Инновации в гостинице

     Ефективність  інноваційної діяльності виявляється  на мікроекономічному та макроекономічному  рівнях. Мікроекономічний рівень - це рівень окремих суб'єктів господарювання, які прагнуть поліпшити результати свого господарювання і отримати вищий прибуток у довготерміновій  перспективі. Макроекономічний рівень - це рівень держави, метою якої є  забезпечення динамічного розвитку всього суспільства.

     Про ефективність реалізації інновацій  свідчать не лише економічні результати. Інновації можуть змінювати й  умови праці, зменшувати потребу  в поновлюваних ресурсах, створювати можливість виконання тих робіт, які досі були поза межами людських чи технічних можливостей, формувати  нові напрями науково-технічного розвитку тощо.

     Основними критеріями оцінювання результатів  інновацій є актуальність, значущість. Види ефекту від реалізації інновацій наведено у таблиці 1.2 .

     Табл. 1.2 Види ефектів від реалізації інновацій 

       

     З метою врахування цих ефектів, їх відповідно оцінюють. Виділяють науково-технічне, економічне, ресурсне, соціальне та екологічне оцінювання. У процесі  науково-технічного оцінювання визначають:

• наскільки прийняті технічні рішення відповідають технологічним вимогам в індустріально розвинених країнах, сприяють руху до постіндустріального суспільства;
• який рівень і масштаб новизни інноваційного проекту, його складових частин, чи ґрунтується він на інтелектуальному продукті чи на захищеній патентами інтелектуальній власності;
• наскільки перспективними є закладені в проект технології й технічні засоби;
• на який ринок (зовнішній чи внутрішній) розрахована нова продукція.

     Зазвичай, для здійснення такого оцінювання інновацію  характеризують за кількома істотними  параметрами, які цікавлять їхніх  користувачів. Всі інші параметри  повинні бути в межах наявних  стандартів, тобто слугувати обмежувачами в їхньому оцінюванні.

     Економічне  оцінювання охоплює систему показників, які відображають відношення результатів  і витрат кожного учасника інновації. Вихідними даними для їхнього  визначення є ринкова потреба  в інновації (обсяг її продажу  протягом розрахункового періоду), прогнозна  ціна інновації (з урахуванням видатків, рівня інфляції, позичкового відсотка, рівня прибутковості) і величина реальних грошових потоків, що визначається сумою поточних витрат, інвестицій, виторгом від продажу тощо.

     Загальним принципом оцінювання економічної  ефективності інноваційної діяльності є порівняння ефекту (результату) від  застосування нововведень і витрат на їхнє розроблення, виробництво та споживання. Обсяг ефекту від реалізації інновацій визначається їхньою очікуваною ефективністю, яка виявляється у  таких сенсах:

• у продуктивному - поліпшенням якості продукції і розширенням її асортименту;
• у технологічному - підвищенням продуктивності і поліпшенням умов праці;
• у функціональному - підвищенням ефективності управління;

     • у соціальному - поліпшенням якості життя.

     Ефект від застосування нововведень на рівні конкретного підприємства завжди буде вимірятися економічними показниками, зокрема, обсягом збільшення прибутку, отриманого шляхом економії від зниження собівартості і збільшення виторгу від зростання обсягу реалізації інноваційної продукції  завдяки її новій якості.

     В економічних розрахунках використовують різні показники економічної  ефективності інноваційної діяльності, які поділяють за:

• місцем отримання: локальні, регіональні, галузеві і загальнодержавні;
• метою визначення: абсолютні та порівняльні;
• ступенем збільшення: одноразові й мультиплікаційні;
• часом урахування результатів і витрат: за розрахунковий період і за рік.

     Вибір методу оцінювання ефективності інновацій  залежить від об'єктів, якими можуть бути різні типи інновацій:

• засоби і знаряддя праці (нові, реконструйовані, модернізовані);
• предмети праці (сировина, паливо, матеріали, енергія);
• предмети кінцевого споживання;
• технологічні процеси;
• методи організації виробництва, праці та управління;
• інноваційний проект.

     Ресурсне  оцінювання здійснюють з метою визначення впливу інновації на обсяги споживання певного виду ресурсу і подолання  проблеми його обмеженості (важлива у разі використання дефіцитних чи непоновлюваних ресурсів, особливо тих, які імпортують); визначають її показниками підвищення ефективності їхнього використання (наприклад, підвищення ефективності застосування трудових ресурсів - зростанням продуктивності праці; технічних ресурсів - зростанням фондовіддачі тощо).

     Соціальне оцінювання полягає у визначенні внеску інновації у поліпшення якості життя працівників конкретного  підприємства. При цьому варто  мати на увазі, що успішна реалізація інноваційних проектів пов'язана з  отриманням соціального ефекту не тільки на рівні кожного конкретного  підприємства, але і на рівні суспільства.

     Екологічне  оцінювання враховує вплив інновації  на вирішення проблем охорони  довкілля, що особливо важливо під  час реалізації інноваційних проектів, які можуть змінювати рівень екологічної  безпеки території.

     Тому  в теорії інновацій, окрім економічного ефекту від запровадження інновацій (кількісний аналіз), виокремлюють якісні показники, зокрема посилення позицій  бренду та зростання компетенції  підприємства в процесі розроблення  та запровадження інновацій, покращення екосистеми (взаємодії підприємства із навколишнім середовищем), нарощування  запасу знань, зростання життєздатності підприємства з акцентом на те, що інновацій  мають великий вплив на працівників (насамперед на працівників підприємства, яке впроваджує інновації). Тому загальний  ефект від реалізації інноваційних проектів доцільно аналізувати і  визначати як соціально-економічний  ефект із врахуванням гарантування екологічної безпеки.

     Для комплексного аналізу інноваційної діяльності фірми потрібно використовувати  різноманітні джерела інформації: дані спеціальних обстежень, статистичні  дані Державного комітету статистики України, звітні дані підприємства, регістри бухгалтерського обліку, первинну документацію підприємства.

     Процес  комплексного оцінювання ефективності інноваційної діяльності підприємства можна здійснювати за етапами, наведеними на рисунку. 1.2

     

 

     Рис. 1.2 Етапи комплексного аналізу інноваційної діяльності фірми 

     Одним із найскладніших етапів оцінювання ефективності інновацій є побудова системи моніторингу зовнішнього  оточення фірми, тобто системи постійного спостереження за напрямами й  досягненнями науково-технічного прогресу в конкретній та суміжній галузях.

     Особливістю підходів до оцінювання ефективності інновацій суб'єктів господарювання різних рівнів, діючих у ринкових умовах, варто вважати різницю в цілях, які вони визначають у своїй діяльності. Так, державні органи влади й управління, що мають регулювати соціально-економічні процеси в державі, виходять із глобальних завдань розвитку суспільства загалом. Держава формує зовнішні умови (інноваційну політику) для господарювання підприємств, стимулюючи зростання національної економіки. В економічній літературі звернено увагу на потребу нових підходів до оцінювання ефективності інновацій в умовах ринкової економіки.

     У сучасних ринкових умовах підвищують вимоги до економічних вимірів і  економічних обґрунтувань прийняття  рішень стосовно інноваційних проектів, які можуть фінансуватись тільки після економічного оцінювання кожного  з можливих їхніх варіантів. Варто  зважати на те, що підприємства (організації) будують свою діяльність в напрямі  досягнення своїх локальних завдань, насамперед можливості успішно функціонувати  на ринках виробництва нових товарів  і послуг, які з'являються внаслідок  впровадження нових технологій. Кінцевим результатом інноваційної діяльності будь-якої організації є виробництво  конкурентоспроможної продукції та зміцнення позицій на ринку і  свого фінансового стану. За такого підходу вибір кращого варіанта інноваційного проекту передбачає отримання більших результатів  із меншими чи однаковими витратами. Отже, загалом економічну ефективність інновацій визначають порівнянням  результатів з витратами, що забезпечили  цей результат.

      

     1.3 Суть і основні  принципи інновацій  у туризмі  

     Вивчення  тенденцій і закономірностей  комплексного освоєння інновацій, планування позитивних результатів і керування  ними - складна методологічна проблема в сфері туризму, зв'язана насамперед із класифікацією нововведень. У  якості значимих для визначення суті інновацій у туризмі виділяють  наступні класифікаційні ознаки:

     - джерело ідеї (потреби туристів, відкриття, винаходу);

     - вид інновації ( інфраструктура  туризму, турпродукт, способи й  засобу розподілу турпродукту/послуги, керування, фактори виробництва);

     - ступінь новизни ;

     - широта впливу, масштабність;

     - інвестиційне наповнення (некапіталомісткі, капіталомісткі)

     Інновації в туризмі слід розглядати як системні заходи, що мають якісну новизну, що й приводять до позитивних зрушень, що забезпечують стійке функціонування й розвиток галузі в регіоні. Так, ідея створення й реалізація туристських  проектів, що навіть не приносять спочатку істотному прибутку, може дати поштовх  розвитку туризму й тим самим  активно сприяти створенню додаткових робочих місць і зростання  доходів населення.

     Інноваційний  процес у туризмі досить специфічний. Він одержує, як правило, своє визнання, з одного боку, через туристський  ринок і ступінь задоволеності  клієнта, а з іншої сторони, в  основному завдяки прийняттю  спільних розв'язків туристськими організаціями, органами керування галуззю в  регіоні, органами місцевого самоврядування й громадськими організаціями, діяльність яких пов'язана з туризмом, а також  завдяки оцінці галузі місцевим населенням. Тільки така взаємодія всіх елементів (суб'єктів і об'єктів) інноваційного  процесу може привести до появи істотного  синергетичного ефекту, вираженого в  якості росту (розвитку) сфери туризму. Комплексність і трансформируемість відкриттів, коли впровадження нового в одній області дає ефект (і  можливо, більш сильний) в інш, що становить їхню сутність у галузі, тому потребують науково обґрунтованої  організації й керуванні.

     До  основних принципів інновацій у туризмі відносять:

     1. Принцип науковості, що полягає  у використанні наукових знань  і методів для реалізації інновацій,  відповідних до потреб туристів.

     2. Принцип системності. Розроблювальна  стратегія інноваційного розвитку  сфери туризму в регіоні повинна  враховувати фактори й умови,  необхідні для задоволення потреб  людей у відпочинку; ресурсні  можливості регіону (економічні, фінансові, кадрові й інші); соціальний  вплив на суспільство; фактори зовнішнього середовища.