Административный менеджмент

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  
  
  
  
  
  

 

 

КУРСОВА     РОБОТА

з дисципліни:

« Адміністративний менеджмент»  
Варіант  № 3

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

         

 
  
  
  

 

 

 

  
 

Суми 2011

                             

   Зміст

1. Теоретична  частина:

1. Поняття управлінського рішення. 

           Класифікація  управлінських  рішень.___________________________3

2. Поняття та види груп, причини та стадії формування.______________8
3. Методи впливу на виконавців._________________________________11
4. Тактика ведення переговорів.__________________________________13
5. Поняття, типи і причини конфліктів.____________________________20

2. Практична  частина:

     1. Статут приватного  підприємства « Омега».______________________25

    2. Посадова інструкція провідного фахівця відділу кадрів  

         ПП « Омега».________________________________________________33

    3. Наказ про  реорганізацію ПП « Омега».__________________________38

     4. Пояснювальна  записка експедитора Іванова  

         з приводу відсутності на роботі.________________________________39

     5. Договір купівлі-  продажу виробничого обладнання 

         між ПП « Омега та іншим  підприємством._______________________40

     6. Договір оренди  офісного приміщення ПП « Омега»._______________42

3. Список використаної літератури .______________________________50 
     
     
     
     
     
     
     
     
   

               

 

                 ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА. 

1. Поняття   управлінських рішень. 

              Усі господарські процеси на підприємстві, в його підрозділах та в об’єднаннях  підприємств спрямовуються їх керівництвом. В основу управління цими процесами  покладаються управлінські рішення.

            Головною особливістю управлінських рішень є те, що їх приймають для забезпечення безперебійного функціонування об’єкта  управління. Тому призначення, принципи та методи підготовки й прийняття управлінських рішень, вимоги до них, їхній зміст принципово відрізняються від рішень іншого характеру. Теорією управлінських рішень сформульовано основні поняття щодо характеристики таких рішень, обґрунтовано теоретичні положення, методологію й організацію підготовки та прийняття рішень.

           Управлінські рішення не можна розглядати як довільну дію. Передумовою підготовки та прийняття управлінського рішення завжди є наявність проблеми, тобто встановлення невідповідності між фактичним і бажаним станом діяльності виробничого, комерційного чи іншого об’єкта, невідповідності, яка перешкоджає ефективному функціонуванню, а також розвитку об’єкта. Потреба в прийнятті рішення постає тоді, коли є кілька можливих варіантів, з яких треба вибрати найприйнятніший. Вибір відповідного варіанта рішення здійснюється з урахуванням системи критеріїв та з дотриманням заздалегідь установленого порядку на базі науково обґрунтованих принципів. Для підготовки та прийняття ефективного управлінського рішення необхідно своєчасно одержати вичерпну інформацію про внутрішні й зовнішні умови діяльності об’єкта управління. Оскільки комплекс цих умов практично ніколи не буває однаковим, зміст конкретних рішень навіть за управління тим самим об’єктом, як правило, буває різним. Проте загальні принципи та вимоги до рішень можуть і мусять бути незмінними протягом певного часу (як правило, до зміни конкретних економічних умов). Важлива роль належить якості рішення, яка виражається через його економічність та своєчасність.   

          Економічність рішення характеризується ефективністю використання залучених в обіг трудових, матеріальних, фінансових та інших ресурсів виробництва, а своєчасність — співвідношенням між часом виникнення проблеми та часом прийняття рішення.     Якість управлінського рішення визначає кінцеві результати управління. За значущістю та часовими параметрами управлінські рішення поділяються на поточні, які приймають для вирішення проблем, що виникають безпосередньо в процесі виробництва, і стратегічні, котрі мають на меті вирішення перспективних проблем.

          Управлінське рішення — це творчий процес мислення суб’єкта управління, в результаті якого визначається, які заходи треба здійснити в даній фактичній виробничій ситуації або в ситуації, що передбачається, для розв’язання певної проблеми й одержання бажаного результату.

           Підготовка та прийняття управлінського рішення є не тільки органічною частиною процесу управління, а й головним етапом циклу управління. Тому, якщо сутність управління розглядати як цілеспрямований вплив суб’єкта управління на об’єкт, яким управляють, то під сутністю управлінського рішення слід розуміти обґрунтування й формування змісту цього впливу.

         Характеристика сутності управлінського рішення дає можливість повніше уявити собі його роль і місце в процесі управління не тільки в масштабі окремого виробничого об’єкта, а й на вищих рівнях — на рівні регіону, галузі та економіки країни в цілому. Значення науково обґрунтованих управлінських рішень як засобу, що забезпечує ефективне функціонування й розвиток виробничих об’єктів, досягнення поточних і перспективних цілей на всіх рівнях управління, важко переоцінити. У процесі розробки та прийняття управлінських рішень слід ураховувати також необхідність дотримання загальних принципів управління.

         

            Принципи управління:

1. Оптимальний розподіл функціональних обов’язків працівників апарату управління.
2. Раціональне делегування повноважень і відповідальності.
3. Єдиноначальність та колегіальність управління.
4. Конкретність та індивідуальність відповідальності.
5. Оперативність керівництва.
6. Ефективність управління.
7. Науковий характер управління.

         Слід особливо наголосити на оперативності керівництва за сучасних умов. Економічний аналіз діяльності підприємства народжувався як аналіз офіційної звітності, причому починався він з аналізу балансу підприємства.

          Відповідно до загальних принципів управління управлінське рішення має відповідати певним вимогам, а саме:

    1) бути науково обґрунтованим, тобто формуватися з урахуванням об’єктивних закономірностей — тих технологічних, економічних, організаційних особливостей об’єкта, вплив на діяльність якого справлятиме рішення;

    2) бути цілеспрямованим, тобтоточно відповідати цілям, які поставлені перед об’єктом управління або перед його окремим підрозділом;

     3) бути кількісно та якісно визначеним, тобто обов’язково містити конкретні кількісні показники і математичні розрахунки щодо результатів здійснення рішення, а також детальний якісний опис тих його аспектів, які не можуть бути виражені кількісно;

    4) бути правомірним, тобто не суперечити чинним законам, відомчим наказам, нормам, стандартам, інструкціям та іншим нормативним документам;

    5) бути оптимальним, тобто забезпечувати такий варіант рішення, який би відповідав економічному критерію ефективності — одержанню максимальних результатів з найменшими витратами за дотримання всіх інших аспектів управлінського процесу;

   6) бути своєчасним, тобто вкладатися в заздалегідь визначені строки підготовки, доведення рішень до конкретних виконавців та контролю їх виконання;

    7) бути комплексним, тобто враховувати всі аспекти управління;

  8) бути гнучким, тобто негайно реагувати на зміни кон’юнктури, економічного оточення;

   9) бути повністю оформленим, тобто містити вичерпні визначення конкретних способів здійснення завдання, потрібних ресурсів, строків виконання, складу виконавців, порядку їхньої взаємодії, правомірності документів.

         Дотримання всіх вимог, які ставляться до управлінських рішень, є необхідним для забезпечення їхньої конкретності, належної інформативності, а також для чіткого розподілу обов’язків щодо їх виконання. Якщо управлінське рішення відповідає вимогам, тоді забезпечується можливість його виконання та здійснення цілей управління об’єктом. Важливу роль відіграє визначення послідовності етапів розробки та прийняття управлінського рішення. Розробка управлінського рішення є комплексом різних управлінських дій, де кожна наступна дія є логічним продовженням попередньої.

           Слід звернути увагу на такі його особливості. Для визначення мети та критеріїв розв’язання проблеми слід передовсім урахувати багатоаспектність проблем. У господарській діяльності саме економічний аспект проблеми є головним. В інших випадках головним може бути соціальний або технічний аспект.

           Після формулювання мети та вибору критерію                                                 оптимальності або доцільності здійснюється вибір конкретних факторів та умов, що від них залежатиме результат  рішення. Обґрунтований відбір факторів є передумовою розробки науково  обґрунтованого, а відтак і ефективного  рішення. Модель аналізу системи— це, власне, і є схема розв’язання  завдання, яке постало перед управлінням.  

         Залежно від характеру, завдання модель може бути простою або складною.

        Прості моделі часто бувають стандартними.

        Складні моделі рішення можуть (відповідно до ступеня формалізації) частково або повністю відповідати вимогам  програмування. Вибір моделі рішення  та розробка програми розрахунків створюють  основу для визначення складу необхідної інформації. Як модель рішення, так  і інформація мають забезпечити  можливість варіантних рішень.

         Економічний аналіз у процесі прийняття управлінського рішення відіграє провідну роль. Отже, процес прийняття управлінського рішення має ітеративний характер, який дає змогу поліпшити модель або варіант рішення способом послідовних наближень. Так, після порівняння вибраної моделі з оригіналом системи може постати потреба у додатковій інформації яка уможливить відповідне поліпшення моделі рішення. За негативного результату порівняння підготовленого варіанта рішення з іншими аспектами управління із загальною метою та критеріями може постати потреба знову повернутися до аналізу варіантів розвитку системи. З метою підвищення відповідальності за прийняття та здійснення рішення, а також створення передумов для ефективного контролю за його виконанням, рішення має бути документованим. Документація рішення оформляється з урахуванням чинних законодавчих та інших правових актів.

          Форма документування рішення залежить від його призначення, а зміст повинен відповідати таким вимогам: у документованому рішенні відображують мету, визначають засоби досягнення цієї мети у вигляді конкретних заходів, визначають очікувані результати, встановлюють строки виконання кожного заходу та називають конкретних осіб, які відповідають за реалізацію рішення. Системний підхід до вивчення проблем управління дає змогу з’ясувати рівень їхньої складності, багатоаспектності та інформаційної забезпеченості.

           За рівнем кількісного співвідношення всіх взаємозв’язаних факторів проблеми управління поділяються на три групи.

   Перша група — добре структуровані проблеми управління, коли взаємозв’язки між різними чинниками чітко з’ясовано та кількісно визначено.

    Друга група — неструктуровані проблеми, коли найважливіші ресурси, ознаки й характеристики описано тільки якісно без кількісного їх визначення.

    Третя група — слабко структуровані або змішані проблеми, коли частину взаємозв’язків виражено кількісно, іншу частину — якісно, а тому розв’язання проблеми потребує різних підходів.

Першу групу проблем розв’язують  кількісними методами оптимізації, другу — евристичними методами (гр. heurisko — знаходжу, відкриваю), а третю  — методами системного аналізу.  

          Системний аналіз є сукупністю наукових методів і практичних прийомів дослідження великих і складних проблем управління, методичним засобом реалізації системного підходу до управління. Схема процесу системного аналізу значно складніша за схему процесу прийняття управлінських рішень.  

         Крім загальноекономічних методів у системному аналізі використовуються ще й такі: декомпозиція системи, діагностика системи, статистичне дослідження системи, метод «перехресних» порівнянь, експертні оцінки, імітаційне моделювання, аналіз чутливості рішень до різних факторів, агрегування змінних у комплексні фактории. Системний підхід до вирішення управлінських проблем наочно виражено в розробці та реалізації цільових комплексних програм (ЦКП). ЦКП належить чільне місце в прийнятті довгострокових управлінських рішень на всіх рівнях управління.

          Не розглядаючи детально процесу програмування, назвемо три найважливіші характеристики ЦКП:

1. наявність чіткої цільової установки;
2. кількісне визначення ресурсів, необхідних для досягнення кожної цілі, з урахуванням обмеженості ресурсів;
3. поділ генеральної програми на підпрограми.

               Розроблено методику рейтингового управління, яка, за      визначенням авторів, є концепцією «прийняття рішень потенційними користувачами на основі використання рейтингів у процесі реалізації функцій управління». В основу цієї концепції покладено обчислення узагальненого рейтингу економічної системи за сукупністю показників її діяльності, а зміна рейтингу дає підстави для відповідних управлінських дій. Проте система рейтингового управління ще не мала практичного застосування, тому реально оцінити її перспективи поки що неможливо.  

             Вивчення різних способів прийняття управлінських рішень свідчить, що економічний аналіз займає суттєве місце в забезпеченні виконання чи не найважливішої вимоги до управлінських рішень — наукового обґрунтування варіантів таких рішень, досягнення максимальних економічних результатів за мінімальних витрат ресурсів.