Формування маркетингової політики розподілу продукції підприємства (на прикладі ВАТ «Рівнехліб»)

Торговельне посередництво — обов'язковий елемент ринку. Підприємства використовують посередників:

• для найоптимальнішого за факторами часу, місця, форми і власності забезпечення придбання продукції;
• зниження витрат на реалізацію продукції або здійснення операцій з матеріально технічного забезпечення виробництва;
• зниження рівня запасів готової продукції або необхідних матеріально-технічних ресурсів;
• зменшення кількості постачальницько-збутових операцій;
• дійового контактування зі споживачами або постачальниками;
• досягнення високої оперативності реакції на зміни ринкової кон'юнктури;
• підвищення рівня конкурентоспроможності товарів;
• забезпечення доступу до первинної ринкової інформації.

Досвід  країн з розвинутими ринковими  відносинами свідчить що в сфері  товарного обороту існує велика кількість різноманітних фірм, організацій  і підприємств, які виконують  посередницькі функції.

Залежно від товарної спеціалізації розрізняють  посередницькі підприємства та організації  товарно-універсальні чи товарно-спеціалізовані. Переважають товарно спеціалізовані — або за кількома групами матеріалів (багатотоварні), або однотоварні з по-J ним чи спеціалізованим асортиментом товарної групи. Посередницькі підприємства та організації можуть бути незалежними, формально незалежними (у контрактному підпорядкуванні постачальникам чи споживачам) і залежними (збутові організації, оптові бази і контори промислових компаній, які перебувають у корпоративному підпорядкуванні).

За методами реалізації товарів посередницькі  підприємства чи організації можуть бути поділені на дві групи:

1. ті, що реалізують торгівлю через збутову систему на підставі договорів консигнації, комісії, купівлі-продажу;
2. ті, що реалізують товари через оптові торговельні фірми, спеціалізовані та універсальні крамниці без укладення спеціальних попередніх угод.

За способом винагородження розрізняють посередницькі  підприємства та організації, які працюють за рахунок або різниці в цінах  виробників і цінах реалізації товарів  на ринках збуту, або узгоджених націнок  до оптових цін, конкретних виплат (наприклад, абонементної плати), додаткових заохочувальних винагород, отримання плати за системою «ціна + компенсація витрат», а також  за рахунок змішаних форм винагороди.

Класифікувати посередників можна також і відповідно до того, чиї інтереси вони виражають. За цією ознакою розрізняють посередницькі  підприємства та організації, які виражають інтереси постачальників (виробників продукції), споживачів (виконують збутові функції) та свої особисті (постачальницько-збутові).

Крім  цього, класифікація посередників може бути здійснена за рівнем виконуваної  ними комерційної роботи (міри власності  на товари), наявністю складського  господарства (мають власне, орендоване або не мають взагалі), регіоном діяльності, тривалістю взаємовідносин з клієнтами, обсягом товарообороту, величиною  власних операційних витрат, правами щодо визначення умов купівлі-продажу тощо.

Прості посередники (агенти) — сприяють укладенню угод між виробниками та споживачами, не беручи безпосередньої участі в цьому ні своїм ім'ям, ні капіталом.

Повірені — це посередники, яких вибирають продавці чи покупці для реалізації угод від свого імені та доручення. За своєю суттю повірені є простими виконавцями волі своїх клієнтів,хоч у певних межах можуть діяти і самостійно.

Представники — це повірені, з якими підприємства підписали тривалі угоди про представництво їхніх інтересів. Основною функцією представників є налагоджування і підтримування зв'язків із тими, хто безпосередньо приймає рішення щодо купівлі. Вони проводять переговори з клієнтами щодо цін та інших умов контрактів, консультують з питань використання товарів або сервісу, розглядають і задовольняють скарги та рекламації, підтримують зв'язки з іншими посередниками.

Оптовики (купці, дистриб'ютори) — це незалежні самостійні фірми, котрі перебирають на себе титул власності на товари, якими торгують. Залежно від кількості здійснюваних функцій та послуг вони поділяються на фірми з повним чи частковим набором послуг.

Фірми, які  здійснюють обмежений набір послуг, поділяються на:

- оптових торговців, які поставляють окремі промислові товари у великі промтоварні крамниці (такі торговці зберігають власність на товари, виставлені на полицях роздрібних крамниць виписують рахунки роздрібним торговцям після продажу ними товарів);

- оптові торговці, які торгують за готівку (продають тільки тим, хто платить готівкою та отримує товар самовивозом);

- оптовики, які отримують замовлення від роздрібного торговця або від іншої фірми і передають це замовлення для виконання виробникові або іншому посередникові, але самі не створюють запасів і не займаються транспортуванням;

- оптовики, які мають невеликі склади і транспортні засоби, пристосовані для торгівлі товарами, котрі швидко псуються.

Відділи продажу (збуту) виробників — це офіси чи установи, які існують окремо від підприємства, мають свої складські потужності і поставляють товари оптовикам чи кінцевим споживачам.

Ремонтні та сервісні фірми — це формально незалежні, франчайзингові або повністю залежні від виробників підрозділи чи установи.

Асамблери — це організації, що закуповують переважно фермерську продукцію чи морепродукти в місцях їх виробництва або вилову. Як правило, вони, закуповуючи в кожного постачальника невелику кількість продукції, концентрують значні запаси і в такий спосіб комплектують великі партії для продажу головним оптовим ринковим центрам.

Торгові доми — це великі оптово-роздрібні фірми, які проводять не тільки торговельно-посередницьку діяльність, а ще й інвестують капітал у виробництво. Через скорочення кількості посередників торговий дім збільшує свої доходи, які далі вкладає у стимулювання виробництва товарів. Компаньйони торгового дому — це передовсім підприємства, які виробляють товари народного споживання.

З розвитком  ринкових відносин термін «посередник» стає все більш звичним і зрозумілим і в Україні. Однак, налагоджуючи та реалізуючи господарські зв'язки, наші товаровиробники та споживачі намагаються  передовсім установити прямі контакти, навіть у тому разі, коли це потребуватиме  більших витрат, ніж за опосередкованих  зв'язків. Головною проблемою тут  є ще досить низький рівень культури посередницької діяльності в Україні, концептуальною основою якої має бути маркетинг.

 

5. Логістичні системи розподілу

 

Логістика – це галузь бізнесу або функція в корпорації, функцією якої є забезпечення переміщення та зберігання продукції та сировини для забезпечення виробництва та продажу.

У найширшому сенсі логістикою називають  будь-які процеси пов'язані з транспортуванням, зберіганням та обробкою будь-яких предметів.

Поняття логістики на підприємстві охоплює  такі сфери діяльності як постачання, виробництва та збут продукції. Особливе місце належить транспортному господарству підприємства та процесам складування  та зберігання продукції. Основним завданням, які вирішує логістика у вказаних сферах діяльності -  це забезпечення найменших витрат, пов’язаних із рухом  матеріальних ресурсів через вказані  сфери діяльності від постачальників через сферу постачання, виробництво і збут до кінцевих споживачів продукції. Основні функції логістики скеровані на переборення матеріальним потоком простору і часу. Основними функціями маркетингової логістики є обробка замовлень, складування, управління запасами і транспортування.

Основна мета функціонування логістичних систем підприємства полягає в доставці продукції виробничо-технічного призначення  чи товарів масового споживання в  необхідній кількості та асортименті, в максимально можливому ступені  готовності до використання чи споживання, а необхідне споживачеві місце  при заданому рівні логістичних  витрат. Стосовно функціональних галузей постачання, виробництва та збуту логістичний підхід сформував цілу низку ефективних системних рішень на мікрорівні.

Постулати логістики:

1. Вантаж (необхідний товар} Рішення про товарний асортимент продукції, яка буде просуватися за даним каналом розподілу (перелік усіх товарів із зазначенням їх якості і видової належності)

2. Якість (необхідна якість товару).

3. Кількість (необхідна кількість поставок) Рішення про оптимальні партії поставок (для підтримання збутової діяльності та підтримання запасів)

4. Час (необхідний час поставок) Рішення про інтервали поставок (за умови підтримання норми запасів та мінімізації витрат па доставку і зберігання)

5. Місце (необхідне місце поставок) Рішення про способи доставки товару (вибір виду транспорту за умови вчасного виконання поставок та в необхідній кількості за мінімізації витрат)

6. Витрати  (умова мінімізації) Рішення про оптимальний розмір витрат на транспортування необхідної партії товару у визначений термін та місце

Система Канбан – це система організації  виробництва, що дозволяє повніше реалізувати  принцип «точно, своєчасно». За системою Канбан цех – це виготовлювач не має закінченого плану – графіка, а жорстко керується конкретним замовленням цеху – споживача, оптимізуючи  в межах цього замовлення свою роботу. Тому виробництво постійно знаходиться в стані «надбудови»  під впливом ринкової кон´юнктури. Однак коливання попиту і кон´юнктури  ринку мають свої межі, за якими  система Канбан починає давати «збій». Межа працездатності системи складає 7-10% відхилень від укрупненого  плану і передбачає тісну співпрацю  з постачальниками та допомогу їм, що дає значний економічний ефект.

Система «зробити чи купити» (Make-or-Buy Problem). У вузькому розумінні – це прийняття рішень щодо випуску необхідних підприємству комплектуючих деталей чи придбання у іншого виробника. У широкому розумінні, крім названого, – прийняття рішення щодо використання власного транспорту чи транспорту загального призначення, власних складів чи складів загального користування тощо.

Система «точно, своєчасно» (Just in Time) – система постачання, виробництва і транспортування до місця споживання в необхідній  кількості і в необхідний час. Забезпечує ритмічний випуск готової продукції, різко скорочуються виробничі і товарні запаси.

Система МРП (Material Requirements Planning) – це система організації виробництва і матеріально-технічного забезпечення,яка належить до «штовхаючих». Її створення співпало з масовим розповсюдженням обчислювальної техніки, тому вперше з´явилась можливість узгоджувати і оперативно корегувати плани і дії постачальницьких, виробничих та збутових ланок з врахуванням постійних змін в реальному масштабі часу. На основі математичих моделей, інформаційного і програмного забезпечення є можливість вирішувати розрахунки потреб в сировині, матеріальних, формувати графіки виробництва, збуту тощо. Функціональна схема МРП показана на рис.1.5. До недоліків цієї системи відносять значні витрати на формування банків даних, неможливість враховувати деякі фактори виробничого прицесу. Тому МРП використовують в комбінації з елементами системи Канбан.

Система ПРМ (Physical Resource Management) – це система управління технічним обслуговуванням основних фондів на основі інтегрованого підходу до їх різноманітних елементів, включаючи збір та обробку інформації, видачу рекомендацій щодо ремонтних робіт, контроль забезпечення запасними частинами.

Система СРП (Service Requirements Planning) – це автоматизована система управління технічним обслуговуванням виробничого обладнання, яка забезпечує оптимізацію профілактики та ремонтного обслуговування, скорочення запасів допоміжних матеріалів, запасних частин, ріст продуктивності обладнання за рахунок скорочення аварійних простоїв. Система може існувати як підсистема цілісної логістичної системи або ізольовано від неї.[6]

Система ОПТ (Optimised Production Technolоgy) – це система організації виробництва і постачання, яка належить до класу тих, що «тягнуть». Вважається, що ОПТ - комп´ютеризований варіант яконської системи Канбан з тією різницею, що ОПТ дозволяє виявити «вузькі місця», з якими можуть бути запаси сировини і матеріалів, машини, обладнання, технологічні процеси, персонал. Ефективність системи ОПТ полягає у збільшенні виходу готової продукції, зменшенні виробничих і транспортних витрат, запасів незавершеного виробництва, скороченні виробничого циклу, зменшенні потреб в складських та виробничих площах, підвищенні ритмічності відвантаження продукції замовнику.

 

Висновки за розділом 1

 

Маркетингова політика розподілу — це діяльність підприємства з організації, планування, реалізації та контролю за фізичним переміщенням виробленої продукції від місць її видобутку чи виробництва до місць використання чи споживання з метою задоволення потреб споживачів і досягнення власних цілей.

Корисність маркетингової політики розподілу полягає в забезпеченні: своєчасного пропонування товару (корисність часу), надходження товарів до місць  попиту (корисність місця), змін форми  і вигляду товарів з метою  досягнення їх більшої привабливості  для споживачів (корисність форми), можливості придбання товарів (корисність власності).