Прибуток підприємства та шляхи її підвищення

      - роботу вчених «на себе», не втілену в книги;

      - бартерний обмін;

      - доходи тіньового бізнесу;

       - оплату у вигляді чайових і т.п.

        Для макроекономічного аналізу тенденцій розвитку економіки країни

виділяють номінальні і  реальні значення ВВП (ВНП).[2, c.26]

         Номінальний ВВП (ВВПн)  - це обсяг виробництва, який вимірюється в поточних цінах, тобто в цінах, що існують на момент виробництва.

                                  

де gi – обсяг виробництва і-го товару в поточному році;

     рі - ціна і-го товару в поточному році.

         Таким чином, на величину номінального ВВП впливають два процеси:

1) динаміка обсягу виробництва;

     2) динаміка рівня цін.

          Реальний ВВП (ВВПр) – це обсяг виробництва, який вимірюється в сталих (незмінних, базових) цінах, тобто на величину цього показника впливає лише зміна обсягів виробництва:

                                   

де р0 – ціна і-го товару в базистому році.

          Реальний ВВП можна розрахувати шляхом коригування номінального ВВП на індекс цін (Іц):

                                  

     Звідси  виходить, що:

Зміна ВВПр, %=Зміна ВВПн,% - Зміна індексу цін,%

           Якщо величина індексу цін менша за одиницю, то відбувається коригування номінального ВВП у бік збільшення, яке називається інфлюванням. Якщо ж величина індексу цін більша за одиницю, то відбувається дефлювання – коригування номінального ВВП у бік зменшення.

           Окрім названих основних (ВВП, ВНП), існує цілий ряд інших взаємопов'язаних показників національного рахівництва. Всі вони розраховуються на підставі ВВП і використовуються з тією чи іншою метою в макроекономічному аналізі.[2, c.28]

           Чистий внутрішній продукт (ЧВП) можна отримати із ВВП, коли його зменшити на величину амортизаційних відрахувань:

 

                                 ЧВП=ВВП – Амортизаційні відрахування

 

        Національний доход (НД) – сукупний доход в економіці, який отримують власники факторів виробництва (праці, капіталу, землі) – можна отримати коли показник ЧВП зменшити на величину непрямих податків:

 

                                      НД=ЧВП – Чисті непрямі податки

 

          Показник особистого доходу (ОД) можна розрахувати, коли від національного доходу відняти внески на соціальне страхування, нерозподілений прибуток акціонерних підприємств, податки на прибуток  акціонерних підприємств і  додати суму трансфертних платежів. Необхідно також відняти чистий відсоток і додати особисті доходи, отримані у вигляді відсотку.

        Використовуваний доход (ВД) розраховується шляхом зменшення показника особистого доходу на суму прибуткового податку з громадян та деяких неподаткових платежів державі[2, c.29]:

 

             ВД=ОД – Прибутковий податок  – Неподаткові платежі державі.

 

         Валовий національний доход дорівнює ВВП плюс первинні доходи, одержані резидентами за кордоном у вигляді оплати праці, відсотків, дивідентів, неінвестованих доходів від прямих зарубіжних інвестицій, мінус первинні доходи, передані резидентами за кордон:

                                            

де YL – первинні доходи, одержані з-за кордону;

     YM – первинні доходи, передані за кордон.

         Валовий національний наявний доход CHDI дорівнює валовому національному доходу плюс поточні трансферти, одержанні резидентами з-за кордону, мінус поточні трансферти, передані за кордон:

                                           

де TrL – поточні трансферти, одержанні з-за кордону;

     TrM – поточні трансферти, передані за кордон.

          Валовий національний наявний дохід дорівнює сумі кінцевого споживання та національних заощаджень.

 

 

1.4. Показники ефективності макроекономіки

 

         Показники економічної ефективності – це група показників найбільшою мірою характеризує рівень економічного розвитку, тому що показує – прямо або побічно – якість, стан і рівень використання основного й оборотного капіталу країни, трудових ресурсів. [14, c.150]

         Не вдаючись у докладне перерахування й методику розрахунку показників цієї численної групи, можна виділити з них:

1. Продуктивність праці (у цілому, по промисловості й сільському господарстві, по окремих галузях і видам виробницив);

     2. Капіталоємкість одиниці ВВП або конкретного виду продукції;

     3. Фондовіддачу одиниці основних фондів;

     4. Матеріалоємність одиниці ВВП або конкретних видів продукції.

          Важливою умовою при аналізі цієї групи показників є необхідність розгляду їх не окремо, а у зв’язку один з одним. Так, висока продуктивність праці може бути досягнуна ціною надмірної  інтенсифікації праці або величезних капітальних витрат і матеріальних ресурсів.[18]

         Тому кожний з основних показників функціонування економіки країни, як правило деталізується й аналізується за допомогою приватних показників, що відображають вплив різних факторів на основний.

         Як вказувалося, ця група показників – сама численна, тому що охоплює функціонування всіх елементів виробничого процесу й невиробничої сфери. Досить сказати, що в статистику колишнього СРСР для оцінки ефективності роботи окремого промислового підприємства Держпланом рекомендувалося більше 500 показників, що не стільки деталізувало аналіз, скільки заплутувало його й давало необ’єктивну картину.

        В останні роки в спеціальних дослідженнях і статистичній інформації усе ширше застосовуються показники порівняльної конкурентоспроможності, розроблені МВФ і прийняті в СНС. Ця система показників створена для порівняння цін і витрат в обробній промисловості країни й стосовно середньозважених відповідних індикаторів найбільш розвинених індустріальних країн. Таких показників п’ять:

         1. Питомі витрати на заробітну  плату (розраховуючи на одиницю  продукції);

         2. Нормалізовані питомі витрати  на робочу силу (розраховуючи на одиницю продукції), тобто випуск продукції на відпрацьовану людино-годину;

         3. Рівень повних питомих витрат  по елементах доданої вартості, тобто показники питомих видатків  всіх первинних факторів виробництва;

         4. Порівняльний рівень оптових  цін промисловості;

         5. Порівняльний рівень експортних цін промислових товарів.

         Незважаючи на всі спроби сформулювати агрегатний показник ефективності функціонування національної економіки, який би відображав і рівень економічного розвитку країни, такий показник не створений у зв’язку із численними труднощами відомості  воєдино вартісних і натуральних величин, витрат кваліфікованої й некваліфікованої праці і ін. Однак загальний підхід є й укладається в конструюванні показника, що дозволяє співвідносити сукупні результати праці суспільства за звітний рік (ВВП, ВНП, НД) із сукупними витратами всіх факторів виробництва, наведеними до того ж звітному року.[18]

         Чим вище рівень економічного  розвитку країни тим активніше  й багатоманітніше форми її  зовнішньоекономічних зв’язків. Отже, участь країни в міжнародних економічних відносинах почасти може відображати рівень її економічного розвитку.

          

1.5. Тенденції структурних зрушень економіки, що відповідають сучасному етапові НТП

 

        Зрозуміло, що ефективне функціонування економіки час від часу має супроводжуватися її структурною перебудовою. Для цього потрібні цілеспрямовані дії держави на макро і мікро рівні.

        Історичний досвід еволюції економічних систем свідчить, що її загальними закономірностями є зміна «конкретно-традиційних» пропорцій народного господарства, оновлення його елементів, а також посилення динамізму суспільного виробництва та результатів останнього.

         Різноманітність і особливості структурних зрушень у певній країні визначаються такими чинниками: по-перше, конкретними формами реалізації універсальних принципів функціонування відповідного типу економіки (традиційна, ринкова, командна, змішана, котрі по-різному відповідають на основні питання економіки); по-друге, специфічними для кожної країни умовами і формами становлення і розвитку народного господарства; по-третє, етапом, на якому перебуває країна, здійснюючи структурну політику, зокрема ступенем завершеності технологічної перебудови.[1, c.345]

          Слід зазначити, що багато процесів структурних змін в економіці, які відбуваються під впливом НТП, є загальним для різних країн незалежно від їхніх панівних соціально-економічних систем. Серед цих структурних зрушень в економіці на сучасному етапі НТП виокремимо таке.

       1. Нині відбувається динамічний процес формування групи галузей, які забезпечують НТП і мають відносно високі темпи зростання. Як відомо, до них належать хімічна і нафтохімічна промисловість, атомна енергетика, електроніка і радіотехнічна промисловість, біотехнології, виробництво чистих матеріалів підвищеної і насамперед даної якості, мікропроцесорів і ЕОМ, засобів зв’язку, приладів контролю та управління тощо. Саме ця група галузей і виробництв, темпи їхнього зростання визначають масштаби НТП, динаміку ефективності виробництва і відповідність параметрів виготовленої продукції потребам суспільства.

        2.   Змінюється співвідношення між добувними і переробними галузями на користь останніх. Така тенденція за умов НТП є вирішальною, оскільки дає змогу знизити темпи зростання добувних галузей на користь кінцевому суспільному продукту. Цьому сприяє поява безвідходних технологій, комплексної переробки сировини, енергоощадних технологій тощо.

        3. Спостерігаються зрушення внутрішньогалузевих пропорцій. Це відбивається у зростанні питомої ваги фінішних стадій і операцій (різних видів збагачення та облагороджування сировини і матеріалів), що сприяє підвищенню якості продукції.

        4. Динамічно розвивається інфраструктура суспільного виробництва, сфера виробничих і побутових послуг – транспорт, зв’язок, енергетика, інформаційне обслуговування народного господарства. Суттєво зростає роль науки і наукового обслуговування.

       5.   Як відомо, однією з найважливіших структурних проблем завжди було і є співвідношенням між двома підрозділами суспільного виробництва – виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання. НТП модифікує дію закономірності переважного зростання засобів виробництва. Фондо і матеріалоощадні варіанти економічного зростання дають змогу обійтися без форсованого, як це було раніше, збільшення частки так званого 1 підрозділу.

       6.  Найдинамічнішим сектором економіки за сучасних умов стає сфера послуг. Нині у цій сфері виробляється деталі більша частка ВВП і зосереджується все більша кількість працівників. Як свідчить практика промислово розвинених країн, саме у сфері послуг зайнято 70% трудових ресурсів.[6, c.113]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                         РОЗДІЛ II

АНАЛІЗ СТРУКТУРИ НАРОДНОГОСПОДАРСЬКОГО  КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ

 

2.1. Аналіз внутрішньої структури народногосподарського комплексу України

 

         Галузь – сукупність підприємств, установ і закладів, що виробляють однорідну продукцію чи надають однорідні послуги, які задовольняють потреби населення. На галузеву структуру економіки України впливають різні економічні та природні чинники, в тому числі наявний рівень розвитку продуктивних сил, темпи зростання (занепаду) виробництва, рівень забезпечення сировинними та паливно-енергетичними ресурсами, інтенсивність реалізації досягнень науки й техніки, міжнародний поділ праці, економічна інтеграція. Розрізняють галузі виробничої сфери (виробництво матеріальних цінностей) і галузі невиробничої сфери (задоволення різноманітних соціальних і духовних запитів людей).[16, c.5]

         Виробнича сфера народного господарства України надзвичайно складна. Вона включає: промисловість, будівництво, сільське господарство, лісове господарство, транспорт і зв’язок, торгівлю, громадське харчування, матеріальне-технічне постачання, заготівлю та збут. Кожна з цих великих галузей (секторів) народного господарства однаково важлива для його розвитку, структури та функціонування.

         Саме у виробничій сфері продукуються засоби виробництва (сировина, паливо, енергія, машини, будівельні матеріали, споруджуються підприємства,  прокладаються  шляхи  сполучення   тощо),  на  що  припадає  близько   64%

вартості усієї продукції. На предмети споживання (продовольство, одяг, взуття, меблі, легкові автомобілі, побутова радіоапаратура, електроприлади і т.д.) – 36%. Таким чином, економічна структура виробництва України є дуже однобокою і потребує корінної перебудови, спрямованої на збільшення виробництва предметів споживання. [13, c.15]