Що  ж до другого, третього і четвертого тез, що входять в "людський фактор", то коротко їх можна пояснити наступним  чином.

      Теза "Люди хочуть добре працювати" означає, що Демінг близький до так  званих теорій Y або Z і пропонує всім менеджерам відштовхуватися від цієї передумови. Справа в тому, що існують різні підходи до того, як влаштована людина від природи в його ставленні до роботи. Деякі з цих підходів отримали назву - теорії X, Y і Z [18].

        Відповідно до теорії X [21, с. 246]:

• люди від природи ледачі і не люблять працювати;
• потрібен жорсткий контроль і примус для досягнення результатів;
• середня людина не любить самостійності і хоче, щоб ним керували.

      Відповідно  до теорії Y:

• люди від природи люблять і хочуть працювати добре;
• кожна людина талановита;
• у будь-якої діяльності потрібна свобода творчості;
• середня людина прагне до відповідальності, якщо тільки він не відучили від цього поганим керівництвом.

      Один  з підходів до теорії Z був розвинений американцем японського походження Оучи.

      Він зіставив японський і американський  підходи до управління і виділив  типові організації типу А - авторитарного  бюрократичного стилю і набагато більш "м'які" організації типу Z.

Рис. 2. 1. Загальна Схема філософії У. Е. Демінга 

      Ось як він їх порівнює (табл. 2.1 [21, с. 345]).

      Теза "Лідерство" розуміється так: керувати треба не силою адміністративного  верховенства, а авторитетом знань, умінь і людяності, тобто, будучи лідером даного колективу.

Таблиця 2.1

Порівняння  організаційних типів

      Цьому питанню присвячено багато літератури, в тому числі дуже цікава книга Офмана.

      Якщо  прийняти філософію Демінга, то багато загальноприйнятих в даний час методів управління, наприклад, Управління з Цілей або Управління по Результатам, системи атестації та ранжирування персоналу, кількісні норми і завдання, масовий контроль якості продукції та багато інших методів менеджменту треба відкинути, як порочні і перешкоджають руху до вдосконалення. Мабуть, нам доведеться незабаром побачити цей перехід.

      Ще  одна характерна риса нового стилю  менеджменту - перенесення відповідальності за погану якість роботи з виконавця (робочого, інженера тощо) на менеджера. Один з ведучих "гуру" в області забезпечення якості д-р Джуран висловив це у вигляді правила 85/15, що означає: 85% проблем, що виникають в роботі, визначаються самою системою (процесом), і тому за них відповідальні менеджери, що керують системою (процесом), і лише 15% проблем виникає з вини безпосередніх виконавців. Д-р Демінг до останніх днів свого життя аналізував це співвідношення (завжди в сторону збільшення відповідальності керівників) і незадовго до смерті прийшов до таких цифр: 98 / 2 (!).

      Таким чином, в цілому основні тенденції  сучасного стилю менеджменту  можна охарактеризувати наступним  чином [21, с. 381]:

• прийняття науково-обгрунтованих рішень на основі аналізу повної і доброякісної інформації, зібраної й обробленої за допомогою сучасних методів (включаючи статистичні методи збору та аналізу даних);
• відмова від авторитарного стилю керівництва й перехід до лідерства;
• якомога глибше і повне делегування повноважень на всіх рівнях, супроводжуване відповідним наділенням відповідальністю;
• постійне навчання всіх, скрізь і завжди;
• робота компанії за принципом "ми всі разом робимо одну справу";
• визнання майже 100%-й відповідальності менеджерів за роботу системи.

      Під сучасними "інструментами" менеджменту прийнято розуміти набір конкретних методів і прийомів, які застосовуються при зборі, обробці та аналізі інформації і при виробленні керуючих рішень, заснованих на цій інформації. Таких інструментів розроблено надзвичайно багато, і ми не в змозі все їх навіть перерахувати .

        На рис. 2.2 показана спрощена схема типового життєвого циклу певної продукції і ті "інструменти", які найбільш часто застосовуються на відповідному етапі з найбільшою користю.

     Для розробки вихідних вимог до нової продукції застосовується новий метод маркетингу, званий Структурування Опції Якості. Цей метод був розроблений в Японії і до недавнього часу був засекречений від американців і європейців більше, ніж будь-яке конкретне know how.

     Для розробки конкурентоспроможної продукції весь світ широко застосовує комплекс методів, відомий під назвою "Методи Тагуті", на ім'я їх творця Г. Тагуті.

      Для початкового збору та аналізу  інформації застосовуються так звані  сім простих методів, якими на передових фірмах зобов'язані володіти абсолютно всі працівники, від прибиральниці до президента, і які дозволяють вирішувати від 50 до 95% всіх виникаючих проблем [21, с. 307]. Ці методи використовуються на деяких вітчизняних підприємствах епізодично і, як правило, не на рівні робочих.

і деякими  з найбільш поширених методів 

      Для аналізу більш складних ситуацій застосовуються сім нових методів, а також так звані методи вирішення  проблем, якими повинні володіти всі менеджери вищого рівня. В Україні ці методи майже не застосовуються.

      За  останні роки дуже широко і практично  на всіх стадіях виробничого процесу  став застосовуватися метод FMEA - метод  аналізу характеру і наслідків  відмов [6].

      Нарешті, не можна не згадати про такий  відносно новий винахід західної управлінської думки, як бенчмаркінг. Бенчмаркінг - це систематичне зіставлення тих чи інших елементів власної діяльності з кращими аналогами з метою взаємного вдосконалення. Цей підхід, чимось віддалено нагадує колишнє у нас в минулому соцзмагання, являє собою ефективний взаємний обмін інформацією між конкурентами, спрямований на одночасне загальне зміцнення конкурентних позицій.

     2.3. Менеджмент ХХІ століття: колізія між глобалізацією і регіоналізацією

     Глобалізація  і регіоналізація виступають головними  процесами у розвитку сучасного  світу, що не тільки суттєво впливає  на економічне життя, але і спричиняють  політичні, соціальні і навіть культурно-цивілізаційні  наслідки. Ці наслідки все більше відчувають на собі практично всі країни світу. Серед них, зокрема, Україна, яка цілком усвідомлено, активно і цілеспрямовано просувається на шляху інтеграції в світову спільноту.

     Зростаюча роль регіоналізації і глобалізації в сучасному світі зумовила необхідність вирішувати проблеми управління вже в масштабах не підприємства, а мереж взаємозв'язаних організацій, часто розташованих у різних частинах світу. Крім обсягу вирішуваних менеджментом проблем, у постіндустріальному суспільстві змінилося і їхня якість у порівнянні з конвеєрним виробництвом часів засновника наукового менеджменту Ф. Тейлора. Це вимагає інших підходів до менеджменту, іншої культури і філософії менеджменту.

     Глобалізація  як становлення світоцілісності, виявляється, перш за все, у формуванні єдиного соціально-економічного, політичного, культурного і інформаційного простору. Цей процес соціальних змін останніх десятиліть полягає у формуванні єдиного усесвітнього ринку (поширення принципів лібералізму в загальносвітовому масштабі), усесвітній інформаційній відкритості (мережа «Інтернет»), появі нових інформаційних технологій, а також у збільшенні глобального культурного зв'язку між людьми і народами. Глобалізація дозволяє країнам обмінюватися досвідом і вчитися одна у одної, використовуючи при цьому досягнуті успіхи і враховуючи труднощі, з якими вони стикаються. Цей процес сприяє взаємному збагаченню ідеалів, культурних цінностей і прагнень з урахуванням визнання культурної різноманітності. Як тенденція світового розвитку глобалізація - це явище, що визначається ринковими, а не державними силами і означає гомогенізацію життя.

     Глобалізація  змінює всі соціально-економічні процеси, а не тільки процеси світової економіки  та її структуру. Набуває міцності неймовірний  за потужністю дії на людство процес, що генерує трансконтинентальні і міжрегіональні потоки, що створює глобальну за своїм масштабом взаємозалежність. При цьому йдеться не лише про значно збільшені обсяги торговельних потоків, але і про такий світовий ринок, який виглядає як ринок єдиної держави.

     На  відміну від глобалізації, витоки протиріччя якої криються у спробі об'єднання різновікових структур у  складнішу структуру - світову цивілізацію, - і передбачають об'єднання за допомогою  встановлення спільного темпу розвитку, регіоналізація - це внутрішня інтеграція задля збереження самостійності національних ринків, етнокультурної своєрідності тощо [2].

     Регіоналізація  виявляється також у локалізмі, розширенні меж між різними співтовариствами, збереженні культурних відмінностей, посиленні відчуття винятковості, виникненні самодостатніх економічних і політичних утворень, зокрема, наддержавного характеру.

     Аналізуючи  особливості менеджменту в ХХІ  столітті, вважається важливою відповідь  на питання про співвідношення понять «глобалізація» і «регіоналізація», а саме: чи прагне глобалізація подолати усякий локалізм, у тому числі і регіональний, або ж процес регіоналізації сприяє процесу глобалізації, є її джерелом.

     Сьогодні  стає усе очевиднішим, що глобалізація, залишаючись стимулом до економічного зростання і процвітання, закріплює глобальну соціально-економічну нерівність між країнами і народами, унаслідок чого виявляються «хронічні хвороби» світової спільноти: тероризм, сепаратизм, екстремізм. У результаті зростаючої транспарентності міждержавних кордонів і ослабленні традиційних функцій держави відбувається ослаблення національно-державного суверенітету, розмивання меж між внутрішніми і зовнішніми політичними, економічними, інформаційними і іншими процесами. Взаємозалежність національних економік на світовому рівні призводить до потенційної регіональної або глобальної нестабільності. В економічно розвинених країнах із високим рівнем заробітної плати зростає безробіття, послаблюється система соціального захисту. Внаслідок поширення по всьому світу західних стандартів поведінки, способу життя, споживання, дозвілля у бідних країнах руйнуються традиційні устрої.

     Оскільки  глобалізація стала неоднозначним, багатовимірним і нелінійним процесом, позасистемним чинником впливу на суспільний розвиток, який супроводжується драматичними змінами у соціальному, економічному, політичному і культурному житті як західних, так і інших країн світу, глобальна економіка, що склалася як якісно нова реальність, у цілому опинилася підпорядкована не вирішенню загальнолюдських проблем, не гуманним цілям поліпшення життя всіх без виключення народів, а ідеї максимізації прибутків обмеженого числа глобальних акторів.

     Зазначене дозволяє навіть вважати, що людство  вступило у нову «постглобальну»  фазу розвитку [17, с. 12], для якій усе більш актуальним стає лозунг «Мислити глобально, але діяти локально».

     У світі реального господарства, тобто  виробництва і споживання конкретними  людьми з їхніми картинами світу, етичними стандартами, традиціями, нормами, стереотипами, реальними товарами і продуктами, на відміну від «економічного» космосу руху мінових вартостей і віртуальних фінансових потоків, локальна специфіка завжди присутня як принципово важлива величина. Саме у сфері реального виробництва і споживання універсальні і знеособлені зразки отримують конкретне втілення. Саме тут із найбільшою очевидністю розкриваються дійсний сенс і значущість толерантності як здатності продуктивно використовувати різноманіття світу як виняткового уміння перетворювати чужий позитивний досвід на власне надбання і передумову для власної творчості.