростання економічного потенціалу держави.

Загалом податкова система являє собою сукупність різних елементів податкових платежів, принципів їх нарахування, порядку та термінів сплати. Вона несе відповідальність за їх розрахунки. Ця система є частиною загальної фінансової системи як на макрорівні (тобто на рівні держави), так і на мікрорівні (на рівні підприємства та громадян). Основним завданням на макрорівні є наповнення державного бюджету необхідними коштами та забезпечення постійного їх надходження згідно з чинним законодавством. При цьому необхідно дотримуватися єдиної спрямованості податкової і фінансової систем та економічної стратегії як держави, так і підприємства.

Податкова система ґрунтується на дії загальноекономічних законів суспільства. Вона має певні особливості, які залежать від економічної системи держави, але є і спільні риси, характерні для будь-якої країни.

Мета системи оподаткування — це розробка економічного механізму нарахування та сплати податкових платежів, встановлення відповідних прав та зобов'язань суб'єктів оподаткування, відповідальності за порушення чинного законодавства. Загалом вона повинна відповідати тій системі розширеного відтворення, яка існує в державі, а також її фазі розвитку.

По суті, податок виступає як примусове зобов'язання платника податку перед суспільством. Це вилучення частини доходу суб'єкта оподаткування до державного бюджету і об'єктивне зменшення його доходів. Тому велике значення має відношення держави до громадян, якість та кількість виконаних нею функцій. У податковій системі відображені позитивні та негативні риси тієї економічної політики, яку проводить держава, недоліки державного управління. Від цього залежить і відношення платників податків до держави, культура та обов'язковість сплати податкових платежів.

Згідно з напрямками розвитку економічної стратегії держави приймаються і відповідні закони. До законодавчої бази системи оподаткування належать закони держави та різні підзаконні акти, які доповнюють та роз'яснюють чинні закони. У деяких країнах світу основним законодавчим документом виступає Податковий кодекс. Він визначає не тільки кількість податкових платежів, порядок їх нарахування та сплати, а й відповідальність суб'єктів податкового процесу. В інших державах щодо кожного податку приймається відповідний закон. Законодавчі акти мають загалом стабільний характер і можуть змінюватись лише один раз на рік, як правило, під час обговорення та затвердження державного бюджету на наступній рік. Це стосується зміни ставки оподаткування, надання пільг, зміни розміру податку або розширення об'єкта оподаткування. У законах та підзаконних актах мають однаково трактуватися різні терміни та поняття. Вони також повинні мати стабільний характер і однакове трактування принципів і методів розрахунку податкових платежів як для платника, так і для державного органу, який їх стягує. Це дасть змогу підприємству розробляти свою податкову політику на тривалий термін і визначати економічну стратегію.

Основними принципами законодавчої бази податкової системи є: державність, науковість, стабільність, повнота, лояльність та порядок прийняття.

Державність. Законодавча база повинна відповідати економічній політиці держави як у сучасних умовах, так і в майбутньому. Перспективи розвитку економіки держави залежать значною мірою від наявності фінансових ресурсів. Основне їх джерело — бюджет держави, а в ньому найбільшу питому вагу мають податкові платежі. Але податки не мають бути важким тягарем для платника. Разом з тим податки повинні мати прогресивний характер, що пояснюється зростанням фінансових потреб держави у подальшому економічному розвитку та збільшенням її функцій. Особливе значення мають підзаконні правові акти та методики розробки.

Науковість. Закони держави та різні правові документи повинні базуватися на глибокому вивченні чинних загальноекономічних законів суспільства і закономірностей розвитку економічної системи. З розвитком держави та зміною основної мети та економічної стратегії змінюється і законодавча база, яка повинна відображати ці особливості. Крім того, при розробці конкретних методик необхідно застосовувати новітні технології, способи розрахунків.

Стабільність. Законодавчі документи, які приймає держава, повинні однаково визначати термінологію податкового платежу, методику його розрахунку. Із розвитком суспільства, економіки держави відбуваються постійні зміни як у зовнішньому, так і у внутрішньому середовищі, які повинні відображатися у законодавчих документах. Але зміни та доповнення у чинні закони мають вноситися нечасто і стосуватися передусім другорядних положень, наприклад надання пільг, зміни ставок оподаткування, визначення об'єкта та суб'єкта оподаткування тощо. Цей принцип має важливе значення при розробці податкової стратегії підприємства, прогнозуванні його розвитку в майбутньому.

Повнота. У законах про податкові платежі повинні відображатися всі елементи цього принципу: від термінології до відповідальності платника податку. У світовій практиці неможливі ситуації, коли окремі поняття або положення, що стосуються податку, його розрахунку та сплати, визначаються в підзаконних актах.

Лояльність. Закони про оподаткування повинні носити не репресивний характер стосовно платників податку. Держава існує за рахунок платника і для платника податкового платежу. Тому її дії мають бути спрямовані на побудову такої системи, яка була б найефективнішою для платника. Лояльність законодавчої бази визначається наявністю податкових пільг, їх обґрунтованістю і впливом на фінансову систему держави. Особливу увага необхідно приділяти законодавчим документам, спрямованим на зменшення податкового тягаря.

Порядок прийняття. Порядок прийняття законів визначається становищем у державі. Але слід зазначити, що в деяких державах закони про введення нових податкових платежів можуть прийматися тільки після обговорення та підтримки всього населення держави. Скасування окремих податкових платежів має позитивне значення для платника, але може негативно вплинути на державний бюджет та проведення економічної та соціальної політики.

Приймаючи закони про оподаткування, держава повинна спрямовувати свої зусилля не тільки на поповнення до державного бюджету, а й на захист вітчизняного платника податків, тобто виробника та споживача. Так, у більшості країн світу при досить високих окремих податкових ставках виробникам і громадянам надаються пільги, які суттєво зменшують податковий тиск. Загалом зниження або звільнення від сплати податків збільшує доходи платника, а також добробут населення.