Міфологія Єгипту

    Вступ 

    Єгипет  – стародавня рабовласницка держава, що за короткий час досягла такого рівня розвитку, якого не мала жодна  держава того часу. Єгипет розташувався на пн.Сході Африки. Виникла ця держава  в період палеоліту. Наявність родючих  грунтів, будівельних матеріалів сприяла розвиткові землеробства, будівництва а також ремесел та торгівлі, що допомагало збагачувати державу та розвивати науки. Уявіть собі державу, яка вміє будувати греблі, системи штучного зрошування, зводити будівлі висотою 146,6 метрів (піраміда Хеопса) та підкорювати інші держави, мати власну писемність користуватися сонячними та водяними годинниками. Древні египтяни використовували знання математики фізики, астрономії в будівництві, живописі та в архітектурі. Дивовижні прикраси з золота, срібла, скульптури і сьогодні вражають своєю вишуканістю. В наш час цими технологіями володіє кожна велика держава у світі, а ви уявіть, що така цивілізація існувала кілька тисяч років тому.

    Єгипетська  нація складалась з 40 невеликих держав. У другій половині 4-го тис. д.н.е. ці держави утворили два царства: на півночі – Нижній Єгипет, на півдні – Верхній Єгипет. На цих теріторіях почалася так звана династична єпоха (До 343 років. д. н. е. Правило близько 30 династій).Суспільний розвиток вимагав з‘єднаннаня двох держав в єдине ціле та встановлення монархії.

    Надзвичайна культура Древнього Єгипту з незапам'ятних  часів залучала до себе увагу всього людства. Вона викликала подив у  гордого своєю цивілізацією вавілонського  народу. У єгиптян училися мудрості філософи і вчені Древньої Греції. Великий Рим схилявся перед стрункою державною організацією країни пірамід. Минули тисячоріччя, але жвавий інтерес до історії Древнього Єгипту аж ніяк не зменшився. Але довгий час величезний шар єгипетської історії був невідомий людям: учені не могли розшифрувати таємничі письмена-ієрогліфи.

1. Історичний  огляд Древнього  Єгипту

    Минули  тисячоріччя, але жвавий інтерес  до історії Древнього Єгипту аж ніяк не зменшився. Але довгий час величезний шар єгипетської історії був  невідомий людям: учені не могли розшифрувати таємничі письмена-ієрогліфи.

    У Єгипті збереглося багато історичних пам'ятників - піраміди, храми, колоси, обеліски, що також чимало могли  розповісти про історію країни.

    Крім  того, нерідко ці пам'ятники були покриті  письменами, але протягом довгого часу прочитати їх нікому не вдавалося. І тільки в 1822р. французький учений Ф.Шампольєн знайшов ключ до читання єгипетських ієрогліфів, що просунуло історичну науку про Єгипет на кілька кроків уперед.

    Що  ж стосується пам'ятників - пірамід, храмів і т.д. - то тут були деякі проблеми. Адже більшість з них виявилися занесеними піском. Потрібні були розкопки для їхнього відкриття.

    Згодом  були розкриті цілі міста, а також  скельні гробниці, у яких із середини II тис. до н.е. ховали єгипетських фараонів. На відміну від пірамід, що були на очах і часто піддавалися пограбуванню, скельні гробниці робили під землею і засекречували.

    Рабовласницьке  суспільство в Єгипті склалося трохи  раніш, ніж це відбулося в інших  країнах.

    Тут виникла перша у світі держава (Додаток 1, 2).

    До  речі, цікаво знати, що сучасні Єгиптяни, що говорять арабською, свою країну називають  «Міср». Назва «Єгипет» походить від  давньогрецького найменування «Айгуптос». У свою чергу це слово, швидше за все, походить від одного з імен найзначнішого з давньоєгипетських міст - Мемфіса. Давньоєгипетською ж, відповідно до прийнятої в науці умовній вимові, вона вимовляється як Хет-ка-Птах, хоча, судячи за Вавилонськими даними, ця назва в дійсності вимовлялося як Хэ-ку-Птах.

    Що  стосується самих древніх єгиптян, то вони свою країну називали «Кеме» - «Чорна», по кольору її темного ґрунту, на відміну від «червоної» землі околишньої пустелі.

    Як  і в інших країнах, у Єгипті поступово руйнувалася родоплемінна спільність. На місці первісних громад з'являлися громади землевласників, що були об'єднані сусідством і спільною працею по підтримці зрошення. Вони розводили вже не тільки дрібну, але і велику рогату худобу. Врожай ячменя і пшениці зберігали в засіках обмазаних глиною. Полювання і риболовля зберегли своє господарське значення.

    В другій половині четвертого тисячоріччя  в гейзейський період великих  успіхів досягло землеробство засноване  на системі штучного зрошення. Глинобитні будинки свідчили про міцність осілості, зменшення в могилах зброї, остаточне витіснення полювання скотарством. Змінився характер і розмір торгівлі, систематична торгівля приймає міжнародний масштаб, з'являються в Єгипті і привезені речі (наприклад месопотамські циліндричні печатки). Відбуваються корінні зміни й у соціальній культурі.

    Розміри могил дозволяли зрозуміти, що в  громадах уже відчувалася майнова  нерівність. Виділялися вожді, яких ховали з розкішшю. У цей період виникає  інститут рабства. Швидше за все раби з'являлися в результаті військових зіткнень між племенами і родами. В умовах низького рівня продуктивних сил було невигідно брати бранців. Створення продуктивного землеробства, що дає великі врожаї, унаслідок чого з'явилася необхідність у робочій силі, підвищила цінність людської праці і дала можливість використовувати працю бранців.

    Отже  насамперед рабів давали війни. В  другій половині IV тисячоріччя до н.е. у Єгипті намітилися контури трьох  основних прошарків, праобраз трьох  основних класів давньоєгипетської  держави: пануючий шар, куди входили  нащадки родоплемінної знаті, жрецтво, заможні общинники; члени землеробських громад, основні виробники матеріальних благ древнього суспільства; прошарок рабів, поки дуже незначний. Утворення соціальних прошарків і формування класів привели до появи держави, що повинне було регулювати відносини між новими соціальними групами і класами, що зароджуються в інтересах пануючого шару.

    Точну дату виникнення держави в Нільській  долині установити важко.

    Між кам'яним і мідним віками лежала тривала  перехідна пора, у яку мідні  знаряддя суперничали з кам'яними чи починали переважати. Коли ж повсюдно взяли гору мідні знаряддя, у Єгипті уже відбувався процес зростання держави.

    Як  установили вчені, у часи, що передували утворенню об'єднаної держави, Єгипет розпався на кілька десятків окремих  областей. Грецькою ці області називалися номами. Перша держава виникла в межах невеликих номів, що охоплювали кілька поселень, об'єднаних навколо міського центру, де знаходилися резиденція вождя і святилище шанованого тут божества. На території Верхнього Єгипту в період нового царства нараховувалося 22 нома, у Нижньому Єгипті - 20 номів. У силу природних умов номи - найдавніші державні утворення прагнули до об'єднання, внаслідок чого з'явилися більш великі царства (Додаток 1, 2).

    Швидше  за все об'єднання номів Верхнього Єгипту в одне царство і Нижнього Єгипту - в інше велике царство відбулося в IV тисячоріччі до н.е. Правитель Верхнього Єгипту став носити корону білого кольору, а Нижнього - червоного кольору. Якийсь час царства існували поруч одне з одним і вели між собою війни. Але тенденція до об'єднання продовжувала діяти і привела в кінцевому рахунку до об'єднання Верхнього і Нижнього царств у єдину давньоєгипетську державу, що охоплює всю долину від першого порога до середземноморського узбережжя. Раннє царство (XXXI-XXIX в. до н.е.).

    Об'єднання  Верхнього і Нижнього царств було революційним за своїм значенням  в історії Древнього Єгипту. У  рамках однієї держави були зосереджені  ресурси всієї долини і Дельти Нілу, з'явилися сприятливі умови  для створення загальноєгипетської іригаційної системи, без якої неможливе існування продуктивного і землеробського господарств. На зміну постійним внутрієгипетським війнам, що послабляли країну, прийшла політична єдність. Об'єднання Єгипту було досягнуто в результаті множинних воїн між Верхнім і Нижнім царствами.

    У більш пізні часи постійно розмежовувалися  дві половини держави - верхньоєгипетська  і нижньоєгипетська, а в особі  пануючого з'єднувалися два володарі - верхньоєгипетський і нижньоєгипетський (Додаток 2).

    До  нашого часу збереглися уламки давньоєгипетського літопису, що був висічений на камені приблизно в середині III тисячоріччя до н.е. Судячи з них, у літописі перелічувалися єгипетські царі і від часу їхнього царювання малися погодні записи. Необхідно відзначити, що єгипетські царі називаються фараонами. Ім'я і титул єгипетського царя були священними, тому царя уникали називати по імені без особливої до того потреби. Із середини II тисячоріччя єгиптяни називали царя пер-«об» - «большой дом», відкіля відбувається видозмінене слово «фараон».

    Судячи  з тих же уламків давньогрецького  літопису, перерахованим царям передував, цілком ймовірно, ще в IV тисячоріччі  до н.е. довгий ряд царів, що володіли як областями Північного (Нижнього), так і Південного (Верхнього) Єгипту, для яких літопис не давав погодних записів.

    На  жаль, ми не знаємо, скільки часу продовжувався  ранній період в історії Єгипту, але можна сказати, що близько 3000 р. до н.е. держава в долині Нілу вже  існувала (Додаток 3).

    Точне літочислення давньоєгипетської історії також неможливо за недостатністю даних. Тому час найчастіше позначається не стільки сторіччями, скільки - умовно - династіями.

    Древні  списки фараонів поділялися на династії, і жрець Манефон, що написав близько 300р. до н.е. грецькою свій твір про історію Єгипту, нараховував до 30 династій фараонів.

    Прийнято  історію давньоєгипетського царства  поділяти на кілька періодів - Раннє, Древнє, Середнє, Нове і Пізніше царства. До Раннього царства відносять I і II династії за списком Манефона. Крім того, сюди ж відносять і напівзабутих давньоєгипетською традицією прямих попередників I династії, тому що в часи їхнього правління класове суспільство і держава в Єгипті, швидше за все, уже склалися.

    Джерелом  права в Древньому Єгипті спочатку був звичай. З розвитком держави активної стає законодавча діяльність фараонів. Є зведення про становлення кодифікацій, однак до нас вони не дійшли. Збережені зведення про єгипетське право дуже короткі.

    У Єгипті існувало кілька видів земельних  володінь: державні, храмові, приватні й общинні. Можна було робити різні угоди з землею: дарувати, продавати, передавати в спадщину.

    У приватній власності було і рухоме майно: раби, робоча худоба, інвентар і  ін.

    Існували  кілька видів договорів - договір  позики, договір наймання, купівлі-продажу, оренди землі, поклажі, товариства.

    Передбачався  особливий порядок передачі землі  з рук у руки, що включає кілька висновків договору, оплату, вступ  у володіння, а також і дії  релігійного характеру.

    Для сімейних відносин Древнього Єгипту було характерне досить високе положення жінок у родині. Шлюб полягав на основі договору, від імені дружини і чоловіка. Придане дружини залишалося її власністю, допускалася і передача дружині всього майна родини. Розлучення було вільне для обох сторін. Спадкоємцями за законом могли бути різностатеві діти. Заповіт могли скласти і чоловік і дружина.

    Карне право Древнього Єгипту знало  наступні види злочинів:

• державні - зрада, змова, заколот, розголошення державної таємниці;
• релігійні - убивство священних тварин, чарівництво;
• проти особистості - убивство, відступ від правил лікування у випадку смерті хворого;
• проти власності - крадіжка, обмірювання, обважування;
• злочину проти честі і достоїнства - перелюбство, зґвалтування.

    Основною  метою покарання було залякування. Застосовувалися різні тілесні і калічницькі покарання, широко застосовувалася страта. Крім того, існували ув’язнення, віддача в рабство, грошові штрафи.

    Процес  починався за скаргою потерпілого. Як докази служили показання свідків, клятви, допускалися катування. Діловодство носило письмовий характер.

    Як  свідчать історичні джерела, на початку II династії давньоєгипетські царі порушили вікову традицію і перестали використовувати  абідосський цвинтар. Згодом, ще при  тій же династії, в Абідосі знову  стали з'являтися царські поховання, однак тепер царі вже носять нову, трохи незвичайну титулатуру.

    Як  уже відзначалося вище, правителі  Єгипту звичайно іменували себе богом  Гором. Тепер же, у період II династії, ми виявляємо царя, що зненацька  оголосив себе не Гором, а його супротивником - богом Сетом. Мало того, інший, наступний за ним цар, уже під самий кінець династії, раптом проголосив себе одночасно Гором і Сетом і навіть іменувався, як вважають учені приблизно так: «Той, у кому умиротворилися обидва боги».