Міфологія Єгипту

    ­Ніл  є тільки видиме втілення Амона, якому  Єгипет зобов'язаний своєю родючістю. Бог тоді називався Амоном-Нілом чи Кнуфісом. На одному античному барельєфі в храмі Дендери Амон-Кнуфіс зображений з баранячою головою, прикрашеною перами; він з розпущеними крилами і тримає в одній руці ключ Нілу, а в іншій - вітрильне судно. Численні пам'ятники Єгипту зображують цього бога як володаря Нілу, що регулює розлив його вод. На одному барельєфі в місті Філах зображений єгипетський фараон Птолемей III Евергет, що приносить жертву Амону-Кнуфісу. Цей бог, зазвичай, пофарбований у блакитну фарбу, його бараняча голова ще прикрашена цапиними рогами, символом розмноження, диском і сонячними променями; він тримає в руці ключ Нілу і жезл милостивих і добрих богів; за ним сидить його дружина, пофарбована в червону фарбу: на голові в неї рога, а в руках жезл із квіткою лотоса, відмітна ознака єгипетських богинь, і ключ Нілу.

    Єгипетські  фараони часто ототожнювалися з  висхідним сонцем і одержували тоді титул синів Амона. Олександр  Великий, говорить один з дослідників  Древнього Єгипту, будучи розумним і хитрим політиком, прекрасно зрозумів, що найкращий спосіб усталити свою владу над Єгиптом і придбати популярність полягав у тім, щоб скористатися деякими релігійними забобонами, зміцненими століттями; тому він відправився в оазис Амона, де знаходився головний храм і оракул цього бога. Оракул проголосив його сином Амона, чи сонця, і з тих пір він є в очах єгиптян утіленням сонця, якому вони повинні були, по своїх віруваннях, коритися беззаперечно і безмовно. Його нащадки Птолемеі продовжували наслідувати його прикладу, відправляючись у храм Амона за почесним у тій країні титулом - “син сонця” (Додаток 6, 7).

    Діодор  Сицилійський згадує у своїх творах про свята й урочисті ходи, під  час яких зображення бога Амона несли  у священному човні. “Статуя бога, говорить він, покрита смарагдами й іншими дорогоцінними прикрасами. Вісімдесят жреців несуть її в золотому човні на своїх плечах; їх супроводжують юрби жінок і молодих дівчин, що співають священні пісні і вірші”. “Єгиптяни, говорить Плутарх, запевняли, що сонце і місяць не їздять на колісницях, як те думали греки, а тільки в човнах, у яких вони плавають навколо землі”. І дійсно, греки завжди зображували сонце під виглядом юнака, голова якого оточена променями, що їде на колісниці, якою він керує, тоді, як єгиптяни завжди зображували сонце їдучим у човні. Зазвичай посередині священного човна знаходилося зображення бога, схованого від очей юрби фіранками чи дверцятами; всілякі емблеми, зображення другорядних богів і священних судин покривали ніс і корму човна. Символічні човни, виліплені на стінах храмів, - копії тих священних човнів, що несли жреці на плечах під час ходу. Ці човни були прикрашені коштовностями і робилися з дерева рідких порід, слонової кістки і навіть золота і срібла; вони усі походили один на одного і відрізнялися тільки атрибутами й емблемами. У храмі міста Філ знаходиться зображення символічного човна, присвяченого Ісіді; її несуть на плечах жреці; ніс і корму човна прикрашають голови Ісіди, а над лодкою зображений диск, оточений променями, - символ сонця, що рухається. На стінах Карнакського храму зображений такий же священний човен; він плаває по Нілу; баранячі голови, що його прикрашають, указують на те, що він присвячена Амону, головному божеству Фів. Але цей човен не сам плаває по священних водах: його тягне інший, більш скромний човен; він прикрашена квітами лотоса, і в нього голова яструба-перелітника (сокіл) – символ висхідного сонця. Кожному майже єгипетському богу додавали, у такий спосіб форми, і кожному з них присвячено було в такий спосіб яку-небудь тварина. Отже, ми познайомилися з богами давньоєгипетського світу, що залишили про себе пам'ять своїми справами або думками. Це були чоловіки і жінки, щасливі і нещасливі, дурні і мудрі, злочинці і жертви. Але всі разом вони складають міфи і легенди , що пояснюють нам деякі явища природи. 

Висновок

    Культура  Стародавнього Єгипту — одна з  найдавніших і найбільш самобутніх.Вклад стародавніх єгиптян у скарбницю світової культури неможливо переоцінити. Вони створили одну з найдавніших систем письма, на основі якої виникли семітські та африканські алфавітні писемності, розробили господарсько-лічильну систему, котру запозичили стародавні перси та народи елліністичного світу. Визначні досягнення староєгипетської архітектури та мистецтва вплинули на мистецький розвиток сирійців, хеттів, ассирійців, егейських народів, послужили основою для високого грецького мистецтва.

    Під впливом староєгипетської художньої  словесності формувалася антична  література, а відтак і взагалі  європейська літературна творчість. Вагомою виявилася староєгипетська спадщина й у галузі науки, передусім медицини та математики. Староєгипетський сонячний календар ліг в основу європейської системи ліку років.

    Релігійно-міфологічні  системи Стародавнього Єгипту істотно  вплинули на духовне життя народів Середземномор'я та християнську релігію. Лише у сфері філософської думки спадщина Стародавнього Єгипту виявилася мінімальною, «стародавнім євреям і грекам довелося відкривати для себе заново ті елементи, які вже втратили притягальну силу для Єгипту».

    У стародавніх єгиптян, ймовірно, вперше в історії культури ми знаходимо  високий розвиток почуття краси. Єгиптяни прагнули надати краси усім предметам. Проте вони не виготовляли  чудові речі виключно заради їхньої краси. Всі предмети служили якійсь практичній потребі.

    Стародавній Єгипет став, вірогідно, батьківщиною світової релігії та естетики. Обожнена сонячна куля постійно вважалась  стародавніми єгиптянами вищим благом та вищою силою. Сонце і життєва  сила, світло й краса з прадавніх  часів ототожнювалися в єгипетській культурі, були життєдайними печатками земного життя.

    Основними підвалинами єгипетської культури є віра у вічне життя, особисте безсмертя. Стародавні єгиптяни дуже цінували щастя, а також насолоди й утіхи, вважаючи їх найвищою земною метою. Життя і його цінності настільки поважалися, що переходили в "загробний світ", у якому люди, за власною уявою, мали вести таке ж життя, як і на землі.

    Проте єгипетська культура розвивалася дуже повільно, являючи типовий зразок застійної давньосхідної культури.

    Вже стародавні народи шанобливо ставилися  до староєгипетської культури. Греки, наприклад, визнавали її високий  рівень, хоча в розвитку наукової думки  вони залишили єгиптян далеко позаду. Характерно, що вони лише єгиптян ніколи не називали «варварами», схиляючися перед їхнім творчим генієм. Сучасні єгиптологи підкреслюють, що староєгипетська культура через античну спадщину лягла в основу нашої культури. 
 

Список  використаної літератури

1. Васильев  Л. С. История религий Востока. М., 1988. С. 76.
2. Гордон Ч. Древнейший Восток в свете новых раскопок / Пер. с англ. М., 1996. С. 98.
3. Кинк X. А. Древнеегипетский храм. М., 1979.
4. Коростовцев М. А. Религия Древнего Египта. М., 1976. С. 47.
5. Кравець М.С., Семашко О.М., Піча В.М. та ін. Культурологія: навчальний посібник. Львів, 2003. – с.65-85.
6. Крижанівський О. Історія Стародавнього Сходу: Курс лекцій для студ. істор. фак. вузів/ Олег Крижанівський,; Гол. ред. С. В. Головко. -К.: Либідь, 1996. -479 с
7. Культура Древнего Египта. М., 1976. С. 217.
8. Монтэ П. Египет Рамсесов. Повседневная жизнь египтян во времена великих фараонов / Пер. с фр. М., 1989. С. 300.
9. Подольська Є.А., Лихвар В.Д., Іванова К.А. Культурологія: Навчальний посібник.- Київ: Центр навчальної літератури, 2003, с82-83.
10. Рак И. В. Мифы Древнего Египта. СПб., 1993. С. 31—40.
11. Шалагінова О. Історія стародавнього світу: Пробний підручник для 6 класу 11-річної середньої школи/ Олександра Шалагінова, Борис Шалагінов. -К.: Зодіак-ЕКО, 1994. -207 с.
12. Шевнюк О.Л. Культурологія. Навчальний посібник. К., 2004.C. 61-64