Криміналістична характеристика умисного заподіяння тяжких і середньої тяжкості тілесних ушкоджень

Автор: Пользователь скрыл имя, 21 Марта 2014 в 19:30, курсовая работа

Краткое описание

Серед злочинів проти особи велику небезпеку становлять ті, що посягають на здоров'я людини. Розслідування злочинів, пов'язаних із заподіянням тілесних ушкоджень, обумовлено характерними рисами, що значно ускладнює процес слідства. Складність розмежування умисно заподіяних тяжких тілесних ушкоджень від замаху на вбивство або самого вбивства у слідчій і судовій практиці досить часто призводить до помилкової кваліфікації цих діянь. Визначальним чинником, що дозволяє кваліфікувати діяння як злочин проти життя або ж як злочин проти здоров'я є суб'єктивна сторона злочину. Тим часом, на практиці виникають великі труднощі щодо встановлення суб'єктивної сторони діяння. Відсутність теоретичних і методичних розробок щодо встановлення обставин нематеріальної природи впливає на якість провадження дізнання та досудового слідства, надає можливість злочинцям маніпулювати кваліфікаційними ознаками суб’єктивної сторони злочину на свою користь. У свою чергу, це формує громадську думку про неспроможність правоохоронних органів протистояти злочинцю, породжує відчуття несправедливості у потерпілих, їх родичів.

Файлы: 1 файл

методика розслідування тяжких тілесних.docx

— 86.10 Кб (Скачать)

Дана обставина, з позиції Інтересів методики розслідування злочину, по суті визначає аспект, зважаючи на який раціонально розглядати питання про особливості проведення даної слідчої дії.

Зміна обстановки місця події до моменту прибуття до нього працівників міліції є характерною рисою злочинів даної групи Це часто трапляється у вигляді спроб будь-якої особи надати першу допомогу потерпілому або при наданні u медичним персоналом.

Якщо злочин вчинений у житловому приміщенні, часто трапляються випадки, коли особи, які мешкають у ньому, або умисно, або через незнання після події злочину надають предметам житлової обстановки їх звичайне положення й належний для них вигляд. Зрозуміло, такі дії змінюють слідову картину місця події, ускладнюючи тим самим пізнавальні процеси слідства Виправити таке становище можна шляхом проведення ВО та ОП. При вивченні судово-слідчої практики не було виявлено жодного випадку їх проведення з цією метою. Ціллю проведення останніх у даному разі є реконструкція (повна або часткова) обстановки (слідової картини) місця події. Це дозволить візуально спостерігати і зафіксувати початковий вигляд місця події провести масштабні виміри, визначити позу трупа, один до одного розміщення предметів, що мають відношення до події злочину. [18, c.98-104]

Перед проведенням реконструкції місця події необхідно провести огляд місця поди в тому вигляді, у якому воно є на момент прибуття до місця 2 З'ясувати, чи була змінена обстановка місця події, ким, коли, у якому обсязі та яким чином допитати особу, яка змінила обстановку місця події. При допиті потрібно встановити а) якою і коли бачила особа обстановку місця поди до и зміни, б) коли, навіщо і яким чином була змінена обстановка місця події, в) чи зможе особа відтворити бачену нею початкову обстановку, слідову картину місця події за своїми описами и по пам'яті.

Не в кожному випадку зміни обстановки місця події слід проводити n реконструкцію. 3 допиту буде очевидним, наскільки значні були зміни даної обстановки. Проведення реконструкції доцільно тоді, коли через зроблені зміни. Істотно змінюється смислове значення слідової картини злочину, втрачається пізнавальна роль його слідів, значно перекручується уявлення про подію злочину.

При розслідуванні злочинів про тілесні ушкодження перед слідством завжди постає завдання визначити механізм його виникнення. Вирішити це можна тільки в результаті проведення слідчого експерименту. Мета останнього — перевірити показання обвинуваченого, потерпілого або свідків про безпосередні обставини заподіяння тілесного ушкодження. При такому експерименті потрібно виявити можливість або неможливість заподіяння ушкодження, наявного у потерпілого, в умовах конкретного місця злочину, тим знаряддям, маніпуляціями та способом, про які йдеться у показаннях Наприклад, слідчим експериментом можна встановити чи могла особа, будучи притиснутою спиною до стіни, зробити рукою розмах великої амплітуди, або визначити динаміку падіння тіла людини за допомогою манекена. Зрозуміло, при проведенні експерименту слід брати до уваги допустимість і обґрунтованість методів експериментального дослідження. Так, для встановлення траєкторії падіння людини з висоти потрібно використовувати манекен, подібний за фізичними характеристиками до тіла тієї особи, яка впала (вага, довжина, центр ваги у манекені аналогічний центру ваги тіла людини в положенні до падіння). Оскільки у висновку судово-медичної експертизи повинні бути вказівки на механізм виникнення тілесних ушкоджень, то при встановленні неочевидного механізму їх заподіяння, що здійснюється за допомогою проведення ВО та ОП, доцільно забезпечити участь судово-медичного експерта.

Окремі обставини злочину, об'єктивна можливість яких перевіряється шляхом експерименту, можуть бути різні. Характер експериментальних дій визначатиметься по кожному злочину Індивідуально, залежно від обставин провадження. Якщо проведення слідчого експерименту ускладнюється необхідністю використання спеціальних знань, то потрібно залучати для допомоги спеціаліста Вибір останнього залежить від характеру обставин, які будуть перевірятися, та технічних засобів, використовуваних при експерименті. Раціонально також до проведення експерименту одержати консультацію спеціаліста про визначення найбільш ефективних способів, за допомогою яких може проводитися експериментальне дослідження ВО та ОП. [18, c.98-104]

Фіксація результатів експерименту має важливе доказове значення Основним та обов'язковим способом фіксації є протокол Проте для переконливості І достовірності доказів, отриманих при ВО та ОП, рекомендується здійснювати фото- або відеозйомку. Якщо в події злочину в заподіянні тілесного ушкодження активно брала участь група осіб, то необхідно встановити характер дій і ступінь участі кожної з них. Для цього рекомендується провести ВО та ОП окремо з кожним обвинуваченим, а при необхідності з потерпілим, свідком. Необхідно, щоб ними демонструвалися не тільки свої дії, а й дії інших учасників події злочину. Це потрібно для виявлення розбіжностей у їх показаннях, що може сприяти викриттю кого-небудь у неправдивості або буде визначати подальший предмет обставин, які підлягають встановленню Окреме проведення ВО та ОП з кожним учасником події злочину потрібно для того, щоб уникнути можливості узгодження ними своїх показань та дій. При проведенні спільного ВО та ОП можлива як умисна, так і неумисна адаптація особистих показань до тих, які дали Інші учасники слідчої дії. [18, c.98-104]

При розслідуванні злочинів про умисне заподіяння тілесних ушкоджень часто виникає необхідність перевірки показань обвинувачених, потерпілих або свідків Вона може стосуватися різних факторів, реальність яких слід перевірити Найчастіше це 1) перевірка можливості бачити або чути у певній обстановці, 2) перевірка можливості вчинення особою конкретних дій, 3) перевірка причетної поінформованості (тобто знання окремих обставин злочину, котрі Іншій особі не можуть бути відомі у зв'язку з їх неспостереженням або при непричетності останньої до події злочину).

До проведення перевірки показань слід детально допитати про ті обставини и факти, що будуть перевірятися З'ясуванню також підлягають питання 1) чи бажає особа брати участь у проведенні ВО та ОП, 2) які у неї мотиви на згоду брати участь у слідчій дії та досягнення якої цілі бажає особа, на що сподівається. [17, c.60]

Пізнавальна і доказова функція ВО та ОП не обмежується лише можливістю відтворення об'єктивних факторів події злочину. Важливою властивістю цієї слідчої дії є те, що у процесі її проведення можна встановити елементи суб'єктивної сторони злочину.

 

4. Особливості розслідування злочинів про заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості

 

Серед злочинів проти особи велику небезпеку становлять ті, що посягають на здоров'я людини. Воно визнається в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. З Конституції), що, у свою чергу, визначає зміст і пріоритети діяльності правоохоронних органів України щодо реалізації охоронних функцій держави. Україна, як й інші країни Європи, стає «старіючою» державою. І відомий лозунг «здоров'я народу — багатство країни» залишається актуальним. Тенденція зростання агресивної форми поведінки у всіх сферах індивідуальних стосунків та соціальної діяльності людини також актуалізує завдання щодо посилення боротьби зі злочинами, що посягають на тілесну недоторканність особи.

 Вивчення та аналіз  діяльності співробітників ОВС  України[1] стосовно розслідування  злочинів про умисне заподіяння  тілесних ушкоджень середньої  тяжкості дозволило виявити ряд  чинників, які негативно впливають  на здійснення кримінального  судочинства щодо зазначених  злочинів. Такі чинники умовно  можливо поділити на дві групи: 1) перепони правового характеру; 2) об'єктивні чинники, які впливають  на процес збирання доказів  щодо скоєння злочину, передбаченого  ст. 122 КК України. [1]

 Негативний чинник  правового характеру полягає  у тому, що ч. 1 ст. 13 КК України  визначає поняття закінченого  злочину. Останній визнається закінченим, якщо діяння особи містять  усі ознаки складу злочину, передбаченого  статтею Особливої частини КК. Відповідно, якщо діяння не містить  усіх ознак складу злочину, воно  визнається незакінченим злочином (ч. 2 ст. 13 КК). Оскільки злочин, передбачений  ст. 122 КК, є злочином з матеріальним  складом, то теоретично момент  його закінчення починається  з факту настання наслідків, вказаних  у гіпотезі статті. Тобто, повинні  настати суспільно небезпечні  наслідки, зокрема: 1) у потерпілого  має бути тілесне ушкодження, що призвело до тривалого розладу  здоров'я більш ніж 21 день; або 2) наявне у потерпілого тілесне ушкодження спричинило йому стійку втрату працездатності від 10% до 33%. З цього приводу постає питання: коли слід вважати закінченим злочин, передбачений ст. 122 КК за кваліфікуючою ознакою — спричинення тривалого розладу здоров'я? Фактично  виходить, що між суспільно небезпечним діянням, у ході якого заподіяно тілесне ушкодження, та визначеним остаточним результатом цього ушкодження, що є кваліфікуючою ознакою, є певний проміжок часу — 21 день. У період збігу цього часу немає кримінально-правових ознак об'єктивної сторони злочину у вигляді настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених ст. 122 КК.

Таким чином, з моменту заподіяння тілесного ушкодження і до часу минання 21 дня існує ситуація, коли неможливо точно встановити кваліфікуючі ознаки ст. 122 КК. На жаль, на практиці у більшості випадків при заяві особи про заподіяння їй тілесних ушкоджень останню направляють на судово-медичне освідування. І якщо за його результатами не буде встановлено ознак тяжкого або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, потерпілому або відмовляють у порушенні кримінального провадження, або пропонують дочекатися збігу 21 дня для того, щоб ушкодження було визнано судово-медичною експертизою як тілесне ушкодження середньої тяжкості. Якщо ж потерпілий звертається до суду із заявою про порушення провадження за ознаками заподіяння легких тілесних ушкоджень або за ознаками ст. 126 КК, судове провадження відкладається до визнання остаточного результату тілесного ушкодження. Тобто, потерпілий знову вимушений очікувати минання 21 дня. Таким чином, без наміру правоохоронців штучно створюється ситуація необхідності очікування збігу певного часу[1]. Це породжує низку негативних обставин об'єктивного характеру, які впливають на процес розкриття та розслідування злочинів, передбачених ст. 122 КК. По-перше, вже на початковій стадії розслідування значно бракує речових доказів. За три тижні «ситуації очікування» суттєво змінюється обстановка місця  події, через випадковість зникають сліди злочину або вони умисно знищуються чи трансформуються до ступеня неможливості проведення ідентифікаційних досліджень. Учасники події злочину та інші свідки забувають деякі подробиці, які мають суттєве значення при розслідуванні. По-друге, злочинець встигає знищити сліди злочину, які є на ньому, його одязі, або знищує знаряддя злочину. По-третє, особа, яка скоїла злочин, або самостійно здійснює певні дії, щоб уникнути кримінального переслідування, або отримує консультації від юристів щодо вжиття заходів з метою ухилення від притягнення до кримінальної відповідальності. 71% опитаних слідчих та співробітників органу дізнання показали, що злочинці, на жаль, отримують такі консультації від юристів, переважно від адвокатів. Далі. Самі потерпілі умисно знищують сліди злочину. Переважно вони здійснюють: прання одягу, в якому їм заподіяно тілесне ушкодження. Якщо одяг був пошкоджений, його викидають або віддають для полагодження; витирають сліди крові. Потерпілі жіночої статі через сором'язливість дуже часто штучно приховують тілесні ушкодження, які є на обличчі або на інших відкритих ділянках тіла (носять окуляри з темним склом, одягають брюки, користуються тональним кремом тощо). У зв'язку з цим іноді бракує відомостей стосовно характеру та кількості ушкоджень, немає показань свідків, які бачили у потерпілої у певний час соматичні ушкодження.

Після висвітлення проблем об'єктивного характеру розглянемо пропозиції щодо їх вирішення. Метою проведення перевірки є забезпечення доказової бази для подальшого провадження кримінального судочинства. Зокрема, слід встановити: дані, що свідчать про суспільне небезпечне діяння особи та відомості, які підтверджують наявність тілесних ушкоджень; свідків злочину та зібрати речові докази. Вважаю, це є стратегічним завданням співробітників ОВС, оскільки потрібно працювати на судову перспективу — засудження злочинця. При зверненні особи із заявою про заподіяння їй тілесних ушкоджень буде доцільним провести з нею бесіду, з метою її психологічної корекції. Для цього потерпілому слід роз'яснити, що за три тижні «ситуації очікування» можуть здійснюватися спроби, спрямовані на переконання у доцільності забрати заяву, змінити показання або дати неправдиві. Потерпілому потрібно роз'яснити, що такі спроби переконання будуть обґрунтовуватись слушними доводами. Доцільно навести потерпілому приклади вказаних доводів, але одночасно з цим аргументовано викласти контрдоводи, рекомендувати йому певну модель поведінки та навести приклади можливих відповідей потерпілого на дії осіб, які намагались переконати його у зворотному. Слід роз'яснити особі положення закону, що не дозволяє йому забрати заяву, та нагадати, що за давання неправдивих показань передбачена кримінальна відповідальність. Така бесіда дисциплінує потерпілого, психологічно його загартовує.

 На завершення слід  зазначити, що у разі, коли підозрюваний  та потерпілий є членами однієї  сім'ї, доцільно вживати спеціальні  заходи щодо запобігання актам  насильства у родині. Практика  свідчить про численні рецидиви  фізичного насильства стосовно  жертв злочинів, які є членами  однієї із злочинцем сім'ї. При  цьому злочинець застосовує як  фізичне, так і психологічне (частіше  залякування більш тяжкими побоями) або економічне насильство (позбавлення  грошового утримання, їжі, одягу). Згідно  з третім розділом Закону «Про  попередження насильства у сім'ї»  до насильника можуть застосовуватись  такі спеціальні заходи: [17, c.60]

1) винесення офіційного  попередження про неприпустимість  вчинення насильства;

2) винесення захисного  припису. Останнім особі, щодо якої  він винесений, може бути заборонено  чинити певну дію (дії) по відношенню  до жертви насильства. Такі обмеження  дій можуть встановлюватися на  термін до ЗО діб. Тому у  випадках, коли жертва та злочинець  є членами однієї сім'ї, варто  після отримання заяви про  заподіяння тілесних ушкоджень  негайно повідомляти відповідні  служби про акти насильства  у родині та ініціювати застосування  спеціальних заходів. Повноваження  щодо застосування таких заходів  мають служби дільничних інспекторів  міліції та кримінальної міліції  у справах неповнолітніх.

Информация о работе Криміналістична характеристика умисного заподіяння тяжких і середньої тяжкості тілесних ушкоджень