Прибуток підприємства та шляхи її підвищення

Сільське господарство разом з  промисловими виробництвами, що переробляють його сировину, і тими видами діяльності, які обслуговують цей процес, утворює потужний народногосподарський агропромисловий комплекс. Він в значній мірі визначає соціально-економічний розвиток країни, рівень життя населення, його забезпечення продуктами харчування, а переробну промисловість – сільськогосподарською сировиною. [15, c. 256]

Сфера послуг народного господарства України має у своєму складі дві  важливі групи галузей. Перша  з них включає освіту, культуру і мистецтво, науку і наукове  обслуговування, охорону здоров’я, соціальне забезпечення та фізкультуру і задовольняє в основному духовні та фізичні потреби населення. Друга група галузей сфери послуг – це в основному види діяльності, що задовольняють інші матеріальні потреби в послугах. Сюди входять: житлово-комунальне господарство, невиробничі види побутового обслуговування населення, пасажирський транспорт, зв’язок, управління, кредитування та державне страхування.[15, c. 283] 

Освіта в Україні представлена дошкільними та загальноосвітніми  навчально-виховними закладами, професійно-технічними та вищими навчальними закладами (ВНЗ) різних рівнів акредитації. Розміщення дошкільних закладів цілком залежить від наявності дітей відповідного віку та рівня зайнятості матерів у суспільному виробництві. Професійно-технічні заклади освіти та ВНЗ розміщуються відповідно до потреб населення регіону, а їх спеціалізація визначається структурою господарського комплексу. Внаслідок обмеженої діяльності чи зупинки багатьох підприємств і появи в Україні значної кількості безробітних людей зменшилась потреба в підготовці працівників для різних галузей господарства, у професійно-технічних закладах і ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації. Натомість у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації набори і випуски студентів зросли за період 1990-2000 рр. удвічі.

Культура охоплює установи й заклади, що виробляють товари культурного призначення, пропонують духовні цінності для населення (бібліотеки, театри, клуби, музеї, кіностудії, телебачення, радіо, газетно-журнальні видавництва), їх розміщення також пов’язане з особливостями розселення людей: найвища концентрація об’єктів культури – у великих містах.

Лікувально-оздоровчий комплекс включає систему медичних та рекреаційних установ, які забезпечують охорону  здоров’я, оздоровлення та відпочинок людей. Закладами охорони здоров’я є понад 10 тис. лікарень, амбулаторій та поліклінік, розташованих у містах і кущових поселеннях – селищах, великих селах. [15, c.299]

Житлово-комунальне господарство задовольняє потреби людей у  житлі, забезпечує функціонування житлових будинків, готелів, невеликих підприємств  і установ. Весь житловий фонд в Україні становить 980 млн. м², 60% його зосереджено в містах.

Побутове обслуговування включає індивідуальне виготовлення і ремонт одягу, взуття та трикотажних  виробів, ремонт і будівництво житла, послуги перукарень і майстерень з ремонту побутової техніки, транспортних засобів, радіо- і телеапаратури. Воно постійно зазнає змін, бо удосконалюються старі й запроваджуються нові види та форми обслуговування.

Торгівля і громадське харчування охоплюють підприємства роздрібної торгівлі й заклади громадського харчування. В загальному обсязі товарообігу продовольчі товари становлять 67%, непродовольчі – 33%. Найвищі показники роздрібного товарообігу на одну людину – у м. Києві, АР Крим, Донецькій, Харківській, Запорізькій, Одеській і Львівській областях.

Зв’язок як галузь господарства складається з підприємств, ліній  і вузлів, які забезпечують процес передачі інформації на відстань. Сюди входять відділення зв’язку, телефонно-телеграфні станції, пошта радіомовлення, телебачення  та ін. Останніми роками ситуація в галузі телекомунікацій різко змінюється на краще, а сама галузь належить до найбільш динамічних у національній економіці.

Україна має добре  розвинений науковий комплекс, який налічує  понад 1300 наукових установ. Найбільшими  осередками української науки є ті міста, що виступають як найбільші освітні центри країни. Наукові заклади виконують як теоретичні, так і прикладні дослідження, втілюють наукові розробки в національне господарство, удосконалюють організацію виробництва та управління.  

Страхування як галузь володіє  могутнім інвестиційним потенціалом, що вкрай важливо для фінансово  дефіцитної економіки. Правильне застосування інструменту страхування для  деяких галузей (приміром, медицини) загалом  дає змогу вивести їх на якісно інший рівень функціонування.

 

 

2.2. Аналіз макроекономічних пропорцій та виявлення тенденцій структурних зрушень економіки України

 

          Розглянемо макроекономічні пропорції на основі аналізу територіальних пропорцій,  які відображають розвиток виробництва по окремим регіонам.

          Підприємства різних галузей господарства по-різному розташовані на території по відношенню одне до одного, а також відносно населених пунктів, своїх сировинно-ресурсних баз тощо. В одних випадках вони мають одиничне розміщення, в інших – групове. Ці групи на одній території утворюють певні територіальні об’єднання, підприємства в них більшою чи меншою мірою використовують спільну виробничу й соціальну інфраструктуру або ж об’єднуються виробничими зв’язками, взаємними поставками деталей, матеріалів, напівпродуктів, відходів. Таким чином виникають територіальні елементи господарства. Сукупність певним чином взаєморозміщених і поєднаних територіальних елементів господарства називається територіальною структурою господарства. Територіальна структура господарства тісно пов’язана з розселенням, транспортною мережею, а також особливостями природного середовища, його природно-ресурсним потенціалом. Елементи територіальної структури можуть мати точкові, вузлові, лінійні, кущові, ареальні форми. Зокрема, галузі первинного сектора економіки – сільське й лісове господарство, рибальство, добувна промисловість, які тісно взаємодіють із природним середовищем, мають переважно ареальні форми: сільськогосподарські зони й райони, лісогосподарські й лісопромислові райони та ділянки, рибопромислові зони та райони, гірничобудівні басейни, райони, ареали. Окремі виробництва мають кущову форму територіального поєднання. Наприклад, машинобудівний кущ формується головним (складальним) підприємством і багатьма заводами, що постачають деталі, вузли, агрегати і знаходяться у навколишніх поселеннях. Територіальна структура транспорту представлена такими елементами, як транспортні лінії (наприклад, залізниці, судноплавні ріки), транспортні пункти (станції на залізничній вітці), транспортні вузли (станції в місцях розгалуження чи перетину залізничних ліній). Елементи територіальної структури можуть бути спеціалізовані (наприклад, зернова зона, цукровобуряковий пункт, центр харчової промисловості, автомобілебудівний кущ, нафтохімічний вузол, автомагістраль) і багатогалузеві (хіміко-машинобудівний центр, металургійно-машинобудівельно-хімічний вузол, залізнично-річковий вузол, промислово-транспортний вузол, залізнично-автомобільна полімагістраль). Переважна більшість підприємств обробної промисловості розміщена в населених пунктах і утворює такі елементи територіальної структури, як промисловий пункт (одне підприємство), промисловий центр – населений пункт із кількома мало пов’язаними підприємствами, промисловий (господарський) вузол – місто або група близько розташованих міст із великою кількістю взаємозв’язаних підприємств. При наявності значного центру вузол може перетворитися на промислову агломерацію. Поєднанням вузлів та агломерацій, що мають взаємозв’язки, на певній території утворюється промисловий район.[6, c.323]

В Україні сформувалися 4 багатогалузеві промислові райони: Донецький, Придніпровський, Прикарпатський і  Прибузький. Найбільший із них –  Донецький – спеціалізується  на вугільній, електроенергетичній, металургійній, машинобудівній та хімічній промисловості. Придніпровський промисловий район характеризується розвитком електроенергетики, хімічної, машинобудівної та металургійні промисловості. Прикарпатський промисловий район виділяється нафтовою і газовою, лісовою, машинобудівною і хімічною промисловістю. Прибузький промисловий район спеціалізується на вугільний, хімічній та електроенергетичній промисловості. Багато промислових вузлів та агломерацій знаходяться в межах промислових районів. Донецько-Макіївська, Горлівсько-Єнакіївська, Луганська промислові агломерації входять, наприклад, до Донецького промислового району; Дніпропетровсько-Дніпродзержинська, Запорізька, Криворізька – до Придніпровського району; Львівська агломерація – до Прикарпатського, а Нововолинська і Червоноградська – до Прибузького промислового району. Поза межами промислових районів є Київська, Харківська, Одеська промислові агломерації, багато промислових вузлів (Вінницький, Полтавський, Миколаївський, Херсонський, Сімферопольський та інші). Всі ці елементи територіальної організації промисловості поєднані між собою різноманітними зв’язками й формують промисловий комплекс України.[4, c.556]

Щоб виявити тенденції  структурних зрушень треба виявити  причини цих зрушень. Негативні тенденції, що відзначалися в розвитку макроструктури української економіки під час переходу до ринкової системи, були зумовлені цілою низкою як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів. Серед них чільне місце посідають проблеми, пов’язані з нерозвиненістю інституційного середовища ринкової економіки та політичної демократії, слабкістю інститутів громадянського суспільства. Саме за таких умов стало можливим проведення з початку 1990-х років макроекономічної політики, що характеризувалася високими показниками бюджетного дефіциту та грошово-кредитної емісії з метою широкомасштабного фінансування державою розвитку неперспективних галузей. Наслідком цього, як відомо, стали гіперінфляція, знищення заощаджень дореформених років. Саме за таких умов різких змін відносних цін та конкурентоспроможності відбувся процес швидкого збагачення вузького прошарку нових українців. У цей період структурні зрушення відбувалися, по суті, стихійно, за відсутності єдиної стратегії структурної перебудови — шляхом розробки окремих галузевих, цільових державних програм, без належного їх узгодження, за відсутності достатнього фінансового забезпечення, потрібної координації та логічної послідовності. Характерним явищем було встановлення занадто великої кількості неузгоджених структурних пріоритетів, спрямованих переважно на розв’язання поточних питань. У результаті міжгалузеві диспропорції, що існували на момент започаткування реформ, не лише не пом’якшилися, а, навпаки, ще більше загострилися. Відсутність ефективної структурної політики стала прямим наслідком незбалансованості та неефективності наявної в Україні системи державної влади, яка виявилася нездатною визначити перспективи та забезпечити реалізацію економічних реформ в інтересах усього суспільства. Вкрай несприятливо впливають на здійснення прогресивних структурних перетворень існуючий дисбаланс повноважень між гілками влади, закритість влади для суспільства, переважання корпоративних та особистих інтересів над загальнодержавними, високий рівень корупції, відсутність цілісної системи стратегічного планування. Приватизація в Україні стала переважно засобом перерозподілу суспільного багатства, а не прискореного капіталоутворення, необхідного для радикальної структурної модернізації економіки та забезпечення її конкурентоспроможності. Справжній приватний сектор в економіці сьогодні більшою мірою формується у сфері нових підприємств, аніж приватизованих старих. Величезні диспропорції в економічній і соціальній структурах українського суспільства створюються гіпертрофованим обсягом монополізованих секторів економіки, питома вага яких у ВВП України нині сягає 40%. Розвиток малого та середнього підприємництва в державі характеризується значним поширенням тіньової діяльності (мікро- і малими підприємствами, за нашими даними, приховується близько 70% виробництва), відсутністю системних передумов для позитивного впливу цього сектора на прогресивні структурні зрушення. Окреме занепокоєння викликає діяльність у цьому секторі особливого різновиду «високопродуктивних» посередників, які є агентами для здійснення трансфертів доходів від великих підприємств на користь окремих осіб для незаконного особистого збагачення та з політичною метою. Перехід до ринкової системи в Україні супроводжується значними спонтанними зрушеннями в галузевій структурі економіки. Хоча загалом цей процес перерозподілу часток секторів виробництва товарів та послуг на користь останніх відповідає світовим тенденціям і має позитивну спрямованість. Водночас у процесі ринкових перетворень в Україні сформувалася протекціоністська модель економічного розвитку, з характерними ознаками надмірної концентрації ресурсів у загальнодержавному секторі, вибірковою підтримкою окремих привілейованих підприємств. Вона стала визначальним чинником несприятливих структурних економічних зрушень. На початку та в середині 1990-х років відбувся значний інфляційний перерозподіл доходів, а отже, й сталися різкі викривлення в розподілі доходів на користь сектора загальнодержавного управління та фінансових корпорацій за рахунок домогосподарств і нефінансових корпорацій. Лише з 1997-го розпочалася поступова гармонізація, позиції підприємств і населення у розподілі доходів посилилися (що й стало основою для відновлення економічного зростання наприкінці 1990-х). Однак цей поворот нестабільний, залежить від кон’юнктурних політичних чинників і загалом досі не веде до формування раціональної макроекономічної структури. Торішня тенденція до надмірної концентрації доходів у секторі домогосподарств, за умови відсутності компенсуючого припливу прямих іноземних інвестицій, посилення диференціації доходів населення, високих відсоткових депозитних і кредитних ставок, низької частки довгостроково кредитування у кредитному портфелі банків, привела до тимчасового розширення споживчого ринку, але водночас — до скорочення темпів інвестування реального сектора економіки. Нинішнього року маємо зворотний процес: темпи споживчих витрат гальмуються, а інвестицій — зростають внаслідок перерозподілу доходів на користь не фінансових корпорацій, але вже наступного виборчого року можна очікувати на протилежне, з повторенням тенденцій 2002-го. Процесам оптимізації макро структурних пропорцій і включення ринкових механізмів перетікання фінансових ресурсів у сфери пріоритетного розвитку перешкоджають збереження численних преференцій і недосконалість законодавства. Вони дозволяють привілейованому колу підприємців концентрувати непропорційно великі доходи. Величезні викривлення в інституційних засадах економічного розвитку та структурі доходів основних секторів стали сприятливим середовищем для посилення негативних тенденцій у розвитку галузевої структури економіки. Особливу стурбованість викликає поглиблення деформацій у структурі промисловості, прискорений розвиток її низько-технологічних (за винятком машинобудування) галузей із застосуванням переважно старих технологій шляхом підвищення рівня використання наявних потужностей. [8, c.340]

 

 

 

 

2.3. Аналіз народногосподарського комплексу України з іншими країнами

 

            Для  того щоб мати певне уявлення про стан народногосподарського комплексу України потрібно проаналізувати зовнішньо-економічні зв’язки України з іншими країнами.

           Жодна з держав світу в сучасних умовах не може існувати відокремлено від інших країн та бути ізольованою від тих процесів, які відбуваються в регіоні або частині світу, де вона знаходиться. Країни, їх національні господарства взаємодіють між собою у виробничій, економічній, політичній, військовій, культурній, гуманітарній, екологічній та інших сферах. Для реалізації цих відносин між країнами встановлюються дипломатичні стосунки, укладаються угоди, договори, що регулюють різні напрямки співробітництва.[7, c.306]

  З початку 90-х років XX ст. Україна поступово входить у світове господарство як повноправний учасник. Розширюється коло зовнішньоекономічних партнерів, урізноманітнюються форми зв'язків з ними.

  Найбільш розвиненою формою таких зв'язків є зовнішня торгівля товарами, її обсяги упродовж певного часу зростали, при цьому експорт товарів поступався імпорту. Однак у подальші роки зовнішньоторговельний обіг дещо скоротився, а сальдо торгівлі вперше стало активним. Пасивний баланс зовнішньої торгівлі формувався внаслідок значного імпорту паливних ресурсів — нафти і природного газу. Він негативно впливає на розвиток економіки України, бо скорочує й без того обмежені валютні резерви держави.

   У міжнародному  поділі праці Україна виділяється,  насамперед, сировинними, капітало- та матеріаломісткими галузями (добувна  промисловість, сільське господарство  та галузі, що розвиваються на  їх базі), а тому структура її  експорту недосконала — понад 4/5 в ній складають сировинні товари та продукція первинної переробки.[7, c.308]

  Основу експорту складають чорні метали та вироби з них (прокат, труби), на які припадає понад 44% валютних надходжень від експорту, продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості (азотні добрива, продукти неорганічної хімії), мінеральні продукти (залізна і марганцева руда, концентрати, вугілля, цемент і будівельні матеріали, сіль та ін.), сільськогосподарські та продовольчі товари (цукор і вироби з нього, зерно, олія, м'ясо, молоко і молокопродукти та ін.). Експорт машин, устаткування і транспортних засобів складає менше 13% від загального його обсягу.

   Основу імпортних надходжень становлять мінеральні продукти (майже 47%), насамперед паливо (природний газ, вугілля, нафта та продукти її перегонки), машини, устаткування і транспортні засоби. В Україну завозиться також продукція хімічної, фармацевтичної, харчової і легкої, деревообробної і целюлозно-паперової галузей.

   Зовнішньоторговельними партнерами України є приблизно 190 країн і територій. Майже половина всього обсягу експортно-імпортних операцій припадає на країни колишнього СРСР, насамперед Росію, яка є основним партнером у зовнішній торгівлі, а також Туркменистан, Білорусь, Молдову і Казахстан. Серед інших країн найбільше операцій здійснюється з Німеччиною, США, Туреччиною, Італією, Польщею, Словаччиною, Угорщиною.

    Помітне місце у міжнародній торгівлі України займає торгівля послугами.

Найбільша питома вага серед послуг, які надавалися Україною іншим країнам, — транспортних послуг (фрахт морських суден, транзит через її територію нафти, газу, інших вантажів, пасажирів), послуг зв'язку, різних ділових, професійних та технічних послуг.

     За участю іноземного капіталу в Україні створюються спільні підприємства, які характеризуються різною величиною статутного фонду, кількістю зайнятих працівників, профілем діяльності тощо.[7, c.310]

    Досить розвиненою і перспективною формою зовнішньоекономічної діяльності підприємств нашої країни є кооперування виробництва, що поширене здебільшого в машинобудуванні. Міждержавне кооперування — це встановлення тісних зв'язків між підприємствами різних країн, що спільно виготовляють певну продукцію. Такі великі комплекси, як Південний машинобудівний завод у Дніпропетровську (випуск ракетоносіїв), Запорізький завод авіадвигунів "Мотор-Січ" чи Київський авіаційний завод ім. О. Антонова, мають численні виробничі зв'язки із партнерами з країн колишнього СРСР, насамперед, російськими підприємствами. Між ними налагоджується кооперування і в науково-технічній сфері.

   В цілому Україна має значні перспективи розвитку різних форм міжнародного науково-технічного співробітництва: від підготовки зарубіжних спеціалістів у вищих навчальних закладах до участі у спільній зі США, Росією та Норвегією програмі "Морський старт" (запуск космічних кораблів з океану на базі українських ракетоносіїв "Зеніт").[7, c.311]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                          РОЗДІЛ III

ЕФЕКТИВНІ СПОСОБИ ПОКРАЩЕННЯ СТРУКТУРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ

 

1. Ефективні способи покращення структури української економіки

потребам сучасного  етапу НТП і соціально-економічного розвитку суспільства

 

        Для того щоб покращити стан української економіки потрібно прийняти такі кроки: