Система міжнародних економічних відносин

 За таких умов створились засади стійкого дисбалансу в зовнішньоторговельних відносинах, невигідності їх для однієї з сторін. Це істотно ускладнювало розвиток ринкових відносин, які з необхідністю передбачали розширення зовнішньоторговельного обміну.

 Меркантилістський підхід втратив свої позиції, поступившись місцем теоріям, заснованим на принципі вільної торгівлі (free trade).

 Френкос Куезней, представник  школи фізіократів, стверджував,  що багатство походить не від  золота, а продукується аграрними  верствами населення, на відміну від торговців та промисловців, які лише маніпулюють ним.

 Доктрина французьких  фізіократів ґрунтувалась на  принципах вільної торгівлі. Оскільки  джерелом багатства є тільки  природа, вони пропонували використовувати  важелі державного впливу лише  щодо сільського господарства, а  промисловості і торгівлі вважали за потрібне надати свободу дій.

Теорія абсолютних переваг  А. Сміта

Класична школа економіки  в цілому погоджувалась з Куезнеєм, окрім положення про непродуктивність несільськогосподарських верств. Найчіткіше теоретичні постулати цієї школи  втілив Адам Сміт у праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776 р.). Обґрунтувавши, що основою багатства є поділ праці, спеціалізація всіх економічних структур, а для держави – міжнародний поділ праці, Адам Сміт довів, що реальне багатство країни складається з товарів і послуг, які можуть бути куплені її громадянами.

 

 Він виступав за  широкий розвиток міжнародної  торгівлі, розробивши теорію абсолютних переваг. Абсолютні переваги, за Смітом, визначаються різницею в абсолютних витратах на виробництво (кількість зайнятих на виготовленні одиниці товару в кожній з країн). Його загальне правило зводиться до наступних фраз: «Не потрібно вагатись, купуючи за кордоном усе те, що іноземні виробники можуть виготовляти дешевше, ніж національні». «Якщо якась чужа країна може постачати нас якимось товаром за нижчою ціною, ніж ми самі здатні виготовляти його, доцільніше купувати його в неї за деяку частину продукту нашої власної промислової праці, затраченої в тій сфері, в якій ми маємо деяку перевагу».*

 Сміт доводив, що  якщо торгівля не буде обмежуватись, то кожна країна почне спеціалізуватись на тій продукції, яка має конкурентну перевагу. При цьому підвищиться продуктивність праці, надлишки продукції матимуть збут за кордоном, зросте кваліфікація робітників, зростатимуть доходи, збільшуватиметься нагромадження капіталу, зростатиме національне багатство.

 Можливості виробництва,  на думку А. Сміта, сприятливі  умови для його здійснення  визначаються природними факторами.  Переваги у наділеності цими  факторами спричиняють ведення  того чи іншого виробництва,  зокрема, й для продажу за  кордоном. (див. схему 1.4).

 Для ілюстрації своєї  концепції Адам Сміт запропонував  абстрактний приклад, який ґрунтується  на таких припущеннях:

1) світ складається з двох країн – Англії та Португалії;

2) сукупний світовий продукт складається з двох товарів – вина та сукна, які можуть вироблятись в обох країнах;

3) передбачається внутрішня  мобільність праці у межах однієї країни;

4) немобільність факторів  виробництва між країнами;

 

Схема 1.4. Опорна схема теорії абсолютних переваг А. Сміта

 

5) передбачається існування  ринків з досконалою конкуренцією;

6) вважається, що закони, які регулюють світогосподарську взаємодію, носять гармонійний характер;

7) ігноруються транспортні  витрати при перевезеннях

 

 

Згідно з вищенаведеними даними, Англія, витрачаючи три трудоодиниці, виробляє одну одиницю вина і одну одиницю сукна. Португалія може виробити одну одиницю вина та одну одиницю сукна, витрачаючи чотири трудоодиниці. Тобто, за умов відсутності міжнародної торгівлі на виробництво двох одиниць вина і двох одиниць сукна у світі витрачається сім трудоодиниць.

 У прикладі Адама  Сміта виробництво вина в Португалії  характеризується більш високою  продуктивністю, ніж в Англії, а виробництво сукна є більш продуктивним в Англії, ніж у Португалії. За цих умов було б нерозумним виготовляти вино в Англії, якщо набагато дешевше привезти його з Португалії.

 Коли Англія буде спеціалізуватись на виробництві сукна, вона, відмовившись від виробництва вина, зможе видати додатково дві одиниці сукна. Португалія, спеціалізуючись винятково на вині, виробить додатково три одиниці вина.

 Тобто – розвиток  міжнародної спеціалізації спричинив  зростання світового сукупного продукту: витрачаючи ті ж самі сім трудоодиниць, у світі виробляється на одну одиницю сукна і на дві одиниці вина більше.

 Положення А. Сміта  одержують свій розвиток, якщо враховувати не тільки природні, а й набуті переваги, пов’язані з використанням нових технологій.

 Але виникають питання.

1. А що буде, якщо країна  зможе знайти на світовому ринку усі товари, які будуть дешевшими? При такій ситуації чим вона має розплачуватись за імпорт?

2. Якщо країна має абсолютні  переваги у виготовленні всіх товарів, чи вигідною буде для неї будь-яка міжнародна спеціалізація (тобто імпорт хоч яких-небудь товарів)?

 

Д. Рікардо про порівняльні переваги

Д. Рікардо пішов далі А. Сміта, заклавши дуже важливі теоретичні підвалини багатьох наступних концепцій світової торгівлі.

 Вважаючи положення  А. Сміта правильним, але окремим  випадком він сформулював ідею  про порівняльні (компаративні) переваги, які, як і А. Сміт, визначав  як різницю у витратах, але не абсолютними, а відносними розмірами.

 Він запропонував правило:  кожна країна зацікавлена спеціалізуватись на такому виробництві, в якому вона має найбільшу перевагу або найменшу слабкість.

 Рікардо доводить свою теорію на прикладі, що схожий на приклад А. Сміта з виробництвом вина і сукна в Англії та Португалії. Припущення Д. Рікардо такі ж, як і в Адама Сміта.

За А. Смітом, Португалія мала б виготовляти обидва продукти, а Англія, не виготовляючи цих продуктів за відсутності абсолютних переваг, повинна існувати тільки на португальському вині та сукні, що практично є неможливим.

 Якщо спеціалізуватись таким чином, щоб:

1) Португалія виробляла  продукт, у якому має найбільшу  перевагу – вино;

2) Англія виробляла продукт, у якому має найменшу слабкість – сукно, то виграють обидві країни, зокрема, і вся світова економіка загалом.

 Доведення 

1. Португалія витрачатиме  на виробництво вина для себе  і Англії 160 (80 + 80) трудоодиниць, а не 170 (80 + 90), якщо б вона виробляла обидва продукти сама.

2. Англія витрачатиме на виробництво сукна для себе і для Португалії 200 трудоодиниць (100 + 100), а не 220 (120 + 200), за умови відсутності спеціалізації.

3. Англія, і Португалія мали б економію в ресурсах, що можуть використовувати для збільшення виробництва.

4. Світова економіка також має економію в 30 (390 - 360) трудоодиниць.

 Теорія порівняльних  переваг стверджує, що доти, доки за відсутності торгівлі у співвідношеннях цін між країнами зберігаються хоч найменші відмінності, кожна країна матиме порівняльні переваги, тобто у кожної з них знайдеться такий товар, виробництво якого буде вигіднішим за існуючим співвідношенням витрат, ніж виробництво інших товарів.

 Теорія порівняльних  переваг – ідеальна схема,  яка потребує уточнень за такими напрямами:

1) модель передбачає крайній  ступінь міжнародної спеціалізації, чого немає в реальній дійсності;

2) модель не бере до  уваги вплив торгівлі на розподіл доходів всередині країни, тобто передбачає, що від торгівлі виграють країни, які беруть у ній участь, в цілому;

3) модель не приділяє  уваги різниці в ресурсному забезпеченні країн як причині торгівлі;

4) у рікардіанській моделі немає місця такій причині торгівлі, як економія на масштабі виробництва, що не дозволяє пояснити обсяги торгівлі між країнами, практично однаковими за всіма показниками.

Теорія міжнародної вартості

Якщо країни беруть участь у міжнародній торгівлі, то ціни на товари вже не будуть залежати тільки від внутрішніх чинників. Коли відносна ціна сукна в Португалії буде вищою, ніж в Англії, то стане вигідним везти з Англії в Португалію сукно, а звідти – вино. Але так довго тривати не може. Як тільки потреби Португалії в імпортному сукні, а Англії – в португальському вині будуть задоволені, відбудеться вирівнювання відносних цін. Це вирівнювання дозволить визначити, якою буде світова відносна ціна сукна після того, як країни візьмуть участь у міжнародній торгівлі.

 У середині минулого  століття зародилась теорія міжнародної  вартості, що дала відповідь на  поставлене вище питання. Її  розробив Джон Стюарт Мілль,  який стверджував, що ціна міжнародного  обміну встановлюється за законом  попиту та пропозиції на такому  рівні, що сукупність експорту кожної країни дозволяє оплачувати сукупність її імпорту.

 За цією теорією,  країні вигідно, щоб її товар користувався більшим попитом за кордоном, ніж іноземні товари користуються попитом на її території, бо тоді ціни на товари даної країни зростуть і вона зможе заплатити за більшу кількість іноземних товарів.

 Альфред Маршалл, підхопивши ідею Мілля і модель Рікардо, надав теорії міжнародної вартості вираження на графік.

Найбільшим досягненням  теорії міжнародної вартості є відкриття  ціни, яка оптимізує обмін товарами і послугами між країнами і  залежить від попиту і пропозиції.

Вищевикладені теорії не пояснюють  причини порівняльної переваги, яку  має країна щодо того чи іншого продукту. Основи сучасних уявлень про визначення напрямів і структури міжнародних торговельних потоків були закладені шведськими вченими, які в своїх роботах показали, що пояснення проходження порівняльної переваги знаходиться на рівні забезпеченості факторами виробництва.

 

Теорія Гекшера – Оліна

Основна причина критики  теорії порівняльних переваг прибічниками інших поглядів ґрунтувалась на необхідності наближення її до реальної дійсності, насамперед, у плані зведення всіх витрат до праці.

 У реальній дійсності,  на думку багатьох науковців,  у тому числі і сучасних, потрібно  враховувати, крім праці, ще й інші фактори виробництва.

 Основоположник вчення  про фактори виробництва Ж.-Б.  Сей в якості таких виділив:

 • працю;

 • землю;

 • капітал.

 Їх ринкова ціна (заробітна  плата, земельна рента, процент  на капітал) формує витрати  виробництва і дозволяє оцінювати  фактори виробництва.

 Е. Гекшер у 1919 році  та Б. Олін у 1933 році сформулювали  закон пропорційності факторів, який належить уже до неокласичної  теорії міжнародної торгівлі. Основною відмінністю останньої від класичного напряму є визначення вартості товару:

 • корисністю;

 • ступенем задоволення  потреб;

 • попитом на товар.

 Припущення моделі  пропорційності факторів Гекшера  – Оліна:

1) різне співвідношення факторів виробництва у виробництві різних товарів;

2) неоднакова відносна  забезпеченість країн факторами виробництва;

3) однаковий рівень технології у різних країнах;

4) досконала конкуренція.

 Елі Гекшер, відомий  шведський економіст, сформулював вихідні принципи теорії пропорційності факторів у коротенькій статті (1919 р.), в якій він стверджував, що міжнародний обмін витікає з відносного надлишку або відносної рідкості факторів виробництва, які знаходяться у розпорядженні різних країн. Країна вважається надлишково наділеною певним фактором виробництва, якщо співвідношення між кількістю цього фактора і рештою факторів у ній вища, ніж в інших країнах. Кожна країна має тенденцію до спеціалізації на тому виробництві, для якого співвідношення факторів виробництва, якими вона володіє, є найбільш сприятливим.

 Наприклад, Австралія у своєму обміні з Великобританією повинна спеціалізуватись на виробництві пшениці, кормових культур і тваринництва, оскільки є відносно біднішою на капітал і працю при багатстві на землю.

 У 30-х рр. Бертіл  Олін уточнив теорію свого  вчителя думкою, що міжнародний  обмін є обміном надлишкових  факторів на рідкісні фактори, тобто мобільність товарів замінює складнішу мобільність факторів виробництва. Це уточнення отримало назву «Теореми Гекшера – Оліна».

 У 1948 році Пол Самюелсон  вивів математичні умови, за  яких теорема Гекшера – Оліна  ставала цілком реальною, після чого отримала назву «Теореми Гекшера – Оліна – Самюелсона». Вона набрала приблизно такого звучання: у випадку однорідності факторів виробництва, ідентичної техніки, досконалої конкуренції та повної мобільності товарів, міжнародний обмін вирівнює ціну факторів виробництва між країнами.