Отже, реформи, які проводяться сьогодні в Україні не мають аналогів у світовій практиці; відбулася зміна суспільно-політичного устрою, впорядкованого економічного механізму, що було наслідком кардинальних змін у сфері регіональної економіки. Механізм регулювання зовнішньоекономічних зв’язків на рівні держави і окремих її регіонів недосконалий, а його основний важіль – митно-тарифне регулювання, вимагає всебічного дослідження і економічного аналізу.

     Тому, ми вважаємо, що найближчим часом потрібно вжити таких заходів:

• українська економіка вимагає зараз створення чіткої системи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Це спричинено такими факторами, як ліквідація державної монополії на зовнішній торгівлі, залучення до участі в експортно-імпортній діяльності великої кількості підприємств, фірм;
• стабілізувати законодавчу базу, що полегшить регулювання експортно-імпортних операцій;
• удосконалити митно-тарифний механізм, який необхідний насамперед для захисту вітчизняного виробника, особливо в умовах нестабільної національної економіки;

     Всі ці умови, певною мірою, будуть сприяти  чіткому та злагодженому регулювання  експортно-імпортних операцій та приводити нашу економіки до ладу.

     Головні складові елементи системи зовнішньоекономічної експортно-імпортної стратегії України – це стабільна законодавча бази, удосконалений митно-тарифного механізм, створення потужного експортного сектора, національна конвертована валюта, залучення іноземних інвестицій на основі створення спільного підприємництва, лібералізацію імпорту, проведення зарубіжної підприємницької діяльності, розбудову розгалуженої системи зовнішньоекономічного менеджменту, гнучку податкову, цінову, депозитну, кредитну, фінансову і валютну політику; поступову інтеграцію економіки в європейські і світові господарські об’єднання та організації; кадрове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності.

     Таким чином, у даному розділі нами було розглянуто сутність експортно-імпортних операцій та нормативно-правове регулювання їх здійснення. Зовнішньоекономічну операцію можна визначити як комплекс організаційно-управлінських документально зафіксованих дій контрагентів різних країн, спрямованих на забезпечення експортно-імпортного обміну товарами, капіталами, роботами, послугами чи об'єктами інтелектуальної власності, що здійснюється за допомогою контрактів, укладених на підставі національного законодавства та міжнародних угод нормативно-правового характеру. В зазначеному контексті зовнішньоекономічну діяльність здійснюється за допомогою чотирьох основних форм зовнішньоекономічних операцій, а саме: експорт, імпорт, реекспорт, реімпорт предметів експортно-імпортних операцій.

     Українське  законодавство досить докладно регламентує порядок діяльності суб’єктів господарсько-правових відносин у галузі експорту та імпорту з урахуванням норм міжнародно-правових документів та положень міжнародних угод. У числі законодавчих актів, що визначають загальні засади здійснення експортно-імпортних операцій, перш за все слід назвати Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 року. № 959-ХІІ (з наступними змінами).

2. ОРГАНІЗАЦІЯ ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИХ  ОПЕРАЦІЙ

     2.1. Методи здійснення експортно-імпортних операцій

     Міжнародні  операції купівлі-продажу можна  здійснювати як через установлення прямих, безпосередніх господарських контактів між виробниками (продавцями, постачальниками) та іноземними споживачами (покупцями), так і непрямим шляхом — через посередників.

     Для сучасного етапу розвитку великого виробництва з величезною концентрацією  та централізацією капіталу є характерним  розширення прямого експорту та імпорту. Наприклад, у США нині 2/3 експорту промислових товарів здійснюється безпосередньо виробниками.

     Прямий  метод зовнішньоекономічних операцій використовується:

• при продажі та закупівлі промислової сировини на основі довго строкових контрактів;
• при експорті дорогого та габаритного обладнання;
• при експорті стандартного обладнання через закордонні філії;
• при закупівлі сільськогосподарських товарів у фермерів;
• при державному продажі та закупівлі.

     Прямі поставки товарів та розрахунків  у багатьох випадках є доцільнішими завдяки таким своїм потенційним позитивним властивостям, що можуть виявлятися в тій або іншій господарській ситуації:

1. налагодження найбільш тісних зв’язків між постачальниками і споживачами, причому в умовах загострення конкурентної боротьби будь-які форми "прив’язки" до себе покупця створюють дуже важливі гарантії в конкурентній боротьбі з іншими постачальниками товарів на ринок;
2. забезпечення економії на оплаті послуг посередників — юридичних і фізичних осіб, які не беруть участі у створенні споживчих властивостей товарів;
3. маркетингове "наближення" виробника до зарубіжного ринку, а також можливість отримання про нього більшого обсягу необхідної інформації, адекватно відповідати на запити своїх зарубіжних споживачів, реагувати на коливання попиту;
4. підвищення надійності та оперативності господарських зв’язків з метою налагодження сталих та більш широких, ніж тільки торгівля, економічних контактів, створення ефективних технологічних моделей відтворювальної діяльності, функціональне поєднання різних циклів виробничої діяльності;
5. створення передумов подальшого поглиблення міжнародної співпраці через усуспільнення форм власності, поєднання капіталів, транснаціоналізації господарювання.

     Однак і непрямий експорт та імпорт продовжують  зберігати своє значення. За деякими  оцінками, з допомогою торгових посередників у світовий товарооборот втягується близько половини всіх товарів.

     Метод використовується:

• при збуті стандартного промислового обладнання;
• при збуті споживчих товарів;
• при реалізації другорядної продукції;
• на окремих важкодоступних і маловідомих ринках;
• при просуванні нових творень;
• при відсутності власної збутової мережі;
• за умови, що торгівля монополізована великими торгово-посередницькими підприємствами.

     Непрямий шлях міжнародної реалізації товарів має переваги, які зумовлюють його застосування:

1. створення важливого додаткового позитивного чинника в конкурентній боротьбі в тих випадках, коли зовнішньоторговельний посередник може забезпечити додаткові ринки збуту, ефективну рекламну кампанію, а також допускає підприємство-виробника до інформації, що є у нього, про особливості конкретних ринків, тенденції попиту тощо;
2. забезпечення економії на витратах у тих випадках, коли оплата послуг посередників виявляється комерційно вигіднішою, ніж утримання у штаті спеціалізованих працівників, або відволікання службовців на невластиві їм види діяльності; за рахунок цього досягається збільшення прибутку та прискорення обігу капіталу, знижуються витрати на одиницю продукції;
3. підвищення якості збутової діяльності та забезпечення її більшої оперативності завдяки використанню послуг посередників-професіоналів, передусім у тих випадках, коли здійснюються разові міжнародні операції, або коли підприємство-виробник не має достатнього досвіду зовнішньоекономічної діяльності, а також у ряді інших випадків;
4. налагодження більш широких, ніж тільки збут, виробничих відносин з фірмою, що здійснює посередницькі функції, зокрема організація післяпродажного обслуговування стандартних (особливо високотехнологічних) товарів у країні збуту;
5. створення передумов для вигідної концентрації капіталів безпосередніх виробників продукції і фірм, що здійснюють її рекламу, збут, післяпродажне обслуговування тощо відповідно до органічної для них спеціалізації.

     Варіант прямого продажу вибирається  експортером заради встановлення більш  жорсткого контролю над функцією маркетингу й одержання більш високого прибутку. При такому підході виробник звичайно продає свою продукцію безпосередньо на іноземному ринку. Він може продавати її представнику свого підприємства з питань збуту або агенту в справах продажу, що працює за комісійні, іноземному оптовику, що одержує право власності на продукцію й отримує прибуток на кінцевому етапі всього процесу, тобто продаючи товари споживачам. Іноземні роздрібні торговці займаються, насамперед, споживчими товарами; компанія може направляти їм каталоги, запрошувати на торгові ярмарки або посилати до них своїх агентів з питань збуту. Продаж товарів, що виготовляються відповідно до заявки-специфікації, адресований безпосередньо кінцевим споживачам. Ця практика має більш широке застосування в маркетингу промислових, а не споживчих товарів. Якщо підприємство вибирає варіант прямого продажу, а не через посередника, йому необхідно створити діючу експортну службу. Це можна зробити кількома способами - від створення спеціального міжнародного відділу до формування самостійної міжнародної діяльності, пов'язаної з експортом. Фахівці з питань збуту на міжнародних ринках, як правило, працюють незалежно від збутовиків на внутрішньому ринку.

     Непрямий  продаж означає, що виробник діє через  інше підприємство в країні базування, направляючи свою продукцію на міжнародний ринок. Посередницьке підприємство може виступати в ролі комісіонера (commission agent) стосовно виробника і не отримувати права власності на товари. Комісіонер звичайно працює за дорученням іноземного покупця і намагається знайти експортну продукцію за найнижчими цінами. Комісіонер одержує комісійні від іноземного агента із закупівлі. Експортер може також закуповувати продукцію у виробника і продавати товар за кордон. У цьому випадку експортером зазвичай є компанія з управління експортною діяльністю (КУЕД).

     Хоча  КУЕД спочатку працювали за комісійні  і не брали на себе ніякого ризику, тепер вони, як правило, функціонують за принципом купівлі-продажу і  забезпечують фінансування партій товару, що відвантажуються на експорт. Основною функцією КУЕД є одержання замовлень на продукцію їхніх клієнтів за допомогою вибору придатних ринків, каналів розподілу і проведення кампаній щодо просування товарів на ринки збуту. КУЕД збирає, аналізує і надає кредитну інформацію, дає консультації з банківських рахунків, умов і термінів оплати в інших країнах. До послуг, які надаються КУЕД, також належать: підготовка відповідної документації; організація вантажоперевезень (в тому числі укрупнення партій вантажів з метою зниження витрат на транспортування); забезпечення захисту патентів і торгових марок в інших країнах; консультування і надання безпосередньої допомоги в розвитку альтернативних форм бізнесу, наприклад продажу¹ ліцензій чи створення спільних підприємств.

     КУЕД, що займаються не тільки експортом, а й імпортом, працюють на контрактній основі, підряджаючись на термін від двох до п'яти років, і виконують функцію ексклюзивного представника експортера на чітко визначеній іноземній території. В контракті визначаються цінова, кредитна і фінансова політика, послуги щодо просування товарів на ринок і порядок оплати. КУЕД, як правило, спеціалізується на додаткових і неконкурентних товарах, тому вони можуть запропонувати більш повний асортимент продукції обмеженій кількості імпортерів .

     Трогово-посередницькі  функції можуть виконувати різні  суб'єкти міжнародних торгових операцій. Серед них виділяються:

     Торгові фірми. Ці посередники працюють за свій рахунок і від свого імені. Вони можуть представляти собою:

     торгові дома (займаються експортом І імпортом, ведуть операції за широкою номенклатурою);

     експортні фірми (закуповують товари на внутрішньому ринку країни і продадуть їх на зарубіжних ринках);

     імпортні  фірми (закуповують товари за кордоном і продають їх на своєму внутрішньому ринку);

     оптові  фірми (як правило це посередники  між промисловими підприємствами і  роздрібними фірмами);

     роздрібні фірми (часто самі здійснюють експортні  і імпортні операції);

     дистриб'ютори (займаються в основному імпортними операціями, виступають як торговці по договору, отримують виключне право на продаж певних товарів;

     стокісти (фірми в країні імпортера, що здійснюють експортно-імпортні операції на основі спеціального договору про консигнаційний склад).

     Комісійні фірми виконують разові доручення комітентів і діють від власного імені, але за рахунок клієнта. Можуть бути комісійні експортні фірми і комісійні імпортні фірми.

     Агентські фірми виступають від імені і за рахунок принципала. Залучення торгових посередників дозволяє:

     – збільшити прибутки за рахунок підвищення оперативності збуту товарів і прискорення обігу капіталу;

     – збільшити прибуток за рахунок зменшення  термінів зберігання та передпродажного  сервісу;