Дослідження перспектив розвитку міжнародних економічних зв’язків підприємства (на матеріалах ХДЗ «Паллада»)

Тепер більше поширені прямі інвестиції. Найзначніші експортери капіталу — Японія, США, Франція, Німеччина та Велика Британія. Географічно майже 80% прямих зарубіжних інвестицій переміщується серед розвинутих країн світу, інші направляються у країни, що розвиваються, та в держави з перехідною економікою.

Міжнародні кредити  використовуються для поповнення основного  капіталу, кредитування та фінансування операцій з придбання акцій, будівництва  і реконструкції іноземних підприємств.

Важливе місце в розвитку міжнародного виробничого співробітництва посідають спільні підприємства. Останнім часом значно зросли темпи створення таких підприємств у країнах Східної Європи, в республіках колишнього СРСР та Китаї.

Надзвичайно сприятливі умови для залучення іноземного капіталу створюються у вільних (спеціальних) економічних зонах (ВЕЗ, СЕЗ). Вони являють собою територіально обмежені райони, які мають специфічні митні та торговельні режими, що визначаються вільним переміщенням капіталу, товарів та фахівців. Розрізняють такі види вільних економічних зон: експортні промислові зони, зони вільної торгівлі, парки технологічного розвитку, зони страхових та банківських послуг, комплексні зони. Згідно з існуючими оцінками у світовій економіці діють близько 3 тис. СЕЗ, які обслуговують понад 10% світового товарообороту [10].

Інтернаціоналізація міжнародної  економічної діяльності передбачає розвиток такої форми міжнародних  економічних зв'язків, як міграція робочої  сили. Вона виявляється в еміграції (виїзді за кордон) та імміграції (приїзд трудящих з-за кордону).

Існують головні закономірності міжнародних міграцій населення. Вони полягають у посиленні ролі трудової міграції, постійному збільшенні масштабів  міграції, значному збільшенні нелегальної  міграції, у зростанні серед мігрантів  частки висококваліфікованих спеціалістів. Важливо зазначити, що сучасна імміграційна політика західних держав дедалі більше орієнтується на потреби внутрішнього економічного розвитку. Цій політиці відповідає й ефективне імміграційне законодавство, яке передбачає селективне (вибіркове) залучення фахівців у нові галузі науки і техніки.

Міжнародні науково-технічні відносини здійснюються у різних формах, що включають продаж готових  товарів, комплектного устаткування для  виробництва, а також патентів, ліцензій, ноу-хау. При цьому продаж технологій стає важливим засобом захоплення іноземних ринків. Значно поширюються також міжнародні маркетинг, інжиніринг, гудвіл, лізинг, надання інформаційних послуг у різних галузях економіки і техніки.

На основі розглянутих  вище форм міжнародних економічних зв'язків складаються міжнародні валютні відносини — повсякденні зв'язки між приватними особами, фірмами, банками на валютних та грошових ринках з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних та валютних операцій.

Інтенсивний розвиток міжнародних економічних зв'язків підтверджує, що інтернаціоналізація господарського життя стає головною тенденцією розвитку сучасного світового господарства. Цьому сприяє діяльність міжнародних організацій. До міжнародних економічних організацій належать організації, які на основі міжнародно-договірних відносин проводять роботу, спрямовану на організацію та здійснення міжнародного економічного співробітництва. Правоздатність, яку мають міжнародні економічні організації, дає їм можливість укладати різні договори як з окремими державами, так і з міжнародними організаціями в межах завдань і цілей, закріплених в їх установчих документах.

Значну роль у розвитку міжнародного економічного співробітництва  відіграють такі міждержавні структури: Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), до якої належать усі промислово розвинуті держави; Європейський Союз (ЄС); Міжнародна торговельна організація (МТО); Міжнародний валютний фонд (МВФ); Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР); Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР); Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО); Організація Об'єднаних Націй з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) [1-16].

1.2. Управління зовнішньоекономічними зв’язками підприємства: інновації, стратегії, ризики

Управління зовнішньоекономічними  звязками будь-якого промислового підприємства є складним процесом визначення і встановлення його зв'язків з іншими суб'єктами господарювання, що перебувають у інших країнах. Цей процес полягає в реалізації вибраних цілей і в спробах досягти бажаного стану взаємин з оточенням, тобто зарубіжними партнерами, за допомогою розподілу ресурсів, який дозволяє ефективно і результативно діяти як всьому підприємству, так і його окремим підрозділам [17].

Здійснення зовнішньоекономічної діяльності вимагає розробки стратегії відповідного управління, оскільки така діяльність є більш ризикованою і вимагає врахування багатьох чинників не лише усередині країни підприємства, а й тих, що пов'язані з функціонуванням підприємств-партнерів. З метою попередження дії несприятливих чинників підприємство, що здійснює зовнішньоекономічну діяльність, має бути завжди інновативним, що у свою чергу знову підвищує ризики його функціонування. Тому дослідження стратегій, інновацій та ризиків зовнішньоекономічної діяльності є завжди актуальним і потребує уваги [18].

В нинішніх умовах розвитку зовнішньоекономічних зв'язків і економічної інтеграції з'являється все більше форм міжнародного економічного співробітництва. Це дозволяє практично будь-якому підприємству реалізувати можливість ведення міжнародного бізнесу, цілями якого є розширення збуту продукції, підвищення рентабельності діяльності, диверсифікація джерел постачання, отримання доступу до більш дешевих фінансових і технологічних ресурсів. Ці цілі безпосередньо пов'язані із здійсненням інноваційної діяльності підприємством, результати якої впливають на результативність його функціонування як всередині країни, так і за кордоном.

Участь в міжнародному бізнесі  вимагає від підприємства інноваційності і можливості здійснювати ефективну виробничо-комерційну діяльність, що відповідає таким основним вимогам [19]:

• застосування нових формул управління, заснованих як на міжнародно орієнтованому менеджменті, так і на загальноекономічних концепціях теорії управління;
• наслідування міжнародним стандартам якості при виробництві продукції;
• інноваційність і конкурентоспроможність товару;
• урахування політичних і економічних ризиків і додатково виникаючих витрат. Підвищення ефективності  діяльності  підприємства досягається застосованими методами управління, які визначаються на основі стратегії і орієнтуються на такі ключові принципи: прагнення до збільшення прибутковості; вдосконалення і модернізація продуктивних сил; подолання нестачі виробничих ресурсів; збільшення життєвого циклу товару;
• розділення ризиків і витрат щодо здійсненню діяльності з партнером (Класифікацію ризиків підприємства – суб’єкта ЗЕД зображено у Додатку А) [19].

Організації є конкретним середовищем, у якому здійснюється інноваційний процес від народження ідеї до її реалізації. До таких організацій  належать об'єкти різної форми власності, різної величини за масштабами виробництва, що мають майнову відокремленість, організаційну єдність, самостійну майнову відповідальність і виступають суб'єктами всіх наданих їм прав та обов'язків, діючи на основі статуту чи договору.

Організація з інноваційною діяльністю є відкритою науково-виробничою системою, якій притаманні всі ознаки систем, а саме: цілеспрямованість, єдність, взаємозалежність і взаємозумовленість усіх елементів; відносна стійкість і впорядкованість; неперервність розвитку, складність, подільність, імовірнісний характер результату інноваційного процесу, оскільки поведінка економічних систем до певної міри невизначена, адже прогнозування чинників зовнішнього середовища не детерміноване [20].

Трансформація зовнішнього  середовища безперервно «удобрює» грунт для інновацій, зумовлює нові науково-технічні рішення щодо задоволення поточних і нових потреб, які постійно виникають.

Здійснення інноваційних процесів базується на розробці та реалізації планів, у яких враховується ряд факторів як статичних так і динамічних. Процес розробці та реалізації планів має назву - планування. Планування діяльності підприємства в цілому й, зокрема, інноваційне планування спирається на певні принципи, які є узагальненням або констатацією закономірностей в економічній поведінці індивідів і інститутів, що припускає високий ступінь точності та загальності застосування. Принципи планування представляє собою об'єктивну категорію, що виражає тенденцію розвитку, як об'єкта планування, так і самої практики планування, і визначає задачі, напрямок і характер складання, можливості виконання планових завдань, а також перевірки їхнього виконання [21].

Як підкреслюється у  виконаних теоретичних дослідженнях, економічні принципи особливо цінні  в якості прогнозних інструментів, смороду є основою для вироблення економічної політики, що має метою подолати труднощі та контролювати небажані процеси. Тому чітке визначення та дотримання принципів при плануванні створює передумови для ефективної роботи підприємства й зменшує можливість подальших помилок.

Слід зазначити, що процедура  планування підпорядкована загальним  принципами, проте їхній прояв  у значній мірі визначається специфікою об'єктів планування, які істотно  різняться по своїй сутності, процесу  створення й характері розвитку. У загальному значенні об'єкт можна визначити як характеристику реальності, на якові людина звертає свою діяльність або спрямовує своє пізнання [18].

Відповідно до даного визначення планування може бути спрямоване на технологічні, організаційні, економічні й інші аспекти виробництва та реалізації продукції, або охоплювати діяльність підприємства в цілому. При цьому значний інтерес у якості об'єкта планування представляє інноваційна діяльність, здійснення якої обумовлено впливом комплексу взаємозалежних чинників: розумів фінансування, конкурентоспроможності продукції, що випускається, завантаження виробничих потужностей, економічного стану підприємства в цілому й ін. Одним з основних принципів планування інновацій є його цілеспрямованість, тобто наявність чітко сформульованих показників, досягнення яких за допомогою коштів є бажаним для підприємства [19].

Виділяють наступні виду інноваційної діяльності [20]:

1. проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об'єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції;
2. розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;
3. розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального і екологічного становища;
4. технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології.

Головними принципами інноваційної діяльності є [21]:

• принцип безперервного прогнозування інноваційної ситуації;
• принцип динамічного попередження технологічного відставання;
• принцип системного впровадження новин у взаємопов'язаних сферах підприємницької діяльності;
• принцип поєднання інвестицій з інноваціями;
• принцип поєднання фінансового та інженерного аналізу результативності нововведень.

Забезпечити реалізацію необхідних принципів при зовнішньоекономічній діяльності можна шляхом впровадження організаційно-економічної моделі, яка враховує нормативно-правові  основи ведення діяльності в країні підприємства та країні його партнера, техніко-економічні, валютно-фінансові і соціально-політичні аспекти діяльності кожного з партнерів відповідно до умов у його країні.

Побудова моделі здійснюється як результат дослідження системи управління з використанням методології аналізу і синтезу організаційних систем управління. Такий системний підхід дозволяє концентруватися на постановці конкретної мети діяльності підприємства.

Для створення організаційно-економічної  моделі здійснення зовнішньоекономічної діяльності промисловим підприємством йому необхідно виконати такі етапи [22]:

1. Визначаються цілі функціонування системи. Цілями зовнішньоекономічної діяльності на підприємстві є отримання прибутку, підвищення рентабельності на основі міжнародного розподілу праці, отримання доступу до нових технологій для розширення і диверсифікації виробництва, вихід на нові ринки реалізації продукції, отримання доступу на міжнародні фінансові ринки.
2. Виявляються завдання, які необхідно виконати для досягнення цілі. Цілі зовнішньоекономічної діяльності визначають підсистеми завдань, які ця діяльність має вирішувати: підвищення ефективності експортних і імпортних операцій, підвищення конкурентоспроможності та якості товару, налагодження науково-технічної і виробничої співпраці, використання найбільш ефективних способів виходу на зовнішній ринок, отримання дешевших фінансових ресурсів.
3. Визначаються заходи, які виконуються для забезпечення вирішення завдань. Враховуючи цілі і завдання, які стоять перед зовнішньоекономічною діяльністю підприємства, виконуються такі заходи: вироблення стратегії зовнішньоекономічної діяльності і забезпечення її проведення, співпраця з різними міжнародними інститутами і організаціями з питань розвитку зовнішньоекономічної діяльності, наслідування міжнародним традиціям зовнішньої торгівлі, встановлення контактів з потенційними партнерами з експортно-імпортних операцій, здійснення контролю за дотриманням контрактів і умов міжнародних договорів, організація робіт з виробництва конкурентоспроможної продукції, аналіз кон'юнктури світових ринків, вивчення діяльності конкурентів, участь в програмах фінансування за підтримки міжнародних фінансових інститутів.
4. Виявляється технологія виконання заходів, яка включає: розробку проектів оперативних, річних і довгострокових планів зовнішньоекономічної діяльності підприємства для досягнення поставлених цілей і створення умов їхнього виконання; аналіз ефективності експортно-імпортних операцій; опрацьовування і укладання контрактів для здійснення зовнішньоекономічних операцій; розробку рекламних заходів щодо просування продукції на ринок, розробку стандартів щодо зовнішньоекономічної діяльності підприємства і сприяння процедурам, встановлених стандартами.
5. Визначаються фактори внутрішнього і зовнішнього середовища, які впливають на виконання завдань та заходів. До таких факторів в зовнішньоекономічній діяльності відносяться: зовнішні (кон'юнктура світових ринків капіталу, праці і ресурсів, політична обстановка, норми державного і законодавчого регулювання, національні традиції і уклади) та внутрішні (система організації управління зовнішньоекономічною діяльністю, зміст операцій зовнішньоекономічної діяльності, положення внутрішніх регламентуючих документів, інновативність).
6. Визначаються необхідні види ресурсів (людські, технологічні і фінансові), вимоги до їхньої кількості і якості.
7. Визначається порядок виконання заходів, який враховує існуючі технологічні і ресурсні обмеження, ризики, а також спрямованість зовнішньоекономічної діяльності підприємства і обсяг здійснюваних операцій. Послідовність заходів визначається як загальною стратегією, так і детальним плануванням дій.
8. Розробляється і оптимізується модель процесу діяльності для досягнення цілі і проводиться оформлення рішення для представлення керівництву. Вхідними параметрами цього етапу є дані, визначені на попередніх етапах, тобто певна ціль, завдання, заходи, технологія їхнього виконання, фактори внутрішнього і зовнішнього середовища, потреби ресурсів. Вихідним параметром є очікуваний економічний ефект, прорахований з урахуванням цільових показників ефективності діяльності, сформованих на базі критеріїв оцінки зовнішньоекономічної діяльності. При цьому в моделі застосовуються такі критерії оцінки ефективності зовнішньоекономічної діяльності, як динаміка об'ємів продаж і закупівель (експорт/імпорт); рентабельність операцій; величина витрат діяльності; частка ринку товару; вартість фінансових і технологічних ресурсів [22].