Постмодернизм в литературе

       На заключному етапі роботи над твором з'ясовуємо, що у вивченому творі недостатньо засвоєно учнями, синтезуємо набуті під час аналізу знання. Знову ж таки, вчитель може застосувати різні методи і форми роботи, наприклад, мікрофон. Отже, дуже доречно застосовувати такі форми та методи роботи: бесіда, диспут, читання рефератів, виголошення виступів, складання тез, планів, перечитування тих уривків, які недостатньо зрозумілі учням, виразне читання, усне малювання, складання кінострічки, розгляд і добір картин та малюнків. Не зважаючи на своєрідність розвитку постмодерністської літератури в Україні, які виявляються в основному у теорії літератури, методика вивчення постмодерністської прози та поезії подібна до методики вивчення інших літературних творів більш ранніх періодів, вона підпорядковується там же правилам і законам, використовує ті ж методи.

І тільки поєднання різноманітних  форм та методів на кожному етапі  роботи над художнім твором дозволить  досягти максимальної ефективності (глибини) його засвоєння. Як показав  досвід роботи, найефективнішими є  ті уроки, де використання різноманітних  форм і методів навчання обов'язково супроводжується емоційною наснагою. Емоційна насиченість — обов'язковий  складник вивчення художнього твору.

 

2.4. Модель уроку з вивчення літератури постмодернізму

Вияв модернізму в українськії літературі останніх десятиліть. Часописи та альманахи

Мета: проаналізувати особливості постмодернізму в українській

художній літературі останнього часу; ознайомити учнів із сучасними  часописами та альманахами, літературними  угрупуваннями; сприяти глибокій та ґрунтовній літературній підготовці старшокласників, виховувати шанобливе ставлення  до творчості.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: виставка сучасних часописів та альманахів.

«...Постмодернізм — це там, де кожен із нас опинився сьогодні;

це  така обставина часу і місця, від  якої нікуди нам не подітися».

Ю. Андрухович

Хід уроку

I. Організаційний  момент

II. Мотивація навчальної  діяльності

«...Постмодернізм — це там, де кожен із нас опинився сьогодні; це така обставина часу і місця, від якої нікуди нам не подітися» (Ю. Андрухович).

Питання для роздумів. Як ви розумієте ці слова?

III. Актуалізація  опорних знань

«Спринт»

За 1 хв. назвати якомога  більше письменників сучасної української літератури.

За 1 хв. назвати якомога  більше сучасних літературних угруповань. Назвіть риси українського постмодернізму.

IV. Перевірка домашнього  завдання

V. Оголошення теми  й мети уроку

VI. Основний виклад  матеріалу

Слово вчителя

Кінець XX ст. низкою дослідників  культури визначається як епоха постмодернізму або постмодерну. Постмодерн — широка культурна течія, що охоплює філософію, естетику, літературу, мистецтво, гуманітарні науки.

Терміном «постмодернізм»  користуються під час аналізу  явищ культури, що виникли після модернізму (звідси й назва) і внаслідок розвитку модернізму.

Світ уявляється постмодернізму складним, хаотичним, багатоманітним, тому кращий спосіб його засвоєння — ігровий, естетський. Звідси така характерна риса постмодерністської культури, як іронія, насміхання. На думку постмодерністів, у сучасну епоху все відносне: немає істини, немає реальності (її з успіхом замінює віртуальна реальність, у якій люди вже не тільки спілкуються та проводять наукові конференції, а й освідчуються в коханні).

У наш час «немає нічого живого та святого», що колись піддавалося модерністській критиці та засудженню, отже, залишається лише глузувати та насміхатися над цим дивним світом. Найхарактернішим представником сучасної постмодерністської філософської думки є всесвітньо відомий італійський учений Умберто Еко. У його бестселерах «Ім’я рози», «Маятник

Фуко» та інших органічно  поєднуються філософський підтекст, пародійний аналіз культурної плутанини сучасної свідомості, іронічне осмислення минулого та попередження про небезпеку розумової деградації.

Одним із головних принципів  постмодерну стала «культурна опосередкованість», або коротко — цитата. «Ми живемо в епоху, коли всі слова вже сказані»,— помітив філософ С. Аверінцев.

Отже, залишається лише повторювати  відомі істини, цитувати відомі вислови. Цитатами говорять політики. Цитати є елементамихудожньої творчості. Десятки, якщо не сотні цитат складають культурний багаж сучасної людини. Виникає справедливе запитання: а що ж далі? Тут слід прислухатися

до слів Д. Лихачова: «Мистецтво на межі XXI століття не закінчується, воно вступає в перехідний період хаосу, а хаос завжди народжує нове».

Герой літератури постмодернізму — людина, яка загубилася в повсякденному бутті, утратила зв’язок із Всесвітом, гостро переживає власну відчуженість і втрату духовних орієнтирів. Вона не відає, куди йти, у що вірити, навіть про що думати й що відчувати, оскільки її думки й почуття здеформовані під впливом трагічної дійсності. Постмодернізм в образно-символічній формі відтворює загальній абсурд життя, розрив соціальних і духовних зв’язків у світі, падіння людства в безодню, де немає шансів на спасіння.

Надзвичайної актуальності в літературі постмодернізму набув прийом естетичної гри. Гра письменників з реаліями буденності та літературними архетипами (прообразами) порушує глибинні зв’язки. У багатьох творах життя постає страшним театром, якимось апокаліптичним карнавалом. Літературна гра дає можливість переосмислити дійсність, більше того — переграти певні ситуації, щоб знайти відповіді на складні питання. А коли гра поєднується зі сміхом, вона перетворюється на протистояння загальному абсурду. Відомий теоретик і практик постмодернізму У. Еко вважає, що, «коли вже минуле неможливо знищити, оскільки його знищення веде до німоти, його слід переосмислити іронічно, без наївності», позбавляючи людину страху від жахливого буття.

Сюжет у постмодерністських творах, як правило, розпадається на велику кількість мікросюжетів, відступів, коментарів тощо. Характерною ознакою постмодернізму є поєднання комічного й фантастичного. Пародія, гротеск, художнє передбачення допомагають авторам оволодіти логікою абсурду, зазирнути за межу реального, протиставити суцільному хаосу «сміх життя».

Нерідко представники постмодернізму застосовують елементи різних напрямів і течій — реалізму, натуралізму, «потоку свідомості», експресіонізму, сюрреалізму та ін., які активізують пошук засобів боротьби з трагічністю буття.

Постмодернізм розвивається в жанрах фантастичної притчі, роману-сповіді, антиутопії, оповідання, міфологічної повісті, соціально-філософського й соціально-психологічного роману та ін.

Жанрові форми можуть поєднуватися, відкриваючи нові художні структури.

Доповіді учнів

Сучасні літературні  угруповання

Початок XXI ст. ознаменований  активним створенням різних літературно-мистецьких гуртів (як і на початку XX ст.), які поставили собі за мету привернути увагу й шокувати читача опозиційністю до традицій, універсальністю проблематики, епатажністю.

АУП (Асоціація  українських письменників) (1997)

Ідея утворення Асоціації  українських письменників (АУП) виникла під час роботи III з’їзду Спілки письменників Українив жовтні 1996 р. Літератори, незгодні з творчими та організаційними принципами й традиціями, «совєцького», як вони вважали, об’єднання письменників, подали заяви про вихід із СПУ. Асоціація утворена 6-8 березня 1997 р. на установчих зборах

АУП (118 учасників). До складу АУП увійшли, зокрема: Юрій Андрухович, Наталка Білоцерківець, Юрій Винничук, Василь Герасим’юк, Павло Гірник, Василь Голобородько, Сергій Жадан, Оксана Забужко, Олександр Ірванець, Анатолій Кичинський, Дмитро Кремінь, Олександр Кривенко, Мирослав Лазарук, Іван Лучук, Іван Малкович, В’ячеслав Медвідь, Петро Мідянка, Володимир Моренець, Костянтин Москалець, Віктор Неборак, Борис Нечерда, Юрко Покальчук, Василь Портяк, Ігор Римарук, Микола Рябчук, Дмитро Стус, Людмила Таран, Тарас Фе дюк та інші. Організація АУП має за мету подолання структурно-ідеологічного змертвіння в письменницькому середовищі України, що виникло через неспроможність керівництва СПУ реформувати структуру та концептуальні засади Спілки письменників до рівня відповідності вимогам сучасної ситуації (як соціальної, так і світоглядної).

Першим президентом АУП  було обрано Юрія Покальчука, віце-президентами Володимира Моренця, Юрія Андруховича, Ігоря Римарука й Тараса Федюка.

13 листопада 1997 р. Міністерством  юстиції України було зареєстровано Всеукраїнську громадську організацію «Асоціація українських письменників».

Протягом перших двох років  Асоціація провела низку широких презентаційних заходів: у Львові — «Наші в місті», «Вогні великого міста», в Одесі — фестиваль сучасного українського мистецтва «Південний хрест», АУПівські фестивалі відбулися в Києві, Харкові, Чернівцях, Кіровограді. Протягом 4 років АУПівці тричі ставали лауреатами Національної премії ім. Т. Г. Шевченка.

19 квітня 2001 р. Асоціація  набула статусу Всеукраїнської творчої спілки.

За роки існування АУП  до неї долучилися такі відомі українські письменники як Василь Шкляр, Олесь Ульяненко, Марина та Сергій Дяченки, Мар’яна Савка, Маріанна Кіяновська та інші. На сьогодні членами Асоціації є 158 письменників, що працюють у 17 регіональних організаціях України.

«Бу-Ба-Бу» (1985)

1985 року у Львові Юрій  Андрухович, Олександр Ірванець, Віктор Неборак заснували літугрупування, яке назвали «Бу-Ба-Бу». Віктор Неборак у своїй книжці «Введення у “Бу-Ба-Бу” » дає пояснення, що звукосполучення бу-ба-бу виникло як своєрідне складноскорочення слів бурлеск, балаган, буфонада і з того часу обростає новими значеннями. Основоположники літугрупування пояснюють, що бу-ба-бу — це стиль художньої літератури, де немає обмежень.

Бубабісти вважають, що й  політика, і економіка, і мистецтво можуть стати об’єктом естетичних зацікавлень, бо це є наше життя. Період найактивнішої діяльності «Бу-Ба-Бу» (23 концертні поетичні вечори) припав на 1987-1991 рр. Апофеозом став фестиваль «Вивих-92», коли головну фестивальну акцію склали чотири постановки поезоопери «Бу-Ба-Бу» «Крайслер Імперіал».

«Нова деґенерація» (1991-1994)

Літературне угруповання  за участю Івана Андрусяка, Степана Процюка та Івана Ципердюка. Утворене 1991 р. в Івано-Франківську, де І. Андрусяк та І. Ципердюк у той час були студентами, а С. Процюк — викладачем педагогічного інституту ім.В. Стефаника (нині — Прикарпатський університет). Перші публікації гурту — 1991-1992 рр. у місцевому тижневику

«Західний кур’єр», додатком до якого вийшло 3 альманахи, які так само звалися «Новою деґенерацією». Наприкінці 1992 р. у видавництві «Перевал» вийшла поетична збірка літугруповання, яка теж звалася «Нова дегенерація». Передмову до неї написав Юрій Андрухович. Навесні 2003 р. відбувся вечір літгурту в Києві в Спілці письменників, який спричинив чималий резонанс у періодиці й роздратований, відверто лайливий відгук Олеся Гончара. Книжка ж «Нова дегенерація» була визнана найкращою книжкою 2003 року за опитуванням критиків.

«Пропала  грамота» (к. 80-х — п. 90-х рр. XX ст)

Літературне угрупування  трьох київських поетів: Юрка Поза- яка, Віктора Недоступа та Семена Либоня. Існувало в кінці 80-х — на початку 90-х рр. XX ст. «Пропала грамота» була заявлена як авангардний проект. (Авангардизм — термін на означення так званих «лівих течій» у мистецтві. Авангардизм виникає в кризові періоди історії мистецтва, коли певний напрям або стиль існують за рахунок інерції, тиражуючи вчорашні творчі здобутки, перетворені на кліше).

1991 р. вийшла книга з  однойменною назвою. Книга «пропалограмотіїв» мала шалений успіх і колосальний резонанс.

«Західний вітер» (1994)

Український літературний гурт. Створений 1992 р. в місті Тернопіль.

1994 р. видав однойменну  збірку, куди як розділи увійшли поезії його членів Гордія Безкоровайного «Місцевість принагідної зорі», Василя Махна «Самотність Цезаря», Бориса Щавурського «...Правий берег сумної ріки».

«ЛуГоСад» (1984, Львів)

Літературна група, до складу якої входять Іван Лучук, Назар Гончар і Роман Садловський. Група заснована у Львові 19 січня 1984 р. (датування за першою писемною згадкою назви в листі Н. Гончара до І. Лучука). Назва складається з початкових літер прізвищ учасників: ЛУчук, ГОнчар, САДловський. Існують різні варіанти написанняназви: ЛУГОСАД, Лугосад, ЛуГоСад, Лу-Го-Сад. Усі учасники групи народилися у Львові, в один рік закінчили Львівський університет (1986). Поетичний доробок лугосадівців найпоказовіше представлений у канонічному корпусі їхніх поетичних текстів — книжковому виданні «ЛУГОСАД: поетичний ар’єрґард» (1996), що складається з трьох частин: «Ритм полюсів» Лучука, «Закон всесвітнього мерехтіння» Гончара, «Зимівля» Садловського. У лютому 1994 р. відбулася академічна наукова конференція «Літературний ар’єргард», присвячена 10-літтю ЛуГоСаду. Окремі вірші лугосадівців перекладені німецькою, польською,

білоруською, словацькою, болгарською, англійською, італійською мовами.

Творча  асоціація «500» (1994, Киів)

Представники: М. Розумний, С. Руденко, Р. Кухарчук, В. Квітка,

А. Кокотюха та ін. Творча асоціація «500» утворилась в 1993 році в Києві. Однією з цілей створення нової асоціації, за С. Руденком, стало «подолання неуваги» старших письменників до літературного покоління 90-х років. Творча асоціація «500» разом із Національним музеєм літератури України організувала ряд поетичних вечорів під гаслом «Молоде вино». У 1994 р. учасники асоціації упорядкували й видали антологію поезії 90-х років минулого століття «Молоде вино». 1995 р. з’явилася антологія прози 90-х «Тексти». У 1997 р. під егідою ТА «500» було проведено Всеукраїнський фестиваль поезії «Молоде вино». Популяризації творчого доробку учасників асоціації посприяло активне співробітництво з видавництвом «Смолоскип» та численні літературні вечори, проведені у великих містах України в 1994-1996 рр. 1997 р. вийшла ще одна антологія учасників асоціації «Іменник. Антологія дев’яностих».