Криміналістична характеристика умисного заподіяння тяжких і середньої тяжкості тілесних ушкоджень

При заподіянні тілесного ушкодження за допомогою нацьковування собаки характерними соматичними слідами будуть рвані рани, сліди зубів тварини, подряпини від кігтів. Локалізація ушкоджень, в основному, буде на кінцівках, на обличчі та шиї людини. Безпосередньо в рані людини може бути шерсть тварини. Сам одяг жертви може бути розірваний, місцями прокушений. Через тісний контакт людини з твариною, на одязі жертви залишається ворс або смух, сліди лап, слинні виділення, частки запаху, кров самої тварини, якщо людина чинила відповідний опір. Можливі випадки заподіяння тілесного ушкодження дрібними тваринами, плазунами (зміями, пацюками, кішками тощо.) У таких випадках злочинці використовують природні особливості тварин. Наприклад, один респондент, із числа співробітників ОВС, навів приклад із практики, коли особа, використовуючи інстинктивне випускання пазурів кішки, кинула її в обличчя жертви. В результаті було заподіяно тяжке тілесне ушкодження –  травма ока. [6, c.36-39]

Характерними слідами злочинів, пов'язаних із заподіянням тілесних ушкоджень, є сліди крові. Самі по собі сліди крові мають велике значення в пізнанні окремих епізодів події злочину. Іноді, характерні особливості слідів крові можуть бути єдиним доказом якого-небудь факту. У криміналістичному аспекті сліди крові докладно вивчалися В. І. Шикановим, Л. В. Станіславським. Аналіз робіт вищевказаних авторів дозволяє дати стислу характеристику слідів крові в залежності від механізму їхнього утворення. При заподіянні тілесних ушкоджень можуть бути такі види слідів крові: 1) калюжі (скупчення) – в основному, утворюються на тому місці, де знаходився потерпілий із тілесними ушкодженнями протягом визначеного часу. При цьому, у калюжах крові можуть бути «сховані» інші речові докази; 2) просочування –  скупчення крові, яка усотувалась у тканину, грунт, пісок тощо; 3) затечи –  сліди крові, що утворились при попаданні в щілину між двома поверхнями, які не просочуються; 4) патьоки –  сліди, залишені кров'ю при стіканні її по похилій або вертикальній поверхні, в результаті впливу власної сили тяжіння. За формою і напрямком патьоків можливо встановити позу, при якій було отримано тілесне ушкодження, почерговість тілесних ушкоджень; 5) краплі як сліди утворюються при поступовому накопиченні маси, утримуваної силою поверхневого натягу, із наступним відривом від поверхні, як тільки вага крові перевищить силу поверхневого натягу по периметру відриву. Звичайно крапля крові більш 0,7 см у діаметрі; 6) бризки – вага крові, менша від сили поверхневого натягу по периметру відриву; 7) мазки – сліди крові, що утворюються при ковзному торкаючому опорі предметів; 8) відбитки – сліди крові, що утворюються в результаті статичного повного або часткового контакту предметів. Термін «пляма крові» рекомендується використовувати у випадку, коли важко визначити вид сліду  крові.

У деяких випадках матеріальні сліди злочину можуть утворитися в результаті дій потерпілого. Деякі потерпілі після заподіяння їм тілесного ушкодження, у тому числі й небезпечного для життя, вихоплювали з рук злочинця, піднімали з землі або власноручно виймали з рани знаряддя злочину. Тому на знарядді злочину можуть бути сліди рук потерпілого. Треба враховувати, що при визначених обставинах, сліди рук потерпілого можуть залишатися на засобах злочину завчасно до його вчинення. Наприклад, коли майбутня жертва і злочинець користуються при спільному проживанні, роботі, прийманні їжі тим самим предметом. [6, c.36-39]

Слід зазначити, що крім зовнішніх слідів заподіяння тілесних ушкоджень, у людини можуть бути внутрішні соматичні сліди. Для їх виявлення необхідно проводити спеціальне медичне обстеження.

Не можна стверджувати, що наведені нижче дослідницькі результати розглядаються як детермінант протиправної поведінки. Проте, здається, що підсвідоме або усвідомлене розуміння злочинцем своєї фізичної переваги над жертвою, здійснює якийсь вплив на варіанти поведінки. Так, результати досліджень виявили, що в більшості випадків – 57% злочинів про навмисне заподіяння тілесних ушкоджень вчинялось чоловіками по відношенню до чоловіків. У таких випадках жертва злочину в основному старше за віком – 65 %, молодша – 35 %, а різниця у віці складала: до 5 років –  33%; від 5 до 10 років – 20%; від 10 і більше років – 47%. Значний відсоток тілесних ушкоджень заподіювався чоловіками стосовно жінок – 30%. При цьому жінка-жертва була старша за віком – 45%, молодша – 55%, а різниця у віці складала: до 5 років – 46%; від 5 до 10 років – 25%; від 10 і більш років – 29%. 6% злочинів скоювалося жінками стосовно до чоловіків. Чоловіки-жертви були старші за віком – 73%, молодші – 27%, а різниця у віці складає: до 5 років – 47%; від 5 до 10 років – 19%; від 10 років і більше – 34%. 7% злочинів було вчинено жінкою у відношенні до жінки. З них 70% – жертв були старше за віком, 30% – молодші, а різниця у віці складала: до 5 років – 26%; від 5 до 10 років – 28%; від 10 і більш – 46%.[6, c.36-39]

Безпосередньо розглядаючи особистість потерпілого, слід зазначити, що в більшості випадків потерпілий і обвинувачений раніше були знайомі або знаходилися в родинних чи подружніх стосунках. Рідше потерпілий і злочинець не були знайомі один з одним. При цьому, коли жертва й особа, яка заподіяла їй тілесне ушкодження, раніше знали один одного, то 19 % зазначених осіб відчували обопільно неприязне відношення, а 14 % були один з одним у сварці.

Жертвами тілесного ушкодження, в основному, стають особи у віці від 30 до 50 років – 52%. У інших випадках: від 20 до 30 років – 18%; від 50 до 60 років – 17%;  понад 60 років – 7%; від 16 до 20 років – 3%; від 14 до 16 років – 2%; від 10 до 14 років – 0,5%; до 10 років – 0,5%.

12% жертв тілесного ушкодження  мали базову загальну середню  освіту, 65% – повну загальну середню  освіту. 6% осіб, яким заподіяли тілесне  ушкодження, мали освітньо-кваліфікаційний  рівень молодший спеціаліст, а 9% – спеціаліст. При порівнянні  освітнього рівня жертви й  злочинця, відзначається більш високий  освітній рівень серед перших.

За своєю соціальною приналежністю жертвами тілесного ушкодження були: 1) робітники – 35%; 2) особи без визначеного роду діяльності, занять – 22%; 3) пенсіонери – 19%; 4) службовці – 16%; 5) студенти – 8%.

З 46 професій (посад) жертв тілесного ушкодження найчастіше були: зварювальник, слюсар, продавець, охоронець, маляр, лікар і водій.

На момент заподіяння тілесного ушкодження 37% потерпілих були в стані алкогольного сп'яніння. А для 46% жертв злочину, характерним був сімейний стан: неодружений (незаміжня), розведений (розведена), вдівець (вдова). [6, c.36-39]

Узагальнюючи результати, які свідчать про поведінку потерпілого до моменту заподіяння йому тілесного ушкодження, були отримані такі дані: потерпілий ображав особу, яка заподіяла йому тілесне ушкодження, або іншу особу – 29%; фізичний вплив у відношенні будь-кого першим починав потерпілий – 21%; сварку першим починав потерпілий – 15%; потерпілий чіплявся до будь-кого – 14%; 21% – варіанти різноманітної поведінки. Наприклад, нейтральна поведінка потерпілого, всякі правомірні вимоги, висловлювання зауважень щодо аморальної або неправомірної поведінки кого-небудь, надмірне наставництво і виховання, втручання в розмову, рознімання бійки, відмова готувати їжу, зробити покупку, надати що-небудь, загравання до інших осіб, не реагування на зроблене йому зауваження, обман, скоєння крадіжки тощо. Нейтральна поведінка жертви зустрічається значно рідше ніж інші види поведінки. У тих випадках, коли слідством буде встановлено факт нейтральної поведінки жертви, може сформуватися судження про безмотивний злочин. Але, оскільки мотив є внутрішньою психологічною причиною поведінки особи, яка вчинила злочин, і може знаходитися у взаємозв'язку з можливою психічною аномалією або патологією особи, його інтелектуальними особливостями, то він може бути абсурдним, чітко не вираженим. При нейтральній поведінці жертви, формуванню мотиву злочину може передувати будь-яка подія, не пов'язана зі злочином, але вона може викликати в особи, яка вчинила злочин, емоційну нестійкість, агресію. Або ж у результаті менталітету, суб'єктивного сприйняття подій, неправильного розуміння та тлумачення поведінки жертви, відбувається мотивація протиправної поведінки. У таких випадках ані свідки, ані жертва злочину не можуть давати показання про мотив поведінки особи, яка скоїла злочин, і встановлення мотиву заподіяння тілесного ушкодження ускладнюється.

Після заподіяння тілесного ушкодження більшість жертв (91%) припиняють активну діяльність, намагаються залишитися на самоті, надати собі самостійно першу допомогу, закликають на допомогу інших осіб. Через сильне душевне хвилювання, стрес або страх, відразу після заподіяння тілесного ушкодження 5% жертв бігли (йшли) з місця, де їм було безпосередньо заподіяно тілесне ушкодження. Іноді, пройдені ними пішки відстані були досить значними, а деякі жертви користувалися різними видами транспорту. 4% жертв після заподіяння їм тілесного ушкодження продовжували активні дії. В основному вони виражалися в спробі забрати знаряддя злочину, вчинити фізичне насильство у відношенні злочинця.

3% потерпілих погрожували  фізичною розправою або іншою  помстою особі, яка заподіяла  їм тілесне ушкодження. Погроза  здійснювалася як безпосередньо  самою жертвою, так і її родичами, подружжям або знайомими.

Успіх розслідування будь-якого злочину визначається знаннями не тільки кримінально-правової, але й криміналістичної сутності злочину. Криміналістична характеристика злочину як інформаційна модель носить допоміжний характер і не виключає індивідуальності, особливостей окремого злочину. Тому, криміналістичну характеристику умисно заподіяних тяжких і середньої тяжкості тілесних ушкоджень слід розглядати як загальну ймовірну інформаційну модель злочинів, а отже, і використовувати як орієнтуючу інформацію. [5, c.89-93]

2. Розслідування заподіяння тілесних ушкоджень

Протиправне і винне порушення анатомічної цілості тканин, органів потерпілого та їхніх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджувальних факторів, тобто заподіяння тілесних ушкоджень, є одним із найпоширеніших злочинів проти життя та здоров’я особи.

Кримінальний кодекс України передбачає кримінальну відповідальність за такі види злочинного діяння:

умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121);

умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122);

умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123);

умисне тяжке тілесне ушкодження у разі перевищення меж необхідної оброни або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 124);

умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125); побої та мордування (ст. 126); катування (ст. 127); [1]

необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128).

Очевидно, для того, щоб вести мову про окремі видові та підвидові методики розслідування заподіяння тілесних ушкоджень, навчитись аналізувати та визначити необхідні напрямки і способи збирання доказової інформації, необхідно з’ясувати відмінності між основними правовими категоріями, які вживає законодавець у контексті перелічених вище статей.

Тяжке тілесне ушкодження - ушкодження, що є небезпечним у момент заподіяння чи таке, що спричинило втрату будь-якого органа або його функції, психічну хворобу, інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на 1/3, переривання вагітності, непоправне знівечення обличчя.

Середньої тяжкості тілесне ушкодження - умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків ст. 121, але таке, яке спричинило тривалий розлад здоров’я або значну стійку втрату працездатності менш як на 1/3.

Криміналістична класифікація цього виду злочину може формуватися на основі таких визначальних критеріїв:

за мотивом і метою: тілесне ушкодження, заподіяне з метою усунення конкурента (опонента) у виборчому процесі, бізнесі, судових спорах тощо; тілесне ушкодження, заподіяне з хуліганських мотивів; тілесне ушкодження, заподіяне з мотивів помсти; тілесне ушкодження, заподіяне на ґрунті ревнощів; тілесне ушкодження, заподіяне на релігійному ґрунті; тілесне ушкодження, заподіяне з перевищенням меж необхідної оборони; тілесне ушкодження, заподіяне з метою полегшення вчинення іншого злочину; безмотивне заподіяння тілесного ушкодження (зазвичай характерне для випадків учинення злочину в стані алкогольного сп’яніння) тощо;

за характером ушкодження та знаряддям: ушкодження тупими предметами; ушкодження ріжучими предметами; ушкодження колючими предметами; ушкодження колючо-ріжучими предметами; ушкодження рубаючими предметами; ушкодження пиляючими предметами; вогнепальне ушкодження; ушкодження дією високих чи низьких температур; ушкодження дією отруйних чи небезпечних речовин тощо. [5, c.89-93]

Типовий спосіб готування. Стадія готування до заподіяння тілесних ушкоджень охоплює ретельне планування злочину підшукування знарядь, засобів, співучасників злочину, прогнозування шляхів втечі з місця події, маскування слідів злочину, підготування, алібі тощо. Втім, важливо відзначити, що готування для цієї категорії злочинів значною мірою не є характерним.

Типовий спосіб учинення. Найпоширенішими є нанесення тілесних ушкоджень руками, ногами, головою особи злочинця, а також заподіяння тілесних ушкоджень із застосуванням тупих (плита, камінь, молоток, гиря, палка) та гострих (колючих, ріжучих, рубаючих, пиляючих і комбінованих) предметів, мотузок, електрошнурів, металевих і дерев’яних предметів господарського вжитку (праска, сковорода, стілець), вогнепальної, холодної зброї або вибухових пристроїв. Значно рідше трапляються випадки ушкоджень внаслідок дії високої або низької температури та отруєння. За даними останніх статистичних досліджень, протягом понад 10 років прослідковується чітка тенденція використання кухонних ножів як основного знаряддя сімейно-побутових конфліктів (близько 45% випадків) і, як наслідок, вчинення умисних убивств і спричинення тяжких тілесних ушкоджень.