Еволюція і генезис фінансів у стародавньому Єгипті

    У Стародавньому Царстві грошей як таких не існувало, всі платежі

проводилися в натуральному вигляді. Єгиптяни, впродовж, усієї своєї стародавньої історії  не користувалися грошима, обмінювали товар на товар, причому мірилом  вартості їм спершу служило зерно. Отож, йдучи на ринок, вони брали не гаманець з грішми, а торбу із зерном. Ця ж система існувала і на дуже високому соціальному рівні. Крупні чиновники отримували дохід з того майна яким вони володіли або управляли від імені царя. Цар сам був найбільшим землевласником. Стародавні єгиптяни вважали це дуже зручним. Вони торгували на ринках, виплачували платню, позичали під відсотки і збирали податки не користуючись грошима, які переходять з рук в руки. В той же час не дивлячись на те, що можна було гусака обміняти на зерно або худобу надеревину, був встановлений еталон відносної вартості товарів.

За часів  Нового царства таким еталоном вартості стала спіраль з

мідного дроту, який називався утен. Цей еталон отримав настільки

широке  розповсюдження, що спіраль стала ієрогліфічним знаком

позначаючим утен. Але це зовсім не означало, що мідна спіраль переходила

з рук  в руки при здійсненні операцій, окрім тих випадків, ймовірно, коли виникала необхідність компенсувати невелику різницю у вартості. Але ціна товарів  в більшості випадків порівнювалася саме з нею. На одному із зображень в храмі Тота служитель Тутмос намальований з податним списком, в якому вартість кожного предмету оцінена саме таким способом. Іншою єгипетською одиницею вартості був дебен (шматок міді вагою близько 90 г). Первинне це слово означало “кільце”, але з часом воно стало позначати не сам предмет, а його вагу або вартість., проте це ще не були гроші, адже дебен сам по собі ще не мав обігу, просто вважалося, що той чи інший товар коштує стільки-то дебенів і на нього можна було виміняти інший товар такої самої вартості. Подібні одиниці вартості існували і в інших країнах. Халдеї (народність яка існувала на берегах Нілу) у свій час використовували для цієї мети злитки металу. В наші дні у деяких африканських і інших примітивних племен таким же чином використовуються намиста або предмети зручного розміру.

 Упродовж  майже трьохтисячолітнього існування  Стародавнього Єгипту його економіка  залишалася натуральною. Товарне  виробництво в країні було  відсутнє, збувався не товар, а надлишки продукції, виготовленої для власних потреб. Номи, господарство яких було однотипним, між собою практично не торгували, розвивався майже виключно зовнішній ринок, особливо в найдавніший період староєгипетської історії. Проте навіть зовнішня торгівля до епохи Пізнього Царства не особливо процвітала в умовах значної географічної ізольованості країни, забезпеченості її власною промисловою сировиною та можливості для єгиптян легко грабувати суміжні території.

В епоху  Стародавнього Царства єгиптяни вимінювали на свої ювелірні вироби ароматичні масла, мед, тканини, алебастровий посуд тощо в нубійців - бивні слона, хутра, пахощі, ебенове дерево; у жителів екзотичної країни Пунт (знаходилась, скоріше всього, на території Сомалі чи на півдні Аравії) - міррову смолу, дошки, електрум, карликів (для забав малолітньому фараону); в сирійських племен-промислову деревину; в мешканців фінікійського міста Бібл, яке поступово стало найважливішим центром єгипетської торгівлі в Азії,- деревину, оливкове масло тощо. Вели обмінну торгівлю єгиптяни в ті далекі часи також з островом Крит.

Утім, для  характеристики тогочасних міжнародних  економічних зв'язків Єгипту слово  “торгівля” не завжди підходить, бо вони нерідко зводились до банального воєнного пограбування сусідів. Ось як “торгував”, наприклад, елефантинський номарх Хуфхор із нубійцями. Він з'являвся до них на чолі сильного військового загону - й перелякані нубійські вожді задарма віддавали йому своїх биків і кіз, аби він лише довго не затримувався в гостях.

В епоху  Середнього Царства фараони споряджали напів-торгові-напіввійськові експедиції, як і раніше, в Нубію, країну Пунт, на острови Егейського моря (передусім  на острів Крит). Тісні торгові контакти встановили тоді єгиптяни з Месопотамією та Східним Середземномор'ям, яке, по суті, стало їхньою вотчиною. За придбаний товар вони платили зерном, одягом, часом міддю, а наприкінці Середнього Царства - й золотом.

В епоху  Нового Царства, незважаючи на значне розширення єгипетських кордонів, товарообмін  у країні залишався дуже низьким. Лише наприкінці цієї епохи почав  складатися загальноєгипетськии ринок. Становище істотно змінилося  вже в І тис. до н. е., коли в господарське життя єгиптян владно вторгнулися товарно-грошові відносини. Тодішніх єгиптян навернули до торгової діяльності значною мірою греки, що відзначалися, як відомо, комерційною жилкою. Проте для активізації в епоху Пізнього Царства ринкових відносин існували й більш вагомі спонуки. Раніше, коли Єгипет був могутньою передньоазіатською державою, він одержував залізо, мідь, олово, промислову деревину тощо у вигляді воєнної здобичі та данини васальних народів, тепер же все це він мусив купляти. Єгипет налагодив стабільні торгові зв'язки з багатьма своїми сусідами. Фараон Нехо II, щоб зручніше було запливати в країну Пунт, навіть розпочав будівництво каналу від східного, пелузійського, рукава Нілу до Червоного моря . Він же, близько 600 р. до н. е., велів хоробрим фінікійським мореплавцям обігнути Африканський континент, на що вони затратили два роки. Пожвавішав і внутрішній ринок у Єгипті, причому найбільший інтерес до торгової діяльності виявляли храми, земельні латифундисти, малоазійські та грецькі купці, що поселилися в цій країні. В Єгипті доби Пізнього Царства розквітло лихварство з усіма його соціальними наслідками.

Все населення, від самих високопоставлених  людей до бідних прошарків безжально  оподатковувалося. Податок складав 30 відсотків від розміру урожаю. А кількість зерна, яке землероб міг отримати з свого наділу в майбутньому році, чиновники розраховували наперед. Відповідно і 30 відсотків від цієї кількості «закладали» на рік вперед. І ніякий форс-мажор вже не міг стати причиною для зменшення цієї величини. Навіть якщо був невдалий розлив Ніла і на землі залишилося мало родючого мула, трапився неврожай або сарана, – скільки запланували, стільки працівник і повинен був віддати, не дивлячись на те, що в реальності зібрати він міг значно менше. З 30 відсотків, які забирали у землевласників, до царського зерносховища доходило тільки 22,5 відсотка. А інші 7,5 відсотка йшли в місцеві храми за те, що вони надавали охорону для захисту складальників податків. Що стосується оплати праці решти учасників збору податей, то їх «послуги» землероб оплачував окремо, вже понад тих 30 відсотків, які віддавав державі.

Податки в Давньому Єгипті платили більшість  жителів, але не всі. Існували «вибрані», які були звільнені від податкового  тягаря. Крім самого фараона це були жерці і «миряни» – люди, які не були жерцями, але виконували в храмі які-небудь роботи. Також від податків були звільнені писарі – представники однієї з самих елітних староєгипетських професій.

Природно, в ті часи вже були і податкові  злочини. Нерідко спливали випадки нецільового використання податкового зерна або ж його викрадання прямо-таки з кишень богів – з присвячених ним житниць. Але найчастіше в документах згадується недостача.

За винятком певних податків в Давньому Єгипті не був введений прямий податок на прибуток і багатство. Кожен громадянин просто був вимушений платити податки практично за все, чим користувався і що робив.

Операції  з нерухомістю (продаж, застава землі, будинків), торгівля усередині країни, і особливо зовнішня торгівля, викликали  потребу створення банків, які з'явилися в II тисячолітті до нашої ери. Банки давали позики. Якщо матеріальне положення позичальника було стійке, він отримував позику під 20—30% річних. Якщо його положення було сумнівне, то банк брав під свій контроль нерухомість позичальника.

У кожному  місті були ринки. Держава регламентувала торгівлю. Державними актами встановлювалися  якість і ціни товарів. Ринки були строго розділені на квартали по видах  товарів. За організацію і контроль роботи ринків відповідали особливі чиновники. Ринкова торгівля обкладалася державними зборами (податками).

Отже, в цілому, староєгипетське суспільство мало достатньо розвинену економіку натурального обміну. Його історичний шлях, безумовно став великим кроком в історії світових фінансів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  літератури:

1. Перепелкин Ю.Я. История Древнего Египта. – СПб, 2000.
2. Поляков Г.Б. История мировой экономики. – М.: АСТ-пресс, 1998.
3. История Древнего мира. Древний Восток. Египет, Шумер, Вавилон, Западная Азия / А. Н. Бадак, И. Е. Войнич, Н. М. Волчек и др.- Мн., 1999.
4. http://www.egyptolog.ru/finense/finense.htm