Прибуток підприємства та шляхи її підвищення

1. Швидкий розвиток  і використання основних видів  відновлюваної енергії: сонячної, енергії вітру, океану та гідроенергії  річок;

2. Структурні зміни  у використанні існуючих не  відновлюваних видів енергії,  а саме: зростання частки вугілля в енергобалансі й зменшення – газу та нафти, оскільки запасів цих корисних копалин на планеті менше, а їх цінність для хімічної промисловості набагато більша;

3. Створення екологічно  чистої вугільної енергетики, яка  б працювала б без викидів шкідливих газів. Все це вимагає більших видатків держав на природоохоронні цілі. За оцінками міжнародних експертів, на такі цілі необхідно щороко виділяти до 4 %  ВНП. Але якщо США та ФРН на ці заходи витрачали 3,2%  національного доходу, Японія 17%, то в колишньому СРСР – 2%, в Україні – менше 1%. Значно скоротилися такі витрати в останні роки в Україні. Країни колишнього СРСР ще не мають екологічно чистої вугільної енергетики, у США вона вже створена. Тому частка вугілля в енергобалансі США зростає, а нафти і газу скорочується;

4. Розробка усіма країнами  конкретних заходів дотримання  екологічних стандартів, тобто стандартів  чистоти повітря, водних басейнів, раціонального споживання енергії,  підвищення ефективності своїх енергетичних систем[8, c.345];

5. Вивчення запасів  усіх ресурсів з використанням  найновіших досягнень НТП. Нині  рзвіданий відносно неглибокий  шар земної кори – до 5 км. Тому  важливо відкрити нові ресурси  на більший глибині Землі, а  також на дні Світового океану;

6. Інтенсивний розвиток власних сировинних господарств, зокрема переробних галузей сировини у країнах, що розвиваються. Для розв’язання проблеми голоду у цих країнах слід розширювати посівні площі, запроваджувати передову агротехніку, високопродуктивне тваринництво, високоврожайні культури, використовувати ефективні добрива та засоби захисту рослин тощо;

7. Пошук ефективних  важелів управління процесом  зростання народонаселення для  його стабілізації на рівні  10млрд. осіб на початку XIX ст..;

8. Припинення вирубування  лісів, особливо тропічних, забезпечення раціонального лісокористування, за якого кількість посаджених дерев значно перевищувала б кількість вирубаних;[8, c.346]

9. Формування у людей  екологічного світогляду, що дало  б змогу розглядати усі економічні, політичні, юридичні, соціальні, ідеологічні, національні, кадрові питання у межах окремих країн і на міжнаціональному рівні, насамперед з погляду розв’язання екологічної проблеми, впроваджувати на всіх рівнях принципи пріоритету екологічних проблем;

10. Комплексна розробка законодавства про охорону довкілля, зокрема законодавчі норми про відходи. Так у Франції та інших країнах уряд забов’язаний надавати технічну і фінансову допомогу підприємствам та організаціям для переробки відходів, вилучення з них цінних компонентів, проведення науково-дослідних робіт у цій сфері, поширювати передовий досвід тощо. З цією метою держава використовує податкові пільги, надає субсидії, знжує тарафи на перевезення вторинної сировини тощо. В Україні у 90-ті роки різко знизилося впровадження мало-  і безвідходних технологій, зростає кількість техногенних катастроф, послаблюються екологічний контроль, прискорюється накопичення відходів, мають місце інші негативні явища;

11. Збільшення екологічних  інвестицій;

12. Встановлення національної  народної власності на всі природні ресурси. Це захистить іх від хижацького використання у країнах колишнього СРСР і певною мірою послабить процес пограбування розвинутим державами, насамперед паливно-енергетичних та сировинних ресурсів країн що розвиваються;

13. Протиставлення об’єднаній  силі розвинутих країн стратегій  об’єднання дій країн-експортервів  паливно-енергетичних та сировинних  ресурсів. Ця стратегія має стосуватися  як обсягу видобування усіх  видів ресурсів, так і квот  їх продажу на зовнішніх ринках

14. Визначити важливою  проблемою співвідношення політики  і економіки, оскільки якщо  політика превалює, то економіка  неминуче занепадає, придушуючись  директивною системою, яка не  сприяє нормальному господарському  функціонуванню на ринкових засадах;

15. Для забезпечення конкурентоспроможності української економіки, насамперед активізувати інноваційну діяльність. Тільки на цьому шляху Україна зможе на гідних засадах інтегрувати у світове економічне співтовариство, забезпечити необхідний рівень економічної безпеки та добробуту населення.[8, c.347]

 

 

3.2. Ефективність урядової структурної політики та пропозиції для її удосконалення

 

            Важливим для початку економічного зростання в будь-якій країні є запровадження широких структурних реформ. Структурні зміни, приватизація та цінова лібералізація є основою цього. Підприємства мають бути саме приватними та мати свободу розподіляти ресурси та випускати продукцію згідно зміни цінових стандартів.[14, c.240]

          Промисловість, залишаючи за собою  провідну роль у структуроутворюючому процесі в українській економіці,, одночасно зберігає тенденцію до повільного розвитку виробництва, це викликає внутрішньою деформацією своєї галузі структури. Структура сільського виробництва є більш стабільною ніж промисловість. Проте, як і раніше вона залишається незбалансованою.[14, c.251]

            Перебудови потребує внутрішньогалузева  структура важкої індустрії. Навіть  в машинобудуванні, що матеріальною  основою технічного процесу всіх  інших галузей економіки, важливим  є не просто зростання валової продукції ці цієї галузі, в збільшення випуску сучасних високоефективних систем машин і устаткування під ресурсоощадні технології, засобів малої механізації, побутової техніки, розвиток наукомістких галузей за рахунок припинення виробництва неефективної техніки.

             Металургійна промисловість України  потребує структурних змін шляхом  широкого застосування ресурсоощадних  технологій. Це – повна зміна  мартенівських печей кисневими  конверторами, перехід на процеси  безперервного розливу сталі, застосування високоефективних електродугових печей, перехід на бездоменний процес одержання.

              Важливим напрямком структурних  змін в економіки України є  розвиток її науково-технічного  потенціалу, максимальне спрямування  його на розробку, освоєння та широке використання принципово нових машин, технологій тих науково-дослідних та проектно-конструкторських організацій, діяльність яких спрямована на розроблення нових та удосконалення існуючих виробництв наукомісткої і конкурентоздатної на світовому ринку продукції.

               Також, серед проблем структурної  політики України ми спостережуємо  істотний дисбаланс між розвитком  зовнішньої торгівлі і розвитком  внутрішнього ринку України. Результат  цього дисбалансу – надмірна  зовнішньоторговельна залежність економіки при невисокому потенціалі залучення інвестицій, а отже і проблематичність, при збереженні існуючих структурних пропорцій, забезпеченні високих темпів розвитку економіки на тривалу перспективу.[14, c.316]

                На сьогодні процес включення України в світове господарство супроводиться формуванням несприятливої структури експорту, отже, і малоперспективній моделі міжнародної спеціалізації. Основні її риси пов’язані з тим, що Україна концентрується на постачаннях на міжнародні ринки товарів і послуг (харчові продукти, руди, метали. Перш за все чорні, транспортні послуги), що є відносно мало динамічними і такими, що мають тенденцію до зменшення їх частки в глобальному продажі товарів і послуг.[14, c. 318]

                Отже, можна зробити висновок, що структурна перебудова української економіки має безліч проблем. Вона повинна здійснювати у відповідності з довгостроковою державною програмою, розробка якої є важливим завданням українських економістів, у співдружності з вченими інших галузей науки і працівниками урядових органів. Для виходу економіки України з глибокої структурної кризи необхідно насамперед обґрунтувати програму структурної перебудови, виокремити пріоритетні науково місткі галузі промисловості й здійснити комплекс заходів щодо їх динамічного розвитку, провести інтеграцію старих галузей, технічно переозброїти їх, закрити нерентабельні підприємства.     

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                      

 

 

                                                     ВИСНОВКИ

 

Аналіз структури національного  господарства показує, що у ній мала частка соціально зорієнтованих виробництв, велика питома вага галузей важкої, особливо видобувної промисловості. В умовах загальної економічної кризи попит на багато видів послуг зменшився внаслідок невисоких прибутків населення, але зростає на окремі види послуг (інформаційні, рекламні, рекреаційні, у тому числі туристичні, охорони здоров’я та інші).

Економічна криза в  Україні є у великій мірі кризою структурною. Тому важливою умовою виходу з кризи є структурна перебудова (реструктуризація) народногосподарського комплексу України. 

Стан промислової галузі України, якісні зміни, що супроводжують  його нинішній розвиток, є важливим і впливовим фактором стабілізації роботи народногосподарського комплексу в цілому.

Зараз структурна перебудова (реструктуризація) господарства України  визнана пріоритетною, бо у спадщину залишилася економіка із застарілими  енерго- і ресурсномісткими технологіями, високою часткою екологічно небезпечних виробництв із низькою їх ефективністю. У процесі реформування промисловості виявилося, що її структура не раціональна: в ній – значна частка важкої промисловості, передусім галузей, які обслуговують військово-промисловий комплекс, і незначна частка галузей, що виробляють товари народного споживання. Це й зумовлює необхідність розвитку галузей легкої і харчової промисловості, які, в свою чергу, зменшать залежність України від імпорту найнеобхіднішої продукції. Для України характерна також висока частка гірничобудівної промисловості у випуску промислової продукції, а звідси – й експорт різноманітної мінеральної сировини (будівельних матеріалів, залізних і марганцевих руд, солі, сірки та ін.). Це призводить до великих втрат, бо сировина реалізується на світовому ринку за низькими цінами. Необхідний розвиток галузей обробної промисловості, підвищення її конкурентноздатності на світовому ринку. Важливе значення має реструктуризація машинобудівного комплексу, оскільки в ньому створювалися засоби виробництва для всього національного комплексу колишньої держави. Необхідна організація нових виробництв, які завершували б технологічні цикли, переорієнтація підприємств на випуск нових видів машин і устаткування, які користуються найбільшим попитом як в Україні, так і за кордоном. Важливу роль у цьому відіграють конверсія підприємств військово-промислового комплексу та вкладання іноземних інвестицій. Важливе значення для економіки України має удосконалення структури паливно-енергетичного комплексу, зменшення енергозатратності галузей промисловості. Розвиток легкої і харчової промисловості в Україні пов’язаний із впровадженням нових форм організації виробництва, створенням мережі малих підприємств, які б випускали продукцію широкого асортименту і могли б швидко переорієнтовуватись на потреби ринку. Маючи достатню кількість трудових ресурсів, потужну сировинну базу, Україна може не тільки вирішити свої внутрішні проблеми щодо забезпечення населення промисловими товарами народного споживання, але й стати важливим експортером цієї продукції на світовий ринок. Вже зараз багато промислових виробів (метал, літаки, ракетоносії, тканини, швейні вироби, продовольчі товари тощо) користуються великим попитом на світовому ринку.

Особливо складною для  реструктуризації є саме вугільна промисловість. Закриття нерентабельних шахт може призвести до масового безробіття у цілих регіонах (Донбас, Придніпров’я) і соціального вибуху. Тому необхідно впроваджувати сучасні методи видобутку вугілля, які дозволяють заглиблюватися в надра до 1800 м, провести реконструкцію шахт, зберігати соціальну інфраструктуру, що створена навколо шахт, не втрачати кваліфікованих інженерно-технічних і робітничих кадрів.

Про ступінь впливу хімічного  комплексу на розвиток української  економіки свідчить той факт, що в міжгалузевій структурі споживання хімічна продукція становить сьогодні майже четверту частину. Продукція хімічного комплексу вкрай потрібна суспільству, зокрема агропромисловому комплексу. Адже важливим завданням хімічної галузі є забезпечення АПК мінеральними добривами. Однак у галузі існує ще багато проблем, які зумовлені відставанням структурних, технологічних та інноваційних змін. Ще й досі хімічний комплекс є одним з найбільших споживачів електроенергії та природного газу.

Агропромисловий комплекс потребує серйозної уваги і конкретної державної підтримки. Одна з найболючіших проблем – істотно порушений і без того надто хиткий паритет цін на продукцію, що виробляється в АПК і в промисловості, а також на енергоносії та інші важливі складові.

Університети, інші вищі навчальні заклади та науково-дослідні установи сьогодні відіграють видатну  роль в економічному, науковому та культурному розвитку суспільства  – тому, що в суспільстві знань, до якого ми прагнемо, відповідають не тільки за створення та збереження фундаментальних знань і освіти, а й за передачу, розповсюдження та застосування. Отож необхідно дотримуватися рівноваги між „кваліфікаціями” та „якістю”, що має забезпечуватися студентам у навчальному процесі і через участь у науковій роботі, щоб студенти розвивали свою освітню та професійну відповідальність, і водночас свою особистість як вільного та рівного громадянина у демократичному суспільстві. Цінності та етичні норми, які сповідують навчальні заклади, матимуть вирішальний вплив не лише на культурний та політичний розвиток їхніх науковців, студентів і адміністративного персоналу, але й допоможуть сформувати моральні засади суспільства в цілому.    

Отож, народногосподарський комплекс має величезне значення для країни, тому його галузі повинні бути прибутковими. Для цього потрібно завойовувати споживача насамперед поєднанням якості продукції і доступних цін на неї, працювати над підвищенням конкурентоспроможності вітчизняних товарів, удосконаленням цінової політики, формуванням кон’юнктури внутрішнього ринку, налагодженням внутрішньо-коопераційних зв’язків, удосконаленням нормативно-правової бази, вишукуванням інвестицій для розвитку підприємств, а також боротися за відновлення традиційних ринків збуту української продукції, наполегливо завойовувати світовий ринок.