Порядок укладення експортно-імпортних операцій

     4. Підготовка і ініціація листів (оферт) потенційним покупцям.

     5. Підготовка контракту, проведення переговорів, обговорення умов контракту, базисних умов постачання, цін, умов транспортування і так далі.

     6. Підписання контракту. 

     7. Контроль за виконання

     Стаття 1 Закону про ЗЕД визначає, що імпорт (імпорт товарів) – купівля (у т.ч. з оплатою в негрошовій формі) українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб’єктів господарської діяльності товарів із ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

     Імпорт  забезпечує для виробничих та індивідуальних споживачів, а також для країни, до якої ввозяться товари, низку додаткових порівняно з автаркічною ситуацією переваг та можливостей. Це, зокрема:

• доступ до дешевших та більш якісних товарів – готових виробів, сировинних та інших матеріалів, вузлів та комплектуючих деталей;
• наповнення ринку дефіцитними товарами або товарами, які взагалі не виробляються на національній території;
• зростання конкуренції та стимулювання завдяки цьому оптимізації, підвищення виробництва на національній території;
• налагодження сталих виробничих зв’язків щодо кооперування виробництва з інонаціональними партнерами;
• розвиток технології завдяки поширенню ввезення наукомістких товарів.

     Етапами здійснення імпортної операції є:

     1. Вивчення кон'юнктури ринку.

     2. Вибір постачальників по засобах  розсилки запитів. 

     3. Вибір найбільш доцільного методу  закупівлі товару 

     4. Підписання контракту 

     5. Виконання контракту і контроль за його виконання.

     Різновидами експортно-імпортних операцій є  реекспорт та реімпорт.

     Реекспорт і реімпорт можна розглядати як окремі випадки експорту та імпорту і як послідовну комбінацію обох трансакцій (такий підхід частково використовується і в законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність"). Однак частіше вони підлягають окремому спеціальному розгляду (наприклад, у зв’язку з можливими спеціальними вказівками в міжнародних договорах і угодах про недопущення реекспорту).

     Реекспорт – це продаж та вивезення до іншої країни товарів, які раніше були завезені ззовні, без їхнього перероблення.

     Підстави  для реекспорту можуть бути різними. Найбільш типовим є замовлення кінцевого імпортера, який не може або не бажає з причин політичного, економічного характеру виходити на ринок первісного експортера. Подібні операції можуть мати місце під час здійснення великих проектів, коли іноземні фірми, що працюють у певній країні, здійснюють закупівлі в третіх країнах.

     Політичними причинами, через які кінцевий імпортер не працює на ринку первісного експорту, можуть бути санкції, блокада, які застосовуються проти якоїсь країни та які можна подолати за допомогою фірми з нейтральної країни. Причини економічного характеру – це, наприклад, відсутність у первісного експортера чи кінцевого імпортера напрацьованих каналів торговельних зв’язків, які компенсуються за допомогою фірми з третьої країни.

     Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (стаття 1) трактує поняття реекспорт так: "Термін реекспорт (реекспорт товарів) означає продаж іноземним суб’єктам господарської діяльності та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України".

     Реекспортні угоди укладаються при реалізації товарів на товарних біржах та на аукціонах. Можливі також спекулятивні дії реекспортера, який прагне отримати прибуток за рахунок різниці в ціні на певний товар на різних міжнародних, національних ринках, причому в такому та в інших перелічених випадках товар може не завозитися до країни, фірма якої здійснює реекспорт.

     Нарешті, причиною реекспорту може бути бажання  певної фірми здійснити зарубіжний збут продукції, яку було ввезено до країни, але з тієї або іншої причини не було реалізовано на внутрішньому ринку.

     Усі зазначені форми та фактори реекспорту тією або іншою мірою стосуються України – як країни і первісного експортера, і реекспортера, і кінцевого імпортера. Але потенційно головним у цьому зв’язку є те, що наша держава має статус транзитної країни, а також володіє торговельними морським, річковим флотами, потужностями для авіаперевезень.

     Країна-експортер може протидіяти реекспорту з метою забезпечення кращого контролю над міжнародними ринками та кращої кон’юнктури. У зв’язку з цим можуть установлюватися обмеження прав покупців перепродавати відповідну продукцію. Такі умови регламентуються спеціальними положеннями міждержавних та міжфірмових комерційних контрактів. Наприклад, за допомогою таких інструментів Росія протидіє перепродажам з боку України нафти, деяких інших видів ресурсів. Україна підписала та ратифікувала Угоду "Про загальні умови і механізм підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав", яка передбачає спеціальну систему дозволів на реекспорт від первісного експортера (Додаток 1).

     Реекспорт може ставати спробою протидіяти міжнародним санкціям. Так, у зв’язку  з Балканськими війнами, які відбувалися  наприкінці ХХ ст., проти Югославії (у складі Сербії та Чорногорії) було введено міжнародне ембарго. І хоча Україна його в цілому дотримувалася, інколи лунали закиди з приводу того, що ряд вітчизняних фірм допомагав югославським фірмам здійснювати експортно-імпортні операції. Скасування санкцій проти цієї країни зняло й цю проблему.

     Технічно  реекспорт здійснюється за допомогою  двох контрактів: згідно з першим реекспортер купує товар, а згідно з другим – продає його.

     Реімпорт  є ввезенням до країни товарів, які  раніше були вивезені з неї за кордон та які не піддавалися там переробленню. Інакше кажучи, реімпорт – це завершення операцій експорту, які не відбулися як такі.

     На  відміну від реекспорту, який може і не передбачати ввезення товару до країни-реекспортера, реімпорт має чітку ознаку: товар двічі перетинає кордон, під час вивезення, а також під час ввезення назад до країни.

     Навіть  із самого визначення реімпорту зрозуміло, що його природа обумовлена різноманітною практикою комерційної діяльності. Реімпорт виникає внаслідок забракування первісним імпортером товарів, розірвання угоди з тієї або іншої причини. Предметами реімпорту можуть ставати товари, які були завезені на консигнаційні склади, але не знайшли кінцевого покупця. Те саме може траплятися з виробами, зокрема високотехнологічними, які виставлялися на аукціонах, але не були реалізовані. Розширення участі України у подібних торговельних акціях, як і взагалі в процесах міжнародної торгівлі, об’єктивно зумовлює й почастішання операцій подібної природи.

     До  реімпорту не належать товари, які  були поставлені з країни на умовах тимчасового вивезення, наприклад  на виставку.

      1.2. Система регулювання експортно-імпортних операцій в Україні

     Основою регулювання діяльності підприємств  України на зовнішніх ринках є  Закон "Про зовнішньоекономічну діяльність", який дає визначення основним термінам, застосовуваним у практиці зовнішньоекономічної діяльності; закріплює основні принципи і правила здійснення зовнішньоекономічної діяльності; визначає коло суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, їх права та обов’язки; дає перелік можливих видів зовнішньоекономічної діяльності; законодавчо закріплює регулювання зовнішньоекономічної діяльності; регулює економічні відносини України з іншими державами та міжнародними міжурядовими організаціями; захищає права та інтереси держави і суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності; зумовлює відповідальність України як держави і суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності при порушенні ними Законів України чи обов’язків, пов’язаних з виконанням контракту, а також визначає застосовувані до них санкції [4, с.34].

     Правове регулювання експортно-імпортних  операцій суб'єктів господарювання здійснюється державою шляхом використання певних заходів, які залежно від характеру та різновиду застосованих прийомів, відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", можуть бути поділенні на:

• тарифні – засновані на використанні митного тарифу;
• нетарифні – регулювання адміністративного характеру, які не пов'язані з використанням митного тарифу (квоти, ліцензії, субсидії, антидемпінгові заходи, торгові договори тощо).

     Застосування  тарифних заходів ґрунтується на нормативних положеннях вже згаданих нормативно-правових актів, що регулюють порядок здійснення зовнішньоекономічної діяльності, а також Закону України від 15 лютого 1992 року "Про єдиний митний тариф" та Гармонізованої системи опису та кодування товарів, введеної Брюссельською конвенцією в 1983 році, яка являє собою номенклатуру, котра включає товарні позиції і субпозиції та цифрові коди, що до них належать, згруповані за певними ознаками за групами та розділами.

     Щодо  заходів нетарифного регулювання  в наш час існує не менше п'ятдесяти форм та методів нетарифних обмежень.

     Регулювання експортно-імпортних операцій спеціальними нормативно-правовими актами пов'язані  із впливом цих операцій на економіку  держави і повинно бути спрямоване на забезпечення активного зовнішньоекономічного балансу України. Для обмеження або заохочення експорту або імпорту окремих груп товарів, захисту вітчизняних товаровиробників в Україні запроваджено режим ліцензування, передбачений ст.16 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", а також механізми захисту національного товаровиробника від субсидованого та демпінгового імпорту. Так, Верховною Радою України 22 грудня 1998 року були прийняті закони "Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту" ,"Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту", "Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну".

     Ліцензування  і квотування експорту та імпорту  запроваджуються Україною самостійно в особі її державних органів  у випадках, передбачених ч. 5 та ч. 6 ст. 16 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", у тому числі в разі значного порушення рівноваги за певними товарами на внутрішньому ринку України, особливо за сільськогосподарською продукцією, продуктами рибальства, продукцією харчової промисловості та промисловими товарами народного споживання першої потреби.

     По  кожному виду товару встановлюється лише один вид ліцензії.

     Ліцензії  видаються центральним органом  виконавчої влади з питань економічної  політики на підставі заявок суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності [4, с.251].

     Важливим  елементом експортно-імпортних операцій є самостійне встановлення суб'єктом  зовнішньоекономічної діяльності ціни на товар. Однак у закріплених законодавством випадках регулювання ціноутворення при експортно-імпортних операціях в Україні здійснюється шляхом встановлення нормативно-правовими актами індикативних, фіксованих або граничних рівнів цін за зовнішньоторговельними угодами.

     В умовах сучасної економіки ринок  сам по собі не може забезпечити  повної економічної стабільності, активну роль в її стабілізації зобов’язана відігравати держава. Це має відбуватись шляхом формування відповідної державної економічної політики з ефективним використанням економічних, правових та адміністративних важелів. Оскільки базовими елементами механізму координації системи господарства є ринок і держава, важливого значення набуває проблема їхнього раціонального співвідношення, яке не є сталим і залежить від багатьох умов: рівня економічного розвитку, специфіки виробництва, менталітету нації.

     Основні проблеми зовнішньоекономічної діяльності в регулюванні експортно-імпортних  операцій проявляються у:

• нестабільній нормативно-правовій базі, тобто нестабільному законодавстві, яке постійно змінюється і не удосконалюється а навпаки робить "крок на зад";
• небажанні органів влади відійти від старого стилю управління, їх намаганні шляхом невиправданих адміністративних та правових методів управління економікою досягти зміни ситуації на краще у найближчому майбутньому без врахування негативних наслідків таких дій для суспільства у більш віддаленій перспективі;
• намаганні органів влади уникнути обов’язкового погодження з органами Антимонопольного комітету рішень, що підлягають такому погодженню, зокрема, з питань цінового регулювання у кризових явищах в економіці;
• повільних темпах запровадження ринкових методів регулювання економіки, про що свідчить зростання апарату управління та сталість правових методів управління;
• порушенні принципу самостійності і рівності учасників при здійсненні експортно-імпортних операцій.
• зростанні корупції, що проявляється у гальмуванні показників української економіки.