Передумови розвитку світової торгівлі, її сутність та роль

У результаті може бути отриманий більший реальний дохід від використання того обсягу ресурсів, якими ця країна володіє.

Міжнародна торгівля стимулює конкуренцію і обмежує монополію. Зростаюча конкуренція іноземних фірм змушує місцеві фірми переходити до виробничих технологій з найбільш низькими витратами. Це змушує місцеві фірми впроваджувати останні досягнення НТП, підвищувати якість продукції і в кінцевому підсумку сприяти економічному зростанню.

Вільна торгівля надає споживачам можливість вибору з більш широкого асортименту продукції.

Крім того, важливою особливістю є найрізноманітніші економічні та політичні ризики в міжнародній торгівлі, обумовлені географічними, політичними, національними чинниками.

 

1.2. Характеристика  основних форм та напрямків  світової торгівлі

 

Форми міжнародної торгівлі можна систематизувати за трьома напрямками. Критеріями визначення форм є регулювання, предмет торгівлі та взаємодія суб'єктів міжнародної торгівлі. Класифікація форм міжнародної торгівлі наведена на рисунку 1.1.

Отже, розглянемо детальніше наведену класифікацію форм міжнародної торгівлі.

Рис. 1.1. Класифікація форм міжнародної торгівлі

Джерело: побудовано автором за [20, c. 308]

 

За специфікою регулювання [14, c. 124]:

• Звичайна міжнародна торгівля – це  здійснення регулювання в повному обсязі відповідно до національного законодавства;
• Режим найбільшого сприяння – це встановлення на підставі домовленості між державами такого порядку торгівлі, за якого величина митних тарифів і зборів при імпорті товарів з країни, яка користується таким режимом, повинна бути на загальноприйнятому рівні. Але жодних додаткових пільг режим найбільшого сприяння не передбачає.
• Дискримінаційна міжнародна торгівля – це  введення обмежень державою на експортно-імпортні операції;
• Преференційна торгівля – це торгівля, при здійсненні якої застосовуються пільги.

За специфікою взаємодії суб'єктів:

• Традиційна торгівля – це експорт-імпорт товарів і послуг;
• Торгівля з кооперацією – торгівля, яка здійснюється на основі довгострокових угод;
• Зустрічна торгівля – це бартер, операції з давальницькою сировиною, операції на компенсаційній основі [14, c. 126].

Зовнішньоторговельна діяльність як форма реалізації зовнішньоторговельних зв'язків класифікується по ряду напрямків:

• експорт – продаж та вивезення за кордон об'єкта зовнішньоторговельної операції;
• імпорт – купівля та ввезення з-за кордону об'єкта зовнішньоторговельної операції;
• реекспорт – вивезення за кордон раніше ввезених товарів, що не підвергалися там переробці;
• реімпорт – ввезення з-за кордону раніше вивезених товарів, що не підвергалися там переробці;
• зустрічна торгівля – сукупність зовнішньоекономічних відносин із забезпечення експорту, що тягне за собою імпорт [14, c. 128].

Розглянемо методи міжнародної торгівлі.

Метод торгівлі – це спосіб здійснення торгового обміну (торгової операції, або торгової угоди). У міжнародній торговельній практиці застосовуються два основних методи торгівлі [34, c. 306]:

1. Прямий метод (здійснення операції безпосередньо між виробником і споживачем);
2. Непрямий метод (здійснення операції через посередника).

При прямому методі торгівлі виникає певна фінансова вигода, оскільки скорочуються витрати на суму комісійної винагороди посереднику, знижуються ризик і залежність результатів комерційної діяльності від можливої несумлінності або недостатньої компетенції посередницької організації. Цей метод також дозволяє постійно знаходитися на ринку, враховувати його зміни і своєчасно на них реагувати. У той же час використання прямого методу торгівлі має на увазі наявність комерційної кваліфікації і торгового досвіду. В іншому випадку фінансові витрати не тільки не скоротяться, але можуть значно зрости.

Крім того, міжнародна торгівля в порівнянні з внутрішньою є більш ризикованою, що обумовлено економічними, політичними, правовими і соціальними умовами в різних країнах, їх традиціями і звичаями, а також великими відстанями між торговими партнерами. У результаті часто буває доцільно, а іноді просто необхідно використовувати посередників для проведення міжнародних торгових операцій.

Більше половини міжнародного товарного обміну здійснюється при сприянні торгових посередників, тобто незалежних від виробників і споживачів товарів торгових фірм, організацій і осіб. Існують різні види посередників:

- прості посередники (брокери) підшукують і зводять взаємозацікавлених  продавців і покупців, але самі  не беруть безпосередньої участі  в угодах;

- широко поширене залучення  продавцями чи покупцями (довірителями) фірм, організацій та осіб до  здійснення угод від імені  та за рахунок довірителів, тобто  в якості повірених. Довірителі  виконують підписані повіреними  контракти, відшкодовують їм понесені витрати і виплачують винагороду, яка є оцінкою компетенції та оперативності посередників;

- ще більш широке застосування  в міжнародній торгівлі отримали  договори комісії, по яких комісіонери  отримують право підшукувати  партнерів і підписувати з  ними контракти від свого імені, але за рахунок продавця або покупця (комітентів), які несуть комерційні ризики. Перед третіми особами комісіонери виступають як продавці;

- також поширеною формою  договору комісії є продаж  товарів на умовах консигнації. Експортер (консигнант) поставляє товар на склад посередника (консигнатора) для реалізації на ринку протягом певного терміну. Консигнатор здійснює платежі консигнанту по мірі його реалізації зі складу. Не продані до встановленого терміну товари консигнатор має право повернути консигнанту. На умовах консигнації реалізовують в основному товари масового попиту;

- основний обсяг міжнародної  торгівлі опосередковується незалежними торговими фірмами, що займаються перепродажем товарів (дистриб'ютори), які відрізняються від простих посередників і повірених тим, що вони від свого імені і за свій рахунок укладають договори купівлі-продажу, з одного боку, з продавцями, а з другого – з покупцями;

- дуже часто в міжнародній  торгівлі вдаються до послуг  агентів, до яких зазвичай відносять посередників, що діють на ринку в інтересах і від імені експортерів або імпортерів, тобто принципалів. У агентських угодах обумовлюються повноваження посередників за найбільш істотних умов зовнішньоторговельних угод, а також додаткові зобов'язання агентів, наприклад дослідження ринків, реклама, технічне обслуговування і т.д. [32, c. 233-236].

Існують ще три особливих типи посередників, роль яких настільки значна, що часто про них говорять як про особливі способи торгівлі: біржі, торги, аукціони.

Міжнародні товарні біржі – це такі торговельні установи, де здійснюється продаж одного товару великими партіями.

Міжнародні торги – це метод укладання договорів купівлі-продажу, при якому покупець оголошує конкурс для продавців із заздалегідь визначеними техніко-економічними характеристиками і після порівняння отриманих результатів, укладає договір на більш вигідних умовах.

Міжнародні аукціони – це  міжнародні установи, де здійснюється продаж коштовностей, предметів розкоші та ін. [22, c. 108-111].

Популярним різновидом міжнародної торгівлі останнім часом стала компенсаційна торгівля у формі товарообмінної (бартерної торгівлі), зустрічної торгівлі у вигляді зворотної закупівлі продукції або компенсаційних угод.

Таким чином, можна зробити висновок, що в загальному вигляді міжнародна торгівля – це засіб, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і таким чином збільшувати загальний обсяг виробництва. З усіх видів зовнішньоекономічної діяльності саме міжнародна торгівля, кінцевий результат якої визначається чистим експортом, безпосередньо мультиплікативно впливає на ВВП.

Необхідність зовнішньої торгівлі викликана нерівномірністю розвитку різних галузей в різних країнах. Продукція галузей, що найбільш динамічно розвиваються, яку неможливо реалізувати на внутрішньому ринку, вивозиться за кордон.

Сьогодні зовнішня торгівля являє собою традиційну і найбільш розвинену форму міжнародних відносин. На її частку припадає понад 80 % всього обсягу міжнародних економічних відносин

Розглянемо далі сучасний стан та динаміку розвитку розвинених країн у світовій торгівлі.

 

 

РОЗДІЛ 2. 
СУЧАСНИЙ СТАН ТА ДИНАМІКА ТОРГОВЕЛЬНИХ ВІДНОСИН РОЗВИНЕНИХ КРАЇН У СВІТОВІЙ ТОРГІВЛІ

 

2.1. Особливості зовнішньоекономічних зв’язків розвинених країн

 

Зростання світової торгівлі різко сповільнювалися до 2012 року включно: так, потік міжнародної торгівлі знизився з 12,6 % у 2010 році до 6,4 % в 2011 році і 3,2 % в 2012 році. Слабке зростання світової економіки, особливо в Європі та інших розвинутих країнах, є основним чинником такого уповільнення.

Нестійкі темпи зростання світової торгівлі в 2013 році були обумовлені слабким підвищенням імпорту в розвинених економіках (0,2%) і помірними темпами зростання імпорту в економіках, що розвиваються (4,4​​%).

Експорт в минулому році збільшився на 1,5% у розвинених країнах і на 3,3% - в розвиваються, що є мінімальними темпами підйому за історію спостережень.

Оцінка на поточний рік не дотягує до середнього значення за останні 20 років, яке становить 5,3%, хоча і значно вище зафіксованих в 2013 році 2,1%. За останні два роки світова торгівля збільшилася в середньому на 2,2%.

Світова торгова організація підвищила прогноз зростання світової торгівлі на 2014 рік до 4,7% з 4,5% і очікує зростання показника на рівні 5,3% в 2015 році.

В останні роки відбулися суттєві зміни у структурі світової торгівлі. Зокрема, значно зросла частка послуг засобів зв'язку та інформаційних технологій, в той же час скорочується частка торгівлі сировинними товарами та сільськогосподарською продукцією.

Певні зміни відбуваються і в географічному розподілі світової торгівлі. Поступово зростає торгівля країн, що розвиваються, але особливо швидкими темпами збільшуються обсяги товаропотоків з нових індустріальних країн. Так, країни, що розвиваються, були стійкішими до нового спаду, а їх значення у світовій торгівлі продовжує зростати разом з їх інтеграцією у глобальні технологічні ланцюжки послідовної обробки продукції.

Серед країн з перехідною економікою більш динамічно розвивається зовнішня торгівля Китаю, що дозволило країні увійти до десятки найбільших торгових держав світу.

Разом з тим раніше значна частина світового товарообігу – близько третини світових експортно-імпортних операцій – припадає на провідні промислово розвинені країни (США, Німеччину і Японію). У число найбільших торгових країн світу входять Франція, Великобританія, Італія, Канада, Нідерланди, Бельгія [47].

Так, провідним світовим імпортером залишилися США з часткою в 12,4% від світового обсягу і показником на рівні 2,33 трлн доларів, друге місце з часткою в 10,3% (1,95 трлн доларів) відійшло КНР, третє з 6,3% (1,2 трлн доларів) - Німеччини.

Перше місце з експорту в 2013 році обіймав Китай з часткою в 11,8% (2,21 трлн доларів), друге - США з часткою в 8,4% (1,58 трлн доларів), третє - Німеччина (1,45 трлн доларів).

Спеціалізація у міжнародному поділі праці на виробництві та експорті продукції обробної промисловості, типова для економічно розвинених країн, передбачає значні капіталовкладення в економіку і наявність висококваліфікованої робочої сили. Наприклад, такі невеликі за площею країни, як Бельгія, Нідерланди, Люксембург, що не мають своїх значимих природних ресурсів, входять до числа країн-лідерів світової торгівлі. Вони імпортують сировину і напівфабрикати, експортують готову продукцію, забезпечуючи високі прибутки економіці і доходи населенню.

В останні десятиліття частка розвинених країн у світовій торгівлі товарами становила 70-75%, у тому числі майже 60 % припадало на взаємну торгівлю між самими розвинутими країнами в трикутнику Північна Америка - Західна Європа - Японія. Промислово розвинені країни вважають за краще здійснювати зовнішньоторговельні операції приблизно на 70% з розвиненими країнами (див. рис. 2.1).

Рис. 2.1. Динаміка експорту товарів розвинених країн, 2013 р.

Джерело: побудовано автором за [48]

 

Для сучасної світової торгівлі характерна тенденція зростання внутрішньогалузевої торгівлі та збільшення частки взаємної внутрішньорегіональної торгівлі. До початку 60-х років розвинені країни, особливо в Західній Європі, все більше стали торгувати один з одним диференційованими товарами однієї галузі. На сучасному етапі ця тенденція зберігається і відображає міжнародне виробниче співробітництво та економічну інтеграцію країн (див. рис. 2.2).