ЗМІСТ 

ДОДАТКИ 49

ВСТУП

     Процес  змін, який спостерігається сьогодні в Україні, проникнув в усі  сфери економічного життя. Ринкова  економіка створила широкі можливості для здійснення зовнішньоекономічної діяльності, для валютної самостійності  фірм. Внаслідок появи уповноважених банків, які одержали ліцензію Національного банку України на проведення валютних операцій, значно розширилася сфера функціонування валютного механізму. У цих умовах експортно-імпортні операції стають однією з основ товарного обігу в Україні і джерелом валютних надходжень організацій-резидентів. У зв'язку з великою увагою, що приділяється сьогодні зовнішньоторговельним операціям з боку суб'єктів економічної діяльності, виникає потреба в аналізі особливостей процесу міжнародної торгівлі і факторів, що впливають на її кінцевий результат для кожної зі сторін.

     Одним із принципів підприємницької діяльності є самостійне здійснення суб’єктами господарювання зовнішньоекономічної діяльності та використання останніми  належної їм валютної виручки на свій розсуд (ст. 44 ГК). Основними нормативними документами, якими керуються при здійсненні операцій у сфері ЗЕД, насамперед є Закон про ЗЕД, Декрет №15-93 і, звісно, ГК. Суб’єктами ЗЕД в Україні можуть бути як юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку, так і громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють госпдіяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. А ст. 5 Закону про ЗЕД наголошує: "Всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак". Таке правило підтверджують статті 55 та 378 ГК.

     Теоретичну-інформаційну та нормативну основу дослідження складають Конституція України, положення, програми та інші законодавчі акти з організації експортно-імпортних операцій, а також вітчизняні та закордонні видання, статистичні дані, щодо зовнішньоекономічної діяльності. При написанні роботи використовувалися праці таких вітчизняних науковців – Власюк О.С., Михно І., Сіренко В., Новицький В.Є, Паламарчук В., P.M. Камаева, Бандурки А.М та зарубіжних економістів – Гіль Чарльз В.Л., Котлера Ф.,А., Сміта Б., Гольда Б. та ін.

     Метою роботи є аналіз порядку організації експортно-імпортних операцій.

     Завдання  роботи:

     - визначити поняття експортно-імпортних  операцій, їх класифікацію;

     - розглянути порядок державного  регулювання здійснення експортно-імпортних  операцій;

     - вивчити особливості документального  оформлення експорту-імпорту;

     - проаналізувати динаміку зовнішньої  торгівлі в Україні.

     Об’єкт  дослідження – відносини, які виникають у процесі експортно-імпортних операцій.

     Предмет дослідження –  експортно-імпортні операції.

     Методи  дослідження: В процесі написання курсової роботи залежно від конкретних цілей і задач застосовувались відповідні методи аналізу і дослідження економічних процесів: монографічний, методи аналізу, синтезу, індукції, спостереження, розрахунково-аналітичний, економіко-статистичний.

     Інформаційною базою роботи є матеріали наукових та науково-практичних конференцій і семінарів, присвячених проблемам організації експортно-імпортних операцій у зовнішньоекономічній діяльності підприємств, публікації в періодичній пресі, фактологічні матеріали статистичних збірників та публікацій довідкового характеру, а також нормативно-правові акти державних органів влади та міжнародне уніфіковане законодавство.

1. ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНІ ОПЕРАЦІЇ В СИСТЕМІ ЗЕД ДЕРЖАВИ

     1.1. Експортно-імпортні операції підприємств, їх сутність та види

     Міжнародна  купівля-продаж товарів – це транскордонне передання одним контрагентом, експортером, товарів іншому контрагенту, імпортеру, за умови сплати останнім відповідної погодженої кількості грошей у певній валюті.

     Одна  й та сама операція водночас є експортом для того, хто вступав у неї як власник товарів, та імпортом для того, хто розплачувався за них грошима. Таким чином, у суб’єктному аспекті цей критерій поділяє торговельних контрагентів на експортерів та імпортерів, причому такими є як господарські структури, які безпосередньо беруть участь в операціях купівлі-продажу, так і країни, до яких належать відповідні комерційні організації. Зауважимо при цьому, що контрагентами можуть бути і держави в цілому.

     При міжнародних операціях з купівлі-продажу товарів експорт та імпорт здійснюються, як правило, у чистому вигляді, оскільки у міжнародному контракті сторона є або продавцем-експортером, або покупцем-імпортером товару, що є предметом відповідного контракту. Мають місце і змішані трансакції, пов’язані з подвійною роллю суб’єктів торгівлі та з більш, ніж одним географічним вектором руху товарів.

     Виділяють такі види операцій купівлі-продажу  товарів:

• експорт;
• імпорт;
• реекспорт;
• реімпорт.

     Одним з основних видів зовнішньоекономічної діяльності є експорт товарів (робіт та послуг). Всі країни намагаються стимулювати власного виробника до експорту продукції, заохочувати наданням субсидій, пільг, кредитів під незначні відсотки.

     Умови та результати експортної діяльності країни значною мірою визначають характер її участі в системі міжнародної торгівлі та інших форм співробітництва за її участі. Адже експортний потенціал не тільки значною мірою визначає можливості держави в цілому та окремих суб’єктів господарювання закуповувати товари по імпорту, а й прямо чи опосередковано впливає на всі інші форми національної участі в міжнародній економічній діяльності.

     Спочатку  визначимо, які саме форми господарської  активності слід вважати експортом.

     Експорт товарів – це продаж та вивезення товарів за кордон з метою їх реалізації на зовнішніх ринках через передання у власність контрагенту в іншій країні.

     Це  – вузьке тлумачення експорту, оскільки йдеться тільки про експорт товарів (окремий предмет розгляду – експорт послуг та капіталів) у формі закордонної реалізації товарів за гроші. У більш широкому розумінні експортом можна назвати продаж товарів за кордон за будь-якої форми оплати, включаючи товарну, як це і зазначено, наприклад, в українському законі "Про зовнішньоекономічну діяльність".

     Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (ст. 1) дає таке визначення: "експорт (експорт товарів) – продаж товарів українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб’єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів" [1].

     Експорт робіт, послуг класифікується як експорт  капіталу, тобто як вивіз капіталу за межі України в любій формі  з метою одержання прибутку від  виробничої і інших форм господарської діяльності. Існують такі основні види експортних операцій:

     а) поставка експортного товару за готівку;

     б) експорт товару на умовах комерційного кредиту;

     в) експорт товару в рахунок державного кредиту (України), наданого країні іноземного покупця;

     г) експорт товару при компенсаційній угоді;

     д) експорт товару при бартерній  угоді;

     е) експорт товару в рахунок надання  допомоги.

     Обсяги  експорту визначають обсяги імпорту, і  це є очевидним. Причому чим менш диверсифікована міжнародна економічна діяльність країни, тим жорсткіший зв’язок між цими основними напрямами зовнішньої торгівлі. За відсутності інших форм співробітництва у довгостроковій перспективі обсяги імпорту мають дорівнювати величині експорту. Точніше, можливі коливання двох показників, які за результатами окремого року можуть впливати на збільшення або зменшення зовнішньої заборгованості країни, або, навпаки, її кредитних активів. Але зростання значення інших сфер міжнародних послуг, передусім валютно-фінансових форм міжнародної економічної діяльності, веде до більшої "незалежності" імпорту товарів від їх експорту і до перенесення такої "залежності" на інші види господарської діяльності, результатом яких є приплив грошей, валютно-фінансових активів усередину країни.

     Відносний (стосовно величини імпорту) дефіцит експортного потенціалу, інакше кажучи – негативне сальдо товарної торгівлі, може "гаситися" торгівлею послугами (як це має місце в Україні, яка має чималий зиск від транзиту своєю територією енергоносіїв зі сходу на захід), припливом капіталів (як, наприклад, у багатьох країнах Центральної та Східної Європи в 90-х роках) та іншими засобами.

     Потужна експортна база визначає й умови  валютно-фінансового співробітництва, стабільність монетарного сектору  країни. Наприклад, твердість німецької марки, довіра до неї у світі в останні десятиліття ХХ ст. значною мірою завдячували експортному потенціалу ФРН. Німеччина тривалий час посідала чільне місце в списку провідних світових експортерів. І навпаки, слабкі експортні можливості, неспроможність країни "покрити" вивозом свої потреби в іноземних товарах спричиняють фінансові негаразди, девальвацію національної валюти, що повною мірою відчула на собі Україна в першій половині 90-х років.

     Але й сам експорт є об’єктом впливу з боку інших форм міжнародного співробітництва. На експорт впливає факторний розподіл, міжнародний фінансовий клімат, він є результуючою функцією цілого комплексу чинників, якими є рух капіталів, робочої сили, регулююча діяльність міжнародних економічних організацій, відповідні двосторонні та багатосторонні домовленості між країнами.

     Давня теза про те, що все у світі  є відносним, знаходить своє відображення в позитивних змінах у характері  міжнародної спеціалізації України в історичній перспективі, яка вимірюється десятиліттями. Справді, можна констатувати поліпшення якості робочої сили, збільшення сукупних обсягів основних фондів, яке відбувалося протягом останньої половини століття та привело до позитивних змін у структурі експорту. Якщо раніше Україна вивозила за кордон переважно аграрну та сировинну продукцію, то зараз – товари переробної промисловості, щоправда низького рівня обробки. Але і це відкрило можливості збільшення експорту, а відтак і зростання обсягів імпорту. Отже, можна зробити висновок про визначальну роль експорту у формуванні загальних показників міжнародного торговельного обігу (хоча і не можна спрощено вбачати у цьому наявність абсолютної прямої функціональної залежності). Географічна диверсифікація вітчизняного експорту відкрила для вітчизняних виробників важливі додаткові ніші на світовому ринку. Так, наприклад, на Східну і Південно-Східну Азію – регіони, які широко "відкрилися" для України тільки в 90-х роках, припадає до третини українського експорту металу.

     Важливо відзначити, що процес оптимізації  структури експорту при збереженні енергетичної та сировинної спрямованості імпорту триває. Передбачається, що цей процес триватиме і надалі.

     Техніка здійснення експортної операції включає  такі етапи:

     1. Пошук і вибір ринків збуту,  включаючи вивчення кон'юнктури  ринку, визначення існуючого і перспективного попиту, встановлення рівня цін, по яких товар може бути проданий, вивчення кредитної і маркетингової стратегії конкурентів, форм розрахунків.

     2. Вибір найбільш доцільних методів  торгівлі (прямий або непрямий  метод), вивчення тарифних і нетарифних бар'єрів, вимог до сертифікату продукції, стандартизації, упаковки і маркіровки.

     3. Проведення рекламної компанії  з метою просування товару  на ринок.