Шляхи підвищення конкурентоспроможності підприємства

ВСТУП

       В умовах посилення глобальних інтеграційних  процесів в агропромисловій сфері  економіки категорія конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств також набуває глобального характеру. Тільки конкурентоспроможні підприємства можуть виробляти продукцію, відповідну вимогам міжнародних стандартів, реалізувати її не тільки на внутрішньому, а й на світових ринках, використовувати преваги міжнародного співробітництва в агробізнесі.

       Теперішні умови господарювання вимагають  від менеджерів орієнтуватися на стратегічне мислення, яке передбачає вивчення потреб споживачів, нових можливостей і загроз, конкурентних позицій, вважаючи це такою самою звичною діяльністю, як і аналіз та оцінка ситуації всередині підприємства. Стратегічне мислення базується на усвідомленні насамперед керівниками та всім персоналом власної відповідальності за довгострокове існування та розвиток підприємства, необхідності відповідного управління цим процесом і забезпечення орієнтації всіх видів діяльності на створення та підвищення конкурентоспроможності, фінансового успіху впродовж тривалого періоду. І саме в основі стратегічного мислення лежить  концепція стратегічного управління.  

      Метою курсової роботи є дослідження стратегій, щодо забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств.

      Для досягнення поставленої мети визначено такі основні завдання:

1. визначити суть конкуренції та її основні види;
2. розглянути систему стратегій конкурентоспроможності на підприємстві;
3. оцінити механізм формування стратегії на підприємстві;
4. проаналізувати загальну характеристику досліджуваного підприємства;
5. визначити аналіз впливу зовнішнього і внутрішнього середовища на діяльність підприємства;
6. дослідити оцінку показників конкурентоспроможності підприємства;
7. розглянути стратегічні напрямки у розвитку конкурентоспроможності сільськогосподарського підприємства;
8. визначити обґрунтування конкретної стратегії розвитку;
9. розглянути роль конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств при вступі України в СОТ.

       Предметом дослідження є стратегії забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств.

      Об’єктом дослідження курсової роботи є процес виникнення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств.

      Методи курсової роботи базуються на принципах логіки та достовірності конкретних фактів. Також на методах 
групових експертиз, тобто аналітична оцінка конкурентоспроможності товарів висококваліфікованими фахівцями та опитування споживачів під час виставок, ярмарок, презентацій, пілотного продажу тощо. Цей метод дає змогу визначити конкурентоспроможність споживчих товарів, широко відомих споживачам, накреслити напрямки їх удосконалення.

       Отже, стратегії забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарського підприємства визначається як концентрований вираз сукупності його можливостей та резервів виробляти та реалізовувати на ринку якісну сільськогосподарську продукцію (ресурсного потенціалу, спеціалізації та диверсифікації виробництва, інновацій, організації та управління).  

РОЗДІЛ  І

Теоретичні основи конкуренції

1. Суть та види конкуренції

             Конкуренція існує всюди. Усі товари, що є на ринку, конкурують між собою. Діяльність будь-якої організації незалежно від її розмірів, форми власності, галузі діяльності буде успішною лише в тому разі, якщо продукція цієї організації матиме попит серед споживачів. Оскільки ж на ринку присутні багато підприємств із подібними товарами, які конкурують між собою, можна зробити висновок про те, що дана продукція повинна мати низку конкурентних переваг.

       Тому  кожна фірма має чітко визначити: 
• які види конкурентної боротьби є на ринку збуту, де вона діє; 
•   які саме фірми-конкуренти представляють той чи інший вид конкуренції.

       Конкуренція (від лат. concurrentia — змагання, суперництво) у ринковій економіці — це суперництво, боротьба між виробниками товарів та послуг за кращі, економічно вигідні умови виробництва та реалізації продукту. Таке визначення конкуренції панувало у класичній та неокласичній теорії. Ці теорії розглядали конкуренцію як незалежну поведінку економічних агентів, які прагнули встановити контроль на ринку [2, c.67].

       Спочатку  тлумачення конкуренції як поведінки  було пов'язано з суперництвом серед  продавців та покупців за вигідні  умови купівлі чи продажу товарів, що відбувалося без зговору. Але  вже неокласики почали розглядати конкуренцію як раціональну поведінку, що виникає в умовах суперництва та боротьби економічних агентів за обмежені блага (ресурси, товари чи гроші).

       Визначення  конкуренції як поведінки в XX ст. доповнюється структурною концепцією, основний зміст якої пов'язаний не з боротьбою, а з аналізом структури ринку, тобто тих умов, які на ньому панують. У цьому разі конкуренція безпосередньо вже не визначається як боротьба. Найважливішого значення набуває визначення моделі чи будови ринку, у межах якого відбувається особлива конкурентна поведінка економічних агентів [1, c.44].

       Існування двох концепцій конкуренції дає  можливість розглядати її з кількох  аспектів. Перш за все з точки  зору особливих умов функціонування ринку, тобто так званої структури  ринку. Залежно від таких рис, як кількість фірм, що діють на ринку, їх вплив на ціни, характер продукту, що виробляється, доступ до ринкової інформації, особливості вступу та виходу з ринку, своєрідність принципів підприємництва, розрізняють конкуренцію досконалу та недосконалу. По-друге, залежно від сфери суперництва конкуренція буває внутрішньогалузева та міжгалузева. По-третє, конкуренцію слід розглядати залежно від характеру товару, особливостей його використання (табл.1.1). Прикладом видової конкуренції - є спортивне взуття з різними якісними характеристиками — шкіряне, штучне, різні види кросівок та ін., функціональної - виробництво товарів для відпочинку, це можуть бути велосипеди, лижі та інші.

       Таблиця 1.1

       Види  конкуренції і  присутності на них  конкурентів

       Джерело: Маркетинг (Гірченко, Дубовик) Конкуренція та її види с.125

       Нарешті, конкуренцію слід розрізняти залежно  від механізму боротьби чи суперництва — цінова та нецінова [15, c.33].

       Цінова  конкуренція - визначає активну роль ціни для досягнення кращих економічних умов виробництва, реалізації та завоювання ринку. Використання цінового механізму включає систему різноманітних цінових знижок, різні методи цінової дискримінації.

         Нецінова конкуренція - передбачає використання технічних переваг, надійності, дизайну та інших характеристик продукту, різноманітних послуг для споживача, надання йому позики для придбання необхідних товарів [3, c. 77].

       У самому механізмі конкуренції слід розрізняти цивілізовані та нецивілізовані методи.

       Нецивілізована  конкуренція (боротьба) побудована на застосуванні жорстоких, руйнівних методів, які націлені на знищення конкурентів (війна цін, вбивства, погрози та ін.). Цивілізована конкуренція буває добросовісною (краща якість продукту, розширення мережі обслуговування споживачів, широке використання реклами і т. ін.).

       Недобросовісна  конкуренція визначається Законом  України "Про захист від недобросовісної  конкуренції" (1996р. з подальшими змінами від 18.12.2008) як будь-які дії, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності, і передбачає такі методи, як економічне, технологічне та фінансове шпигунство, підробка продукції відомої фірми, використання її торговельної марки, махінації з діловими звітами, підкуп кращих фахівців та інші [24, с.21].

       Отже, усі розглянуті аспекти конкуренції взаємопов'язані й у своїй сукупності формують конкурентне середовище, яке виконує важливі функції у ринковій економіці. Перш за все конкуренція, як зовнішня сила, примушує виробників підвищувати продуктивність праці, розширяти вигідні сфери виробництва, збільшувати накопичення та ін.

       Водночас  конкуренція розподіляє виробництво  на певні пропорції (галузеві, міжгалузеві), сприяє переливу капіталу між сферами виробництва. Конкуренція сприяє розподілові виробників на багатих і бідних, розділяє людей за суспільно-економічним статусом. Забезпечуючи нагромадження капіталу, конкуренція поволі сприяє появі монополізму — особливого економічного явища, яке підриває і руйнує саму конкуренцію [12, c.37]. 

       1.2 Система стратегій конкурентоспроможності на підприємстві

       Стратегії діяльності застосовуються практично  всіма ефективно функціонуючими компаніями в країнах із розвинутою ринковою економікою та поступово стають невід’ємним елементом систем планування діяльності і вітчизняних підприємств. Вони набирають щоразу важливішого значення у зв’язку з технологічними, економічними, конкурентними і соціально-культурними змінами, характерними для останніх десятиліть.

       Типові  підходи до визначення поняття  „стратегія” (від грец. „strategia”

- мистецтво  ведення війни), які наводяться  в літературі, такі: вміння керувати або планувати; засіб досягнення основної мети; визначення напряму, масштабів діяльності організації в довгостроковій перспективі та ресурсів, які відповідають умовам зовнішнього середовища [5, c.63].

       Уперше  термін «стратегія» запозичив у  військових і використав у економіці  для визначення одного із видів керівництва  будь-яким комерційним підприємством А.Чендлер-молодший у 1962 році. Власне з того часу розпочався етап стратегічного планування на підприємствах в умовах ринкової економіки.

       Стратегія - це узагальнена модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей, шляхом координації та розподілу ресурсів компанії. У сучасній теорії менеджменту виділяють кілька типів стратегій.

       Система стратегій на підприємстві.

       Корпоративна  стратегія формується тоді, коли компанія є диверсифікованою, тобто діє на різних ринках. Бізнес-стратегія чи конкурентна визначає, як кожен підрозділ компанії досягає конкурентної переваги на певному ринку. До основних функціональних стратегій відносять стратегії маркетингу, організації виробництва, фінансів, управління персоналом, розвитку тощо.  На мою думку, стратегія конкурентоспроможності належить до бізнес-стратегій, для її реалізації формуються і відповідні функціональні стратегії [6, c.97].

       Існують різні підходи до визначення поняття  „стратегія конкурентоспроможності підприємства”. Під ним, зокрема, розуміють:               - „перелік правил, якими керується виробник при плануванні й формуванні системи виробництва і реалізації товару” [8, c.78];

- „план  управління процесом просування  товару, який спрямований на зміцнення  й розширення наявних і захоплення нових ринкових товарних позицій, якісне задоволення потреб споживачів і досягнення поставлених виробничо-збутових цілей виробника” [4, c.29];

- „комплексний  план дій і заходів, що спрямовуються  на забезпечення конкурентоздатності  продукції з метою захоплення нових ринкових ніш і позицій, усунення діючих на ринку конкурентів, задоволення потреб покупців і досягнення місії й цілей організації” [17, c.50];

- „сукупність  інструментів, які розробляються  на основі творчого науково  обґрунтованого підходу з метою утворення й формування умов та оточення, котрі сприятимуть зміцненню ринкових позицій виробника, а відповідно, й підвищенню рівня його конкурентоспроможності, і забезпечать досягнення довгострокових глобальних цілей підприємства” [9, c.36];