Дослідження перспектив розвитку міжнародних економічних зв’язків підприємства (на матеріалах ХДЗ «Паллада»)

 Зберігаючи це триєдність, ХДЗ "Паллада" має всі шанси залишатися безумовним лідером у своєму сегменті виробничої діяльності на світовому ринку.

У рамках даної випускної  роботи бакалавра було розроблено наступні рекомендації:

1. Підприємству «Паллада» необхідно контролювати обсяг короткострокових запозичень.
2. Підприємству необхідно більш ефективніше використовувати оборотні фонди.
3. Оскільки, ХДЗ «Паллада» знаходиться у критичному фінансовому становищі необхідно вжити заходів щодо його стабілізації.
4. Підприємство потребує чистих інвестицій у основні фонди.

5.  ХДЗ «Паллада» рекомендується кожні півроку проводити оцінку фінансового стану підприємства, запропонований у даній дипломній роботі.

6.     Необхідна  активізація фінансово-кредитних  механізмів, пошук нових форм  фінансування підприємницьких проектів.

7.        Необхідно розробити програму  щодо сприяння залученню інвестицій.

8.      Підвищення кваліфікації виробничого персоналу та його перепідготовка.

9. Введення в дію системи просування по службі (управління кар’єрним зростанням).

10. Забезпечити кожного працівника соціальним пакетом послуг та застрахувати життя та здоров’я.

Усі перелічені пропозиції мають суто рекомендаційний характер та можуть впроваджуватися на ХДЗ «Паллада» як повністю, так і частково.

 

РОЗДІЛ 3. ОХОРОНА ПРАЦІ

 

Праця – це заздалегідь  осмислений процес свідомої діяльності людини з урахуванням її досвіду, матеріальних і духовних потреб. У  праці виявляються основні п’ять  поведінкових мотивів: вигода, безпека, зручність, задоволеність і нівелювання  в трудовому колективі.

Отже тема охорони праці є дуже актуальною, для працівників, які виконують свої функціональні обов’язки, щодо фізіологічних та психологічних умов праці. Зазначені аспекти лекції в подальшому повинні формувати почуття дбайливого ставлення до свого життя і здоров’я як найвищої соціальної цінності.

Проблема гарантування безпеки праці хвилювала людство  з найдавніших часів. Тому у своєму розвитку охорона праці пройшла  великий історичний шлях, хоча інтенсивного розвитку набула з початком машинного виробництва, яке поруч із полегшенням праці, підвищенням її продуктивності несло в собі небезпеку для життя здоров’я працюючих.

До нас дійшли праці  великих вчених стародавності Гіппократа (460-377 рр. до н.е.), Аристотеля (384-322 рр. до н.е.) та інших, у яких мова йде про безпечні умови праці.

У Середні віки та добу Відродження питаннями захисту  життя і здоров'я людей займалися  такі вчені як, наприклад, аль-Хайсам (Альхазен, 965-1039 рр, – вплив освітлення на людину); Парацельс (1493-1541 рр, – медичні  дослідження); чесько-німецький лікар і металург Агрикола (1494-1555 рр. – питання охорони праці в роботі "Про гірничу справу") та ін.

В Україні основоположником науки Нового часу про безпеку праці можна вважати Михайла Ломоносова (1711-1765). У його роботах знайшли відображення питання безпеки в гірничій справі, розробки блискавкозахисту будинків і споруд.

У XIX ст. у зв'язку з  бурхливим розвитком промисловості  проблемами безпеки праці зацікавилися багато вчених. Були зроблені значні кроки  у вивченні фізіології, психології, впливі на організм людини різних шкідливих і небезпечних факторів. Значних успіхів досягла медицина в боротьбі з хворобами і професійними захворюваннями.

З початку XX ст. з'явилася  така наука, як техніка безпеки. У 1903 р. вперше у світі було введено курс техніки безпеки в Петербурзькому університеті. Проблемами безпеки й охорони праці займалися такі помітні науковці, як: В.Л. Кирличов (1845-1913) – перший ректор Харківського політехнічного інституту, який вперше увів курс "Техніка безпеки"; М.І. Сєченов (1829-1905) – фізіолог, розробив критерій тривалості робочого дня, розкрив роль нервової системи в трудовому процесі; Ф.Ф. Ерісман (1842-1915) – професор МДУ, який розробляв питання гігієни фізичної та розумової праці; А.А. Пресе (1857-1930) – російський вчений, професор, автор першої капітальної праці в трьох томах з питань техніки безпеки, у якій далеко випередив тогочасні роботи закордонних авторів у цій сфері.

Бурхливий розвиток промисловості  у другій половині XX ст. сприяв ще більшому підвищенню уваги до питань охорони праці. Особливо це стосується радянських вчених, самий перелік імен яких зайняв би багато місця. Серед цих імен особливо помітний внесок у наукові розробки проблематики охорони праці зробили Н.А. Вігдорчик (1875-1955), В.А.Левицький (1867-1943), В.А. Легасов, Б.О. Патон, С.В. Белов, К.Н. Ткачук.

Поняття «охорона праці» визначено статтею 1 Закону України  «Про охорону праці». Охорона праці  – це система правових соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці. Дія закону поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів діяльності, на усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах [29 - 38].

Іноземні громадяни  і особи без громадянства, які  працюють на підприємствах, розташованих на території України, мають такі ж права на охорону праці, як і  громадяни України.

Верховна Рада України 14 жовтня 1992 року № 2694 – XII прийняла Закон «Про охорону праці» в новій редакції, який має велике соціально-економічне значення, оскільки стосується життєвих інтересів всіх працюючих, мільйонів громадян України. Нова редакція Закону приведена у відповідність до Конституції України та адаптована до вимог міжнародного і європейського законодавства. Адже тільки там, де роботодавці турбуються про виробничу безпеку, створюють сприятливі умови роботи, турбуються про охорону життя і здоров’я своїх співробітників, люди безпечно і належним чином можуть виконувати свої безпосередні обов’язки.

Соціальне значення охорони  праці проявляється у зростанні  якості та продуктивності праці, збереження трудових ресурсів і підвищенні соціально-економічних  показників об’єкта. Підвищення соціально-економічних показників об’єкта відбувається за рахунок покращення якості та продуктивності праці, збереження трудових ресурсів та їх складових компонентів [39].

Зростання якості та продуктивності праці відбувається за рахунок підвищення фонду робочого часу:

1) скорочення внутрішніх  змінних простоїв шляхом зниження  кількості або ліквідації мікротравм, обумовлених несприятливими умовами  праці; 

2) запобігання передчасному  стомленню за рахунок оптимізації  умов праці, режимів праці і відпочинку та інших заходів, які сприяють підвищенню ефективності використання робочого часу.

Збереження трудових ресурсів відбувається за рахунок покращення стану здоров’я і підвищення середньої  тривалості життя в результаті покращення умов праці, що супроводжується високою трудовою активністю і підвищенням виробничого стажу. Знижується напруження в колективі, покращуються взаємовідносини між співробітниками. Підвищується професійний рівень за рахунок зростання кваліфікації і майстерності [40].

Економічне значення охорони праці визначається ефективністю заходів, що поліпшують умови праці  та підвищують її безпеку, і оцінюється за результатами, які отримують при  зміні соціальних показників. Запровадження  в Україні принципів ринкової економіки потребує отримання прибутків від будь-якої діяльності. Зменшення коштів на витрати від травматизму та професійних захворювань у підрозділах МВС є суттєвим резервом у заощадженні державних коштів. На сьогодні кошти, призначенні для поліпшення умов праці та підвищення її безпеки. не скуповують себе. У зв'язку з цим держава витрачає значні кошти на пільги, компенсації та відшкодування наслідків несприятливих умов праці. Основні кошти на охорону праці складають витрати на загальне поліпшення умов праці, попередження нещасних випадків і професійних захворювань та на запобігання загальних захворювань.

Так, наприклад, підвищення температури повітря на 1°С вище норми комфортних умов супроводжується  збільшенням витрат робочого часу у  середньому на 4,1 робочих дня в  розрахунку на 100 працюючих, а перевищення рівня шуму на робочих місцях підвищує загрозу часткової втрати працездатності в середньому на 2,7 робочих дня на 100 працюючих. При комплексній дії на людину кількох шкідливих факторів втрати робочого часу можуть сягати 20-40% від загального робочого часу за рахунок зниження працездатності. Відомо, що 25-30% загальних захворювань людей пов'язані з несприятливими умовами праці [41].

З метою економії витрат на пільги та компенсації необхідно  чітко дотримуватися санітарно-гігієнічних вимог, правил техніки безпеки та інших вимог з охорони праці на робочих місцях. Збільшення фонду робочого часу досягається за рахунок скорочення витрат часу внаслідок виробничого травматизму або неявки на роботу. Усе це дозволяє говорити про необхідність наукового управління охороною праці.

У цілому соціально-економічне значення охорони праці полягає  у:

– реалізації конституційного  права громадян на охорону власного життя і здоров'я в процесі  трудової діяльності;

– регулюванні за участю відповідних державних органів відносин між власником підприємства, установи і організації та працівником з питань безпеки, гігієни праці й виробничого середовища;

– встановленні єдиного  порядку організації охорони  праці в Україні;

– наданні права працівникові відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або навколишнього середовища;

– зберіганні середнього заробітку за період простою не з  вини працівника;

– переведенні працівника за його згодою на легшу роботу відповідно до медичного висновку і стану здоров'я;

– обов'язковому соціальному  страхуванні власником усіх працівників  від нещасних випадків і професійних  захворювань;

– виплаті сум на надання  одноразової допомоги, що належать потерпілому працівникові за період його тимчасової непрацездатності;

– наданні працівникам  пільг і компенсацій за важкі  та шкідливі умови праці;

– забезпеченні працівників  спецодягом та іншими засобами індивідуального  захисту, змиваючими та знешкоджуючими засобами;

– відшкодуванні власником  моральної шкоди, заподіяної працівникові;

– забезпеченні комплексного розв'язання завдань охорони праці  жінок, неповнолітніх та інвалідів [42].

Охорона праці як галузь регламентує основні положення  щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом (далі – власник) і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Основним законом, що гарантує право громадян на безпечні та шкідливі умови праці, є Конституція  України, де проголошено, що громадяни України мають право на працю, яку вони вільно вибирають або на яку погоджуються.

Виходячи з вищесказаного  працівники юристи повинні знати:

1.  законодавчі акти, правила, положення в області  охорони праці;

2.  перелік небезпечних  і шкідливих факторів і їхня небезпека для людини;

3.  про основні напрямки  зниження травматизму і загибелі  людей при виконанні службових  обов’язків [43].

Проблема створення  безпечних і нешкідливих умов праці в Україні існувала завжди, несприятлива економічна ситуація для зниження рівня травматизму і загибелі людей існує й зараз. На засіданнях Національної ради з питань безпечної життєдіяльності населення неодноразово відзначалися незадовільне становище в галузі гарантування безпеки праці і високий рівень травматизму в країні. Про це свідчить статистика нещасних випадків. Так, ще 15 років назад щорічно в Україні на виробництві травмувалося біля 125 тисяч чол. (це приблизно одна людина на дві тисячі громадян України), що в декілька разів більше, ніж в 2005 році (більше 21 тисячі); з них близько 3 тисячі гинуло (1 тисяча – протягом 2005 року), біля 5-6 тисяч – щорічно отримують професійні захворювання.

В Україні від травм  кожні двадцять годин вмирає одна особа, а самі травмування відбуваються кожні десять хвилин [44].

Тим не менше, справжній стан охорони праці і рівень виробничого травматизму на той час замовчувався. Це не тільки породжувало безвідповідальність керівників всіх рівнів відносно підвищення безпеки праці, але і шкодило формуванню свідомого ставленню людей до особистої безпеки оточуючих [45].

Зараз на підприємствах  у шкідливих умовах працює більше 5 млн. чол., у тому числі 1,8 млн. жінок. На 01.01.2000 р. на обліку в Україні було 250 900 інвалідів внаслідок профзахворювань  та трудових ушкоджень.

Біля 1,8 мільярда гривень витрачається на відшкодування збитків, медичну, професійну і соціальну реабілітацію людей, котрі потерпіли від нещасних випадків на виробництві, і на лікування людей, котрі страждають на професійні захворювання. Ще 1,3 мільярда гривень затрачається керівниками підприємств на виплати компенсацій працівникам за працю у тяжких і шкідливих умовах.