Лекции по "Медицине"

Інтерферон  займає проміжне положення між загальними й специфічними механізмами імунітету, тому що, утворюючись на введення в організм вірусу одного типу, він активний і проти інших вірусів.

Специфічний імунітет підрозділяється на вроджений (видовий) і придбаний.

Уроджений імунітет властивий  людині від народження, успадковується від батьків. Імунні речовини через  плаценту проникають від матері до плода. Часткою случаємо вродженого імунітету можна вважати імунітет, одержувана немовлям з материнським молоком. Придбаний імунітет виникає (здобувається) у процесі життя й підрозділяється на природний і штучний.

Природний придбаний  імунітет виникає після перенесення інфекційного захворювання: після видужання в крові залишаються антитіла до збудника даного захворювання. Нерідко люди, перехворівши в дитинстві, наприклад, кором або вітряною віспою, надалі  цією хворобою або не хворіють зовсім, або занедужують повторно в легкій, стертій формі. Штучний імунітет виробляється шляхом спеціальних медичних заходів, і він може бути активним і пасивним.

Активний штучний  імунітет виникає в результаті запобіжних щеплень, коли в організм уводиться вакцина - або ослаблені збудники того або іншого захворювання ("живаючи" вакцина), або токсини - продукти життєдіяльності хвороботворних мікроорганізмів ("мертва" вакцина).

Пасивний штучний  імунітет виникає в результаті введення в організм сироватки - дефібриннованої із крові, що вже містить антитіла до того або іншого захворювання.

Реакції на щеплення. У відповідь на введення в організм вакцини може розвитися загальна, місцева або алергійна реакція (анафілактичний шок, сироваткова хвороба). Загальна реакція характеризується ознобом, підвищенням температури, загальною слабістю, ломотою в тілі, головним болем. Місцева реакція звичайно спостерігається в місці ін'єкції або інокуляції імунологічного препарату й з почервонінням шкіри, набряком, і хворобливістю в місці введення вакцини. Нерідко це супроводжується шкірною сверблячкою. Звичайно прищеплювальні реакції виражені слабко й вони нетривалі. Важкі реакції на щеплення, що вимагають госпіталізації й спеціального лікарського спостереження, відбуваються досить рідко. Алергійні реакції на щеплення проявляються сверблячою висипкою, набряклістю підшкірної клітковини, болями в суглобах, температурною реакцією, рідше утрудненням подиху. Проведення щеплень особам, у яких колись були алергійні реакції, допускається тільки в умовах спеціального лікарського спостереження.

Показання й  протипоказання до імунізації:

1. Алергійні реакції  на раніше проводилися прививки. Рішення про вакцинації в цьому  випадку приймає лікар, і проводиться  вона в умовах алергологічного стаціонару;

2. Інші алергійні реакції: респіраторна алергія, харчова й інсектна алергія. Проведення щеплень здійснюється під спостереженням лікаря-алерголога;

3. Хронічні захворювання, що протікають із порушенням  життєво важливих функцій організму;  подиху, кровообігу, печінки, бруньок,  центральної нервової й ендокринної систем;

4. Будь-які гострі захворювання (грип, ангіна, гостре респіраторне  захворювання в гострий період  і протягом  1 місяця після видужання).

При виявленні в деяких дітей протипоказань, що дають підставу для відводу від щеплення по стані здоров'я (медвідвод), питання про можливості вакцинації вирішується лікарями фахівцями колегіально. Інші діти обов'язково повинні бути щеплені, інакше інфекційне захворювання в умовах дитячої установи може прийняти масовий характер.

ЗАГАЛЬНІ ОЗНАКИ ІНФЕКЦІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

В основу сучасної класифікації інфекційних захворювань  покладений шлях передачі заразного  початку. У кожному окремому випадку  механізм зараження людини може бути реалізований кожним з декількох  шляхів. Самостійне значення мають наступні механізми зараження:

1. Повітряно-краплинні інфекції (аерогенний, аерозольний механізм зараження);

2. Шлунково-кишкові інфекції (фекально-оральний механізм зараження);

3. Гематогенні інфекції (кров'яний механізм зараження);

4. Контактні інфекції (контактний механізм зараження);

5. Змішані інфекції (різні  механізми зараження).

Початок і розвиток будь-якого  інфекційного захворювання проявляється симптомами загальної інтоксикації організму, а також локальною, місцевою симптоматикою, тобто ознаками поразки тих органів, які головним чином й у першу чергу утягуються в розвиток інфекційного процесу при даному захворюванні.

Ознаки загальної  інтоксикації:

· загальна слабість, підвищена  стомлюваність, почуття розбитості, втрата працездатності й зниження інтересу до що відбувається;

· ломота в суглобах і  м'язах;

· вага в голові, головний біль, запаморочення;

· озноб, охолодження  кінцівок і підвищення температури  тіла;

При наростанні інтоксикації зазначені симптоми підсилюються й  можуть супроводжуватися блювотою, розладом свідомості й судорогами.

Локальна симптоматика залежить від особливостей інфекційного процесу, від порушення функції тих органів і систем, які дивуються в першу чергу й головним чином при даному інфекційному захворюванні. Так, при кишковій інфекції на перший план виступають симптоми поразки шлунково-кишкового тракту: втрата апетиту, нудота, блювота, розлад кишечнику (частий рідкий стілець), схваткоподібні болю в животі, здуття живота, гурчання в животі.

При повітряно-краплинних, респіраторних інфекціях уже із самого початку спостерігаються: чхання, нежить, кашель, осиплість голосу, першіння й біль у горлі. Ці ознаки можуть супроводжуватися почервонінням особи й шиї, появою елементів плямистої висипки (екзантеми) на тілі. Картина інфекційної екзантеми звичайно настільки специфічна, що дозволяє поставити діагноз майже безпомилково. З появою ознак інфекційного захворювання варто викликати лікаря, а не намагатися йти до лікаря в поліклініку, оскільки інфекційне захворювання заразне для навколишніх. По цій же причині не можна йти в школу з ознаки мі що починається або вже розвиненого захворювання.

Дії вчителя  при виявленні інфекційного захворювання в школі. У випадку виявлення в класі учня із симптомами інфекційного захворювання педагог повинен відразу прийняти всі необхідні міри, щоб зменшити можливість поширення інфекції в школі й прискорити надання кваліфікованої медичної допомоги захворілий. У подібних обставинах педагогові варто почати ряд послідовних дій:

1. Ізолювати хворого  від навколишніх (наприклад, відвести в медичний кабінет під спостереження медичної сестри);

2. Надати хворому першу  медичну допомогу;

3. Забезпечити спостереження  й догляд за хворим до прибуття  лікаря;

4. Викликати лікаря, що  обслуговує дану установу, або  невідкладну допомогу (по обставинах);

5. Повідомити про те, що трапилося, директорові школи;

6. Викликати батьків  для перепровадження дитини додому  на амбулаторне лікування або  для супроводу хворого в інфекційну  лікарню;

7. Спробувати встановити  причину захворювання й усунути  подальший її вплив на дітей, якщо це можливо;

8. Визначити коло осіб, яким безпосередньо загрожує  небезпека захворювання, щоб у  першу чергу спостерігати за  станом їхнього здоров'я;

9. Після прибуття  лікаря інформувати його про  ймовірні причини захворювання й про прийняті до даного часу мірах; при цьому необхідно пам'ятати, що час, що вимагається для прибуття лікаря й надання невідкладної допомоги хворому, повністю залежить від точності названих координат дитячої установи й від відповідальності осіб, що зустрічають санітарний транспорт;

10. Забезпечити  точне виконання всіх вказівок  лікаря й працівників санітарно-протиепідемічної  групи; забезпечити виконання  режиму карантину й проведення  дезінфекційних заходів;

11. Провести в класі  бесіду й роз'яснити дітям причини виниклого захворювання, розповісти про його початкові ознаки, про методи попередження захворювання й правилах надання першої допомоги захворілий; варто пояснити дітям, якими шляхами інфекція може передаватися від хворого до здорового, особливо підкреслити, що з появою подібних симптомів необхідно відразу ж звернутися до педагога або медичного працівника, щоб не допустити поширення інфекційного захворювання серед навколишніх і прискорити початок лікування. Таким чином, раннє виявлення випадків інфекційного захворювання, своєчасна ізоляція захворілих, застосування методів дезінфекції, а також строге виконання вимог режиму карантину й налагоджена імунопрофілактика сприяють попередженню виникнення й поширення інфекційних захворювань в організованих колективах. При цьому велике значення має виховна санітарно-просвітня робота педагога з учнями. Уважне спостереження педагога за змінами поводження, настрою, самопочуття дитини допомагає виявити перші ознаки  захворювання, що починається. Для педагога, що бачить дитини щодня, ці зміни особливо помітні.

ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ПРОФІЛАКТИКИ ІНФЕКЦІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ 

У профілактиці інфекційних  захворювань можна також виділити три напрямки: первинна, вторинна й  третинна. До первинної профілактики можна віднести наступні заходи: дотримання правил особистої гігієни, загартовування, попереджувальний і поточний санітарний нагляд, пропаганда знань про інфекційні захворювання й способи їхньої профілактики, профілактичні щеплення, здоровий спосіб життя. Вторинна профілактика - це раннє виявлення захворілих і контроль за особами, що були в контакті із хворими (отже, знання ознак хвороби), режимнообмежені заходи (карантин, обсервація), ізоляція хворих. До заходів третинної профілактики варто віднести своєчасне, адекватне й ефективне лікування.

 

ЛіТЕРАТУРА

1. Билич Г.Л., Назарова Л.В. Основи валеології /СПб.: «Водолей»,1998.–560 с.

2. Мосин В.Г., Нечипоренко. П.И. Инфекционние болезни иоснови епидемиології/ Учебное пособие. – Ленинград, 1995.– 161 с.

3. Основи медикобиологических дисциперебіг: Учебное пособие/Под ред. проф. В.П. Соломина и дра мед. наук Л.П. Макаровой.  СПБ.: РГПУ им. А.И. Герцена, 1998. – 246 с.

4. Попов С.В. Валеология в школе и дома (О физическом благополучие школьников). – СанктПетербург «Союз». – 1998.–254 с.

5. СоковняСеменова И.И. Основи здорового образа жизни ипервая медицинская помощь: Учебное пособие для студентовсредних педагогических учебних заведений. – М.: Издательский центр «Академия». – 1997. – 206 с.

6. Справочник практического врача. /Под ред. Проф. А.И. Воробьева. Изд. 2е. – М.: Медицина. – 1983. – 656 с.

 

 

лекція 9.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ВІДХОДУ ЗА ХВОРИМИ ВДОМА

 

Загальні принципи догляду за хворими. Техніка виміру артеріального тиску. Введення лікарських засобів. Догляд за  хворими, що лихоманять. Режим фізичної активності. Профілактика пролежнів. Догляд за хворими при блювоті. Догляд за хворими при поносі.

 

ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ДОГЛЯДУ ЗА ХВОРИМИ

Догляд за хворими  є необхідною й найважливішою  складовою частиною лікування. Дуже часто при різних захворюваннях  у тім або іншому ступені знижені  воля й фізична активність хворих, їхня здатність до самообслуговування. Під відходом розуміють цілий комплекс лікувальних, профілактичних, гігієнічних і санітарно-епідеміологічних заходів, спрямованих на полегшення страждань хворого, його якнайшвидше видужання, а також на попередження ускладнень захворювання.

До основних заходів щодо загального догляду за хворими ставляться:

1. Створення й забезпечення  лікувально-охоронного (максимальний  фізичний і психічний спокій, тиша, спокійна, доброзичлива обстановка) і санітарно-епідемічного режимів  (регулярне збирання й провітрювання  приміщення, санітарна обробка хворого, його одягу, білизни, предметів відходу, деякі міри дезінфекції й дезінсекції);

2. Виконання лікарських  призначень (прийом ліків, постановка  компресів, гірчичників, виконання  ін'єкцій, підготовка хворих до  різноманітних діагностичних процедур  і виконання деяких з них, забезпечення дієтичного харчування й питного режиму);

3. Надання допомоги  важкохворим при проведенні заходів  особистої гігієни (туалет шкіри,  порожнини рота, промежини й ін.), при прийомі їжі й фізичних  відправлень (годівля хворих, подача судна, мочеприемника й т.п.);

4. Проведення санітарно-гігієнічної  обробки (профілактика й лікування  пролежнів, прийняття ванни або  душу, обтирання,зміна білизни);

5. Надання першої доврачебной  допомоги при деяких станах (лихоманка,  непритомність, блювота, понос, ядуха й т.п.).

ТЕХНІКА ВИМІРУ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ

Вимірювання АТ проводять за методом Короткова. Нормальний артеріальний тиск перебуває в межах від 100/60 до 140/90 мм рт. ст.

ВВЕДЕННЯ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ 

Існує кілька способів введення лікарських речовин: зовнішній - через шкірні покриви, слизуваті оболонки або дихальні шляхи, внутрішній (энтеральный) - через рот або пряму кишку й парентеральный, минаючи шлунково-кишковий тракт. Зовнішнє застосування лікарських засобів розраховано в основному на їхню місцеву дію, тому що усмоктувальна здатність неушкодженої шкіри дуже мала.