Проблеми запровадження стратегічного планування розвитку регіонів

• розвитку торгівлі та побутового обслуговування – залучення інвестиційних коштів здійснюється за рахунок приватного капіталу;

• розширення міжнародного співробітництва – за власні кошти підприємств області, а також кошти місцевих бюджетів;

• ринку праці та зайнятості населення – кошти Фонду загальнообов’язкового соціального страхування України на випадок безробіття,

кошти підприємств, інвестицій та інші джерела фінансування;

• соціального забезпечення і страхування – власні надходження  Пенсійного фонду, кошти державного бюджету в обсягах, передбачених Законом України «Про Державний бюджет України», кошти фондів обов’язкового державного соціального страхування;

• екологічної політики – заходи передбачені регіональними цільовими програмами – кошти державного та місцевих бюджетів, фондів охорони навколишнього середовища та кошти підприємств.

Фінансування регіональних цільових програм здійснюється виключно в межах бюджетних призначень на їх виконання, затверджених рішенням відповідної обласної ради про місцевий бюджет на відповідний рік згідно з розписом місцевого бюджету. Перелік програм, що фінансуються із залученням коштів місцевого бюджету, включається окремим додатком до щорічних програм соціально-економічного розвитку області. [18, с.125]

Під час фінансування заходів щодо реалізації стратегії усі виконавці мають забезпечити виконання запланованих завдань із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів та досягненням максимального результату щодо їх використання. Контроль за цільовим та ефективним використанням коштів на виконання стратегії забезпечує головний розпорядник бюджетних коштів.

 

3.3. Інститути  реалізації регіональних стратегій

 

Базовими інститутами, відповідальними за реалізацію стратегії розвитку регіону, є обласні ради, Верховна Рада АРК, Київська та Севастопольська міські ради; обласні державні адміністрації, Рада міністрів АРК, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; агентства регіонального розвитку; фонди розвитку регіонів; регіональні центри інноваційного розвитку; територіальні громади та органи місцевого самоврядування базового рівня.

Обласні ради, Верховна Рада АРК, Київська та Севастопольська міські ради відповідають за визначення основних  пріоритетів  стратегії урахуванням норм, закладених у Державній стратегії регіонального розвитку України; затверджують офіційний статус регіональної стратегії.[17, с.128]

Обласні державні адміністрації, Рада міністрів АРК, Київська та Севастопольська  міські державні адміністрації розробляють план заходів щодо реалізації стратегії; щорічні програми соціально-економічного розвитку регіону; цільові регіональні програми.

Агентства регіонального  розвитку – неприбуткові організації, що діють на засадах партнерства між державним, приватним та громадським секторами, керуються принципами демократії, політичного плюралізму, верховенства права, дотримання міжнародних норм і стандартів у сприянні регіональному розвитку, забезпечують тісну взаємодію з органами державної влади, місцевим та регіональним самоврядуванням, політичними та громадськими структурами, координують свою діяльність і рух фінансових ресурсів у процесі реалізації проектів регіонального розвитку узгоджених з органами державної та місцевої влади, органами місцевого самоврядування зберігаючи при цьому автономію у прийнятті рішень.

Головними напрямами роботи агентств є[19, с.54]:

• аналіз соціально-економічної  ситуації у регіоні; співробітництво  з органами влади з питань планування соціально-економічного розвитку та поліпшення інвестиційного клімату; активна участь у розробці, обговоренні, прийнятті та реалізації стратегії розвитку регіону; участь у розробці операційних планів реалізації стратегії;

• інвестування конкретних регіональних проектів (у т. ч. за допомогою  залучення коштів фондів регіонального  розвитку); робота з міжнародними фінансовими організаціями з метою залучення інвестицій та отримання технічної допомоги;

• пошук партнерів  та вплив на потенційних партнерів-інвесторів з метою активізації їх діяльності у сфері регіонального розвитку; вплив на політику уряду з метою створення сприятливого інституційного та інвестиційного середовища для активізації регіонального (та місцевого) розвитку; розроблення стратегічних інвестиційних проектів, сприяння в залученні інвестиційних ресурсів у регіони.

Фонди розвитку регіонів є цільовими складовими спеціальних фондів регіональних бюджетів. Порядок формування та використання коштів таких фондів визначаються обласними радами та відповідають за забезпечення комплексних фінансових заходів на регіональному рівні щодо підтримки збалансованого економічного, соціального та екологічно безпечного розвитку. Діяльність фондів узгоджується з діяльністю інститутів, відповідальних за реалізацію стратегії.

Фінансування проектів за рахунок коштів фондів може здійснюватися на умовах інвестування (довгострокового фінансування та внесків у статутний фонд), гарантій та на безповоротних засадах у вигляді грантів.

Серед пріоритетів діяльності фондів важливе місце посідає[20, с.39]:

• надання фінансової підтримки суб’єктам господарювання всіх форм власності (зареєстрованим на території регіону) з метою реалізації інвестиційних, інноваційних, інфраструктурних та інших проектів, що мають стратегічне значення для підвищення конкурентоспроможності регіону;

• надання фінансової підтримки інвестиційним проектам у сферах дорожньо-транспортного будівництва та створення транспортної інфраструктури; розвитку місцевих, регіональних та міжнародних транспортних коридорів; мереж телекомунікації та енергетики, прилеглої до них інфраструктури;

• фінансування проектів, реалізація яких сприятиме розвитку імпортозамінного та експортозорієнтованого виробництва товарів і послуг у пріоритетних сферах, визначених стратегією;

• сприяння формуванню на регіональному (місцевому) рівні об’єктів інфраструктури інвестиційно-інноваційного  розвитку: бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів, інноваційних та консалтингових центрів, венчурних фондів; координація їх діяльності з метою реалізації пріоритетів, визначених у стратегії;

• надання фінансової підтримки малому та середньому бізнесу з метою підвищення зайнятості та самозайнятості населення у сферах, ви-значених стратегією як пріоритетні;

• надання фінансової підтримки інвестиційним проектам, що ґрунтуються на використанні механізмів державно-приватного партнерства (відповідно до чинного законодавства).

Регіональні центри інноваційного розвитку є державними інститутами, що відповідають за інформаційно-аналітичну, методичну, організаційну підтримку інноваційно-інвестиційного розвитку регіонів. Діяльність центрів щодо стимулювання інноваційно-інвестиційного розвитку регіонів полягає у такому[21, с.76]:

• здійснення аналізу  інноваційного потенціалу певного  регіону;

• визначення пріоритетних напрямів інноваційної діяльності на території регіону, забезпечення на цій основі наукової та організаційної підтримки запровадження програм і проектів інноваційного розвитку на регіональному рівні;

• сприяння розвитку інформаційно-консалтингового  забезпечення інноваційної діяльності та інноваційного розвитку на території регіону;

• підтримка становлення  та розширення регіональної інноваційної інфраструктури;

• організація взаємодії  науково-дослідних, інноваційних підприємств, установ та організацій, органів державної влади щодо активізації інноваційного розвитку регіону.

Органи місцевого самоврядування, територіальні громади беруть

участь у реалізації стратегії відповідно до своїх повноважень і взаємодіючи у встановленому порядку з органами державної влади, підприємствами, установами та організаціями. Інститут дієздатних територіальних громад, ініціатива місцевих мешканців в облаштуванні місцевої території; зацікавленість у створенні комфортного та безпечного життєвого середовища на території регіону – усе це формує добробут регіону, зокрема, і держави в цілому. Відповідальність членів громади за якісну повсякденну роботу, пов’язану з реалізацією стратегії, відмова від очікувань державної допомоги; розрахунок на власні сили, ресурси, а діяння місцевої ініціативи та підприємницьких здібностей мешканців громади, активізація місцевого самоврядування – головні умови успішної реалізації стратегії.

Реальна дієздатність територіальних громад та органів місцевого самоврядування, їх спроможність самостійно й у повному обсязі вирішувати нагальні питання місцевого значення на власній, достатній матеріально-фінансовій та ресурсній базі є запорукою побудови громадянського суспільства, формування засад соціально орієнтованої ринкової економіки, підвищення якості життя всіх мешканців регіону.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

На основі проведеного  дослідження можна зробити висновки, що на даному етапі питання проблем запровадження стратегічного планування розвитку регіонів потребує більш детального та досконалого вивчення. Для успішної реалізації впровадження розроблених стратегій розвитку регіонів нам потрібно проаналізувати та впровадити способи та методи виконання даного завдання у розвинутих регіонах світу. Насамперед необхідне розуміння самого терміну «стратегічне планування».

Стратегічне планування – це систематичний процес, за допомогою якого регіон прогнозує та планує свою діяльність на майбутнє. Основні завдання регіонального планування полягають у забезпеченні оптимального розвитку народного господарства регіонів у єдиному господарському комплексі держави; вдосконаленні, спеціалізації територій; установленні оптимальних пропорцій; ефективному використанні трудових і природних ресурсів та виробничих потужностей; раціоналізації розміщення продуктивних сил. Для досягнення цих цілей виникає потреба у створенні загального стратегічного плану за яким будуть проводитись дії щодо покращення розвитку регіону.

Загалом можна визначити такі етапи створення стратегічного плану:

І етап – Ініціація.

ІІ етап – Створення  організаційних структур.

ІІІ етап – Аналіз (SWOT-аналіз).

ІV етап – Визначення місії, цілей, завдань.

V етап – Планування.

VІ етап – Реалізація плану.

VІІ етап – Моніторинг, оцінювання.

Проаналізувавши сучасну ситуацію можемо сказати проблемами регіонального розвитку в Україні є: 

− недостатня інтегрованість регіонів у господарський простір країни та їх зорієнтованість на експортне виробництво сировини і напівфабрикатів при незадовільних показниках насичення внутрішнього національного ринку готовими товарами національного виробництва; 

− неповне представлення інвестиційних можливостей територій, нестача інвестиційно привабливих об’єктів та відсутність сприятливих умов для зростання інвестиційної привабливості територій,  стимулювання інвестування у регіональний розвиток;

− відсутність умов та стимулів для запровадження інновацій на місцевому і регіональному рівні (у т.ч. у сільських, віддалених, периферійних територіях); 

− значна кількість депресивних територій; 

− транспортна недоступність окремих населених пунктів (у т.ч. сільських, віддалених територій); 

− територіальна нерівномірність розподілу трудових ресурсів, диспропорційність міграційних (у т.ч.  трудових міграційних)  процесів у регіонах України; 

− відсутність ресурсного забезпечення реструктуризації регіональної економіки;  

− низький рівень задіяння потенціалу міжрегіонального співробітництва;

− слабкий рівень розвитку підприємницького середовища; 

− занепад житлово-комунального господарства; 

− нераціональне природокористування та ескалація екологічних загроз. 

Проаналізувавши сучасне становище впровадження стратегій планування регіонального розвитку можемо сказати, що для його покращення необхідно діяти згідно розробки та  впровадження наступних складових такого механізму:  

− нормативно-правове забезпечення механізмів реалізації стратегії;

− організаційне забезпечення реалізації стратегії (Угоди щодо регіонального розвитку,  державні цільові програми,  регіональні стратегії розвитку, програми соціально-економічного та культурного розвитку); 

− фінансування реалізації Стратегії та визначення пріоритетності фінансування стратегічних цілей; 

− прогнозування показників досягнення цілей Стратегії;  

− визначення етапів виконання Стратегії;  

− моніторинг досягнення стратегічних цілей; 

− науково-методичне забезпечення реалізації Стратегії;

− формування плану реалізації Стратегії;

− здійснення контролю за реалізацією Стратегії.  

Отже, процес формування стратегії соціально-економічного розвитку регіонів – один із найважливіших напрямків діяльності виконавчих і законодавчих органів влади на всіх рівнях. На жаль на даному етапі цьому питанню приділяють не достатньо уваги, але при більш детальному вивченню і запровадженню стратегічного планування, в майбутньому ми зможемо отримати чудовий результат – економічно розвинені регіони.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Брайсон Дж. Стратегічне планування для державних та неприбуткових організацій/ Пер. з англ. А.Кам’янець. – Л.: Літопис, 2004. – С. 19-41; 245-264.
2. Вакуленко В.М., Мамонова В.В., Шаров Ю.П. Стратегічне планування на місцевому та реґіональному рівнях: Навч. посібник. – Ужгород: Патент, 2004. – С.6-21; 46-57
3. Державне регулювання економіки: Підручник / За ред. д. е. н., проф., акад.     АН вищої школи України І. Р. Михасюка. – ЛНЕУ ім. І. Франка. Друге вид., випр. і доп. – К.: Атака, Ельга-Н, 2000. – 592 с.
4. Шаров Ю.П. Стратегічне планування та реалізація політики на центральному, реґіональному та місцевому рівнях: Опорний конспект дистанційного курсу. – К., 2004. – С.3-22.
5. Ансофф И. Стратегическое управление: Пер. с англ. – М.: Экономика, 1989. – 519 с.
6. Брайсон Дж., Алстон Ф. Створення і реалізація вашого стратегічного плану/ Робочий зошит для державних і неприбуткових організацій (план, видавництво).
7. Ковтун О. І. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. – Львів: Новий Світ-2000, 2006. – 432 с.
8. Кілієвич О. Англо-український ґлосарій термінів і понять з аналізу державної політики та економіки. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2003. – 510 с.
9. Нємцов В.Д., Довгань Л.С. Стратегічний менеджмент. – К.: ТОВ  «УВПК  «Екс-Об», 2002. – 560с.
10. Нудельман В., Санжаровський І. Розробка Стратегії розвитку територіальної громади: загальні засади методики / Київ. Центр Ін-ту Схід-Захід. – К.: Вид-во «Дата Банк Україна», 2002. – 232 с.
11. Розробка та реалізація Стратегій розвитку територіальних громад:  вітчизняний досвід / Київ. Центр Ін-ту Схід-Захід; За ред. С.Максименка та ін. – К.: Вид-во «Дата Банк Україна», 2002. – 232 с.
12. Стратегическое планирование/ Под ред. Уткина Э.А. – М.: Ассоциация авторов и издателей «ТАНДЕМ», Издательство ЭКМОС, 1999. – 440 с.
13. Стратегічне планування розвитку територіальних громад:  Навч.  курс.  Робоча прогр. та метод. вказівки / Кер. проекту Г.Дробенко; Підготов. навч. курсу та його апробація Р.Брусак; Ред. Ю.Бондаренко; Українська Акад. держ. упр. при Президентові України. Львів. реґіон. ін-т держ. упр . – Л.: ЛРІДУ УА Д У, 2002. – 41 с.
14. Стратегічне планування:  Підручник для громадських організацій /  Під ред.
15. В.Полуйко. – Л.: Західноукраїнський ресурсний центр, 1998. – 108 с.
16. Томпсон А.А., Стрикленд А.Дж. Стратегический менеджмент. Искусство разработки и реализации стратегии: Учебник для вузов / Пер. с англ. под ред. Л.Г.Зайцева, М.И.Соколовой. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998. – 576 с.
17. Чистов С. М. Державне регулювання економіки: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. – Київ: КНЕУ, 2002.– 208 с.
18. Указ Президента України “Про Концепцію державної регіональної політики” // Офіційний вісник України. — 2001. — № 22.
19. Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи / Кол. авт.; Наук. кер. В. В. Цветков. — К.: Оріяни, 1998.
20. Шаров Ю.П. Стратегічне планування в муніципальному менеджменті. Концептуальні аспекти: Моногр. – К.: Вид-во УА Д У, 2001. – 302 с.
21. www.kmu.gov.ua – Кабінет Міністрів України (вихід на всі міністерства)