- суспільним діячем, спроможним спілкуватися з політиками будь-якого рангу, достеменно обізнаним з чинними інструкціями, угодами, законами тощо. Особисте знайомство з впливовими громадсько-політичними діячами та представниками міжнародної ділової еліти може істотно полегшити подолання частоколу бюрократичних перепон;

      - лідером-мотиватором, котрий веде свою організацію і своїх підлеглих до накреслених цілей, ураховуючи стрімкі зміни, що відбуваються у світовій економіці;

      - далекоглядним організатором, котрий чудово розуміє, що жити вчорашнім днем — неприпустима розкіш, яка марнує затрати сил, часу, ресурсів. Адже якщо менеджер спрямовує зусилля висококласних фахівців на консервацію вже зробленого, він стане аутсайдером у конкурентних перегонах. Потрібні справжні воля та сміливість, щоб зламати стереотипи, замість гучних декларацій про націленість на інвестиційно-інноваційну економіку;

      - діалектиком у розумінні того, що зміни і стабільність не є протидіючими категоріями. Чим більше організація сприйнятлива до нового, тим сильніше вона потребує стабільності. Треба, як писав відомий американський учений Пітер Друкер, "урівноважувати швидкі зміни певною незмінністю". Це дуже цінне і дуже рідкісне мистецтво, роль якого в менеджменті невпинно зростатиме;

      - уважним дослідником не тільки менеджерських, а й маркетингових функцій, котрий досягає у своїй діяльності обов'язкової їх єдності. Принагідно зауважимо, що вже сьогодні для прийняття управлінських рішень керівництво багатьох компаній (за різними оцінками, від 48 до 92, залежно від форми та обсягів) використовує результати маркетингових досліджень;

      - творцем власної інформаційної системи. Бухгалтери, статистики, плановики, збутовики, технологи надають відомості про ті чи інші аспекти господарської діяльності організації, але тільки керівник здатний перетворити ці розрізнені показники в систематизовану інформацію. Жодна новітня техніка не відповість на запитання, яка і від кого має надійти інформація в тій формі і в той момент, коли менеджерові потрібно прийняти конкретне рішення. Це під силу лише йому самому;

      - активним контрагентом незалежних консультаційних служб з маркетингу, оподаткування і права, співробітництво з якими допоможе компанії досягти успіху [7, c.153].

      Зрозуміло, перелічені риси не в усіх подробицях змальовують портрет менеджера ХХІ ст. Вони детерміновані технологічними й екологічними умовами діяльності організації, економічною, політичною, соціальною ідеологіями, відповідними суспільними інститутами, відносинами з численними учасниками соціально-економічних процесів у житті країни (власниками, постачальниками, покупцями, конкурентами, працівниками ЗМІ тощо). Проте, як і у ХХ ст., найважливішим результатом роботи менеджера має бути те, що зветься продуктивністю. Саме на це звернув увагу вже згаданий П. Друкер. Він підкреслив, що коли в ХХ ст. унікальним досягненням менеджменту було підвищення у 50 разів продуктивності фізичної праці, то для ХХІ ст. головним стане продуктивність праці розумової праці. Тут, на наш погляд, знову-таки економічна теорія має відіграти вирішальну роль у з'ясуванні відмінностей між обома видами праці і виробленні відповідних підходів до управління підвищенням їхньої продуктивності.

      Д. Рікардо, Ж.-Б. Сей, інші послідовники теорії трудової вартості розглядали фізичну працю як затратний виробничий фактор. Звідси і всі представники школи наукового менеджменту головним принципом управлінської діяльності вважали контроль за цим фактором і зведення його до мінімуму. Економічна теорія постіндустріального періоду в розвитку суспільства розглядає людину, особливо людину розумової праці, котра стає домінуючим фактором виробництва, як носія особливого капіталу — знань. Загальновідомо, що капітал треба витрачати в такий спосіб, щоб він не зменшувався, а невпинно зростав. З цих теоретичних постулатів випливає головний обов'язок менеджменту, а врешті-решт і найцінніша риса менеджера ХХІ ст. — не просто забезпечити ефективність праці людини, але постійно збагачувати її як носія знаннєвого капіталу.

      З цим пов'язані вимоги сучасного  менеджменту до підвищення продуктивності праці, майже повністю протилежні колишнім. І хоча Україну, так само як інші держави колишнього СРСР, ще не можна  вважати країною постіндустріального розвитку, ці вимоги повністю стосуються тих сфер її економіки, де частка розумової праці є вирішальною (інноваційні виробництва, наука, освіта, медицина). Перелічимо ці вимоги: відповідальність самої людини за продуктивність своєї праці, а тому максимальна її незалежність; органічна єдність праці з безперервною інноваційною діяльністю; постійне поповнення багажу знань, тобто "навчання упродовж усього життя"; вимірювання продуктивності розумової праці не стільки кількістю, скільки якістю кінцевого результату.

      Слід звернути увагу на ще одну особливість майбутнього: зростання ролі економічних знань, зокрема менеджменту, в житті кожного. Сьогодні освічена людина чудово розуміє, що її місце в житті — справа суто особиста. Менеджер не може планувати кар'єру своїм співробітникам. Вони самі повинні знати, на що здатні, з якої причини не варто робити те чи інше тільки тому, що дуже цього хочеться, або тому, що наказано. "Що я маю зробити заради досягнення успіху?" — ось запитання, на яке кожен шукає відповідь сам. Тоді менеджер організації зуміє зрозуміти людей, з якими працює, виявити їхні таланти, врахувати прийнятий ними стиль роботи, систему життєвих цінностей кожного задля спільної користі.

      Отже, йдеться про менеджмент власної  особистості і власних дій. З  цього випливає, як на мій погляд, об'єктивна потреба поповнювати знання з менеджменту, яка явно спостерігається у світі, а також цілком закономірний, швидкозростаючий інтерес до нього в Україні.

РОЗДІЛ 2

ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ МЕНЕДЖМЕНТУ  ХХІ СТОЛІТТЯ

     2.1. Нова парадигма менеджменту ХХІ століття

     Філософія соціально-економічного розвитку України  на сучасному етапі полягає у  пізнанні глибинних факторів національного  і загальноцивілізаційного прогресу. Саме нові ідеї, як складова інформаційних  ресурсів, один із таких факторів, що постійно впливає на розвиток людини і суспільства в цілому. Використання цього впливу дасть змогу задіяти духовні, інтелектуальні, організаційні, матеріально-фінансові ресурси України для цивілізаційного стрибка і розв'язати невідкладні проблеми часу. Щодо нових технологій, то життя змушує акцентувати увагу на кількох головних напрямах їх розвитку. Змістом одного з них має стати застосування повних циклів ресурсо- і природозберігаючих технологій (включаючи альтернативну енергетику, переробну промисловість, житлові екополіси, наукові парки та технополіси, мінімізовані транспортні потоки, а також пов'язані з цим інформатику, телекомунікації та ін.), спрямованих на перехід до нової екологічної ніші, зменшення антропогенного тиску на природу при забезпеченні достатнього рівня життєвого комфорту. Другим важливим напрямом має стати створення соціально-організаційних структур, які діятимуть на принципах самоорганізації і візьмуть на себе координуючу та організуючу роль подолання в суспільстві кризових явищ. Саме такі структури будуть здатні створити умови для розкриття та реалізації творчих здібностей, талантів кожної людини, отже, сприятимуть інтелектуальному і духовному розвитку суспільства. Це дозволить наблизитися до істини, пошук якої не можна звузити, замовити або контролювати політичними чи бізнесовими інтересами, тому що при такому підході духовна складова розвитку не здатна буде виконувати свою інноваційну функцію в суспільстві, результатом якої є прогрес цивілізації [19, c.169]. 

     Подальшим кроком має стати створення цілісної системи організаційно-економічного та інформаційного забезпечення інноваційних процесів в Україні. В єдиній суспільній свідомості - велика сила, але вона повинна бути урівноважена повагою до індивідуальних творчих здібностей. Потрібно розглядати людину з її потребами, інтересами, мотивами, цінностями, психологічною структурою і т.д. в системі мікро-, макро- та інтергосподарювання, усвідомити, що ринкові грошово-речові пріоритети не можуть замінити істинного призначення людини, що фірми, які підпорядкували свою діяльність суто матеріально-фінансовому інтересу, не стільки формують, скільки руйнують економіку, що суспільно-регулювальні механізми комерційного характеру вступають у конфлікт з майбутніми глобальними цілями розвитку людства. Все це підштовхує до перетворення соціально-організаційних структур у "живі" організації, що сприятиме не лише зростанню матеріального добробуту, а й допоможе людям усвідомити гуманістичні цінності суспільного буття, зрозуміти, що на межі тисячоліть постає нова парадигма цивілізаційних змін, відкриваються можливості для світоглядного прориву, синтезу науки, освіти, мистецтва, культури на основі єдності людського, загальноцивілізаційного та космічного підходів [2]. 

     Існують деякі універсальні принципи, дотримання яких дає змогу формувати здорові і ефективні організації. І навпаки, ігнорування цих принципів обов'язково призведе до проблем і загроз. Адже, крім фізичних законів, існують закони організації людських систем. Якщо ми їх не будемо враховувати, настане невідворотна розплата психічним і фізичним здоров'ям, втраченими фінансами, зіпсованими стосунками, зруйнованими долями, знищеними мріями. Перед тим, як створити організацію, слід створити певну модель, наближену до реальної. Ідеальною можна було б назвати організацію, що діє як цілісний саморегулівний колектив, який досягає поставлених цілей при мінімальних зовнішніх керуючих впливах. Організація має діяти як єдиний живий організм, у майбутньому виключно як корпорація - органічне об'єднання людей, як найвищий рівень розвитку організації. Організація - це процес, корпорація - мета. Але навіть корпорація не може досягти прогресу, якщо відсутній приплив нових ідей і особистостей, здатних втілювати у життя необхідні зміни. Без них виникне дисгармонія між бажаннями новаторів та існуючими державними і недержавними чинниками, а також і через відсутність вищезгаданої інституційної інфраструктури, яка в основу своєї діяльності поклала б гармонізацію суспільних відносин, що дало б змогу в умовах існуючих суперечностей віднайти альтернативу і розв'язувати проблеми на належному рівні [2].

     Будь-яка  корпорація формується творчими особистостями. Реалізація творчих можливостей  має бути спрямована на розуміння  значення результатів цієї реалізації для сучасності. Але світ охопив егоїзм, при якому людина не бажає входити у співтовариство, встановлювати відносини взаємообміну і взаємовідповідальності між індивідом і співтовариством. Для сучасних організацій особливо важливо зрозуміти потребу у формах спільної роботи і управління, бо саме це дасть можливість аналізувати інформацію і знаходити відповіді, які приведуть до вирішення завдань майбутнього та забезпечать гідне життя прийдешнім поколінням. Люди стануть здатними брати на себе відповідальність, керуючись не особистими мотивами, а об'єктивною необхідністю. Якщо фундаментально розширити горизонт свідомості і відповідальності соціального організму та його членів, то цілі і завдання структури перевищать саму організацію, яка зможе інтенсивно кооперуватись і асоціюватися в різних формах. Таким чином, розвиток будь-якої організації, а через неї і суспільства в цілому безпосередньо пов'язаний з розвитком свідомості і здібностей окремої людини, з формуванням її світогляду. Свідомо спрямувати даний процес через систему організаційно-економічного та інформаційного забезпечення інноваційних процесів є головним завданням сучасного менеджменту. 

     Враховуючи, що традиційний менеджмент, як механізм впливу на свідомість людей у різних його моделях, формах, системах вичерпав себе, оскільки не сприяє розв'язанню загальнопланетарних проблем розвитку цивілізації, виникла об'єктивна необхідність сформулювати парадигму менеджменту XXI століття - менеджменту творчості, сутність якого: 

     по-перше - протистояння процесам саморуйнації людської особистості і руйнівним  тенденціям зовнішнього середовища; 

     по-друге - створення умов для гармонізації відкритих саморегулівних систем: людини, організації, суспільства і т. д. 

     по-третє - створення умов для реалізації творчого потенціалу кожної людини (незалежно  від рівня її свідомості) заради виявлення вектора його відбиття у творчій вільній праці; 

     по-четверте - формування і впровадження механізму  управління творчістю на всіх рівнях для будь-якої відкритої системи. 

     2.2. Сучасні стилі та інструменти менеджменту ХХІ століття

      Одним з найбільш послідовних борців за новий стиль менеджменту був доктор Вільям Едвардс Демінг - "творець японського економічного дива, революціонер капіталізму, геніальний поводир численних Американських та Європейських компаній, привівши їх до процвітання" [21].

      В основі його філософії лежить глибоке розуміння провідної ролі людини в майбутньому і застосування системи "глибинних знань" у всіх видах діяльності. Мета діяльності з Демінгу - процвітання суспільства в цілому, що досягається через процвітання, як споживачів, так і виробників шляхом здійснення "ланцюгової реакції Демінга". Для поліпшення якості Демінг пропонує удосконалювати всі процеси (а будь-який вид діяльності є, строго кажучи, певний процес) за допомогою циклу Шухарта, який у сучасній літературі прийнято називати циклом Демінга. При цьому досягається за допомогою циклу Шухарта-Демінга вдосконалення спирається на такі стовпи, як "науковий підхід" і "людський фактор". Ведуча компонента наукового підходу по Демінгу - вчення про варіабельності (статистичне мислення).

      Другим  стовпом системи Демінга служить  людський фактор, який розглядався  Демінгом як вирішальний у боротьбі за якість. При цьому Демінг ратує  за таку командну роботу, коли виникає  так званий синергетичний ефект, тобто коли цілей за своєю результативності значно перевершує суму окремих компонент.