Становлення словацької культури

     Київський національний університет імені  Тараса Шевченка 
 
 
 
 
 

     Реферат на тему:

     «Становлення словацької культури» 
 
 
 

                                              Виконала:

                                              студентка 3 курсу 4 групи 

                                              історичного факультету

                                              Дорошенко Ліна Василівна 
 

Київ - 2009 

     Зміст

1 . Вступ

2. Умови розвитку культури словацького населення в XVI-XVII століттях

3. Основні риси словацької культури в XVI – XVII ст.

4. Висновки

5. Список використаної  літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

До Х  століття угорські племена заволоділи частиною території Придунайської  низовини заселеної слов’янами. Введення словацьких земель до складу Угорської держави призвело до того,що слов’янське населення півдня було частково мадяризоване. Впродовж Х – на початку ХІ століття західний та центральні райони території Словаччини неодноразово входили до складу володінь князів Чехії та Польщі. Відповідно це все відбилося на становленні та розвитку культури словацького народу, адже входження словацьких земель до складу ранньофеодального Угорського королівства зумовило панування там мадярської політичної культури і взагалі їх впливів на стан речей в слов’янському суспільстві. Офіційною мовою в Угорському королівстві вважалася латина. Словаки використовували декілька мовних діалектів, відмінності між якими з часом зростали. Проте консолідуючим елементом виступала компактність розселення словаків, які відрізнялися від угорців і німців своєю мовою і культурою.

     Мовні або літературні словацькі пам’ятки середньовічної доби історичній науці  невідомі. Провідним центром культури була Нітра, де існував шкільний навчальний заклад. Книги видавались лише латиною. Лише послідовники гуситів у релігійних проповідях вживали чеську мову. В цілому події та ідеї революції в Чехії справили значний вплив на розвиток словацької культури й відбилися в піснях та народному епосі. Але оцінюючи розвиток культури на словацьких землях у Х – ХIV ст., слід зазначити, що він відбувався досить повільно. Це зумовлювалося відсутністю у словаків власного політичного центру та їхнім провінційним становищем в Угорському королівстві.

     В XIV столітті поступово поширюється освіченість. В усіх регіонах функціонували школи, які закладалися й утримувалися містами або громадами. Вони готували не лише священнослужителів, а й світських освітян. Вищу освіту словаки здобували переважно в університетах Праги, Відня і Кракова. В другій половині XV століття з ініціативи єпископа Я.Вітеза зі Средни виник університет Братиславі – «Академія Істрополітана», проте його діяльність невдовзі припинилася.

     Значні  здобутки в цей період були досягнуті  в галузі архітектури. В ХІ – ХІІ століття були збудовані численні замки, князівські палаци й церкви, переважно в романському стилі. До наших днів збереглися храм Св. Марії поблизу Нітри, замок у Спиші та ін..

     В XIV – XV в Угорщині запанував готичний стиль. Для забудови міст здебільшого запрошувалися майстри з-за кордону, хоча працювали й місцеві: Штефан з Кошице, Ян з Пряшева та ін. Відомими пам’ятками готики цього періоду є костели в Банській Штявниці, каплиця Св. Катерини у Братиславі, Спишський, Нітранський, Тречинський замки. У другій половині XV століття в стилі раннього Ренесансу будуються палаци та місьі ратуші в містах Спиш, Нітра, Жиліна тощо.

     У XIV столітті розвивався на словацьких землях живопис і скульптура. Справжніми центрами мистецтва стали Спиш, Тренчин, Нітра, Кошице та інші майстри, де працювали маляри, різьбярі по дереву й каменю та скульптури.

     Діяльність  короля Карла Роберта, який наділяв  словацькими землями своїх родичів  з Італії, сприяла розвиткові культурних зв’язків Словаччини з іншими країнами. З тих часів зберігся настінний живопис з алегоричними зобажннями оронації Карла в Спишському соборі (1317р).

     З кінця XIV століття зріс вплив чеської  живописної школи, зразком якої єнастінний живопис у церкві Св. Якуба в Левочі та ілюстрації рукопису священника Михайла з Трнави. З початку XV століття  посилюється вплив французької та віденської шкіл живопису.

     А в наступні століття відбувається остаточне  становлення та розвиток словацької культури на чому я і зупинюсь більш  детально. Актуальність теми полягає  в тому, що поряд з тим, що ми зможемо прослідкувати особливості становлення власне словацької культури – ми зможемо зрозуміти характер політичних відносин в той час, процес взаємовідносин між народами тощо. Том структура моєї роботи має наступний вигляд : зміст, вступ (де я зупинилась на деякій характеристиці розвитку культури протягом Х – XIV ст.) 2 розділи, присвячені розгляду становлення словацької культури (починаючи з XV ст.), загальних висновків та списку використаної літератури. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Умови розвитку культури словацького населення в XVI-XVII століттях

     Починаючи з 1529 р. людність південної частини словацьких земель вперше зіткнулася з османським військом. Після падіння в 1543 р. фортеці Естергом (центр угорської римо-католицької церкви) для завойовників був відкритий шлях до словацьких земель. Після захоплення у 1554 р. фортеці Філяківський Град на захоплених словацьких землях було створено чотири санджаки: Естергомський, Новоградський, Сетанський і Філяківський. Місцеве населення, яке опинилося під османською владою, було обкладене подушною податтю. За часів османського панування угорську шляхту було позбавлено всіх земель і майна, десятки тисяч людей у словацьких землях потрапили в рабство. Економіка краю була дезорганізована й майже цілком зруйнована.

     Турецька  навала спричинила суттєві зміни  в етнічному складі населення  словацьких земель, що призвело до переміщення  міжетнічного мадяро-словацького кордону  на північ. Під натиском загарбників  багато угорців (представники шляхти, купецтва та інших станів) переселялися до підвладних Габсбургам територій, і насамперед до словацьких міст, — Братислави, Трнави, Кошице тощо. Серед угорців, які знайшли порятунок у словацьких землях, більшість становили селяни. Своєю чергою, словацькі селяни, які традиційно мешкали й вели господарство в долинах річок та низинах, рятуючись від жорстоких завойовників, переселялися до важкодоступних гірських регіонів, де вони корчували ліси, освоювали нові землі й будували поселення.

     Рятуючись від свавілля османських властей, до південно-західних регіонів словацьких земель у цей період переселилося декілька тисяч хорватських родин. Хорвати-переселенці, як правило, не змішувалися з місцевою людністю, а оселялися окремо, засновуючи власні поселення.

     З центральних регіонів Угорщини на словацькі землі мігрувало багато родин мадярської шляхти, які відразу дістали чимало привілеїв: їх звільняли від податків, надавали право торгувати вином тощо. Збільшення населення краю в цілому сприяло розвиткові міст.

     Напруженість  у міжетнічних відносинах започаткувала процес самоідентифікації словаків як окремого народу й сприяла пробудженню їхньої національної самосвідомості, що відіграло велику роль в антиосманській боротьбі.

     Словацьке населення в другій половині XVI ст. й особливо в XVII ст. несло на собі головний тягар боротьби проти османської експансії. Словацькі землі перетворилися на арену жорстокого воєнного протиборства між Османською Портою і Габсбургами. Вони постійно опинялися в епіцентрі антигабсбурзьких виступів мадярських магнатів і шляхти. Саме на словацьких теренах у 1678 р. мадярські магнати, спираючись на підтримку османів, організували один із найбільших антигабсбурзьких виступів. Однак поразки османської армії під Віднем 1683 р., а потім і на угорських територіях ускладнили становище повсталих і прискорили їх остаточний розгром австрійськими військами. Таким чином, угорська шляхта змушена була поступитися Габсбургам. Державні збори в листопаді 1687 р. визнали право австрійської гілки Габсбургів за чоловічою лінією на успадкування угорської корони. Відтепер Угорське королівство (і відповідно словацькі землі) стало спадковим володінням Габсбургів. Під час австрійсько-османських воєн, що тривали, з перервами, майже ціле XVII ст. частина словацьких територій перебувала під владою Порти, і лише за Карловецьким миром 1699 р. їх знову було повернуто до складу імперії Габсбургів.

     Війни та повстання XVII ст. спустошили словацькі землі, ниви було занедбано, а міста збезлюдніли. Все це не могло не відбитися й на розвитку культури. Словаки були активними учасниками всіх війн та станових повстань, що їх ініціювали угорці, в цей період відбувалося «ословачення» міст і витіснення з них німецького елементу. У словаків з'являються ознаки етнотериторіального розуміння батьківщини. У 1685 р. вперше зафіксовано назву «Словаччина».  Саме за таких несприятливих умов і відбувався процес формування словацької народності. Важливим чинником розвитку культурних процесів у Словаччині стало входження її, як і Чехії, до складу однієї держави — Габсбурзької монархії. Етнічна близькість народів сприяла посиленню впливу чеської культури на формування національної самосвідомості.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Основні риси словацької культури в XVI – XVII ст.

Війни та повстання XVII ст. спустошили словацькі землі, розчленування Угорського королівства й утвердження османського панування над його середньою частиною призвели до переміщення центру політичного життя на північ і північний захід. Приплив біженців на словацькі землі, господарське освоєння цих територій спричинили зміни в етнічному складі місцевої людності. Оскільки словаки були активними учасниками всіх війн та станових повстань, що їх ініціювали угорці, в цей період відбувалося «ословачення» міст і витіснення з них німецького елементу. Саме за таких несприятливих умов і відбувався процес формування словацької народності. Вже в XVI ст. у словаків з'являються ознаки етнотериторіального розуміння батьківщини. У 1685 р. вперше зафіксовано назву «Словаччина». В цей період належність словаків до Угорського королівства являла собою основу їхнього національного світосприйняття, оскільки вони вважали себе складовою угорської політичної та історичної спільноти. Терміни «словак» і «татранський слов'янин» були ознаками селянського стану [ Історія західних і південних слов’ян, c. 197].

     Поширення в словацьких землях гуманістичних  і ренесансних ідей, зростання міст, зміцнення бюргерства у соціальній структурі суспільства зумовили появу нових елементів у духовному житті словаків. Особливий вплив на розвиток словацької культури справила Реформація. Однак багатства краю зосереджувалися в руках угорської шляхти та німецького бюргерства. Словацькі землі стали центром культурного життя габсбурзьких володінь Угорського королівства.

         Важливим чинником розвитку культурних  процесів у Словаччині стало входження її, як і Чехії, до складу однієї держави — Габсбурзької монархії. Етнічна близькість народів сприяла посиленню впливу чеської культури на формування національної самосвідомості. Так, у словацьких землях поширилася так звана «біблійщина» — чеська мова, якою було перекладено Біблію (відома під назвою Краліцької). Поступово «біблійщина» утвердилася як мова писемності певної частини словаків, нею видавалися навіть королівські розпорядження. Проте загальний рівень грамотності населення залишався досить низьким [ Краткая история Чехословакии: с древнейших времен до наших дней, с. 223].

               Поширення ідей Реформації сприяло змінам у галузі освіти. Так, навчальні заклади в словацьких землях поступово набували конфесійної забарвленості, й хоча вони були приватними, їхня діяльність регламентувалася органами місцевого самоврядування. Найбільш відомими були протестантські школи в Бардієві, Глаговце, Біточі, католицькі — у Трнаві. У другій половині XVI ст. на території Словаччини налічувалося понад 130 шкіл. Але якщо в районі Братислави, в Малих Карпатах і на Загір'ї школи функціонували майже в кожному населеному пункті, то в інших регіонах їх було значно менше [Історія західних і південних слов’ян, c. 198].

     Більшість дітей здобували початкову освіту в церковних школах. Наступним етапом було навчання в «латинській» школі. Лише вихідці із заможних родин могли завершувати свою освіту в гімназіях. У деяких містах були відкриті спеціальні навчальні заклади для дівчат.

               Становлення словацької культури відбувалося в надзвичайно складних умовах. Угорська правляча еліта всіляко гальмувала цей процес, проводила політику мадяризації словацької шляхти та інших верств населення. Всі ці негативні явища посилювалися діяльністю єзуїтів, які в 1561 р. з'явилися в словацьких землях. Очоливши контрреформаційний наступ єзуїти підпорядкували собі всю систему освіти. В наступний період у краї були відкриті єзуїтські школи, гімназії та університети. Так, у 1635 р. був заснований Трнавський університет, який мав теологічний, філософський та юридичний факультети, у 1657 р. — Кошицький університет [Теорія та історія світової та вітчизняної культури, c. 208].

     Ідейне  протистояння доби Контрреформації  специфічно проявилося у сфері освіти, зокрема, у вигляді вистав дитячих театрів, які діяли як у католицьких, так і в протестантських школах. В них ставилися п'єси таких відомих літераторів-єзуїтів, як Я. Ліпаї, Д. Мітіс та ін.