Криміналістична характеристика умисного заподіяння тяжких і середньої тяжкості тілесних ушкоджень

З 49 професій (посад) осіб, що вчинили злочин, частіше усього зустрічалися: слюсар, водій, електрик, зварювальник, муляр.

Із загального числа осіб, що заподіяли умисне тілесне ушкодження, 54% вчинили злочин уперше. А з 46 % раніше засуджених: 10 % були засуджені за злочини проти життя, здоров'я, свободи і гідності особистості; 36 % були засуджені за інші види злочинів. З названих осіб, що вчинили злочин повторно, визнаних особливо небезпечними рецидивістами, було 5 %. Осіб, які залучалися раніше до адміністративної відповідальності, було 9 %.

Заслуговує на увагу та обставина, що особистість злочинця в основному характеризується за місцем проживання, роботи, навчання позитивно – 57%; 20% – негативно, а 23% наявних у кримінальних провадженнях характеристиках осіб, яки вчинили злочин, висловлюються чи протилежні відомості, що характеризують особу, або одночасно як позитивні, так і негативні характеристики різних підприємств, установ, організацій.

Респонденти з числа працівників ОВС України, характеризуючи особистість обвинувачуваного, в основному вказували на те, що особа, яка умисно заподіяла тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, як правило, вчинила злочин у стані алкогольного сп'яніння, не має постійного місця роботи або тривалий час не працює, належить до малозабезпечених прошарків населення, з низьким освітнім рівнем і деспотичною поведінкою у сім'ї.

Для 53% злочинців характерним був такий родинний стан: неодружений (незаміжня), розведений (розведена), вдівець (вдова).

Злочин за своїм складом має двоїстий характер – об'єктивний і суб'єктивний. При розслідуванні злочину пізнавальна діяльність здійснюється в двох напрямках –  пізнання об'єктивної сторони злочину і пізнання суб'єктивної сторони злочину. Як було відзначено В.О. Коноваловою: «Злочин – це акт, у якому виявляється складна взаємодія соціальних, економічних, психологічних та інших чинників» [12, c. 24]. Тому характеризувати особу, яка вчинила злочин, без висвітлення її психічних особливостей було б неправильно.

При ознайомленні з висновками психіатричних і психологічних експертиз, які проводилися при розслідуванні кримінальних проваджень про навмисне заподіяння тяжких і середньої тяжкості тілесних ушкоджень, були виявлені найбільш часто повторювані відомості, що характеризують особистість злочинця: виразний егоцентризм, підвищена самооцінка, нетерпимість до обмежень, схильність до розрядки емоційної напруги у конфліктах з іншими особами, акцентуація характеру, емоційна нестійкість, розвинений синдром тривожності, неправдивість, схильність до асоціальних форм поведінки, хронічний алкоголізм. Рідко у характеристиці характеру злочинця зустрічаються: аномальні особисті якості, психопатичні риси характеру, інфантилізм, зниження інтелекту, різноманітні стадії склерозу судин головного мозку.

Найбільше значення в структурі злочину в психологічному плані мають мотив і мета вчинення злочину. За даними проведених досліджень, типовими мотивами навмисного заподіяння тілесного ушкодження є: помста – 32%; неприязнь – 11%; жорстокість – 10%; злість – 9%; ревнощі – 9%; користь – 3%.

Цікавим є процес формування такого мотиву злочину, як помста. Іноді, особа виношує в собі намір помститися протягом місяців або років. У інших випадках, бажання помститися виникає миттєво як відповідна реакція на якийсь подразник. [8, c.55-59]

В аналізованій категорії злочинів, найчастіше мотив злочину є наслідком міжособистих стосунків. Психологія людських відносин складна та багатогранна, у зв'язку з чим мотивів злочину може бути декілька. Аналіз кримінальних проваджень показав, що деякі особи приховують справжні мотиви злочину, роблячи це, як правило, з метою ухилитися від кримінальної відповідальності, або пом'якшити покарання. У більшості випадків обвинувачувані (підсудні) приховують корисливі мотиви, мотив помсти, хуліганський мотив, «вуалюючи» його іншими. Особи, які вчинили злочин через неприязнь або ревнощі, в основному не приховують їх і заявляють про такі мотиви відразу. Потерпілі через почуття сорому, честолюбство, остерігаючись помсти особи, яка причинила їм тілесне ушкодження, можуть промовчати про істинний мотив злочину.

Мета злочину не є обставиною, яка підлягає доказуванню у кримінальному судочинстві. Мета є факультативною ознакою суб'єктивної сторони злочину, за винятком ч. 2 ст. 121 КК. Встановлення мети злочину і її доказування вимагає лише та категорія кримінальних проваджень, де вона є в змісті гіпотези правової норми КК. Однак, на мій погляд, правильною є та точка зору, яка підтверджує, що мета є невід'ємним елементом нормальної психічної діяльності суб'єкта. «Якщо мотиваційний етап злочинного поводження закінчується прийняттям рішення, то етап практичного здійснення являє собою втілення рішення в дію. Тут психічна енергія індивіда спрямована на активну діяльність по виконанню прийнятого рішення, досягненню поставленої мети». Саме мета, як розумовий результат, може вказувати на намір особи, яка заподіює тілесне ушкодження жертві. При наявності того самого мотиву злочину, різні суб'єкти можуть переслідувати неоднакову мету. У одному випадку – заподіяти тілесне ушкодження, а в іншому – фізичне знищення особи. Тому з'ясовування мети при розслідуванні злочинів про заподіяння тілесних ушкоджень особливо важливо. Мета прогнозує результат злочинного діяння. Діяльність, яка не має мети, не властива для психічно здорової людини. [13, c.68-72]

 Лише тоді, коли встановлена  мета злочинного діяння, можливо  зробити висновок про намір  особи, яка скоїла злочин, та форму  вини.

Тим часом, дослідження виявили, що у 67% вивчених кримінальних проваджень про навмисне заподіяння тяжких і середньої тяжкості тілесних ушкоджень немає даних, які свідчили б про мету злочину. У зв'язку з цим, неможливо з великим ступенем достовірності розглядати в даній роботі мету, як елемент криміналістичної характеристики злочинів. Але, слід зазначити, що в інших 33% кримінальних проваджень безпосередньо про мету злочину свідчать показання обвинувачуваного - 27%, показання потерпілого - 3%, показання свідків - 3%. Особа, яка вчинила злочин, у більшості випадків заявляє, що метою її діяння було припинити діяння потерпілого, примусити його до вчинення яких-небудь дій, або самооборона.

Класифікація способів заподіяння тілесного ушкодження:

За формою діяння: а) заподіяння тілесного ушкодження шляхом дії, у тому числі неналежної дії; б) заподіяння тілесного ушкодження шляхом бездіяльності. Зазвичай, заподіяння тілесного ушкодження здійснюється в активній формі, першим способом.

За методом діяння: а) заподіяння тілесних ушкоджень із використанням кліматичних умов, особливостей ландшафту, інших об'єктивних чинників (наприклад, хвороби потерпілого); б) заподіяння тілесних ушкоджень за допомогою застосування різноманітних засобів злочину; в) заподіяння тілесних ушкоджень кінцівками, без використання засобів злочину, за допомогою застосування лише фізичної сили; г) заподіяння тілесних ушкоджень за допомогою тварини.

За методом впливу: а) безпосередній вплив – спосіб із застосуванням фізичного або хімічного впливу безпосередньо на організм людини; б) опосередкований вплив – спосіб із застосуванням психічного насильства, що опосередковано заподіює тілесне ушкодження. Такі випадки поодинокі. Вони рідко зустрічаються у практиці. На потерпілого здійснюється психічний вплив, і він самостійно вчиняє дію, яка спричиняє йому тілесне ушкодження. Наприклад, примушування жертви вистрибнути з вагона поїзда, що рухається на великій швидкості.

За характером виду травматичного впливу: удар, тиск, розтягнення, розрив, відривання, щипання, крутіння, ламання, поштовх.

Сліди злочину є невід'ємним елементом криміналістичної характеристики злочину. Як було відзначено М. В. Салтевським: «Сліди злочину – результат відбитка минулого, поданого в дійсному. Це ідеальні й матеріальні відображення, які є джерелами відомостей, інформації, для пізнання події злочину» [14, c.142].

Особливість криміналістичного джерела інформації про заподіяння тілесного ушкодження є у слідосприймальному об`єкті – тілесній субстанції людини. Сліди, які залишились на тілі людини, з позиції трасологичного інтересу, можна розглядати як: 1) зовнішні  й внутрішні  соматичні сліди; 2) такі, що змінюються (у тому числі й скороминущі); 3) стійкі соматичні сліди. Сліди тілесного ушкодження можуть бути малопомітними через локалізацію у волосистій частині тіла, перебуванні в складках шкіри. Як зовнішнім, так і внутрішнім соматичним слідам властива відносна змінюваність. Соматичні сліди можуть змінюватися в результаті регенерації чи субституції , природного процесу загоєння або патологічного розвитку, через медичне втручання. Розібратися в механізмі утворення соматичних слідів часом складно, тому що вони мають біологічну природу. Соматичні сліди виникають через порушення структурних утворень організму або через порушення фізіологічних процесів у тканинах, що виявляється в утворенні різноманітних слідів – синці, садни, рани, вивихи суглобів, переломи кісток, опіки, розрив чи розтрощення внутрішніх органів, відділення частин тіла. [13, c.68-72]

Сліди на тілі можуть виникати, як від впливу предмета на тіло, так і від впливу тіла на предмет. Наприклад, ушкодження може статися внаслідок падіння людини й ударі головою об цеглину, або, навпаки, при ударі цеглиною по голові. У таких випадках сліди можуть бути подібними. Криміналістичне розуміння соматичних слідів у медичному й юридичному поняттях будуть ушкодженнями. Тому ушкодження можна розглядати як слід злочину, але не в його діагностичному або кваліфікаційному розумінні, а в трасологічному, де слід має властивості інформативності, індивідуальності й відносної стійкості.

Кожному чиннику, який пошкоджує тіло людини, властиві свої не лише соматичні, але й інші сліди. Способу вчинення злочину і засобам злочину, у першу чергу, будуть відповідати сліди на тілі людини і на його одязі. У залежності від маси, щільності і форми, конструктивної особливості поверхні знаряддя травми, виду травматичного впливу, напряму та кута вдару, сили  докладеної енергії  буде залежати характер тілесного ушкодження. Ці чинники впливають також і на можливість залишити сліди на одязі людини. Сліди на тілі і сліди на одязі можуть копіювати конфігурацію поверхні контактного предмета, яким спричинили ушкодження. Сліди на одязі людини мають властивість стійкості, для них є характерним більш тривалий ідентифікаційний період, ніж для соматичних слідів. Через свою еластичність тканина шкіри може бути неушкодженою. Якщо велика сила удару була сконцентрована на малу площу ділянки тіла, то виникають переломи, може статися відрив внутрішнього органу. Пошкоджуючий вплив тупого знаряддя травми, що має широку площу, як правило, призводить до утворення тріщин, широких поверхневих пошкоджень. [7, c.54-59]

При нанесенні ударів руками характерними слідами на тілі будуть: садна, синці округлої або овальної форми. У особи, яка їх завдавала, імовірніше, на тильній стороні пальців в області основної або середньої фаланги, у складках шкіри в області п'ясткових кісток також можуть бути садни, синці або рани. У міжпальцевих складках, у нігтьовому ложі або під нігтями можуть бути частинки крові, що засохла. Від стискання потерпілого безпосередньо нігтями пальців рук у нього можуть виникати садни дугоподібної чи напівмісячної форми, а якщо тиск було здійснено подушечками пальців – синці.

Від сильного удару в живіт або через фізичні особливості жертви і стан її здоров'я після удару може відбутися виділення блювотних мас. Дуже рідко відбувається випорожнення з виділенням калу або сечі. Причиною цьому може бути не тільки тілесне ушкодження, але й психологічний стрес-фактор (страх). Удар у живіт може спричинити травматичний шок.

Типовими для випадків падіння на поверхню будуть: 1) локалізація ушкоджень на двох сторонах тіла. Так, якщо був удар в обличчя або груди, що передував падінню, то він залишить слід на передній стороні тіла. Слід від падіння та удару об поверхню буде з протилежної сторони — на задній поверхні тіла; 2) локалізація ушкоджень на одній стороні тіла, якщо прискорення тілу додавалось не ударом, а поштовхом. Таке падіння схоже з довільним. Характерним наслідком падіння на поверхню у громадян похилого віку є переломи кісток. Слід враховувати, що в момент падіння з висоти, тіло може додатково вдаритися об проміжні виступи або перепони. У якості перешкоди, що амортизує, можуть виступати дерева, кущі. На таких перепонах можуть залишатися частки епідермісу, волокна одягу, кров.

В залежності від щільності грунту, на який відбулося падіння (з урахуванням маси тіла і висоти), на ньому може бути вм'ятина. На одязі залишаються частки тієї контактної поверхні, на яку відбулося падіння. Варто враховувати можливість того, що жертва після падіння може повзти або перекочуватися, залишаючи характерні сліди на поверхні грунту й одязі. Тканина одягу при падінні з великої висоти може луснути, як у місцях швів, так і по-за ними. [7, c.54-59]

Форму рани обумовлюють поверхня та конструктивні особливості знаряддя травми. Поранення колючим клинком, що має гострі ребра граней, лишає зіркоподібну рану, число променів якої відповідає числу ребер клинка. Колючі рани у залежності від конструктивних особливостей стержня знаряддя, що коле, можуть бути округлої, або щілиноподібної, хрестоподібної форми. Через еластичність шкіри, після витягання клинка, тканини шкіри стуляються, і форма рани може не збігатися з формою поверхні предмета, що коле. Забруднена поверхня клинка може лишати обідок обтирання. При введенні голки в тіло людини, слід, що залишається, має вигляд крапкової ранки і може бути непомітним, а голка може пересуватися по тілу, викликаючи хворобливі відчуття в інших частинах тіла, куди вона не вводилася. Колючим предметом великої довжини можна заподіяти наскрізне поранення. Таке поранення може бути схожим з вогнепальним.

При ушкодженні колючо-ріжучими знаряддями травми, на тілі залишаються сліди у вигляді ран щілиноподібної форми, при розходженні країв, рана наближається до овальної форми. Обидва кінці рани мають вид гострих кутів. Якщо колючо-ріжучий предмет має товстий обушок, то один кінець рани буде округлений або мати М-, або П-подібну форму. При введенні або вийманні клинка колючо-ріжучого предмета, у залежності від кута удару або тиску на лезо, може утворитися додатковий розріз. Забруднена поверхня клинка буде лишати периферичний слід на ушкоджених краях одягу жертви.

При заподіянні тілесного ушкодження лікарськими засобами, сильнодіючими речовинами або отрутами, іншими хімічними речовинами, сліди злочину знаходяться в каузальному зв'язку з їхньою формою (агрегатним станом – тверді, рідкі, м'які, газоподібні речовини), із способом їх потрапляння до організму, стадією їх руху в організмі й дозою речовини. Спосіб потрапляння речовин до організму поділяється на дві основні групи: 1) ентеральні – через шлунково-кишковий тракт; 2) парентеральні – минаючи травний тракт.  У свою чергу, ентеральні способи введення: а) через ротову порожнину – перорально; б) у пряму кишку – ректерально. Парентеральні способи введення в організм: а) через органи дихання; б) через шкірні покрови; в) через слизові оболонки; г) шляхом ін'єкції; д) через матку. У медичній літературі розрізняють декілька стадій просування лікарської речовини в організмі:  всмоктування (абсорбція), розподіл у кров'яному річищі або тканинах організму, біотрансформація, виділення з організму. Аналогічними будуть стадії руху в організмі сильнодіючих речовин та отрут. Хоча, від дози речовини й її хімічних особливостей залежить фізіологічна реакція організму та патологічні зміни. Обставини, які вище зазначені, завжди треба враховувати при пошуку слідів злочину. Так, залишки речовини, що ушкоджує, можуть бути виявлені на руках жертви або особи, яка вчинила злочин; у кутах рота жертви; у залишках їжі або пиття, якщо вони потрапили в організм перорально. Якщо вони вдихались, то в атмосферному повітрі може міститися отруйна речовина. Сильнодіюча речовина, отрути, лікарські засоби можуть бути виявлені на стінках шприца, спринцівки, в їх упаковці або на її частинах (уламках, пробці). При цьому залишки упаковки можуть викидатися у відро для сміття, у вікно, залишатися для подальшого використання в побуті. Внаслідок природних біологічних виділень, що виробляє організм людини, вміст речовини, що ушкоджує, може знаходитися на постільній або нижній білизні жертви. Речовини можуть виділятися не тільки з потом, але й із сечею, каловими і блювотними масами, і це зумовлює необхідність дослідження місць (посуду), де (куди) відправляються природні потреби. У разі попадання на шкіру кислоти або луги утворюються опіки. [7, c.54-59]