Проблеми запровадження стратегічного планування розвитку регіонів

Низка постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України  «Про схвалення Концепції вдосконалення системи прогнозних і програмних документів з питань соціально-економічного розвитку України», «Про Прогноз економічного і соціального розвитку України на 2002-2006 роки», «Про розроблення прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку та складання проекту державного бюджету».

Другий блок – нормативно-правові  акти, спрямовані на розбудову стратегій регіонального розвитку: «Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року», «Про затвердження Порядку здійснення моніторингу показників розвитку регіонів, районів, міст республіканського в Автономній Республіці Крим і обласного значення для визнання територій депресивними», «Про утворення Ради розвитку регіонів», Указів Президента України «Про Концепцію державної реґіональної політики», «Про стимулювання розвитку регіонів», «Про Генеральну схему планування території України», Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції «Про затвердження методичних рекомендацій щодо формування регіональних стратегій розвитку».

Блок документів, що унормовують вироблення стратегій на рівні територіальної громади: Закони України  «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації», «Про власність», «Про звернення громадян», «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», «Про статус депутатів місцевих рад», Постанови Кабінету Міністрів України «Про деякі питання щодо забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики», «Про Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади», Укази Президента України  «Про забезпечення умов для більш широкої участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики», «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики», Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про роботу центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення відкритості у своїй діяльності, зв’язків з громадськістю та взаємодії із засобами масової інформації» тощо [11, с.138].

Третій блок – стратегії галузевого розвитку: «Про затвердження Стратегії демографічного розвитку в період до 2015 року», «Про затвердження Порядку організації та фінансування стратегічного планування у сфері оборони і військового будівництва», «Про затвердження Стратегії модернізації системи бухгалтерського обліку в державному секторі на 2007-2015 роки», «Про затвердження Стратегії розвитку державної статистики на період до 2008 року», «Про затвердження Стратегії розвитку системи державних закупівель на

2005-2010 роки», «Про заходи щодо реалізації в 2006 році Стратегії подолання бідності», «Про схвалення Енергетичної стратегії України на період до 2030 року».

Зазначимо, що чинне законодавство  потребує суттєвих коригувань та узгоджень  щодо формування стратегічних планів як на національному, регіональному, так і на рівні розвитку територіальних громад.

Окремо треба наголосити на Розпорядженні Кабінету міністрів  України від 4 жовтня 2006 року № 504-р. «Про схвалення Концепції вдосконалення системи прогнозних і програмних документів з питань соціально-економічного розвитку України».

Відповідно до зазначеного  Розпорядження систему прогнозних і програмних документів становлять довготермінові,  середньотермінові та короткотермінові прогнозні і програмні документи,  в яких відповідно до соціально-економічних та суспільно-політичних процесів,  що відбуваються в державі,  з урахуванням впливу зовнішньоекономічних та інших факторів і очікуваних тенденцій визначаються цілі і пріоритети соціально-економічного розвитку та заходи, які потрібно здійснити для їх досягнення. Відповідно до Розпорядження: довготермінові прогнозні і програмні документи визначають напрями розвитку,  стратегічні цілі та структурні пропорції економіки і соціальної сфери.

Довготерміновий період визначається понад п’ять років і на цей період розробляється[12, с. 134]:

стратегія економічного та соціального розвитку України – документ, у якому визначаються пріоритети, стратегічні цілі, структурні пропорції економіки і соціальної сфери та напрями державної політики;

стратегія розвитку галузі економіки (сфери діяльності) – документ, у якому на основі

прогнозу тенденцій  розвитку відповідних ринків і напрямів науково-технічного прогресу визначаються довгострокові цілі та пріоритети розвитку галузі економіки (сфери діяльності),  заходи, спрямовані на їх досягнення, та ресурси, потрібні для здійснення таких заходів.

Окрім того, варто мати на увазі, що на довготерміновий період  (понад п’ять років)

розробляються проекти[14, с.28]:

•  стратегії економічного та соціального розвитку України;

•  державної стратегії  регіонального розвитку;

•  реґіональних стратегій  розвитку Автономної Республіки Крим, областей, Києва і Севастополя;

•  стратегій розвитку галузей економіки (сфер діяльності) (якщо потрібно).

Середньотермінові прогнозні й програмні документи розробляються на термін

до п’яти років  на основі довготермінових документів і визначають умови соціально-економічного розвитку, напрями дій та заходи на середньотермінову перспективу  з метою досягнення стратегічних цілей. До них належать[14, с.56]:

•  програми діяльності Кабінету Міністрів України;

•  прогнози економічного та соціального розвитку України;

•  прогнози економічного та соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, Києва і  Севастополя (за рішенням місцевих органів влади);

•  основні напрями  бюджетної політики і прогнозу показників зведеного та державного бюджетів України;

•  державні цільові  програми;

•  стратегічні плани  роботи центральних органів виконавчої влади.

Короткотермінові прогнозні і програмні документи розробляються на основі середньотермінових документів і визначають цілі, умови розвитку та відповідні заходи на наступний рік.

Якщо потрібно, за рішенням Кабінету Міністрів України можуть розроблятися інші стратегічні документи. Всі інші прогнозно-планові документи спрямовуються на реалізацію відповідних стратегій розвитку.

Для нас важливою є  саме  «Концепція» («Про схвалення  Концепції вдосконалення системи прогнозних і програмних документів з питань соціально-економічного розвитку України»), в якій визначено систему прогнозних і програмних документів у сфері стратегічного планування. Адже первинним, початковим документом в системі вироблення стратегії і створення стратегічних планів є концепція.

На підставі концепції  розробляються стратегічні плани розвитку регіонів і територіальних громад та стратегічні плани роботи центральних органів виконавчої влади – цільові комплексні документи, в яких концептуальні положення набувають докладного й конкретного обґрунтування, а також узгодження проблемних питань.

Змістові блоки концепції. Відповідно до призначення,  структура  концепції зазвичай складається  з чотирьох змістових блоків:

•  цільовий

•  прогнозно-аналітичний;

•  урахування факторів середовища;

•  концептуальний.

Окрім того, треба обов’язково зважати на наявність у концепції трьох різнорівневих, але водночас взаємопов’язаних аспектів: макроструктурного; міжгалузевого; територіального.

Опираючись на систему  стратегічного планування в Україні, треба наголосити на розрізненні тратегічного планування для організації, тобто, міністерства чи ЦОВВ і стратегічного планування для галузі, сфери діяльності, регіону чи територіальної громади.

Безпосередньо перейдемо  до технології стратегічного планування і створення стратегічного плану.

Процес стратегічного планування за узагальненою моделлю можна уявити у вигляді трьох етапів, кожен з яких має свою специфіку залежно від змісту завдань, результатів, інструментарію, що застосовується. Ця модель технології розробки стратегії містить такі блоки[15, с.154]:

1)  концептуально-орієнтований;

2)  проблемно-орієнтований;

3)  проектно-орієнтований.

Перший блок – концептуально-орієнтований – пов’язаний з отриманням результатів, що відображають категорії стратегічного  планування – бачення, місія, цілі. Цей блок характеризується підвищеною відповідальністю, оскільки саме тут здійснюється стратегічний вибір, ціна помилок є дуже високою.

Другий блок –  проблемно-орієнтований —  опрацьовуються пріоритетні проблеми,

що підлягають вирішенню  з метою реалізації стратегії. Очевидно, що на цьому етапі ступінь невизначеності є меншим, ніж на попередньому, оскільки тут рішення приймаються в межах уже визначеної стратегії.

Результат – перелік  коректно сформульованих за пропонованим алгоритмом проблем,

кожна з яких характеризується конкретною метою вирішення.

Третій – проектно-орієнтований – здійснюється планування дій щодо реалізації стратегічних цілей і вирішення проблем.  Цей блок характеризується найменшим ступенем невизначеності, хоча й тут вона відчувається значною мірою як завжди в процесі планування. Основним результатом цього етапу є план дій і оперативні плани.

Використання технології розробки стратегії забезпечує визначення генеральної лінії розвитку організації, регіону чи територіальної громади тільки на підставі аналізування з урахуванням ситуації в зовнішньому середовищі та внутрішнього потенціалу.

На першому етапі процесу стратегічного планування доцільно здійснювати оцінку готовності персоналу й ресурсів організації до стратегічного планування, досягти згоди щодо очікуваних результатів. Стратегія, розроблена за пропонованою моделлю, є дієвим засобом результат-орієнтованого менеджменту.

Управлінець, що стратегічно  мислить, при розробці концепції та програми стратегічних дій аналізує ситуацію, визначаючи фактори, які можуть допомогти йому в досягненні цілей («плюси»), і відшуковуючи шляхи, завдяки яким можна підсилити ці фактори, максимізуючи позитивний потенціал дій. Також він оцінює фактори, які заважають («мінуси»), намагаючись зменшити ризик шляхом їх послаблення. Управлінець звертає увагу на очікування та вимоги осіб і груп, що можуть впливати на діяльність організації. У моделі системно розглядається ресурсний аспект планування, що виражається в аналізі внутрішнього потенціалу регіону для з’ясування можливості досягнення встановлених цілей, у визначенні пріоритетів та використанні них для розподілу завжди обмежених ресурсів.

Стратегічне планування зосереджене на питаннях майбутнього, на забезпеченні довготривалого виживання регіону в умовах змінного середовища.

Суть стратегічного  планування полягає у виділенні  істотного у всьому комплексі  змін, бажаного і можливого становища регіону у майбутньому.

Три ключові запитання  стратегічного планування:

1.  Хто ми є, що  ми робимо сьогодні і чому?

2.  Ким ми хочемо  стати, що бажаємо робити в  майбутньому і чому?

3.  Як ми намагаємось  туди дістатися?

Відповіді на ці запитання є визначально важливими для стратегічного планування регіону.

Окрім того, треба обов’язково  усвідомлювати аспекти стратегічного  планування і його результати для регіону і територіальної громади[16, с.47]:

•  масштаб розробки стратегічного плану (для всієї організації; для окремого регіону; для територіальної громади тощо);

•  головні проблемні  моменти розвитку організації, регіону і територіальної громади, що стали причиною розробки стратегічного плану;

•  основні цілі, що ставляться перед розроблюваною стратегією, та очікувані вигоди й результати;

•  наявність людей, зокрема на найвищих рівнях управління, які підтримуватимуть процес стратегічного планування;

•  хто більшою мірою  виграватиме від результатів і буде зацікавленим прихильником процесу стратегічного планування;

•  керівник процесу  стратегічного планування;

•  склад команди  стратегічного планування  (серед них:  люди,  які визначають політику розвитку організації, регіону чи територіальної громади; вищі управлінці; інші співробітники);

•  кого треба додатково  залучити до розробки стратегічного  плану;

•  потреба у послугах консультантів;

•  кого треба залучити до експертизи й оцінки стратегічного  плану;

•  часовий горизонт розробки стратегічного плану;

•  який потрібен фонд часу для розробки стратегічного плану та кінцевий строк його представлення на розгляд;

•  яким уявляється кінцевий вигляд стратегічного плану (стисле резюме; більший за обсягом і більш деталізований документ, але без особливих тактичних і операційних подробиць; детальний план – інший вигляд);

•  які ключові ресурси  і витрати потрібні та з яких джерел їх буде отримано.

Технологія стратегічного  планування.

Зосереджуючи увагу  на технології стратегічного планування, передовсім наголосимо на процесуальних фазах стратегічного планування [12, с.83]:

1.  ініціація та  ухвалення процесу стратегічного  планування;