Проблеми запровадження стратегічного планування розвитку регіонів

Крок 1. Оцінювання соціально-економічного стану регіону.

Оцінювання соціально-економічного стану території має кілька цілей:

1)  закласти підвалини  для точнішого визначення передумов стратегічного вибору напрямків розвитку;

2)  відобразити ресурсні  можливості регіону для потенційних  інвесторів

і кредиторів;

3)  здійснити позиціонування регіону для просування на глобальному

ринку.

Наступний крок у рамках підготування стратегії –  проведення аналізу внутрішніх і зовнішніх чинників, що впливають на розвиток регіону. Такий аналіз дає змогу виявити основні проблеми та перешкоди, що ускладнюють надходження до регіону інвестицій, позиції регіону в тих галузях, де він конкурентний тощо.

SWOT-аналіз дає змогу виявити сильні та слабкі сторони внутрішньотериторіального розвитку регіону, можливості та загрози, які виникають ззовні.

Назва «SWOT-аналіз» походить від перших літер англійських слів:

Strеngths – сильні сторони  – це внутрішні особливості  регіону, які мають потужну основу для його розвитку.

Weaknesses – слабкі сторони  – це внутрішні особливості регіону, які ускладнюють його розвиток.

Opportunities – можливості – наявні або можливі в майбутньому, зовнішні для регіону умови, сприятливі для його розвитку.

Threats – загрози – наявні або  можливі в майбутньому, зовнішні для регіону умови, несприятливі чи навіть небезпечні для його розвитку.

Мета здійснення SWOT-аналізу: пошук можливостей для того, щоб скористатись сильними сторонами та подолати слабкі; пошук шляхів для того, щоб скористатись можливостями й навчитись ураховувати та протистояти загрозам або, ще краще, перетворити їх на можливості.

Результати SWOT-аналізу  трансформуються в матрицю – TOWS,  яка формується на основі різних комбінацій: сильні сторони – можливості, сильні сторони – загрози, можливості – слабкі сторони, слабкі сторони – загрози.

За наслідками SWOT- та TOWS-аналізу  на основі отриманих рейтингів та шляхом подальших консультацій здійснюють стратегічний вибір, тобто визначають стратегічні пріоритети та операційні цілі, далі розробляють механізми їх реалізації. [8, с.43]

Четвертий етап – визначення місії, цілей, завдань.

Беручи до уваги бачення як визначення бажаного майбутнього, формулюється місія і стратегічні цілі. Бачення є новим елементом довгострокового планування основу якого визначають документи загальнонаціонального характеру.

Місія – призначення організації, мета розвитку регіону, територіальної громади для досягнення бажаного майбутнього,  що відображає пов’язані з нею суспільні потреби. Фактично місія є сукупністю, квінтесенцією стратегічних цілей.

Стратегічні цілі – довгострокові  результати діяльності регіону, що досягаються, зважаючи на умови, засоби і потреби. Стратегічна ціль акумулює в собі основу завдань. Стратегічні цілі організації формулюються, ґрунтуючись

на таких принципах:

•  Реальність

•  Мотивація

•  Ясність

•  Обов’язковість

•  Узгодженість

Завдання, на відміну від цілей, є конкретними і обмеженими у часі напрямами дій щодо досягнення стратегічних цілей. Сукупність завдань становить стратегічні цілі.

Для команди, що впроваджуватиме  стратегічне планування в регіоні, важливо розуміти таку закономірність: сукупність завдань становить стратегічні цілі, а сукупність цілей – формулювання місії.

П’ятий етап планування  – етап безпосереднього складання  планів дій і оперативних планів. План дій – детальний опис програм і заходів, що мають виконуватися для реалізації стратегічного плану. Оперативні плани складають відповідно до бюджетного року і тісно пов’язані з ним та містять чіткі річні завдання. [9, с. 110]

Відповідно до системи  прогнозних і програмних документів, довгострокові прогнозні та програмні документи складають на період понад п’ять років.

Для команди, що впроваджуватиме  стратегічне планування в регіоні важливо розуміти таку закономірність: два чи три оперативних плани (ОП) в сукупності становлять план дій (ПД), а два чи три плани дій становлять стратегічний план (СП). Саме за такою формулою  (СП = 2-3ПД = 4-6ОП) доцільно перевіряти правильність складання стратегічного плану (фінансування, часовий відрізок тощо) для організації, регіону чи територіальної громади.

На сьогодні, зважаючи на наявність значної кількості програм, доцільно розглядати їх як складники стратегічного планування, якими часто замінюються плани дій і оперативні плани.

Шостий етап – програми. Для України, зважаючи на наявність значної кількості програм (загальнодержавного, регіонального, місцевого значення), оптимальним було б внесення програм до стратегічного планування.

Програма – складник стратегічного плану організації, регіону, територіальної громади, в якій встановлено цілі програми, задачі, засоби (заходи), показники оцінки діяльності й асигнування.

Окремо наголосимо на цільових програмах,  оскільки на сьогодні існує значна кількість саме таких програм і складають їх на середньотерміновий період (до п’яти років).

Програми поділяють  на загальнодержавні програми, які  спрямовують на вирішення проблем розвитку держави або значної кількості її регіонів, мають довготерміновий період виконання та виконуються центральними і місцевими органами виконавчої влади, та інші програми, метою яких є вирішення окремих проблем розвитку економіки і суспільства, проблем розвитку окремих галузей економіки та адміністративно-територіальних одиниць, що потребують державної підтримки.

Сьомий етап – етап моніторингу й оцінювання. Моніторинг — це систематичне відстеження з ретельним вивченням усього процесу втілення від формального ухвалення стратегічного плану до безпосередньої участі в наданні послуг об’єктом стратегічного планування. При розгляді стратегічного планування варто мати на увазі, що моніторинг є складником оцінювання.

Оцінювання – це з’ясування реалій реалізації стратегічного плану та його головних дійових осіб, критерії, процедури й інструменти виконання завдань і досягнення стратегічних цілей. Оцінювання здійснюється на підставі різних підходів і загалом варто розрізняти такі типи[10, с.130]:

•  формальне (моніторинг) – отримання інформації, що забезпечує зворотний зв’язок

під час процесу стратегічного  планування, що сприяє поліпшенню оцінювання;

•  підсумкове – по закінченні кожного етапу стратегічного  планування.

Варто мати на увазі: оцінювання досягнутих результатів і отриманих наслідків реалізації стратегічного плану в ЦОВВ, регіоні, територіальній громаді.

На підставі моніторингу  та оцінювання результатів і процесу стратегічного планування готуються висновки щодо ефективності й результативності стратегічного планування та потреби у внесенні виправлень до засобів, завдань чи цілей стратегічного плану регіону.

При підготовці остаточних висновків варто дати відповідь на такі запитання:

•  Чи потрібне уточнення  або доповнення місії і цілей?

Якщо так – що і  як уточнити чи доповнити?

•  Чи потрібно уточнення  або доповнення завдань і засобів  програм? 

Якщо так – що і  як уточнити чи доповнити?

•  Стабільність яких зовнішніх факторів є критично важливою для успішного

здійснення стратегії?

•  Які стратегічні  зв’язки зовнішніх і внутрішніх факторів і які нові завдання й

засоби з цим пов’язані?

•  Чи потрібне уточнення  або доповнення завдань і сфер діяльності підпорядкованих

установ?

Якщо так – що і  як уточнити чи доповнити?

Отже, стратегічне планування – це спільні зусилля команди та органічна єдність цілей, завдань і ресурсного забезпечення для досягнення прогресу в суспільному розвитку.

 

1.3. Роль стратегічного планування для розвитку регіонів

Найбільшого значення для  успішного розвитку організації,  регіону чи населеного пункту безпосередньо має стратегічне мислення й, відповідно,  – стратегічні дії державних службовців і представників місцевого самоврядування. Стратегічне мислення формується завдяки виробленню результативних і ефективних стратегічних планів.

Особливістю стратегічного  мислення, на відміну від звичайного  (наукового), є його прогностичний та практичний виміри. Стратегічне мислення зорієнтоване на зміну дійсного стану речей, його метою є конструювання бажаного майбутнього для організації, регіону чи населеного пункту та визначення практичних засобів його досягнення.

Ознаками відсутності  стратегічного мислення у керівництва  є:

•  точка зору, що середовище практично не змінюється;

•  початок розробки програми дій з аналізу лише внутрішніх можливостей;

•  бажання розписати  все наперед в оперативних  «планах», будувати «на століття».

Базовими положеннями, що свідчать про наявність стратегічного мислення у керівництва організації, регіону чи територіальної громади є[13, с.56]:

•  орієнтація на громадянина  як на клієнта-споживача;

•  розуміння потреби  постійної готовності до змін;

•  усвідомлення суті стратегічного у порівняні з  „поточним”, оперативним;

•  комплексне розуміння  кінцевого результату стратегічного  планування;

•  розуміння «пасток» стратегічного планування;

•  інструментально-технологічний  аспект стратегічного мислення;

•  володіння керівництвом навичками стратегічного мислення надає вагомих переваг організації, регіону чи територіальній громаді.

Стратегія –  це свідомий процес,  спрямований на визначення напряму розвитку регіону в умовах середовища, що змінюється.

Важливим чинником і  особливістю поняття стратегії  є стратегічні рішення. Стратегічні рішення стосуються найбільш значущих проблем регіону та завжди пов’язані з невизначеністю майбутнього, яке спричинює складність таких рішень. Ця складність своєю чергою залежить від двох факторів:

•  часового горизонту  планування;

•  рівня нестабільності середовища, у якому приймаються  планові рішення.

У науковій літературі поширеним  є поняття стратегічний менеджмент. Корені стратегічного менеджменту знаходяться у підприємницьких організаціях, які ведуть боротьбу за існування в умовах ринкової конкуренції. Оскільки виживання фірми в умовах конкуренції залежить від мудрості схвалюваних її керівництвом рішень,  цій ідеї присвячено чимало досліджень провідних учених з тим, аби зрозуміти сутність основних процесів та сприяти процесу прийняття рішень як в бізнесових, так і державних структурах.

Для нас важливим є  з’ясувати спільне і відмінне між стратегічним плануванням і менеджментом, оскільки у державному секторі спостерігається певна плутанина й неадекватне розуміння цих термінів.

Доволі часто ці два поняття використовуються як тотожні, хоча різниця між стратегічним плануванням і стратегічним менеджментом полягає загалом у тому, на якому етапі процеси завершуються, або на яких специфічних моментах робиться наголос у кожному з них. 

Стратегічне планування переважно наголошує саме на розробці стратегічного плану.

Стратегічний менеджмент переважно звертає особливу увагу  на етап реалізації.[12, с.77]

Це, звісно, не означає, що планування є менш важливим, швидше за все мовиться про таку ж значимість етапу реалізації.

Виникає закономірне запитання: навіщо регіону, стратегічний план і взагалі стратегічне планування?

Стратегічний план допомагає[11, с. 86]:

•  мислити стратегічно (керівництво) й розробляти дієві  стратегії (службовці);

•  пояснити майбутні напрями політики (громадянам);

•  встановити пріоритети (розвитку організації, регіону, територіальної громади);

•  оцінити результативність й ефективність використання ресурсів,  особливо бюджетних коштів;

•  оцінити сьогоднішні  рішення в світлі майбутніх змін;

•  створити логічно  послідовну й захищену базу для прийняття  рішень;

•  здійснити максимальну  неперервність в організаційному  контролі службовців

(моніторинг);

•  визначити основні  організаційні проблеми;

•  результативно діяти  в мінливому середовищі;

•  організовувати команду  виконавців та експертів.

Українське законодавство  щодо стратегічного планування можна  умовно поділити на декілька змістових блоків:

До першого блоку  можна віднести документи для  формування стратегічного планування в Україні на загальнодержавному рівні: «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» (Закон України), «Про державні цільові програми», «Про розроблення проекту Стратегії економічного та соціального розвитку України до 2011 року» (Розпорядження Президента України), «Про підготовку проекту Стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки», «Про впровадження системи стратегічного планування і прогнозування», «Про проект Закону України про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» (Постанова Верховної Ради України).