Административный менеджмент

             Насамкінець варто назвати ті фактори, які впливають на процес прийняття управлінських рішень:

1. Особисті якості керівника.
2. Поведінка керівника.
3. Середовище прийняття рішень (визначеність та ризик).
4. Інформаційні обмеження (зростання витрат на отримання додаткової інформації).
5. Взаємозалежність рішень.
6. Готовність до можливих негативних наслідків.
7. Можливість застосування сучасних технічних засобів
8. . Наявність ефективних комунікацій.
9. Відповідність структури управління цілям та місії організації.

10.Процедури реалізації функцій управління.

          Не завадить також нагадати, що розвиток у країні ринкових відносин веде до появи конкуренції та збільшення економічного ризику, тобто до таких явищ, яких ми не знали за колишньої адміністративно-командної системи.  
  
      

 

       2. Поняття та види груп, причини, стадії формування.

 

          Дослідження характеристик великих соціальних груп з точки зору соціальної психології наштовхується на цілий ряд труднощів. Велика кількість методик вивчення різних процесів в малих групах часто  порівнюють з відсутністю подібних методик для дослідження, наприклад, психологічного обличчя класів, націй  і других груп такого виду. Звідси деколи народжується твердження, що область  психології великих груп взагалі  не піддається науковому аналізу. Відсутність  традиції в такому дослідженні ще більше украплює подібні погляди.

          Група – це організаційна система двох або декілька індивідів, які пов’язані між собою для виконання певного завдання, в якому на поведінку або діяльність одного члена впливає поведінка і діяльність других членов групи.

         Перед  тим, як розпочати розгляд психологічних  особливостей деяких конкретних великих  соціальних груп необхідно виділити як мінімум ті принципові методологічні  питання, без вирішення котрих такий  розгляд не може бути успішним.

          Насамперед це питання про те, які ж групи  слід розглядати в значенні “великих”.

         Далі, яка структура психології великих  груп, її основні елементи, характер їх взаємозв’язку.

         Це і питання про  те, яке співвідношення психіки окремих  індивідів, які входять в групу. з елементами цієї групової психології.

         Нарешті, якими методами кожна користуватися при вивченні всіх цих явищ. Одразу можна сказати, що відповіді на ці питання приходиться відшукувати не скільки в психології, скільки в соціології.

         Великі соціальні групи, як правило не мають чітко вираженого кількісного визначення, а характеризуються певними специфічними ознаками, насамперед за принципами їх виникнення, формування і розвитку.

          Загальноприйнятим вважається розподіл великих у кількісному відношенні груп людей на два види:

       а) стихійно утворені спільноти, які характеризуються короткочасним терміном існування (натовп, публіка, аудиторія);         

       б) соціальні групи, як займають певне місце в системі суспільних відносин і характеризуються чітко визначеними параметрами (етнічні групи, професійні групи, статево-вікові і т.ін.) перший вид великих груп в силу своєї невизначеності і стихійності формування не має детального теоретичного обгрунтування.

         Однак увага до існування таких спільностей з боку соціальної психології повинна поглиблюватись. Насамперед це пов’язане з потенціальними можливостями впливу таких груп на формування громадської думки і групової свідомості, що може призвести до загострення соціальної напруженості (мітингова стихія, масова ейфорія під час рок-концертів, панічний стан в екстремальних ситуаціях та ін.)

           Для всіх виділених таким чином великих соціальних груп характерні деякі спільні признаки, значимі з точки зору соціально-психологічного аналізу і які відрізняють ці групи від малих груп. Особливий інтерес сучасної соціально-психологічної науки становить другий вид великих груп, де існують специфічні регулятори соціальної поведінки – звичаї, традиції. Тут предметом аналізу можуть бути особливі форми спілкування, тип контактів і взаємовідносин, інтереси та потреби. В той же час кожен тип цих груп має своєрідні відмінності, наприклад, етнічна група відрізняється від професійної групи і т.ін. Тому загальні характеристики великих соціальних груп повинні бути наповнені специфічним, тільки їм притаманним змістом. В зв’язку з цим для вивчення великих соціальних груп застосовують особливі методи досліджень: етнографію та етнопсихологію, порівняльні дослідження, соціологію, статистичний аналіз, психолінгвістику та ін.

          Більш важливою, на думку дослідників, сьогодні є проблема психологічних особливостей етнічних груп. Останнім часом у широкому науковому обігу з’явилися поняття “національний характер”, “національна самосвідомість”, “менталітет нації”. Всі вони, по суті, еквівалентні такому поняттю як “психічний склад нації”.

          В рамках саме цього наукового підходу пропонується проаналізувати проблему психології великих етнічних груп. Тут розрізняють два напрями:

    а) найбільш стійкі ознаки – психічний склад (національний, або етнічний характер, темперамент, а також традиції та звичаї);   

    б) емоційну сферу (національні, або етнічні почуття). Основною сферою проявів національного характеру є різного роду діяльність. Тому в проведенні досліджень з даної тематики слід пам’ятати, що не може бути народів “добрих” чи “менш добрих” чи з якимись іншими надзвичайними специфічно вираженими рисами. Такий підхід був би помилковим і поверховим, адже кожна національна група в своєму середовищі має безліч різноманітних представників. Не можна абсолютизувати також типові риси національного характеру, тому що тут відбувається взаємозв’язок і взаємозалежність не тільки національних, але й соціальних факторів. Саме тому в спеціальному документі ЮНЕСКО з цього приводу зазначено: “при рівних культурних можливостях для реалізації своїх потенцій середні досягнення членів кожної етнічної групи приблизно однакові”. Цим самим знімається проблема якихось “чистих етнічних груп” і закривається дорога проявом агресивного націоналізму та шовінізму.

         Аналіз психологічних характеристик великих соціальних груп приводить до постановки принципово важливого для соціальної психології питання: яким чином елементи загальної психології “взаємодіють” з психікою кожної окремої людини, яка входить в таку групу? Дослідження того, як соціальний досвід групи, відображений в елементах її психології, “доводиться” до індивіда, не може бути виконано без участі малої групи. В рамках соціального класу, нації, професіональної групи люди об’єднуються в найрізноманітніші малі групи, створені по найрізноманітнішим причинам.   
  
  
  
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Методи  впливу на виконавців. 

       Функції управління реалізується шляхом впливу керівника на виробничий колектив або окремих робітників з урахуванням різних мотивів їх діяльності.

         Мотиви можуть бути:

• Примусові, засновані на приказах, розпорядженнях, інструкціях;
• Матеріальні, засновані на зацікавленості або санкціях матеріального характеру;
• Духовні, засновані на матеріальном впливі на виробничі колективи і їх членів.

 

                         Адміністративні              Примусові

                              методи                            мотиви

 

                         Економічні                      Матеріальні     

                             методи                              мотиви  

Керівник                                                                           Виконанці

як субєкт           Соціально-                                                як обєкт

управління      психологічні                                             управління

                             методи                             Духовні

                                                                       мотиви

                         Моральні

                            методи

 

Малюнок 3.1 -  Схема впливу керівника на об’єкт управління.

 

      Адміністративні методи управління здійснюються за допомогою обов’язкових для виконання директив, приказів і інших приписів.Невиконання розпоряджень розглядується керівником як порушення дисципліни і тягне за собою визначені стягнення.

      Економічні методи управління передбачають створення економічних умов, які сприяють робітників і трудові колективи діяти у потрібному напрямку і добиватися рішень поставлених перед ними задач у відповідності з загально корпоративними, колективними і особистими інтересами.

      Соціально – психологічні методи управління засновані на використанні соціально – психологічних факторів і направлені на управлінні соціально – психологічними процесами, які протікають у колективі, для здійснення впливу на них в інтересах досягнення поставлення перед колективом цілей.

       Морально – етичні методи управління засновані на принципах моралі, знаннях морального стану колектива і використання для здійснення ціленапрвленного діяння на морально – етичні якості робітників в інтересах досягнення поставлених цілей.

           Методи управління дозволяють  керівнику використовувати різні  способи впливу на колектив. Задача  керівника складається у правильному  виборі методу управління у конкретній ситуації. Вибор метода управління залежить від ряда факторів, до найважніших з яких треба віднести: особистої якості керівника, його досвід керівництва колективом, рівень правління. Під впливом особистої якості керівника і його роботи складається стиль управління характеризующих найбільш частіше застосовуємих керівником управління.

           Відмінності у задачах, які  вирішуються на різних рівнях  управління, передумовлює і змінення  співвідношення використаних методів  управління. Чим више ранг керівника,  тим у більшому ступені використовуються  економічні і адміністративні  методи управління і чим менш  виробничий колектив, тим у більшому  ступені зростає роль соціально  – психологічних методів управління.

           Менеджером можно назвати людину  тільки тоді, коли вона приймає  рішення або реалізує їх через інших людей. Необхідність прийняття рішення пронизує все, що робить керуючим, формує цілі і добиваючих їх досягнення.

           Прийняття рішення – складова  частина любої управлінческої  функції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 
 

4. Тактика ведення переговорів. 

 

        Стилі ведення переговорів. В залежності від того, як ви визначите свої а  також вашого опонента наміри і оціните  можливості їх реалізації, ви можете вибрати  найбільш оптимальний для вас  стиль ведення переговорів.

         Базуючись  на схемі Томаса – Кілмена (є п’ять  основних стратегій людської поведінки  в конфліктній ситуації:

  1) уникнення;

  2) суперництво (боротьба, примушування);

  3) компроміс;

  4) співробітництво;

  5) пристосованість (поступки).

        Виділяють чотири основних стиля проведення переговорів:      

  1) жорсткий стиль;

  2) м’який стиль;

  3) торговий стиль  співробітництва;

  4) співробітницький стиль.

          Жорсткий стиль відповідає стратегії  суперництва. Якщо вести переговори в цьому стилі, то слід наполягати на своїх вимогах, не піддаватися  на поступки, здійснювати тиск на свого  опонента та не проявляти ніякої турботи  про задоволення його потреб. Результат, на який ви очікуєте можна описати  формулою: виграш (ваш), програш (опонента). Слід пам’ятати, що переговори в цьому  стилі не ведуть до покращення відносин із опонентом. Жорсткий стиль є досить небезпечним, тому, якщо ви невпевнені, то не використовуйте його. Його доцільно використовувати тільки тоді, коли ви не зацікавлені у налагодженні добрих відносин із своїм опонентом, а лише на задоволенні власних  потреб, а також лише за умови, що ви маєте суттєву перевагу на своєму боці (доцільне застосування керівником колективу при умові, коли ваші співробітники  не знають що робити в даній ситуації, або є не зовсім компетентними  і налаштовані проти вас).     

           Існує дві основні тактики  ведення переговорів в жорсткому  стилі: ультимативна і вижимання  поступок.     

        Для тактики  ультиматуму є характерним те, що ще на початку переговорів висувається  ультиматум – тобто вимоги, які  висуваються одним учасником  до іншого в категоричній формі з  вказуванням конкретних строків  цих вимог і погрозою вжити  певні міри впливу в разі відмови. При використанні цієї тактики слід чітко усвідомлювати наскільки  великими є ваші шанси на те, що опонент  зреагує на погрози і виконає  вимогу. Часто в ультимативній  тактиці використовуються спеціальні прийоми: розраховане відтягування, прийом альтернатив, прийом затвору. Отже, розраховане відтягування полягає  в тому, що переговори спеціально відтягуються до тих пір, поки загострення конфлікту  не дійде до своєї вершини і  ваш опонент виявиться в дуже невигідному становищі, саме тоді найбільш доцільно висувати ультиматум.