Система міжнародних економічних відносин

 За сферами впливу  зовнішнє середовище міжнародної  економіки поділяється на:

 – природно-географічне;

 – політико-правове;

 – економічне;

 – соціально-культурне.

 Далі детальніше розглянемо  кожне з них.

 

Природно-географічне середовище міжнародних економічних відносин

До групи природно-географічних факторів і умов належать:

1) різниця у величині території країн, що співпрацюють;

2) різниця у чисельності населення;

3) географічне розташування;

4) нерівномірність кліматичних умов;

5) наявність або відсутність  тих чи інших природних ресурсів;

6) наявність виходу до  моря;

7) наявність судноплавних  річок.

 Найголовніші умови  та фактори, що впливають на  розвиток міжнародних економічних  відносин, пов’язані з нерівномірністю  розташування природних ресурсів, з їх наявністю чи відсутністю  у різних країнах.

 Досить значну роль  відіграють такі фактори, як  величина території країни і  кількість населення. Чим менша  країна, тим більшою є потреба у її спеціалізації. Великі ж країни, як правило, багаті й на природні ресурси і мають широкий спектр кліматичних умов, що нівелює проблему ресурсів.

 Не менш важливу  роль відіграє розташування країни  щодо інших країн та світових торговельних шляхів. Країни, що знаходяться на їх перетині, як правило, спеціалізуються на наданні посередницьких послуг фінансового, комерційного й транспортного типу. Звідси й термін – «геополітичне розташування», що означає це розташування країни щодо інших країн, регіонів, транспортних шляхів (водних, сухопутних, повітряних), а також щодо зіткнення різноманітних інтересів суб’єктів світового господарства.

 

Політико-правове середовище міжнародних економічних відносин

Сукупність політико-правових факторів, які впливають на функціонування та ефективність участі країни в цілому та окремих суб’єктів підприємницької діяльності в МПП, можна класифікувати за такими напрямами:

1) політико - правове середовище  своєї країни;

2) політико-правове середовище  країни-партнера;

3) законодавче регулювання,  прийняте у світовому співтоваристві.

 Політико-правове середовище  своєї країни аналізується за  наступною схемою:

 а) аналіз законодавчих  актів, які діють всередині країни, але опосередковано впливають на ефективність зовнішньоекономічних операцій:

 – регулювання мінімального  розміру заробітної плати;

 – законодавство з  охорони навколишнього середовища;

 – рівень оподаткування;

 б) зовнішня політика  країни.

 Політико-правове середовище  зарубіжної країни детально аналізується  з метою запобігання або зниження  ризиків на зарубіжних ринках. Виділяють такі групи ризиків:

 а) майнові, пов’язані з втратою власності;

 б) функціональні, що  виникають у результаті поточної діяльності фірми;

 в) ризики переміщення,  які виникають у зв’язку з  переказом доходів через національні кордони.

 Для оцінки рівня привабливості політико-правового середовища країни-партнера аналіз, аналогічний відповідному аналізу щодо своєї країни, доповнюється додатковими напрямами дослідження:

 а) співвідношення політичних сил у країні;

 б) характер і ступінь  впливу державних інституцій  на економічні процеси;

 в) ступінь розвитку  державного суверенітету;

 г) міжнародні позиції  країни в ООН та на світовій арені в цілому.

 Третій напрям аналізу  – міжнародне політико-правове  середовище. Воно складається з  таких елементів:

 а) міжнародна політика  – сукупність методів і засобів,  спрямованих на досягнення цілей  і завдань, що випливають з  інтересів усіх суб’єктів міжнародних  відносин. Відзначимо, що міжнародна  політика має більший вплив  на розвиток міжнародних економічних  відносин, ніж внутрішня політика  – на розвиток національної  економіки, оскільки національна  економічна система у більшості  країн складалася протягом тривалого часу і набула ознак самодостатності. Тому раптова зміна внутрішньої економічної політики не може відразу помітно змінити напрям її розвитку. Світове господарство склалося пізніше і ще знаходиться на стадії формування, тому помітно реагує на зміни міжнародної політики. Крім того, міжнародні економічні відносини функціонують на більш відповідальному рівні дотримання правових і договірних норм, порушення яких мають значно помітніші і відчутніші наслідки;

 б) міжнародні правові  інституції – сукупність міжнародних  правових органів: конференцій,  конгресів, нарад, комітетів, комісій,  організацій:

 – міжнародні конференції,  конгреси, наради в основному  виробляють норми в певних  напрямах розвитку міжнародних  відносин, скликаються рідко, інколи – періодично;

 – міжнародні комітети  та комісії – це постійно  діючі інститути, завданням яких  є втілення в життя намірів, ухвалених на міжнародних нарадах, конференціях, конгресах, а також підрозділи організацій;

 – міжнародні організації  – це стійкі, міцно зорганізовані  інститути зі своїми органами  управління, що діють на основі  чітко визначених статутних засад, мають класифікацію (рівень створення, рід діяльності, рівні представництва).

 Розрізняють міжнаціональні  та наднаціональні органи регулювання  міжнародних відносин. Міжнаціональні  виконують рекомендаційно-координаторські  функції, постанови яких бажані  для виконання. Наднаціональні  – це інституції (як правило,  блокових об’єднань), які здійснюють  наказово-координаторські функції  і постанови яких мають виконуватись  беззаперечно.

 Сукупність міжнародних  інституцій складає управлінську  систему, яка регулює міжнародні  відносини;

 в) міжнародні правові  норми, які виробляються міжнародними  інституціями і забезпечують  регулювання міжнародних відносин  на різних рівнях (норми міжнародного, приватного, цивільного та патентного права).

 Сукупність міжнародних  правових інституцій та вироблених  ними правових норм має назву  інституційного забезпечення міжнародних  відносин;

 г) членство країн у міжнародних (регіональних) об’єднаннях. У групові об’єднання країни вступають на основі спільності інтересів. Спільність інтересів випливає з:

 – подібності природно-географічних умов:

 географічного розташування (країни Південно-Східної Азії, країн Балтії, країни Чорноморського економічного співтовариства);

 природних ресурсів (організація країн-експортерів нафти (ОПЕК): Венесуела, Іран, Ірак, Кувейт, Саудівська Аравія, Катар, Індонезія, Лівія, Алжир, Нігерія, Об’єднані Арабські Емірати, Еквадор, Габон; Організація арабських країн-експортерів нафти (ОАПЕК): Саудівська Аравія, Лівія, Кувейт, Алжир, Бахрейн, Катар, Об’єднані Арабські Емірати, Іран, Сирія, Єгипет, Туніс);

 – подібності історико-національного  розвитку (країни Британської співдружності,  СНД);

 – спільності конкурентів (Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), з 1993 року – Європейський Союз (ЄС): Австрія, Бельгія, Ірландія, Іспанія, Греція, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Великобританія, Франція, Фінляндія та Швеція; Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), створена в 1960 року: Австрія, Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія, Фінляндія, Швейцарія, Швеція. У 1995 року Австрія, Фінляндія та Швеція вийшли з ЄАВТ і приєднались до ЄС);

 – подібності соціально-економічного розвитку (організація економічної кооперації та розвитку (ОЄКР) – угруповання країн з високим доходом, за винятком Греції, Португалії та Туреччини, які належать до країн з середніми доходами; Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЄСР): Австралія, Австрія, Бельгія, Німеччина, Греція, Ірландія, Ісландія, Італія, Японія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Іспанія, Швеція, Швейцарія, Туреччина, Великобританія та США; Бенілюкс – економічний союз Бельгії, Нідерландів та Люксембурга);

 – спільності військового  будівництва: країни-члени НАТО.

 Розподіл світового господарства на інтеграційні угруповання здійснює суперечливий вплив на розвиток МЕВ. З одного боку, це сприяє розвитку економічних відносин між країнами, які є членами таких організацій, але з іншого – створює перешкоди економічним відносинам між країнами, що належать до різних угруповань.

 

Економічне середовище міжнародних  економічних відносин

До нього належать такі фактори:

1) переважаючі відносини  власності в країні;

2) механізм організації  національних господарств, тобто  сукупність форм, в яких здійснюється  конкретне регулювання повсякденного  економічного процесу;

3) виробничі та зовнішньоекономічні  традиції країни;

4) економічний потенціал  країни. Причому враховується не  тільки наявність ресурсів, а  й можливість їх ефективного  використання, оптимальність розвитку  народногосподарських структур  і експортних потенціалів;

5) якісний рівень і диверсифікація розвитку науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт;

6) рівень розвитку засобів виробництва, техніки та технології, який характеризується:

 – прискоренням темпів  морального зносу обладнання та устаткування;

 – технологічною диверсифікацією;

 – сумісністю технологій;

7) міжнародна спеціалізація  економічної діяльності країн;

8) рівень розвитку інфраструктури;

9) спорідненість економічних  структур країн;

10) демографічна ситуація, яка характеризується загальним  обсягом, структурою, перспективами  росту населення окремих країн;

11) рівень споживання населення, який визначається доходами, цінами, заощадженнями, доступністю одержання кредитів.

 

Соціально-культурне середовище міжнародних економічних відносин

Незважаючи на економічну цілісність сучасного світу, стереотипи поведінки та системи цінностей, які проявляються в ході контактів між людьми, ще далеко не уніфіковані.

 Кожна країна має  свої традиції, норми та заборони. Ігнорування культурних особливостей та їх основних елементів може суттєво гальмувати розвиток міжнародних економічних відносин. Вплив соціально-культурного середовища на динаміку світогосподарських зв’язків здійснюється у формі сприйняття зарубіжним споживачем товару чи послуг, специфіки поведінки споживача на ринку, можливостей впливу на нього. Крім того, культурне середовище формує своєрідні норми поведінки в бізнесі.

 Соціально-культурне середовище аналізується, як правило, за такими напрямками:

 – мова;

 – релігія;

 – ідеологія;

 – особливості історичного  розвитку;

 – національні традиції, інші культурні цінності;

 – норми поведінки  в бізнесі, діловій етиці та менеджменті;

 – соціальні інститути.

 Загальну кількість  мов світу лінгвісти визначають у п’ять тисяч. До найбільш поширених з них належать (приблизна кількість людей, які розмовляють даною мовою в млн. чол., початок 90-х рр.): китайська (1200), англійська (450), хінді і близька до неї урду (350), іспанська (300), російська (240), бенгальська, індонезійська і арабська (по 180), португальська (150), японська (123), німецька і французька (по 100). Цими 12 мовами розмовляє майже дві третини всього людства.

 Економічна необхідність  підштовхнула суб’єктів міжнародних економічних відносин до вибору єдиної мови ведення міжнародного бізнесу – англійської, але привернути увагу іноземних споживачів до своєї продукції, тобто завоювати зарубіжний ринок, можливо лише за умови використання в маркетинговій стратегії (етикетки, упаковки, технічна документація, прайс-листівки, каталоги, реклама) мови потенційних закордонних покупців.

 З цього приводу наведемо декілька курйозів, пов’язаних з неточним перекладом рекламних девізів всесвітньовідомих фірм. На Тайвані переклад девізу «Пепсі» – «Стань знову молодим разом з поколінням «Пепсі» мав такий зміст: «Пепсі піднімає твоїх предків з могили» .

 Американський рекламний  девіз цигарок «Салем – відчуй  себе вільним» переклали на  японську так: « Коли палиш  «Салем», відчуваєш себе таким  оновленим, що голова стає пустою».

 Коли «Дженерал Моторз»  стала продавати автомобіль «Шеві  Нова» в Південній Америці, то спочатку ніхто не звернув увагу на ту обставину, що хоча іспанською мовою «nova» означає «зірка», але «nova» означає «не поїде». Тільки пізніше, довідавшись про цей комерційний конфуз, підприємці змінили назву моделі для іспаномовного ринку на «Карібе».